МОДУЛЬ І. Інтелектуальна власність 1 страница

Змістовий модуль 1. Інтелектуальна власність

ТЕМА 1. ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ ЯК ПРАВО НА РЕЗУЛЬТАТИ ТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ

План вивчення теми

1. Сутність та характерні ознаки постіндустріального суспільства.

2. Концепції інформаційного суспільства.

3. Інформація та знання як новітні фактори суспільного виробництва.

4. Інтелектуальний продукт: сутність, характерні ознаки.

Навчальні цілі

Закріплення, поглиблення, систематизація знань про: сутність та характерні ознаки постіндустріального суспільства, концепції інформаційного суспільства. сутність та види знання, види інтелектуальної діяльності, результати інтелектуальної діяльності, сутність поняття інтелектуальний продукт та його характерні ознаки.

Завдання та методичні рекомендації до вивчення теми

«Природні права – це ті, що належать людині в силу її існування.

До них належить інтелектуальне право, право вільно мислити,

а також усі ті права особи діяти на користь собі та своєму щастю,

не утискаючи природних прав інших.» Томас Пейн^[212]

Починаючи опановувати дисципліну «Інтелектуальна власність», потрібно з'ясувати які чинники вплинули на необхідність охорони та захисту права на об’єкти інтелектуальної діяльності.

Людина з найдавніших часів була творцем: забезпечуючи свою життєдіяльність, виробляла продукти харчування, будувала житло, створювала знаряддя праці, одяг, прикраси, твори мистецтва. У процесі праці, у постійній взаємодії з навколишнім природним середовищем відбувалося становлення, самостворення людини і як біологічного виду, і як розумної істоти, яка пізнає світ і саму себе. Разом з фізичним розвитком людини здійснювався її розумовий розвиток. З часом людина збагнула, що важку виснажливу фізичну працю можна полегшити за рахунок посилення своїх фізичних зусиль певними придуманими знаряддями праці та способами використання земельних і сировинних ресурсів[4].

Так, якщо розглянути хронологію[211] винаходів людства, впорядковану в хронологічному порядку, то список технологічних винаходів людства починаєтья ще 2,6 млн років тому, наприклад, обробка каменю в Африці, 1,5-2 млн років тому: початок засвоєння вогню, 400 тис. років тому: винайшли фарбу в Замбії, 100 тис. років тому: людина винаходить технологію пошиття одягу, а 50 тис. років тому: у Європі була сконструйована флейта і люди навчились отримувати звуки задяки цьому інструменту.

Творчою працею людини створюються всі багатства суспільства. Так було, є і буде. Людство у своєму розвитку ніколи не досягне такого стану, коли б його задовольняли наявні засоби забезпечення життєдіяльності. Людина постійно перебуває у творчому пошукові. Це невід'ємна властивість людини, якою природа наділяє кожного із нас. Творчість притаманна людині у будь-якій сфері її діяльності - у промисловому чи сільськогосподарському виробництві, військовій справі, охороні здоров'я людей, лікуванні тварин, організації свого відпочинку і дозвілля тощо. Ці неспростовні істини наведено для того, щоб показати, що забезпечення своєї життєдіяльності люди все більше і більше пов'язують із досягненнями розумової діяльності. Відомо, яку велику роль в історичному розвитку людства відіграють, наприклад, транспортні засоби. А для їх створення одних фізичних зусиль замало — тут потрібні вже зусилля розумові. Саме завдяки розумовій діяльності людство переходить від одного етапу забезпечення необхідними засобами та знаряддями для свого існування до іншого — більш досконалого. Людство все більше переключається у цьому процесі на створення нових знарядь і засобів, тобто акцент переноситься саме на творчість, майстерність, уміння, що визначається словом «техніка», запозиченим із грецької мови. Поняття «техніка» має кілька значень, це майстерність, уміння, мистецтво, а також сукупність знарядь і засобів праці. Часто сукупність навиків і способів, високе виконання певних функцій також називають високою технікою, наприклад, щодо гри на музикальному інструменті, гри у футбол, співу тощо. Проте нас термін «техніка» передусім інтересує як сукупність знарядь і засобів, створюваних для здійснення процесів виробництва і обслуговування невиробничих потреб суспільства. Отже, основним призначенням техніки є якомога повніша заміна функцій, у першу чергу фізичних, людини у процесі забезпечення свого існування і передусім у виробничому процесі, полегшення праці та підвищення її продуктивності.

Тенденції розвитку науки, культури, техніки і виробництва, особливо у другій половині XX ст., свідчать про те, що людство у своєму розвитку підійшло до тієї межі, коли подальший прогрес буде зумовлюватися саме розумовою діяльністю суспільства. Тобто, саме результати розумової діяльності або за теперішньою термінологією — інтелектуальної діяльності будуть визначати стратегію і тактику соціально-економічного розвитку будь-якої країни. Уже тепер видно, що високий рівень інтелектуальної діяльності у тій чи іншій країні зумовлює високий рівень добробуту її народу. Результати інтенсивної розумової праці окремих людей та відповідним чином організованих людських спільнот (груп, підрозділів, лабораторій, колективів) трансформуються в інтелектуальні продукти[4].

При складанні хронології[211] винаходів людства вчені-історіки помітили, що дати багатьох винаходів суперечливі. Часто одні і ті ж винаходи робляться кількома винахідниками майже одночасно, чи винахід вдосконалюється і доводиться до практичного використання іншими винахідниками. У разі таких протиріч в список потрапляє перша згадка винаходу в історії. У деяких особливо важливих випадках зроблено виняток, і винахід включено в список більше одного разу.

В зв’язку з тим, що результати праці завжди присвоювались в минулому, присвоюються сьогодні і будуть присвоюватись в майбутньому суб’єктами, які з різних причин претендують на це, момент присвоєння автоматично перетворює інтелектуальну продукцію в інтелектуальну власність. Інтелектуальна власність – це матеріально виражений результат розумової праці, який охороняється встановленими нормами та офіційними документами (патентами, ліцензіями) і надає автору виключне право на нього[4].

Право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним кодексом України та іншим законом.

При вивченні даної теми, студенту, насамперед, потрібно звернути увагу на ключові слова і терміни дисципліни. Роль ключових відіграють такі слова і терміни: «Інтелектуальна власність», «Інтелектуальний капітал», «Інтелектуальний продукт», «Інформація», «Інформаційні технології», «Інформаційне суспільство», «Техноструктура», «Постіндустріальне суспільство», «Постіндустріалізм», «Меритократія», «Запізніла модернізація», «Модернізація», «Право інтелектуальної власності», «Об’єкт інтелектуальної власності».

Поняття постіндустріального суспільства стосується переважно змін у соціальній структурі, способу, у який перетворюється економіка й перероблюється система зайнятості, а також нових співвідношень між теорією і емпірією, особливо між наукою й технологією. Зміни в соціальній структурі ставлять питання для решти суспільства трьома способами. По-перше, соціальна структура - і особливо соціальна структура - є структурою ролей, покликаною узгоджувати дії індивідів щодо досягнення певних цілей. Ролі поділяють індивідів завдяки певним обмеженим способам поведінки, властивим окремому становищу, але індивіди далеко не завжди добровільно погоджуються з вимогами ролі. Один з аспектів постіндустріального суспільства, наприклад, полягає в дедалі більшій бюрократизації науки й зростаючій спеціалізації інтелектуальної праці в найдрібніших деталях. І все ж нема ясноти в тому, що причетні до науки індивіди повинні погоджуватися з цим поділом так само, як це робили індивіди, що мали відношення до фабричної системи сто п'ятдесят років тому.

По-друге, зміни в соціальній структурі суспільства ставлять перед політичною системою проблеми «управління». У суспільстві, яке дедалі більшою мірою стає свідомим своєї долі й домагається контролю над сприятливими можливостями власного розвитку, політичний порядок з неодмінністю стає першорядним чинником. Позаяк постіндустріальне суспільство збільшує важливість технічного складника знання, воно спонукає жерців нового суспільства - учених, інженерів і технократів - або змагатися з політиками, або ж ставати їхніми спільниками. Тим самим відношення між соціальною структурою й політичним ладом стає однією з наріжних проблем влади в постіндустріальному суспільстві. І. по-третє, нові способи життя, що сильно залежать від першості пізнавально-теоретичної ерудиції, неодмінно кидають виклик тенденціям культури, котрі спрямовані до піднесення значущості людської особистості і обертаються дедалі більшою антиномічністю й антиінституційністю[4].

Деякі дослідники (В. Іноземцев, О. Антипіна, Г. Башнянин та ін.) схильні ототожнювати індустріальне суспільство з ринковою капіталістичною економікою, а постіндустріальне суспільство з постекономічним, в якому долаються відносини товарного виробництва й обміну. Такі погляди, незалежно від їх істинності чи хибності, роблять ще більш різнорідною сучасну економічну теорію. У теоріях постіндустріалізму набувають специфічного трактування питання сутності, змісту, шляхів і методів соціально-економічних перетворень у національному і глобальному масштабах, системних трансформацій у постсоціалістичних країнах, перехідного періоду до нової економічної системи та ін. Це одна з принципових відмінностей теорій постіндустріалізму, що накладає свій відбиток і на функції цих теорій.

На межі другого і третього тисячоліть виразно виявилися тенденції, що знаменували собою перехід від суспільства, що ґрунтується на пануванні індустріальних технологій, до суспільного виробництва нової якості, соціально-економічного життя, інститутів і т. ін. Світова соціально-економічна думка другої половини XX ст. відобразила цей підхід у вигляді сукупності теорій - індустріального, постіндустріального суспільства, «третьої хвилі», суспільства знань, нової економіки та ін[135].

Поняття постіндустріального суспільства є великим узагальненням. Його значення можна легше збагнути, коли точно встановити п'ять вимірів або компонентів терміна[4]:

1. Економічна ділянка: перехід від товаровиробляючої до обслуговуючої економіки;

2. Поділ населення за родом занять: перевага професійно-технічного класу;

3. Осьовий принцип: провідна суспільна роль теоретичного знання як джерела нововведень і політичних формулювань;

4. Орієнтація на майбутнє: контроль технології і технологічної оцінки;

5. Ухвалення рішень: створення нової «інтелектуальної технології».

Дослідження визначень постіндустріального суспільства у працях провідних теоретиків дає можливість викристалізувати його суттєві ознаки. Як правило, вони зіставляються з характерними рисами економіки попереднього, індустріального суспільства. Серед основних відмінних ознак економічної системи нового суспільства найчастіше фігурують такі:

а) абсолютне переважання сфери послуг, нематеріального виробництва;

б) утвердження замість матеріальної мотивації постматеріальних цінностей і мотивацій;

в) дедалі більша залежність впровадження нововведень від досягнень теоретичного знання;

г) виникнення нового значного прошарку населення, представники якого на політичному рівні виступають як консультанти, експерти чи технологи;

д) залежність якості життя, як і перспектив соціальних змін та економічного розвитку все в більшому ступені від інформації та її використання.

У визначеннях економіки, що ґрунтується на знаннях («знаннєвої економіки»), акцент робиться на поширенні та використанні знань як основного фактора економічного зростання, підвищення конкурентоспроможності. Це одночасно економіка, яка не тільки продуктивно використовує знання у різноманітних формах у всіх галузях, а й створює їх у вигляді різноманітної високотехнологічної продукції, висококваліфікованих послуг, наукової продукції та освіти[135].

З 1940 року розпочинається великий розквіт нових галузей діяльності, результати яких здобули застосування до проблем упорядкованої складності: теорії інформації, кібернетики, теорії рішень, теорії ігор, теорії корисності, стохастичних процесів. З них ведуть своє походження особливі техніки, такі, як лінійне програмування, статистична теорія рішень, ланцюг застосувань Маркова, Монте-Карлівська теорія випадкових процесів, а також мінімаксних рішень, котрі використовувалися для передрікання альтернативних оптимальних результатів різних виборів у стратегічних ситуаціях.

Технологія, як її визначає Гарві Брукс, «є використанням наукового знання для точного визначення шляхів створення речей репродуктивним чином». У цьому розумінні організація лікарні або міжнародної системи торгівлі є соціальною технологією так само, як автомобіль або інструмент з числовою системою контролю є машинною технологією. Інтелектуальна технологія є підстановкою алгоритмів (правил розв'язання проблеми) замість інтуїтивних суджень. Ці алгоритми можуть бути втілені в автоматичній машині або комп'ютерній програмі, або в низці інструкцій, заснованих на певній статистичній чи математичній формулі; статистичні й логічні техніки, які використовуються в поводженні з «упорядненою складністю», є зусиллями формалізувати низку правил рішення. Друга підстава полягає в тому, що без комп'ютера нові математичні знаряддя становили б передусім суто інтелектуальний інтерес або використовувались би, за висловом Анатоля Рапопорта, з «дуже низькою розв'язуючою здатністю». Ланцюг множинних обчислень, котрі можна без утруднень виконати, різнобічні аналізи, що простежують детальні взаємодії багатьох змінних, одночасне розв'язання декількох сотень рівнянь - ось ті вияви майстерності, які є основою всеохопного числення - і вони можливі лише з допомогою інструменту інтелектуальної технології, комп'ютера[4].

Перехід від індустріального до духовно-інформаційного суспільства, трансформація моделей економічного розвитку під впливом глобалізації економіки, інтелектуалізація праці, дематеріалізація виробництва та перетворення людського капіталу на домінанту економічного розвитку породжують принципово нові проблеми, які вимагають нових концептуальних рішень і дискурсів. Власне, це і стало головною причиною залучення метафізичного дискурсу до вирішення економічних проблем. Ймовірно, що в його рамках можна більш конструктивно усвідомити і зрозуміти сучасну економіку, господарсько-економічну діяльність людини, економічну реальність і, що найголовніше, смисли економічного буття у вимірах концепту інтелектуальної власності.

Складність економічної природи інтелектуальної власності, постійний динамічний розвиток її об'єктів та механізмів комерціалізації привертають дедалі більшу увагу науковців та практиків, перетворюючи дослідження цього феномену в одну з найактуальніших економічних проблем. Водночас усе більш очевидним стає той факт, що формування нової парадигми цивілізаційного розвитку, яка ґрунтується на використанні інтелекту та інновацій як стратегічних факторів соціально-економічного прогресу, потребує переосмислення низки фундаментальних теоретико-методологічних принципів та понять економічної науки. Продуктивним у створенні нової парадигми теоретичного аналізу є залучення категоріального апарату філософії, що зумовлено глибокими метафізичними смислами економічної реальності та інформаційного суспільства, їх рушійних сил, насамперед інтелектуального капіталу і трансформованої з нього інтелектуальної власності[3].

Метою нової інтелектуальної технології є не більше й не менше, як реалізувати мрію соціального алхіміка: мрію про «упорядкування» масового суспільства.

Сьогодні в цьому суспільстві мільйони осіб щоденно ухвалюють мільярди рішень про те, що купити, скільки мати дітей, за кого голосувати, яку роботу обрати тощо. Будь-який окремий вибір може бути так само непередбачуваним, як і елементарна частинка є нерівномірно відповідною вимірювальному інструментові, і все ж підсумкові взірці могли б бути зображені так само чітко, як геометр розбиває на трикутники висоту і горизонт. Якщо комп'ютер є інструментом, то теорія рішень є його майстром[4].

Перелічити все, що належить до інтелектуальної діяльності, - заняття досить безперспективне. Адже творчість людини не має меж і наявний на сьогодні перелік видів творчості завтра поповниться новими видами. Творчість - це життя, а життя затиснути в якісь рамки, перерахувати його прояви просто неможливо. Уже з часу виникнення і становлення правової охорони результатів творчої діяльності почали розрізняти літературну творчість і творчість у сфері виробництва - технічну творчість. Останню часто називають науково-технічною творчістю, оскільки технічна творчість обов'язково має опиратися на досягнення науки. Раніше було висловлено думку про пріоритетність науки, якої і будемо дотримуватися - будь-яка творчість розвивається за схемою: суспільна потреба - творчість - наука. Суспільні потреби ставлять завдання перед наукою, остання дістає способи розв'язання потреб - проблем. На досягнення науки опирається будь-який вид творчості людини - літературна і технічна. Наука, а точніше її результати і досягнення, можуть бути виражені як у літературній формі - шляхом запису чи опису, так і в формі створення технічного пристрою, обладнання, винаходу, корисної моделі, промислового зразка, селекційного досягнення тощо. Звідси і місце науки у творчій діяльності людини. В одних випадках результати наукових пошуків реалізуються у формі науково-літературного твору, в інших - науковий результат може досягатися шляхом наукового експерименту і реалізуватися у формі технічних пристроїв, обладнання, селекційного досягнення тощо[216].

До осмислення інформації як фундаментальної природної сутності людство прийшло лише в середині ХХ століття. Термін «інформація» вживався стосовно процесів, які відбувалися в суспільстві. Первісний зміст цього поняття – відомості, повідомлення, нові знання.

У 20-ті роки ХХ ст. вперше спробували виміряти кількість інформації. З’ясувалося, що чим менш імовірна подія, про яку йдеться в повідомленні, тим більше інформації вона несе (хоча залежність і не має лінійного характеру). Отже, інформацією є ті повідомлення, які усувають невизначеність, що існувала до їх надходження.

Значно ширшим є поняття інформації як форми відображення. Якщо в предметі відбуваються зміни, які відбивають вплив іншого предмета чи сили природи, то можна сказати, що перший предмет стає носієм інформації про другий предмет чи природне явище.Однак реальний зміст інформації є ширшим за термін відображення. Адже відображення – це щось вторинне[172].

Прихильники розгляду концепції інформаційного суспільства як специфічної гілки постіндустріалізму вважають, що вона формувалася паралельно з іншими відгалуженнями і робила акцент на технічному та інформаційному аспектах організації сучасного суспільства, його економічної системи. У виникненні цієї концепції і відповідної їй економічної системи інформаційного суспільства досить обґрунтовано надають особливу роль таким чинникам:

а) дискусії про продуктивну і непродуктивну працю;

б) різним спробам поділу суспільного виробництва на сектори;

в) процесу перетворення інформації та знань у вирішальний фактор сучасної економіки;

г)розвитку інформаційних технологій та мереж.

Зростання ролі інформаційних технологій та мереж також надало значного поштовху розвиткові концепції інформаційного суспільства[135].

З розвитком кібернетики формуються нові підходи до трактування інформації на основі категорії розбіжності. Інформація – це щось, що передає розбіжність природних об'єктів (предметів, процесів, явищ) у просторі та часі.

З різноманітністю явищ у природі пов'язане ще одне поняття інформації як міри різноманітності в об'єктах і процесах природи. Згідно з О.А.Борисенком предтечею інформації є абсолютні обмеження («обмеження обмежень»). Взаємодіючи з абсолютним рухом («рухом руху»), вони утворюють інформацію. Звідси можна зробити висновок, що вихідним фундаментальним началом інформації є обмеження руху чи ступеня свободи матеріальних об'єктів. М.Ф.Реймерс у 60-х роках ХХ ст. запропонував трактувати інформацію як «один із найважливіших природних ресурсів і одночасно суспільних надбань, оскільки весь розвиток людства є результатом освоєння і переробки інформації, одержуваної з навколишнього середовища і накопичуваної суспільством».

В останні десятиліття ХХ століття людство наблизилося до розуміння інформації як нематеріальної сутності, що є керівним чинником, своєрідною програмою дій для матеріальних природних і соціальних процесів. Можна стверджувати, що нематеріальна інформація керує матеріальним світом. Навіть у Біблії вказано, що: «На початку було Слово». У грецькій мові, з якої на більшість європейських мов була перекладена Біблія, «логос», крім поняття «слово», має також інші значення, зокрема, «сенс» чи «задум»[172].

Проте можуть виникати заперечення, особливо з позицій прагматичної, буденної свідомості: невже картини, книги, витвори мистецтва не купуються і не продаються так само, як предмети першої необхідності - їжа і одяг? Невже інтелектуали користуються грошима інакше, ніж працівники нетворчої праці? Але тут є певні особливості. Предмет мистецтва, наприклад картину, можна купити. їй справді можна призначити ціну, як і її творцю. Але купити картину ще не означає спожитий. Що означає взагалі слово «спожити»? Адже будь-який предмет можна використати, тобто включити в цикл своєї життєдіяльності, а можна просто зруйнувати. І те, й друге буде споживанням предмета. Але якщо ми купуємо чашку і використовуємо її за призначенням, то споживаємо її реально. Якщо ж ми її купуємо і викидаємо, то ми споживаємо її бездарно, марно, тобто руйнуємо, фактично - не споживаємо її. Що ж відбувається з картиною, яку ми купуємо за великі гроші і вішаємо у своєму «приватному» секторі? Парадокс полягає в тому, що наша здатність спожити цю картину абсолютно не гарантована ні нашою здатністю купити її, ні навіть наявністю здорового організму. Звичайно, можна відчувати приємність від гами кольорів (у кращому випадку) або від усвідомлення того, що володієш великим твором (Рафаеля, Веласкеса, Айвазовського тощо - в гіршому випадку). Однак такий спосіб споживання твору мистецтва мало чим відрізняється від відомого «споживання» логарифмічної лінійки, яку використовують для забивання цвяхів.

Досліджуючи проблему інтелектуальної власності, важливо зрозуміти, що людська культура ґрунтується на двох видах праці, які мають різні форми розвитку, відтворення і підключення до суспільного цілого. Необхідно прослідкувати динаміку, тенденції та особливості взаємодії цих двох сфер на сучасному етапі розвитку і спробувати знайти найбільш адекватні для нинішньої ситуації економічні, політичні, соціальні принципи їх взаємореалізації, відповідні сучасному рівню співвідношення цих двох сфер та їх вазі в суспільному розвитку. Це особливо важливо в сучасних умовах, коли помітно стирається відмінність між інтелектуальною (творчою) і нетворчою (не інтелектуальною) працею. Прагнення універсалізувати, поширити на все суспільство принципи ефективності, важливі для тієї чи іншої сфери суспільної праці, призводить, у кінцевому підсумку, до зруйнування їх обох. Але не в плані їх тотального знищення, а внаслідок необхідності переходу до нових, вищих рівнів їх функціонування, зумовлених новими вимогами і запитами соціоекономічного буття[3].

Деякі автори трактують «постіндустріальне» та «інформаційне» суспільства як взаємозамінні, фактично тотожні, хоча в останнє десятиріччя при характеристиці нової якості суспільства та відповідної йому економічної системи перевага надається останньому. М. Коннорз пов'язує постівдустріальне (інформаційне) суспільство не стільки зі змінами в технологіях, скільки з переходом до суспільства, що базується на постматеріальному, інформаційному багатстві. Але цієї стадії розвитку, на його думку, не досягли навіть найрозвинутіші країни світу.

При визначенні змін у характері діяльності, властивої інформаційному суспільству, застосовують також назви «суспільство знань», «суспільство професіоналів» тощо. У зв'язку з цими поняттями дуже часто також вживають поняття «людський» та «інтелектуальний» капітал[135].

Скільки існує людство, стількі знання відігравали важливу роль у змінах які відбувались в суспільстві. З часів демократичних революцій (початок ХХ ст.) і до нашого часу, практично все населення, у розвинутих країнах світу, має доступ до отримання знань, нові знання - це «родюче поле» для творчої, інтелектуальної діяльності, чим ширші знання, тим більше можливостей створити щось нове або запропонувати нове рішення.

Разом із комп'ютером та швидким поширенням сфери його застосування почали розвиватись телекомунікаційні засоби. Було створено матеріальні передумови для перетворення інформації та знань у всезагальний виробничий ресурс, що відсунув на задній план і капітал, і робочу силу.

Отже, виникнення інтелектуального капіталу — закономірний результат розвитку науки і технології, глибокого проникнення їх у процес виробництва, значного збільшення ролі та значення науки, людського розуму, інформації та знань у розвитку економіки та суспільства загалом.[168]

У результаті визнання творчої, інтелектуальної діяльності як специфічної, результативної, продуктивної поширилось переконання, що кожна діяльність е по-своєму творчою. Однак таке твердження надто узагальнює розуміння сутності інтелектуально-творчого продукту, безпосередньо ототожнює його з предметно-фізичною діяльністю. Водночас забувають, що продукт інтелектуальної творчої праці неможливо привласнити прагматично, безпосередньо саме тому, що він у принципі не може слугувати об'єктом індивідуально-приватного споживання.

Винахід, ідею, задум, теорію неможливо поставити в кімнаті, неможливо одягти, взути, з'їсти, використати для побутових потреб тощо[3].

Результат інтелектуальної діяльності - нематеріальний комерційний продукт, що підлягає використанню (правовий термін). Результати інтелектуальної діяльності, яким відповідно до чинного законодавства надається правова охорона, є об'єктами інтелектуальної власності (ОІВ).

Правова охорона ОІВ побудована на принципі надання виключних прав на ці об'єкти. Винятковим правом є право особи на використання об'єктів, що охороняються на свій розсуд, включаючи право заборонити використання зазначених об'єктів іншим особам, якщо таке використання не порушує прав інших правовласників.

Результати інтелектуальної діяльності, правова охорона яким не представлена, відносяться до інтелектуальних продуктів, що не охороняються. Інтелектуальний продукт, що не охороняється є результат інтелектуальної діяльності, який: підлягає правовій охороні, але не захищений правовстановлюючими документами, оформленими у встановленому законодавством порядку; не підлягає правовій охороні відповідно до норм чинного законодавства[151].

Проблема полягає у прагненні певної частини представників інтелектуальної діяльності поширити принципи, органічно властиві тільки інтелектуально-творчій праці. Тут і починається той самий «тоталітарний комунізм», який змістив акценти і фактично спотворив уявлення про справжню цінність творчої і нетворчої, інтелектуальної і не інтелектуальної праці. Достатньо перенести адекватний інтелектуально-творчій праці принцип незалежності виробництва від винагороди (оплати) на організацію нетворчої праці і ми відразу отримуємо систему примусу, яка відтворює рабовласницькій лад, який у радянсько-соціалістичному варіанті породжує колгоспно-табірну систему. Парадокс полягає також у тому, що універсалізація цих принципів і поширення їх на все суспільство не лише боляче відображаються на ефективності нетворчої праці, а й спотворюють творчу працю, викликаючи колапс усієї соціальної системи. Причина такої ситуації ще й у системному запереченні інституту приватної власності, що остаточно знівечило цінність інтелектуальної діяльності в цілому і творчої праці зокрема. Заперечення ринкових товарно-грошових відносин у сфері організації нетворчої праці та переведення її на «соціалістичні рейки» утворює настільки неефективну економіку, що вона втрачає потребу в самих продуктах творчої праці. А звідси випливає закономірне спотворення сутності власності взагалі та інтелектуальної зокрема. У зв'язку з цим виникає, по суті, непотрібність, марність інтелектуально-творчої праці.

У цьому випадку суспільство «не потребує» цих продуктів не тому, що не може ефективно оцінювати їх відтворення, а тому, що стає на шлях «низького, зниженого» споживання цих продуктів. Тоталітарно-бюрократичні форми організації подібного суспільства неминуче роблять його ворогом кожної інтелектуально-творчої праці, необхідною умовою якої, крім свободи пошуку, дослідження, самовиразу і спілкування, є приватна власність, на ґрунті якої і може існувати інтелектуальна власність. Інакше вона не може існувати. З того факту, що інтелектуально-творча діяльність, конкретизована в різних видах праці, котра за своєю природою не відчужується, має власні закони розвитку, зовсім не випливає, що не можна ставити питання про ефективні форми залучення цієї сфери суспільної праці до системи ринкових відносин. Для України ця проблема має сьогодні особливу актуальність[3].

Отже, інтелектуальна власність як наслідок творчої діяльності людини, інтелектуальної праці - категорія, що, як і будь-яка категорія власності, відображає відносини володіння, користування і розпорядження результатом інтелектуальної творчої діяльності. Це становить те спільне, загальне, що властиве фундаментальній категорії власності [135].

Поиск по сайту: