Відносини щодо нетрадиційних об'єктів інтелектуальної власності

Важливим об'єктом інтелектуальної власності є ноу-хау (від англ. "знаю як") — не захищені охоронними документами та не оприлюднені повністю чи частково знання, досвід, навички технічного, виробничого, управлінського, комерційного, фінансового характеру тощо, які мають комерційну цінність і можуть виступати об'єктами відповідних угод.

Вперше термін "ноу-хау" був використаний у 1916 р. у судовій справі Дюранда проти Брауна в США і означав "знати, як застосовувати патент", оскільки йшлося про інформацію, необхідну для впровадження винаходу, але спеціально пропущену заявником у патентному описі, що перешкоджало реалізації винаходу промисловим шляхом.

У Правилах Комісії Європейського Співтовариства № 556/ 89 від ЗО листопада 1988 р. зазначається, що ноу-хау — це сукупність технічної інформації, яка є секретною (не є загальновідомою та легкодоступною), суттєвою (не є тривіальною), корисною (сприяє підвищенню конкурентоспроможності) і такою, що ідентифікується в будь-якій формі (записана чи зафіксована так. що виникає можливість перевірки її на відповідність зазначеним критеріям). У резолюції Міжнародної асоціації з охорони промислової власності ноу-хау трактується як знання та досвід технічного, комерційного, адміністративного, фінансового та іншого походження, які можна використати на практиці під час експлуатації у виробництві. Водночас експерти Міжнародної торгової палати визначають ноу-хау як сукупність відносин, професійних знань та досвіду, що використовуються у технології виробництва будь-якого продукту.

Отже, на сьогодні поняття ноу-хау не має чіткого визначення, що об'єктивно зумовлено постійною зміною, розширенням його змістового наповнення під впливом НТП.

Часто як тотожне терміну "ноу-хау" використовують поняття комерційної таємниці — будь-якої інформації, що має справжню або потенційну комерційну цінність у зв'язку з її секретністю та недоступністю третім особам, до якої немає вільного доступу і відносно якої власник вживає заходи щодо конфіденційності.

Ноу-хау виступають як цінний об'єкт, без якого у більшості випадків неможливими є відтворення та експлуатація винаходів, нових технологій тощо. На початку XX ст. у міжнародній торгівлі ноу-хау передавалися за більш ніж 85 % укладених ліцензійних договорів (більш ніж 50 % — одночасно з передачею винаходу, 35 % — тільки на ноу-хау).

Важливими передумовами перетворення ноу-хау на об'єкт інтелектуальної власності є такі: затребуваність, комерційна цінність у виробництві та збуті, перед- та післяпродажному обслуговуванні та експлуатації товарів і послуг; недоступність іншим суб'єктам без згоди власника; можливість їх передачі та використання іншими суб'єктами у конфіденційному режимі.

Необхідно зазначити, що конфіденційність є важливою ознакою ноу-хау, оскільки знання та досвід як невід'ємні складові інтелектуального капіталу відіграють все більш вагому роль у сучасній конкурентній боротьбі. На думку переважної більшості дослідників, залежно від призначення ноу-хау структурують так; науково-технічні (знання, досвід та навички щодо науково-дослідницьких, технологічних, виробничих проектних і конструкторських рішень); управлінські (знання, досвід та навички щодо структури та методів управління, розподілу обов'язків, структурних зв'язків); комерційні (знання, досвід та навички, які стосуються кон'юнктури ринку, посередників, каналів збуту, споживачів, конкурентів, організації рекламної діяльності); фінансові (знання, досвід та навички щодо найвигідніших форм використання грошових коштів, цінних паперів, специфіки податкової системи, митних обмежень, форм кредитування).

До ноу-хау, як правило, відносять технологічні, виробничі, управлінські та комерційні секрети, у тому числі професійний досвід працівників, відомості про сутність винаходів (до їх офіційного оприлюднення), особливості менеджменту, кадрової політики, бізнес-процесів, політики ціноутворення тощо. Водночас розрізняють: ноу-хау, невіддільні від конкретного індивіда (індивідуальні навички, професійний досвід, уміння); ноу-хау, невіддільні від конкретного підприємства (технології та процеси, що ґрунтуються на традиціях, культурі виробництва, бізнесу тощо); ноу-хау, які можна відокремити від конкретного індивіда або колективу підприємства (засекречені технічні та технологічні відомості, рисунки, креслення та інші патентоспроможні результати).

Водночас до ноу-хау не можуть належати статутні документи підприємства, відомості звітності, що надається за встановленими формами; бухгалтерська звітність; відомості про забруднення довкілля, порушення антимонопольного законодавства тощо.

Оскільки у більшості випадків ноу-хау передаються разом з винаходом, що має патентний захист, найпоширенішою є передача ноу-хау за ліцензійною угодою. Водночас складність реалізації ноу-хау пов'язана з тим, що договір їх передачі включає як елементи ліцензійної угоди, так і елементи договорів купівлі-продажу, спільної діяльності, використання досліджень і розробок тощо.

Згідно з визначенням Міжнародної ліги конкурентного права ноу-хау складаються Із технічної, комерційної, адміністра­тивної або іншої інформації, що не охоплюється патентами і використовується під час експлуатації певного підприємства, здійснення інформаційної діяльності, до якої немає легкого доступу (секрет виробництва) і яка може передаватися за до­говором. Водночас, на думку деяких дослідників, ноу-хау і ко­мерційна таємниця — поняття не стільки ідентичні, скільки такі, що перетинаються. Прихильники цієї думки трактують ноу-хау як результат творчої діяльності людини, потенційна цінність якого не пов'язана з конкретним бізнесом.

На їхню думку, власник ноу-хау, на відміну від власника ко­мерційної таємниці, вводить режим обмеженого доступу лише до тієї їх частини, яка може бути передана іншим особам для практичного використання. Законодавство більшості країн встановлює відповідальність за розголошення конфіденцій­ної інформації та регулює відповідні взаємовідносини найма­них робітників і роботодавців. Водночас виникають певні труд­нощі, пов'язані з розмежуванням досвіду і знань окремих робітників підприємства та інформації, що належить власнику цього підприємства.

Одним із нетрадиційних об'єктів промислової власності е недопущення недобросовісної конкуренції. Йдеться не стільки про надання виключних прав, скільки про визнання юридичних вимог щодо необхідності додержання конкуруючими суб'єктами господарювання чесних правил комерційної діяльності. Паризька конвенція про охорону промислової власності трактує недобросовісну конкуренцію так: дії, що призводять до сприйняття споживачем підприємства товарів, виробничої або комерційної діяльності певної фірми як товарів, виробництва, продукції конкурентів; неправдиві твердження, які дискредитують підприємство, товар, виробничу або комерційну діяльність конкурентів; використання у процесі комерційної діяльності вказівок чи позначень, які можуть ввести споживачів у оману відносно природи, способу виготовлення, характеристик, властивостей певного товару.

Коментарі до Типового закону про товарні знаки, фірмові найменування та акти недобросовісної конкуренції для країн, що розвиваються, визначають як недобросовісну конкуренцію такі види діяльності: підкуп покупців конкурентів, спрямований на їх залучення як клієнтів та збереження їх прихильності в майбутньому; з'ясування виробничих чи комерційних таємниць конкурентів шляхом шпіонажу або підкупу їх службовців; неправомірне використання чи розкриття ноу-хау конкурентів; спонукання службовців конкурентів до порушення чи розриву їх контрактів з наймачами; бойкотування торгівлі фірм-конкурентів; недобросовісні погрози конкурентам позовами про порушення патентів чи прав на товарні знаки; продаж товарів власного виробництва за нижчими цінами з метою протидії конкуренції (демпінг); введення в оману споживачів на основі створення у них враження щодо можливості придбання товару за надзвичайно вигідних умов; наміри щодо копіювання товарів, послуг, реклами або інших аспектів комерційної діяльності конкурентів; заохочення порушень контрактів, укладених конкурентами; рекламну діяльність, що ґрунтується на порівнянні з товарами і послугами конкурентів; порушення прав, що не мають безпосереднього стосунку до конкуренції, якщо таке порушення дає змогу досягти невиправданих переваг над конкурентами6.

У 7953 р. японець А. Моріта запропонував використовувати слово "Sony" для найменування товарів своєї компанії. Назва "Sony" є комбінацією з двох слів: sonus — у перекладі з лат. "звук" і sonny — "синок". За задумом власника ця назва має асоціюватись із молодістю, творчістю, енергією. Зображене латинськими літерами слово Sony стало фірмовим знаком, а у 1958 р. компанія отримала назву "Соні корпорейшн", яка з ча­сом була зареєстрована у 170 країнах. Водночас одна з японсь­ких фірм зареєструвала це ім'я як товарний знак для кількох сортів шоколаду та харчових продуктів, перейменувавши свою назву на "Соні фудз". У зв'язку з цим фактом "Соні корпорейшн" подала в суд на "Соні фудз". Судовий процес тривав чотири роки. Ухваливши рішення на користь "Соні корпорейшн", суд уперше застосував закон про недобросовісну конкуренцію. Ці­каво, що вирішальним став той факт, що юристи не змогли знайти слово "Соні" в жодній мові, довівши тим самим факт уні­кальності та неповторності фірмового найменування.

Проблема недопущення недобросовісної конкуренції — багатопланова та складна, оскільки недобросовісна конкуренція є невід'ємною складовою ринкового суперництва і постійно змінює свої форми. Відтак закони щодо недопущення недобросовісної конкуренції повинні бути гнучкими і передбачати широкий спектр заходів, спрямованих на боротьбу з нечесною комерційною діяльністю. Важливим напрямом вирішення цієї проблеми є гармонізація національних законодавств у галузі промислової власності, пов'язана з глобалізацією міжнародної торгівлі та засобів комунікації.

Важливим об'єктом інтелектуальної власності за сучасних умов становлення та розвитку інформаційного суспільства є топологія (топографія) інтегральних мікросхем.

Інтегральна мікросхема — це мікроелектронний виріб кінцевої чи проміжної форми, призначений для виконання функцій електронної схеми, елементи і з'єднання якого нероздільно сформовані в об'ємі та (або) на поверхні матеріалу, що становить основу такого виробу, незалежно від способу його виготовлення.

Типові інтегральні схеми мають площу 1,5 мм2 за товщини 0,2 мм. Усі компоненти схеми (транзистори, діоди, резистори, опори, а також провідники, що їх з'єднують) розміщуються на пластинці в процесі виробництва. З розвитком науково-технічного прогресу число компонентів, розміщених на одній пластинці, постійно зростає, налічуючи на сьогодні мільйони компонентів.

Топологія (топографія) інтегральних мікросхем — це зафіксоване на матеріальному носієві просторово-геометричне розміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми і з'єднань між ними.

Топології інтегральних мікросхем використовуються у виробництві напівпровідникових чипів і є найважливішою складовою електронних приладів. Автору належать виключні права на використання топології інтегральних мікросхем, майнові права на які можуть передаватись повністю чи частково іншим особам за договором, переходити у спадок тощо. Виключне право на використання топології інтегральних мікросхем діє протягом 10 років.

Топологія інтегральних мікросхем відповідає умовам обороноздатності, якщо вона є оригінальною (не є прямим відтворенням, копіюванням іншої інтегральної мікросхеми, має суттєві відмінності й не була відомою в галузі мікроелектроніки до дати подання заявки чи першого використання). Міжнародна практика свідчить, що охорона топологій (топографій) інтегральних мікросхем має змішану форму і може базуватись як на нормах права щодо охорони промислової власності, так і на нормах авторського права.

Список використаної літератури:

1.Основи оцінки інтелектуальної власності в Росії / Б.Б. Леонтьєв, Х.А. Мамаджанов. - 2-е вид. Оформлені. і доп. - М.: ПАТЕНТ, 2007. - 175 с.: Іл., Табл.

2. Управлінський облік: Навч. посіб / Нападовська Л.В., БАКУРОВА А.А., Горностаєва В.М., Мазіна А.І. Московська О.А., Кузьменко А.П., Рехачева А.М., Кияшко О.М., Бузаки Н.І., Фоміна О.В; За заг.ред Нападовської Л.В. - М.: Київ. нац. торг.-екон.ун-т, 2006. - 346 с.

3.Цибульов П.М., Чеботарьов В.П., Зіновій В.Г., Суіні Ю. Управління інтелектуальною власністю / За ред. П.М. Цибульова: монографія. - К.: «К.І.С.», 2005. - 448 с.

4.Цивільній кодекс України: Прийнятий 16.01.2003 р. - К.: Істина, 2003. -368 С.

5. Цибульов П.М. Управління інтелектуальною власністю. - К.: Держ.ін-т інтел.власн, 2009. 312 с.

Поиск по сайту: