На сьогодні масштаби міжнародного економічного співробітництва, розміри іноземних інвестицій залишаються недостатніми і не відповідають потребам економіки України.
Крім того, податкова система держави на сьогодні залишається непередбачуваною, що призводить до відкладення або відмови від здійснення інвестицій в Україну.
Залежність регіону від регіональної податкової політики проглядається у чіткому взаємозв'язку привабливості регіонів для господарюючих суб'єктів в отриманні прибутків чи відсутності зацікавленості щодо провадження діяльності наданій території.
Пошуки шляхів розв'язання вищезазначених проблем вимагають розробки стимулюючих засад податкової політики з урахуванням рівня економічного розвитку регіонів та їх податкоспроможності, проведення децентралізації податкової системи в частині перерозподілу податкових повноважень між державними і місцевими органами влади.
Незважаючи на довготривалі дискусії, сьогодні можна говорити про недостатнє обгрунтування механізму посилення стимулюючої ролі податкових інструментів державної інвестиційної політики, зокрема у такому напрямі, як надання податкових пільг, що стали дестабілізуючим фактором на шляху забезпечення розвитку економіки регіонів.
Запроваджувані, відповідно до українського законодавства, інструменти стимулювання регіонального розвитку передбачають, що головним джерелом фінансування залишаються кошти державного й частково місцевих бюджетів.
Водночас досвід інших країн свідчить, що більш ефективними інструментами стимулювання регіонального розвитку є опосередковані, спрямовані на створення сприятливих умов для розвитку приватного бізнесу.
Підтримка регіонів-лідерів шляхом бюджетного дотування малоперспективна.
.
Такі суперечності викликані надмірною централізацією бюджетних рішень; недосконалістю методики розрахунку прогнозних показників податкових надходжень у місцеві бюджети, низьким рівнем забезпечення місцевих бюджетів власними доходами, неефективним перерозподільчим механізмом ВВП, зокрема при наданні преференцій як галузям, так і регіонам; відсутністю об'єктивної оцінки податкоспроможності регіонів, що перешкоджає реалізації ефективної регіональної податкової політики [3].
Доцільніше здійснювати податкове стимулювання розвитку регіонів-донорів шляхом пільгових комерційних механізмів, а саме податкових преференцій, пільгових кредитів, інвестиційних дотацій, цільових трансфертів тощо і на певних умовах - наприклад, при реалізації проектів з розвитку інфраструктури, інтеграції з відсталими регіонами.
Режим податкових канікул в Республіці Корея, які там надаються на 8 років, передбачає повне звільнення компаній від податку на прибуток корпорацій протягом перших 5 років і наступним запровадженням цього податку в розмірі 50 % базовоїставки.
За такою ж схемою сплачуються й деякі інші податки, зокрема податок з доходів фізичних осіб, які працюють в компанії, податок на дивіденди.
У Сінгапурі для пріоритетних фірм надаються пільги на розвиток і розширення діяльності за рахунок зниження ставки корпоративного податку до 13 % на термін до 10 років з можливістю його продовження.
У США застосовується інвестиційна знижка у вигляді податкового кредиту у сфері нафто-і газовидобутку, видобутку твердих мінералів, яка надається за умови реінвестування отриманого прибутку у ці сфери в певний термін.
В Іспанії діє постійний податковий кредит в розмірі 20 % витрат на НІОКР.
В Німеччині щорічні норми амортизації для виробничих будівель диференційовані за роками: 10 % в перші 4 роки служби, 5 % - в наступні З роки, по 2,5 % - в наступні 18 років. Найбільш пільгові норми амортизації застосовуються щодо окремих активів - суден, літаків, житлового фонду, основних фондів малого і середнього підприємництва, шпиталів [1].
В контексті проблеми інвестиційного забезпечення регіонального розвитку заслуговує досвід США, де фінансова компетенція щодо встановлення пільг інвесторам, в тому числі іноземним, перенесена на рівень штатів, кожний з яких має спеціальні програми залучення інвестицій, диференційовані за стимулюючими механізмами в залежності від сформульованих цілей соціально-економічного розвитку конкретної території (створення робочих місць, розвиток депресивних територій тощо).
Потенційним інвесторам в різних штатах, зокрема, пропонуються як окремі форми стимулів, так і їх пакети, які включають фінансові пільги (кредитування, гарантії на позики, субсидування тощо), фіскальні пільги (податкові пільги), кредитування розвитку компанії, спеціальні програми сприяння експорту, розвитку малого і середнього бізнесу тощо.
У штаті Вісконсін, наприклад, будь-який муніципальний орган має право випуску облігацій для повного чи часткового фінансування будівництва промислових об'єктів і покращання економіки міста) надання компаніям муніципальних позик шляхом зменшення ставок регіональних податків на довготривалий період - до 10 років (знову ж таки у першу чергу у випадку сприяння зайнятості); субсидування тощо [1, с. 88-91].