Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Інвестування. Критерії ефективності інвестиційних проектів

Інвестиційний портфель (англ. portfolio, investment portfolio) — набір реальних або фінансових інвестицій. Сукупність цінних паперів різного виду, строку дії та ліквідності, яка належить одному інвестору і управляються як єдине ціле для досягнення певних цілей.

Інвестиційний портфель — цілеспрямовано сформована сукупність об’єктів фінансового та/або реального інвестування, призначена для реалізації попередньо розробленої стратегії, що визначає інвестиційну мету.

Складовими інвестиційного портфеля можуть бути будь-які активи — від золота та нерухомості до акцій та опціонів.

· Портфель доходу — інвестиційний портфель, сформований за критерієм максимізації рівня інвестиційного прибутку в поточному періоді незалежно від темпів росту інвестованого капіталу на тривалу перспективу.

· Портфель росту — інвестиційний портфель, сформований за критерієм максимізації темпів приросту інвестованого капіталу на тривалу перспективу незалежно від рівня прибутку в поточному періоді. Іншими словами, цей портфель орієнтований на забезпечення високих темпів зростання ринкової вартості підприємства.

Крім того, за відношенням до інвестиційних ризиків розрізняють:

· Агресивний (спекулятивний) портфель — формується за критерієм максимізації поточного доходу чи приросту інвестованого капіталу незалежно від рівня інвестиційного ризику. Дозволяє отримати максимальну норму інвестиційного прибутку на вкладений капітал, але супроводжується найвищим рівнем інвестиційного ризику.

· Поміркований (компромісний) портфель — інвестиційний портфель, за яким загальний рівень портфельного ризику наближається до середньоринкового. Звичайно, і норма інвестиційного прибутку на вкладений капітал також наближується до середньоринкової.

· Консервативний портфель — сформований за критерієм мінімізації рівня інвестиційного ризику. Формується найбільш поміркованими інвесторами, практично виключає використання фінансових інструментів, рівень інвестиційного ризику за якими перевищує середньоринковийє

· Існує багато визначень процесу інвестування. Згідно думки більшості авторів, поняття інвестування означає здійснення довгострокового вкладання капіталу з метою отримання прибутку. За визначенням І.О. Бланка, інвестиції — це вкладення капіталу у всіх його формах у різні об’єкти (інструменти) його господарської діяльності з метою одержання прибутку, а також досягнення іншого економічного чи позаекономічного ефекту, здійснення якого базується на ринкових принципах і пов’язане з факторами часу, ризику і ліквідності. Поняття “інвестиції” є відносно новим в українській економічній літературі, воно замінило поширене в попередні періоди поняття “капітальні вкладення”, але не тотожне останньому. “Капітальні вкладення” слід розуміти як вкладання капіталу у відтворення основних засобів, тоді як “інвестиції” — додатково в різноманітні фінансові, нематеріальні активи. Таким чином, капіталовкладення — це одна із складових форм інвестицій

Більш прагматичне спрямування має характеристика інвестиційної діяльності, що є сукупністю практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Існує щонайменше три ознаки інвестиційної діяльності— безповоротність, пов’язана з тимчасовою втратою споживчої цінності капіталу (наприклад, ліквідності); очікування зростання авансованої (вкладеної) вартості капіталу; ризиковість, невизначеність щодо кінцевого результату, який матиме місце часто у віддаленій перспективі.

Обсяги інвестицій, що здійснюються в країні, залежать від сукупної дії багатьох чинників. Так, пріоритетним мотивом інвестування є очікувана норма прибутку. Чим вона вища, тим більшим є бажання потенційних суб’єктів інвестиційного процесу до участі в перспективних проектах. Обернена залежність спостерігається між обсягами інвестування та нормою банківського відсотку, оскільки остання є відображенням своєрідної “ціни” грошей в економіці в кожний конкретний період часу. Чим вища така ціна, тим менше бажаючих скористатись залученими інвестиційними ресурсами, які складають основу інвестиційних проектів в умовах ринкової економіки. Суттєву роль при прийнятті інвестиційних рішень відіграє очікуваний рівень інфляції. Для успішності планованих інвестицій норма очікуваного прибутку повинна перевищувати очікуваний рівень інфляції, інакше інвестування не матиме економічного сенсу. Ці та інші фактори є визначальними при прийнятті та реалізації підприємницьких рішень, від їх взаємодії залежить інтенсивність інвестиційної, а відтак, економічної активності.

Згідно чинного законодавства, розрізняють такі об’єкти інвестиційної діяльності [1, ст. 1]:

· кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

· рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);

· майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;

· сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих (“ноу-хау”);

· права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;

· інші цінності.

Учасниками інвестиційної діяльності за Законом можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора. Інвесторисуб’єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування.

Для з’ясування тієї важливої ролі, що відіграють інвестиції в економіці країни чи окремого регіону, розглянемо деякі їх класифікації.

За об’єктом вкладання коштів існують дві основні форми інвестицій: реальні інвестиції — це вкладання коштів в матеріальні та нематеріальні активи підприємств для забезпечення виробництва товарів, послуг з метою наступної їх реалізації; фінансові інвестиції — вкладання коштів у фінансові інструменти, переважно цінні папери.

Залежно від термінів здійснення інвестицій, згідно з методологією НБУ, в Україні розрізняють короткострокові інвестиції — до одного року, середньострокові — до трьох років та довгострокові — більше трьох років.

За формами власності капіталу є приватні — інвестиції фізичних осіб чи юридичних осіб без участі державної форми власності; державні — інвестиції державних підприємств, або за участі бюджетних ресурсів.

За характером участі в інвестуванні можуть бути прямі інвестиції — такі, що передбачають безпосередню участь суб’єкта інвестування в управлінні діяльністю підприємства та розподілі його прибутків. Непрямі інвестиції — це вкладання коштів інвестора за допомогою фінансових посередників.

І.О. Бланк розрізняє:

· За рівнем доходності: високодохідні інвестиції — при очікуваному рівні чистого інвестиційного прибутку, що суттєво перевищує середню норму цього прибутку на інвестиційному ринку; середньодохідні інвестиції — очікуваний рівень чистого інвестиційного прибутку відповідає середній нормі інвестиційного прибутку, що склався на інвестиційному ринку; низькодохідні інвестиції — очікуваний чистий прибуток нижчий за середню норму; бездохідні інвестиції — група об’єктів інвестування, вибір і реалізацію яких інвестор не пов’язує з отриманням інвестиційного прибутку. Такі інвестиції призначені для отримання соціального, екологічного, інших видів позаекономічного ефекту.

· За характером використання капіталу в інвестиційному процесі: первісні інвестиції — використання сформованого для інвестиційних цілей капіталу за рахунок як власних, так і позикових ресурсів; реінвестиції — повторне використання капіталу з інвестиційною метою за умов попереднього його вивільнення в процесі реалізації раніше вибраних інвестиційних проектів, інвестиційних товарів чи фінансових інструментів інвестування; дезінвестування — означає процес вилучення раніше інвестиційного капіталу з інвестиційного обороту без наступного його використання в інвестиційних цілях.

· За направленістю основної господарської діяльності: індивідуальний інвестор — конкретна юридична чи фізична особа, що здійснює інвестиції для розвитку своєї основної господарської діяльності; інституційний інвестор — юридична особа — фінансовий посередник, що акумулює засоби індивідуальних інвесторів та здійснює інвестиційну діяльність, переважно на операціях з цінними паперами.

· За цілями інвестування: стратегічний інвестор — суб’єкт інвестиційної діяльності, що ставить на меті придбання контрольного пакета акцій з відповідними правами управління підприємством; портфельний інвестор — суб’єкт інвестиційної діяльності, що вкладає свій капітал в різноманітні об’єкти інвестування з метою отримання інвестиційного прибутку а не для управління стратегічним розвитком підприємства.

Інвестиційна діяльність, що здійснюється в Україні:

· інвестування, здійснюване громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності;

· державне інвестування, здійснюване органами влади і управління України, АР Крим, місцевими Радами народних депутатів за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових коштів, а також державними підприємствами і установами за рахунок власних і позичкових коштів;

· іноземне інвестування, здійснюване іноземними громадянами, юридичними особами та державами;

· спільне інвестування, здійснюване громадянами та юридичними особами України, іноземних держав.

На муніципальному рівні інвестиційна діяльність може здійснюватись на основі різних джерел фінансування — державних, муніципальних, приватних. Розглядаючи в цілому муніципальне інвестування, особливо за недостатності його бюджетного забезпечення, на наш погляд, необхідно враховувати всю сукупність його можливих джерел, оскільки тільки комплексність їх використання дає змогу забезпечити сталий економічний розвиток та зростання добробуту територіальної громади.

Загальна площа лісового фонду України складає близько 10 млн. гектарів, в т.ч. покрита лісом – 8,6 млн. га. Лісистість країни досягла лише 15,6%, що значно менше , ніж лісистість більшості розвинених країн світу (Угорщина – 18%, Франція – 27,8%, Румунія – 28,1%, Польща – 28,7%, Німеччина – 29%, США – 32,7%, Болгарія – 34,4%)

В Україні вже досить давно активно обговорюються проблемні моменти інвестиційного забезпечення розвитку окремих секторів національної економіки. Це пов’язано з:

· необхідністю модернізації техніко-технологічної бази промислового виробництва;

· розбудови виробничої та невиробничої інфраструктури;

· впровадження перспективних форм активізації інноваційної діяльності;

· використання передового досвіду інформаційного забезпечення суспільного відтворення.

Розвиток лісогосподарського комплексу потребує використання реалізації проектів нарощення лісоресурсного потенціалу та впровадження сучасних технологій деревообробки. Актуальність такого завдання посилюється через:

· недостатність бюджетного фінансування лісовідновлювальних робіт;

· дефіцит інвестиційних ресурсів державних лісогосподарських робіт;

· «викревлену» інвестиційну політику приватних деревообробних підприємств

Інвестиційна діяльність у сфері лісового господарства має базуватися на ряді фундаментальних принципів, які сприятимуть раціональному та невиснажливому лісокористуванню.

Основними принципами інвестиційної діяльності в лісовому господарстві повинні бути:

1) цільовий характер інвестування;

2) диверсифікація джерел інвестування;

3) дотримання принципу невиснажливого безперервного комплексного лісокористування;

4) узгодженість економічних, екологічних та соціальних цілей інвестування (перевагу повинні мати екологічні цілі, тобто збереження, розширене відтворення лісових ресурсів при одночасному задоволенні потреб суспільства в деревині і корисних функціях лісу);

5) державна підтримка і сприяння інвестування в лісове господарство;

6) врахування комплексної еколого-економічної ефективності інвестування відтворення лісових ресурсів;

7) збереження біологічного різноманіття і підтримка корисних функцій лісу.

Передувати розробці заходів зі створення сприятливого підприємницького середовища в лісогосподарському комплексі, яке дозволить посилити надходження іноземних інвестицій та перепрограмувати інвестиційну політику вітчизняних лісогосподарських підприємств, має виявлення еколого-економічних факторів, які вирішальною мірою впливають на інвестиційну політику, а також аналіз основних тенденцій інвестиційного забезпечення лісогосподарських проектів.

До основних еколого-економічних факторів, які впливають на інвестиційну політику в лісовому господарстві, відносять:

1) забезпеченість природно-ресурсним потенціалом;

2) висока моральна і фізична зношеність основних фондів галузі;

3) висока ресурсомісткість галузі, неефективне і неповне використання лісових ресурсів, в результаті чого утворюються значні обсяги відходів;

4) складність умов експлуатації і розташування лісових ресурсів;

5) значна залежність від антропогенних, природних та інших факторів;

6) тривалий термін лісо вирощування, що веде до значного терміну окупності інвестицій.

Розглянуті фактори ведуть до того, що лісове господарство є малопривабливим для інвесторів, які бажають отримати швидку віддачу від вкладеного капіталу, тому проблеми активізації інвестування в лісовому господарстві та оцінка ефективності інвестицій є надзвичайно актуальними. Здійснюючи інвестиції, слід врахувати комплексний ефект, який утворюється при вкладені коштів у відтворення лісоресурсного потенціалу. На відміну від інших галузей економіки, в лісовому господарстві утворюється значний позитивний екологічний і соціальний ефекти, які можуть значно перевищувати економічний ефект. Це робить лісову галузь надзвичайно важливою для суспільства з погляду створення сприятливих умов його проживання, позитивного впливу лісу на навколишнє середовище.

Покращення інвестиційного забезпечення реалізації лісогосподарських проектів залежить від підвищення їх інвестиційної привабливості та вдосконалення окремих складових національної лісової політики, що створюють сприятливі кредитні та податкові передумови для фінансування процесів відтворення лісоресурсного потенціалу. Підвищити інвестиційну привабливість лісогосподарського бізнесу, особливо для іноземних інвесторів, можна на основі реального втілення в господарську практику елементів сучасного екологічного менеджменту, які давно довели свою ефективність у країнах розвиненого капіталізму. В першу чергу необхідно поступово проводити екологічний аудит, щоб позбавитися штучно нав’язаного «чорнобильського синдрому» в окремих областях і районах, формувати методичну та інформаційну базу екологічного маркетингу не сировинних якостей лісу і не деревної продукції, регулярно проводити моніторинг природно-вікової структури лісового фонду. Варто знизити митні збори на імпорт ресурсо- та енергоощадливого лісопереробного обладнання, за допомогою фіксальних важелів сприяти застосуванню методів прискореної амортизації лісозаготівельного і лісопильного обладнання на лісогосподарських підприємствах, підвищити вимоги до суб’єктів лісогосподарського бізнесу при наданні ліцензій на ведення даного виду підприємницької діяльності [5, c.64].

Основним кроком у системі заходів з удосконалення інвестиційної політики у сфері лісогосподарського виробництва має стати покращення інвестиційного клімату шляхом імплементації у вітчизняну практику апробованих за кордоном управлінських методів, упорядкування національного ринку лісопродукції та стимулювання лісогосподарських підприємств до збільшення інвестиційних вливань у нарощення лісо ресурсного потенціалу. Принциповим моментом нової моделі інвестиційної діяльності в лісогосподарському комплексі є усунення рентної привабливості господарського освоєння лісоресурсної бази і спрямування тим самим вектору інвестиційної активності на комплексну переробку деревини

Оцінка ефективності проектів. Питання економічної ефективності при плануванні проектів розглядаються в різних масштабах та на різних стадіях планування. Відповідно розрізняють і методи, що застосовуються на окремих етапах планування та оцінки:
на етапі проведення технічного аналізу та при плануванні фінансування проекту, коли відомі не всі умови підприємницької діяльності, вибір здійснюється на практиці за допомогою спрощеного часткового аналізу; на вирішальній стадії оцінки необхідно розглянути проект у цілому, беручи до уваги результати часткового аналізу, а потім прийняти позитивне або відхиляюче проект-рішення. Це здійснюється за допомогою глобальних моделей. Глобальними вони називаються тому, що дозволяють враховувати всі умови фінансової сфери.

Ефективність проекту характеризується системою показників, які виражають співвідношення вигід і витрат проекту з погляду його учасників. Виділяють такі показники ефективності проекту:
показники комерційної ефективності, які враховують фінансові наслідки реалізації проекту для його безпосередніх учасників; показники економічної ефективності, які враховують народногосподарські вигоди й витрати проекту, включаючи оцінку екологічних та соціальних наслідків, і допускають грошовий вимір; показники бюджетної ефективності, які відображають фінансові наслідки здійснення проекту для державного та місцевого бюджетів Для розрахунку цих показників можуть використовуватись однакові формули, але значення вихідних показників для розрахунків істотно відрізнятимуться.
Залежно від тривалості циклу проекту оцінка показників ефективності може бути різною. Показники комерційної ефективності можуть розраховуватися не тільки на весь цикл проекту, а й на місяць, квартал, рік.Розрізняють три основні методи визначення ефективності проектів на початкових етапах проведення технічного аналізу, які не враховують фактор часу або враховують його неповністю:
порівняння витрат;порівняння прибутку; порівняння рентабельності, до якого належить як спеціальний випадок статистичний метод окупності (pay-back).

До найпростіших показників ефективності проектів, які застосовується при проведенні технічного аналізу відносять:капіталовіддачу (річні продажі, поділені на капітальні витрати);оборотність товарних запасів (річні продажі, поділені на середньорічний обсяг товарних запасів);трудовіддачу (річні продажі, поділені на середньорічну кількість зайнятих робітників і службовців).


Однак ці показники належать до числа показників моментного статичного ряду і не враховують динамічних процесів у їх взаємозв'язку.


Для оцінки ефективності проектів доцільніше використовувати показники, які дають змогу розрахувати значення критеріїв ефективності проектів, беручи до уваги комплексну оцінку вигід і витрат, зміну вар-гості грошей у часі та інші чинники. Правильне визначення обсягу початкових витрат на проект є запорукою якості розрахунків окупності проекту.
При аналізі ефективності проекту використовують такі показники:
1. Сума інвестицій— це вартість початкових грошових вкладень у проект, без яких він не може здійснюватись. Ці витрати мають довгостроковий характер. За період функціонування проекту протягом його життєвого циклу" капітал, вкладений у такі активи, повертається у ви-ляді амортизаційних відрахувань як частина грошового потоку, а капітал, вкладений в оборотні активи, в тому числі в грошові активи, по закінченню "життєвого циклу" проекту має залишатися у інвестора у незмінному вигляді й розмірі. Сума інвестицій у фінансові активи являє собою номінальну суму витрат на створення цих активів;
Грошовий потік — дисконтований або недисконтований дохід від здійснення проекту, який включає чистий прибуток та амортизаційні відрахування, які надходять у складі виручки від реалізації продукції. Якщо у завершальний період "життєвого циклу" проекту підприємство-інвестор одержує кошти у вигляді недоамортизованої вартості основних засобів і нематеріальних активів та має вкладення капіталу в оборотні активи, вони враховуються як грошовий потік за останній період;
Чиста теперішня вартість проекту — Net Present Value (NPV). Це найвідоміший і найуживаніший критерій. У літературі зустрічаються й інші його назви: чиста приведена вартість, чиста приведена цінність, дисконтовані чисті вигоди. NPV являє собою дисконтовану цінність проекту (поточну вартість доходів або вигід від зроблених інвестицій). Чиста теперішня вартість проекту — це різниця між величиною грошового потоку, дисконтованого за прийнятної ставки дохідності і сумою інвестицій. Для розрахунку NPV проекту необхідно визначити ставку дисконту, використати її для дисконтування потоків витрат та вигід і підсумувати дисконтовані вигоди й витрати (витрати зі знаком мінус). При проведенні фінансового аналізу ставка дисконту, звичайно, є ціною капіталу для фірми. В економічному аналізі ставка дисконту являє собою закладену вартість капіталу, тобто прибуток, який міг би бути одержаний при інвестуванні найприбутковіших альтернативних проектів.
Якщо NPV позитивна, то проект можна рекомендувати для фінансування. Якщо NPV дорівнює нулю, то надходжень від проекту вистачить лише для відновлення вкладеного капіталу. Якщо NPV менша нуля — проект не приймається.
Розрахунок NPV робиться за такими формулами:
де В, — вигоди проекту в рік t; Ct — витрати на проект у рік t; і — ставка дисконту; п — тривалість (строк життя) проекту. Основна перевага NPV полягає в тому, що всі розрахунки провадяться на основі грошових потоків, а не чистих доходів. Окрім того, ефективність головного проекту можна оцінити шляхом підсумовування NPV його окремих підпроектів. Це дуже важлива властивість, яка дає змогу використовувати NPV як основний критерій при аналізі проекту.
Основним недоліком NPV є те, що її розрахунок вимагає детального прогнозу грошових потоків на термін життя проекту. Часто робиться припущення про постійність ставки дисконту.
Термін окупності інвестицій — час, протягом якого грошовий потік, одержаний інвестором від втілення проекту, досягає величини вкладених у проект фінансових ресурсів. У господарській практиці його можуть визначати без урахування необхідності грошових потоків у часі або з урахуванням такої необхідності. Термін окупності проекту — Payback Period (PBP) використовується переважно в промисловості. Це один із найбільш часто вживаних показників оцінки ефективності капітальних вкладень. На відміну від показників, які використовуються у вітчизняній практиці, показник «термін окупності капітальних вкладень» базується не на прибутку, а на грошовому потоці з приведенням коштів, які інвестуються в інновації та суми грошового потоку до теперішньої вартості. Критерій прямо пов'язаний із відшкодуванням капітальних витрат у найкоротший період часу і не сприяє проектам, які дають великі вигоди лише згодом. Він не може слугувати за міру прибутковості, оскільки грошові потоки після терміну окупності не враховуються. Критерій найменших витрат (НВ) використовується тоді, коли оцінка вигід проекту складна й ненадійна. При цьому порівнюють наведені витрати по різних варіантах проекту і вибирають той, який при найменших витратах забезпечує найкращі результати. Критерій прибутку в перший рік експлуатації дає змогу перевірити чи забезпечують вигоди за перший рік експлуатації проекту "достатню" дохідність. При цьому порівнюється чистий дохід за перший рік експлуатації з капітальними витратами проекту, включаючи процентний дохід у період робіт по будівництву (береться накопичена сума процентів, а не наведені проценти). Якщо відношення вигід до витрат менше ціни капіталу, то проект, можливо, є передчасним, а при більшому відношенні можна зробити висновок, що з проектом, очевидно, запізнилися.
Внутрішня норма рентабельності — Internal Rate of Return (IRR) У літературі зустрічаються й інші назви: внутрішня ставка рентабельності, внутрішня ставка доходу, внутрішня норма прибутковості. Це рівень ставки дисконтування, при якому чиста приведена вартість проекту за його життєвий цикл дорівнює нулю. IRR проекту дорівнює ставці дисконту, при якій сумарні дисконтовані вигоди дорівнюють сумарним дисконтованим витратам, тобто IRR є ставкою дисконту, при якій NVP проекту дорівнює нулю. IRR дорівнює максимальному проценту за позиками, який можна платити за використання необхідних ресурсів, залишаючись при цьому на беззбитковому рівні. Розрахунок IRR проводиться методом послідовних наближень величини NPV до нуля за різних ставок дисконту.
На практиці визначення IRR проводиться за допомогою такої формули: IRR = A + Al (a-b) де А — величина ставки дисконту, при якій NPV позитивна; В — величина ставки дисконту, при якій NPV негативна; а — величина позитивної NPV, при величині ставки дисконту А; b — величина NPV, при величині ставки дисконту В. При застосуванні IRR виникають такі труднощі: неможливо дати однозначну оцінку IRR проектів, у яких зміна знака NPV відбувається більше одного разу; при аналізі проектів різного масштабу IRR не завжди узгоджується з NPV; застосування IRR неможливе для вибору альтернативних проектів відмінного масштабу, різної тривалості та неоднакових часових проміжків. Коефіцієнт вигід/витрат — Benefit/Cost Ratio (BCR). BCR є відношенням дисконтованих вигід до дисконтованих витрат. Основна формула розрахунку має такий вигляд:
Критерій відбору проектів полягає в тому, щоб вибрати всі незалежні проекти з коефіцієнтами BCR, більшими або рівними одиниці. При застосуванні цього критерію слід пам'ятати, що коефіцієнт BCR має такі недоліки:
може давати неправильні ранжування за перевагою навіть незалежних проектів;
не підходить для користування при виборі взаємовиключних проектів;
не показує фактичну величину чистих вигід. BCR має кілька варіантів розрахунку:
При жорстких обмеженнях на капітал, на відміну від обмежень як по капіталу, так і по поточних витратах:
BCR = (В-ПВ)/КВ, де ПВ — поточні витрати; KB — капітальні витрати.
За наявності дефіцитних або унікальних ресурсів:
BCR = (B-C)/R, де R — вартість дефіцитних ресурсів.
Прикладом дефіцитних ресурсів може бути іноземна валюта.
Головною потенційною проблемою при застосуванні цих різновидів критерію є подвійний рахунок, якого слід уникати.
Критерій BCR може бути використаний для демонстрації того, наскільки можливе збільшення витрат без перетворення проекту на економічно непривабливий. Основна перевага критерію полягає в можливості швидкого з'ясування його значень для оцінки впливу на результати проекту рівнів ризиків та непевностей.
Індекс прибутковості — Profitability Index (PI) є відношенням суми наведених ефектів (різниця вигід і поточних витрат) до величини інвестицій:
Р1= і .yAzSl. к ЙО + 0'
РІ тісно пов'язаний із NPV. Якщо NPV позитивна, то й РІ > 1, і відповідно, якщо РІ > 1, проект ефективний, якщо РІ < 1 — неефективний.
Приклад визначення основних фінансових показників для обґрунтування доцільності проекту (табл. 2.1.).
Сума інвестицій у проект становить 450 тис. грн.
Дисконтовані грошові потоки в результаті реалізації проекту становитимуть за 2004-2007 pp. 582,97 тис. грн.
Чиста теперішня вартість проекту 582,97-450,0 = 132,97 тис. грн. Оскільки, NPV > 0, інвестиційний проект є вигідним для підприємства-інвестора. За три роки функціонування проекту грошовий потік не лише задовольняє наміри інвестора щодо одержання доходу, а й перевищує очікувані доходи на 132,97 тис. грн.
Термін окупності інвестицій. Застосуємо алгоритм розрахунку інвестицій:

Внутрішня норма рентабельності. Для розрахунку даного показника визначимо NP V, для якої ставки дисконту є негативними. Наприклад, при ставці дисконту 40%, NPV дорівнює 416,98 тис. грн. Отже, IRR = 0,95, або при ставці 95% сумарні дисконтовані вигоди дорівнюють сумарним дисконтованим витратам. Тобто IRR є ставкою дисконту, при якій NPV проекту дорівнює нулю.
Коефіцієнт вигід/витрат. Даний показник розраховується як відношення дисконтованих вигід до дисконтованих витрат:
605,19 : 98,49 = 6,14. Отже, на 1 грн.. теперішньої вартості вкладених коштів у проект підприємство отримає 6,14 грн.. теперішньої вартості доходу. 7. Індекс прибутковості. 582,97/450,0 = 1,3. Отже, РІ > 0 і проект є ефективним.
ВИСНОВКИ
Проект розпочинається з формування ідей проекту, розробки концепції його реалізації та її обґрунтування.
Попередні дослідження ідеї проекту ґрунтуються на аналізі трьох напрямків:
дослідження регіонів (виявлення можливостей у даному регіоні);
виробничі дослідження (виявлення можливостей у даній галузі промисловості);
дослідження природних ресурсів, сільськогосподарської та промислової продукції тощо.
Передпроектне дослідження повинно містити обґрунтування технічної та економічної можливості виконання проекту. Обов'язково потрібно визначити також джерело ризику.
У заключних проектних дослідженнях проводять техніко-економічний аналіз, фінансовий аналіз та загальноекономічний аналіз.
Фінансовий аналіз може складатися з таких етапів:
Спільне представлення потоків надходжень та виплат проекту.
Представлення джерел фінансування (власний та позиковий капітал).
Складання планових балансів для зовнішнього представлення, планування ліквідності.
Розрахунок економічної ефективності.
Оцінка проекту за допомогою стандартних критеріїв інвестиційних розрахунків.
Загальноекономічний аналіз включає опис загальної економічної ситуації, спільне представлення витрат та вигід проекту, які торкаються національних економічних суб'єктів, переоцінку витрат та результатів за національно-економічними критеріями тощо.
Необхідно також здійснити екологічну та соціальну експертизу майбутнього проекту та зробити загальні висновки.
Ефективність проекту характеризується системою показників, які виражають співвідношення вигід і витрат проекту з погляду його учасників. Виділяють такі показники ефективності проекту:
показники комерційної ефективності, які враховують фінансові наслідки реалізації проекту для його безпосередніх учасників; показники економічної ефективності, які враховують народногосподарські вигоди й витрати проекту, включаючи оцінку екологічних та соціальних наслідків і допускають грошовий вимір; показники бюджетної ефективності, які відображають фінансові наслідки здійснення проекту для державного та місцевого бюджетів. При аналізі ефективності проекту використовують такі показники: сума інвестицій, грошовий потік, чиста теперішня вартість проекту, термін окупності проекту, внутрішня норма рентабельності, коефіцієнт вигод/витрат, індекс прибутковості.

Дисконтування. Вартість грошей у часі - концепція, в основі якої лежить твердження рівні суми грошей у різний час мають різну вартість.

Головними причинами зміни вартості грошей у часі є інфляція, ризик та схильність, що до ліквідності.

Інфляція - це процес, який характеризується підвищенням загального рівня цін в економіці певної країни та зниженням купівельної спроможності грошей.

Причиною інфляції може бути як перевищення попиту над пропозицією, так і відставання попиту від пропозиції. Результатом перевищення попиту над пропозицією є інфляція попиту. Відставання пропозиції від попиту викликає інфляцію витрат (пропозиції).

Інфляція проявляється у переповненні сфери обігу товарів грошима внаслідок їх надмірного випуску або у скорочення товарної маси в обігу при незмінній кількості випущених грошей. Головними чинниками інфляційних процесів є не зумовлена зростанням товарної маси в обігу емісія грошей, порушення пропорційності виробництва та обігу, а також помилки в політиці ціноутворення.

У залежності від характеру інфляції і темпів наростання інфляційних процесів розрізняють три види інфляції:

помірна інфляція характеризується повільним зростанням цін (до 10% на рік);

галопуюча інфляція від 10% до 200% на рік;

гіперінфляція до 1000% на рік і більше.

 

Ризик - це нестабільність, непевність у майбутньому. Через непевність у майбутньому ризик з часом зростає, люди хочуть уникнути ризику, тож вище цінують ті гроші, що є сьогодні, ніж ті, що будуть у майбутньому.

Існують два типи ризиків - динамічний і статичний.

 

Динамічний ризик - це ризик непередбачуваних змін вартості основного капіталу як наслідок прийняття управлінських рішень або несподіваних ринкових чи політичних обставин. Такі зміни можуть призвести або до збитків, або до додаткових доходів.

 

На відміну від нього статичний ризик, як ризик втрат реальних активів від завдання шкоди власності і зменшення доходу через недієспроможність організації, призводить лише до збитків.

 

Схильність до ліквідності - це перевага, віддана наявним грошам перед іншими цінностями та ризикованими вкладеннями. Коли люди вкладають свої гроші, сподіваючись на майбутні надходження, вони очікують високої винагороди як компенсації за втрату ліквідності, що й впливає на цінність грошей у часі. Абсолютна ліквідність - здатність активу негайно обмінюватися на будь-які блага. Функціональні форми грошей - похідні від грошових функцій, їх логічне продовження. Гроші - найвищий ступінь у розвитку економічних відносин.

Дисконтування.У проектному аналізі при оцінці ефективності інвестиційного проекту порівняння поточних та майбутніх витрат та вигод здійснюється шляхом приведення (дисконтування) їх реальної грошової вартості до початкового періоду (періоду прийняття рішення базового періоду).

Дисконтування - це процес розрахунку майбутньої вартості коштів, що інвестуються сьогодні.

Основою дисконтування є поняття "часової переваги" або зміни цінності грошей у часі. Це означає, що раніше одержанні гроші мають більшу цінність, ніж гроші, одержані пізніше, що зумовлюється зростанням ризиків і невизначеності у часі.

Дисконтування доходу застосовується для оцінки майбутніх грошових надходжень із позиції поточного моменту. Інвестор, зробивши вкладення капіталу, керується наступними положеннями:

 

а) відбувається постійне знецінювання грошей;

 

б) бажано періодично одержувати доход на капітал не нижче певного мінімуму.

 

Інвестор повинен оцінити, який доход він одержить у майбутньому і яку максимально можливу суму фінансових ресурсів потрібно вкласти в даний проект, виходячи з прогнозованого рівня прибутковості. Перерахунок вигод і витрат для кожного розрахункового періоду інвестор здійснює за допомогою дисконтування.

Існує два методи дисконтування: за допомогою простих та складних процентів.

Прості проценти.

 

FV = PV ( 1 + nR),

де

FV - сума, накопичена до кінця n-го періоду,

PV - початкова сума позики,

R - процентна ставка,

n - кількість періодів часу.

 

Складні проценти.

У довгострокових фінансово-кредитних операціях, якщо відсотки не виплачуються відразу після їхнього нарахування, а додаються до суми боргу для нарощування суми вкладу, застосовують складні проценти.

 

FV = PV (1+R)n,

 

де

FV - сума, накопичена до кінця n-го періоду;

PV - сума позики;

R - річна процентна ставка;

n - кількість періодів.

 

Чому фінансовим менеджерам так важливо знати нинішню вартість грошей? Справа в тому, що ця вартість служить для порівняння прибутковості різних проектів і інвестицій за певний період. Таким чином, нинішня вартість - це грошова вартість майбутніх надходжень чи доходів із поправкою на ставку дисконту (капіталізації). Існує просте правило: високий ризик означає високу дисконтну ставку, маленький ризик - низьку. У цілому для оцінки дисконтних ставок застосовують такі принципи:

із двох майбутніх надходжень більш високу ставку буде мати те, що надійшло пізніше.

чим нижче ступінь ризику, тим нижче дисконтна ставка.

якщо процентні ставки на фінансовому ринку ростуть, то ростуть і дисконтні ставки.

 

В мировой практике методология оценки лесных ресурсов довольно хорошо развита. В ее основе лежат традиционные технологии оценки недвижимости, адаптированные к такому специфическому объекту как лес и позволяющие учитывать основные особенности формирования лесного дохода. У нас данная методология до настоящего времени не развита в силу объективных причин - отсутствия рынка природных объектов и прав, связанных с их использованием. В рамках работ по созданию методики оценки рыночной стоимости земельных участков и методики государственной кадастровой оценки земель лесного фонда была предпринята попытка выработать основные методические приемы оценки рыночной стоимости лесных земель на основе использования показателя лесной ренты - чистого дохода, генерируемого собственно древостоем. Ниже приводятся основные положения методологии оценки рыночной стоимости лесных земель доходны стоимости лесных ресурсов.

Если предположить, что не существует производственных затрат по выращиванию леса (затрат на посадку леса и уход за ним), то тогда стоимость лесной земли может быть определена из выражения

где:

Т - оборот рубки или интервал времени, через который можно получать лесной доход от вырубки леса;

VL - стоимость лесной земли;

VT - стоимость запаса леса, получаемого через каждые Т лет;

e - ставка дисконтирования.

Математическое упрощение этого выражения приводит к формуле:

Эта формула применяется при расчете настоящей стоимости последовательно получаемых лесных доходов, имеющих стоимость VT , и возникающих в конце каждого оборота рубки.

Если период получения будущих доходов ограничен определенным числом лет, например, известно, что на определенном участке лесной земли каждый год в течение ряда лет может вырубаться определенное количество леса, являющееся постоянной величиной, то настоящая стоимость такого участка может определяться по формуле

где:

VL - настоящая стоимость потока доходов за n лет;

V - ожидаемая среднегодовая прибыль от продажи леса;

e - ставка дисконтирования;

n - период получения доходов.

Данная формула может применяться для оценки лесных земель с постоянной величиной расчетной лесосеки - ежегодно вырубаемого запаса леса, если известен срок использования таких земель. Если срок не ограничен, а величина расчетной лесосеки постоянна, то применяется традиционная формула капитализации земельной ренты

Устойчивое или неистощительное ведение лесного хозяйства связано с вложениями в воспроизводство лесных ресурсов. Эти вложения представляют собой периодические затраты на посадку леса и уход за лесными культурами, а также постоянные текущие затраты, связаннее с управлением лесным хозяйством и охраной лесов. Посадка лесов должна осуществляться после каждой вырубки леса. Промышленное ведение лесного хозяйства практически невозможно без этой стадии. Поэтому при определении земельной ренты или чистого дохода, приходящегося на лесную землю, из стоимости древесного запаса, который может быть вырублен, необходимо вычитать затраты, связанные с его получением, то есть затраты на создание лесного насаждения и ухода за ним на протяжении всей его жизни.

Для расчета стоимости лесных земель, учитывающего затраты на создание лесных насаждений, а также ежегодные затраты, связанные с уходом за лесными культурами, охраной и защитой лесов, проведением иных лесохозяйственных мероприятий (затраты на управление и охрану лесов), применяется формула Фаустмана, предложенная им еще в 1849 году, и не претерпевшая изменений до настоящего времени:

где:

VL - стоимость лесной земли;

VT - стоимость запаса леса, получаемого в конце оборота рубки;

Т - оборот рубки (возраст леса, предназначенного для рубки);

CF - затраты на лесовосстановление (посадка или иное возобновление леса), осуществляемые после каждой рубки;

m - ежегодные затраты на управление и охрану лесов;

е - ставка дисконтирования.

Объектом оценки стоимости лесных ресурсов могут являться: лесные земли с растущим на них лесом или без него, древостой или запас леса на корню, другие виды лесных ресурсов или полезностей, продуцируемых лесом, например, ресурсы дикорастущих грибов, ягод, орехов, охотничье-промысловых животных и т.д.

Исходя из разных возможностей получения дохода от заготовки древесины участки земель лесного фонда подразделяют на три группы:

1) земли, не покрытые лесной растительностью, но предназначенные для ее восстановления (вырубки, гари, погибшие древостои, редины, пустыри, прогалины, несомкнувшиеся лесные культуры и т.п.);

2) лесные земли, занятые насаждениями, которые на момент оценки их стоимости не входят в категорию спелых и перестойных лесов, то есть земли, занятые молодняками, средневозрастными и приспевающими насаждениями;

3) лесные земли, занятые спелыми и перестойными насаждениями.

Расчет стоимости первой группы участков лесных земель определяется, по приведенной выше формуле Фаустмана:

где:

QT - эксплуатационный запас древесины на корню в возрасте главной рубки,

rТ - лесная рента, образующаяся при осуществлении рубок главного пользования в насаждении возраста Т,

СF - затраты на лесовосстановление,

m - ежегодные затраты на управление, охрану и защиту лесов, установленные федеральным органом управления лесным хозяйством,

e - ставка дисконтирования.

Для второй группы участков лесных расчет может выполняться по следующей формуле

где:

(T- t) - период времени, разделяющий момент проведения оценки и время проведения первой рубки главного пользования.

Для третьей группы участков лесных земель расчет производится по формуле

Лесная рента или чистый доход от использования лесного насаждения (древостоя) в момент рубки главного пользования может рассчитываться для разных стадий получения и реализации лесной продукции:

а) при переработке древесины в продукцию конечного потребления и ее продаже по формуле:

б) при заготовке и продаже круглых лесоматериалов франко-поставщик по формуле:

в) при заготовке и продаже леса на корню:

r-лесная рента;

rт - плата за лес на корню, полученная по результатам торгов на участках лесных земель, выбранных в качестве аналога оцениваемого участка;

Po - рыночная цена франко-станция отправления лесной продукции конечного потребления (пиломатериалов, целлюлозы, бумаги, фанеры, плит и др.);

P1 - рыночная цена франко-станция отправления круглых лесоматериалов;

Со - текущие затраты на переработку древесины без стоимости древесного сырья, включая затраты на возмещение основных фондов, (амортизация) и возврат процентов по кредиту;

Ко - удельные капитальные вложения в перерабатывающих производствах (здания сооружения, оборудование и т.д.);

s - расход сырья (круглых лесоматериалов) на единицу продукции деревопереработки;

С1 -текущие затраты на заготовку древесины и ее вывозку из леса на нижний склад, пункт реализации или пункт переработки, включая затраты на возмещение основных фондов (амортизация) и возврат процентов по кредиту;

К1 - основной и оборотный капитал на лесозаготовках, включая удельные капитальные вложения на а строительство лесовозных дорог и вывозку древесины из леса;

i0 - норма прибыли на основной и оборотный капитал в деревопереработке (или коэффициент капитализации);

i1 - норма прибыли на основной и оборотный капитал на лесозаготовках.

Стоимость участка земель лесного фонда при условии использования только недревесных ресурсов без пользования древесиной определяется по формуле:

где:

VLN - стоимость участка земель лесного фонда при условии использования только недревесных ресурсов;

P - годовой валовой доход от использования недревесных ресурсов (рекреация, заготовка кедровых орехов и т.д.);

С - годовые текущие издержки по заготовке (производству) продукции из недревесных ресурсов леса или их использовании иным способом;

K - удельные капитальные вложения в организацию использования недревесных ресурсов леса;

i - норма прибыли на капитал при использовании недревесных ресурсов леса (или коэффициент капитализации для улучшений, если есть здания и сооружения);

e - коэффициент капитализации для земли;

Сf - издержки по восстановлению, поддержанию и охране недревесных ресурсов леса (помимо тех издержек, которые учитываются в формулах.

В случае если на участке земель лесного фонда возможно взаимодополняющее использование древесных и недревесных ресурсов леса, то стоимость 1 гектара участка определяется капитализированной суммой рентного дохода от лесозаготовок и от использования недревесных ресурсов леса: продукция охоты, доходы от рекреации, заготовки кедровых орехов, торфоразработок и др.)

где:

- стоимость участка земель лесного фонда, на котором возможно комплексное многоресурсное использование древесных и недревесных ресурсов леса;

VLF - стоимость участка земли при заготовке древесины;

VLN - стоимость участка земли при условии использования только недревесных ресурсов.

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.