Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Дрібу, дрібу, дрібушечки



Мета: Поповнювати знання дітей про городні та дикі рослини. Розвивати пізнавальну активність, чітку артику­ляцію звуків, вживання пестливих слів. Збагачувати слов­ник словами: петрушка, лобода, галушки, лемішка.

Матеріал: петрушка, лобода (картинки), галушки.

Хід заняття. Діти, давайте подивимось, які ви госпо­дарі та господарочки. Слухайте уважно. Купили ви малих курчаток та гусяток, як доглядати за ними будете? (А чим будете годувати?) Діти відповідають. Молодці, справжні господарі. А щоб ви були ще кращими господарями, я вас навчу грати в гру, в якій розповідається про маленьких курчаток та гусяток, а також про те, чим вони живляться, як гуляють по городу, на повітрі (Читає віршований текст). Курчатка і гусятка йдуть дрібненькими-дрібненькими кро­ками, тому в народі і називають такий хід: "дріботить", а коли ніжно - "дрібу, дрібу, дрібушечки". Пішли гусятка та курчатка та й пощипали петрушечки (Показує петрушку). Ось вона яка, подивіться ви всі, напевне, знаєте цю рос­лину, її використовують у їжу, вона дуже корисна, запаш­на, багата на вітаміни. Погляньте, які зелені листочки в пет­рушки, краї посічені, і коли рослину потерти - вона приємно пахне. Для їжі використовують корінь і листочки (Діти розглядають цю рослину і описують її).

Потім наші курчатка та гусятка пішли їсти лободу. Це вже дика рослина. Росте вона висока, стебло товсте, пелюстки ледь зеленого кольору (діти розглядають). Проте в їжу люди її не використовують, хоча в лободі також багато корисних речовин.

Потім господиня почастувала наших курчаток і гусяток галушками. Це така українська страва. Тісто розкачують на ковбаски і ріжуть шматочками, потім варять. Подають їх із сметаною. Я вам принесла покуштувати (Діти при­гощаються).

- Пішли курчатка і гусятка до води, а потім поїли лемішки. Лемішка - це така каша. Коли вода в каструлі кипить, тоді висипають кукурудзяну крупу і безперервно помішують кашу. Додають солі і лемішка вже готова (Показує кукурудзяну муку або крупу). Діти розглядають, відповідають на запитання.

Ще раз послухайте, діти, і будемо грати (Читає ще раз).

Діти стають у коло й, взявшись за руки, ходять то в один, то у другий бік, співають:

Дрібу, дрібу, дрібушечки, наїмося петрушечки;

Диб, диб до води, наїлися лободи.

Дрібу, дрібу, дрібушечки, погубили черевички;

Туди, сюди до води, шу, шу, шу, шу, он - туди!

У середині кола пара або дві пари дітей крутяться то вправо, то вліво, міцно тримаючись навхрест. Тіло виги­нається дещо назад, ступні ніг разом, ноги в колінах не зігнуті. На середину кола по черзі виходять інші пари. Можуть одночасно крутитися дві пари дітей. Тоді одна пара тримається за руки навхрест зверху, а друга - знизу.

 

Ірву, ірву, горішечки

Мета: збагатити словник дітей українською лексикою, пестливими словами: жупан, сарафан, ні трішечки, ірву.

Матеріал: картина, на якій зображений жупан (або справжній жупан).

Хід заняття: - Діти, як ви гадаєте, вовк страшний звір чи ні? Треба його боятися? Чому? (Діти висловлюють свої версії, інтерпретують їх). А зараз я розповім, як діти - пастухи, їх ще називають вівчарями, - грають на полони­нах, коли пасуть вівці. Вони не бояться вовка, тісно гурту­ють отару овець, а самі грають у таку гру (Вихователь про­мовляє зміст і хід гри).

Вовк десь ховається, а діти, рвучи траву, промовляють:

- Ірву, ірву, горішечки,

Не боюсь вовка ні трішечки,

Вовк за горою.

А я за другою.

Вовк у жупані.

А я в сарафані.

Усі розбігаються, а "вовк" доганяє дітей і забирає шапку (хустку). Коли всіх переловить, кожен виконує (пісню, та­нець, вірш), отримуючи фант (свою річ)).

- Діти, що означає слово "ні трішечки"?, так це означає "зовсім", тобто вовка не бояться зовсім, загалом. Ще й про­зиваються вовкові, що він у жупані, тому, що шерсть у ньо­го темна, наче жупан (Показує жупан). Подивіться, у мене в руках - жупан. Це верхній одяг, шитий з цупкої, шерстя­ної тканини, без коміра, з круглим вирізом. Нижче талії жупан зібраний, виглядає пишно і святково, їх носили як чоловіки, так і жінки. Відрізнялися вони між собою кроєм. Жупан був козацьким одягом (Діти розглядають жупан, вихователь пропонує описати його). А що це за одяг (пока­зує картинку з сарафаном)?

Сарафан - це сукня, довга, зібрана на грудях, із висо­кою талією, його носили переважно в Росії. Плаття це без рукавів із широкими бретельками на плечах. Я принесла також ляльковий сарафан, розгляньте його. Послухайте, я

ще раз прочитаю слова гри, а ви намагайтеся запам'ятати (Читає 2-й раз).

- Віталику, допоможи мені лічилкою обрати вовка. Скористаємося новою лічилкою: У зеленому садку сидить котик у холодку, лапкою чеше вус, язичком лиже пуз.

- Віталик (лічилкою лічить дітей): Вовком буде Івасик. Вихователь: Оксанко, а що повинен робити вовк? Оксана: Вовк ховається, а всі діти рвуть траву.

Вихователь: Давайте всі разом будемо промовляти слова гри. Кого вовк зловить, той віддає якусь річ, і після закінчення гри розігруються фанти.

Лис

Мета: ознайомити дітей зі способом життя хижих звірів. Спонукати дітей до нових розповідей. Розвивати зв'язне мовлення, фонетичний слух. Словник: капкан, злодій, страшна злість.

Матеріал: лис - іграшка, картинка, на якій намальована пастка.

Хід заняття. (Метушня за дверима). - Хто це заглядає до нас? Ой, - це маленький лис. Його загнали сюди з лісу мисливці, які з собаками вчинили полювання. Бідненький, - він хоче сховатися. Давайте сховаємо його тут, мисливці в нас його шукати не будуть. Подивіться діти, який він красивий, яка в нього руда шерсть, довга мордочка, ма­ленькі чорні оченята. Маринко, ану ти розглянь лиса, може я щось пропустила і розкажи про нього (Розповідь дитини). Молодець, Маринко, Лис уже заспокоївся, зрозумів, що тут його не знайдуть.

- Діти, лис - це хижий звір. Люди влаштовують на нього пастку, щоб зловити. Проте він дуже хитрий і часто не пот­рапляє в неї. Живе в лісі, в норі, та так маскує своє житло, що і знайти його важко. Ось такий наш зайда - лис. Народ склав цікаву гру про лиса. Називається вона "Лис", послухайте. Ми будемо розучувати, а лис нехай послухає, як про нього народ говорить (Вихователь читає віршований текст).

- Діти, а ви знаєте, що таке капкан, це - пастка, ми вже згадували про неї. Люди розставляють її для того, щоб ту­ди попався злодій, той, хто краде кури, качки, голуб'ята (розглядають картинку). То що це є, діти?

- Він хитрий і підступний, і тому люди радіють, коли впіймають такого злодія. Тішся - це означає радій, весели ся, так кажуть в Україні.

Діти, а як ви думаєте, що означає "страшна злість" - правильно, це означає дуже-дуже злий лис, адже він по­павсь і тепер уже не буде красти нікого. Вихователь ще раз повторює слова гри, щоб діти краще запам'ятали. Пропо­нує кільком дітям повторити слова.

- Ставаймо в коло і пограймо в гру "Лис". Лиса діти обирають лічилкою:

 

Їхала карета,

Дзвоном дзвонить.

Вийшла пані

Лічить коні.

Раз, два, три

Вийди ти.

 

Хід гри. Побравшись за руки, всі встають у коло, а один з учасників гри, за вибором, стає за лиса і йде в середину. Коло рухається то вправо, то вліво з піснею:

 

Ха-ха, Ха-ха, гі-гі!

Лис зловивсь у капкані.

Качки, кури, голуб'ята.

Тіштесь, смійтесь, гі-гі-гі,

Злодій лис у капкані.

Ой-ой! Вирвавсь - утікайте,

Тепер в нього страшна злість,

Кого зловить, того з'їсть.

 

Коли проспівають усю пісню, то швидше розбігаються на всі боки, а лис ловить. Кого піймає, той стане лисом. Гру починають спочатку.

У вовка

Мета: Збагачувати словник дітей словами: коцюба, щітка, гребінка, трійця.

Матеріал: іграшка-вовк, картинка, де зображені вівці на полонині, коцюба, щітка, гребінка.

Хід заняття. - Діти. Хто це стукає до нас? На гостини завітав дідусь, вітається. А чому ж він такий зажурений, давайте запитаємо його? Виявляється, що дідусь - вівчар, тобто пастух, який пасе овець. І внадився до нього вовк. А овечки такі гарні, кучеряві, погляньте, яка в них довга, закручена шерсть (розглядають картинки). А вовк кожної ночі пробирається в отару і може знищити не одну, а де­кілька овець. Ось чому дідусь так засмутився. Нічого, не­хай дідусь не сумує, ми його розвеселимо. Навчимо його однієї гри, в якій люди кепкували з вовка та його жінки, називали її щіткою, гребінкою. Люди промовляли такі слова: (Вихователь промовляє слова гри).

Пояснює слова "трійця" - це релігійне свято, яке святку­ють влітку. У народі кажуть ще "Зелені свята". Оселю та подвір'я прикрашають зеленими гілками.

Пастухи говорили: "А я вовка не боюся - коцюбою обер­нуся". Подивіться, на картинці в мене зображена коцюба. Коцюба - це залізний прут, зігнутий на кінці, використо­вувався для перемішування вугілля у печі, вигрібання жару. Обернувся пастух коцюбою і ніхто йому не страшний, ще й глузує з вовкової жінки (щітка, гребінка).

- Діти, а як ви думаєте, чому вовчицю порівнювали із щіткою і гребінкою? (Бо шерсть догори, наче зубці у гребін­ці). Розглянемо уважно гребінку і подивимось, яка між ними різниця. Гребінка дерев'яна, а зубчики залізні, переважно це були цвяшки, які забивали в дерев'яну основу. Вона нагадує однорідний гребінь, нею розчісували повисло, коли пряли нитки. Оксанко, розкажи, що ти знаєш про гребінку?

- А щітку, діти, ви всі знаєте, і розкаже нам про неї Пет­русь. Вихователь показує предмети, діти розповідають.

Послухайте ще раз вірш до гри (Вихователь читає, про­понує дітям повторити).

- Давайте запросимо дідуся - вівчаря з нами пограти в гру, нехай йому буде веселіше.

Вихователь пояснює зміст та правила гри.

Хід гри. Діти стають у коло. Обирають лічилкою "вів­цю" і "вовка". "Вовк" стає за колом, а "вівця" у колі. Діти співають:

 

Пасу, пасу, вівці,

До самої трійці,

Вовк за горою, а я за другою,

А я вовка не боюся,

Коцюбою обернуся,

Щітка, гребінка,

Волкова жінка.

 

У цей час вовк намагається прорватися в коло, а діти його не пускають. Лише після закінчення пісні вовк може потрапити в коло. Діти "вівцю" пропускають, а "вовка" не завжди. Якщо "вовк" піймає "вівцю", то вони міняються місцями, або вибирають нових "вовка" і "вівцю".

 

"Шевчик"

Мета: збагачувати словник дітей словами: шевчик, гвіздки.

Матеріал: миска з водою, шматок шкіри, цвяхи, моло­ток, колодка, копито, пара черевиків. По можливості, напередодні, повести дітей у взуттєву майстерню чи фабрику, запросити майстра з фабрики або майстерні.

Хід заняття. - Сьогодні, діти, у нас цікава зустріч. Ми з вами поговоримо про те, звідки беруться ось такі гарнень­кі черевички. Чи ви знаєте звідки? (З крамниці). А ще до крамниці, звідки? Розкаже нам про це наш гість, швець, який знає і вміє шити: взуття. Уявіть собі, як би не було взуття, що б ми робили? На вулицю грати б не вийшли, бо холодно і ніженьки змерзнуть, та й пошкодити їх без взуття можна. Тому ця професія дуже важлива. Михайло Іванович працює на взуттєвій фабриці і знає все-все про взуття. (Михайло Іванович розповідає дітям, як шкіру вимочують, фарбують, які є цехи, і як шиють).

Розповідь; Шкіру вимочують довгий час у воді. Ось так (показує), до води додають різні речовини, щоб шкіра була цупкою, міцною і легко витягувалася. Потім шкіру розтя­гують на такій рамці, щоб вона вирівнялась і була такою, як тканина (прикріпляє шкіру на рамки). Коли шкіра ви­сохла, вона вже готова, щоб шити з неї взуття. Швець при­кладає викройку до шкіри, вирізає, потім шиє черевички або чобітки. Натягує на колодку (показує) і знизу колодки густо прибиває цвяшками, потім б'є молоточком по колодці і формує опуклі форми на п'ятці. Сама ж колодка, - подивіться, - це така дерев'яна форма ноги (показує). Коли прибивають підошву, то шкіру натягають на копито (по­казує).

- Діти, підійдіть до столу і розкажіть про те, що ви почули від Михайла Івановича (Діти розказують про рам­ки, колодку, копито). Тепер я і Михайло Іванович пере­віримо, як ви засвоїли шевську справу. Дамо вам завдання пограти в гру "Шевчик". Я вам розповім правила та слова гри, а ви уважно послухайте і запам'ятайте (читає 2 рази). Миколко, ти уважно слухав? Спробуй сам розповісти ді­тям, як потрібно грати в цю гру. Пропонує обрати шевчика, який все, про що говориться у грі, буде виконувати. Лі­чилка:

 

Ходила квочка

Коло кілочка,

там водила діточок,

діточок-курочок.

Оце вам дітки,

По дві квітки,

А мені одна,

Та й та золота.

Шевчиком обрали Дмитрика. Він виходить на середину кола, а ми будемо промовляти слова.

Хід гри. Діти стають у коло і співають. Посередині "шев­чик" імітує слова пісні:

А чи бачив ти, як шевчик у воді шкіру моче?

Ой так, так, братику, шкіру моче.

А чи бачив ти, як шевчик шкіру потягає?

Ой так, так, братику, так шкіру потягає.

А чи бачив ти, як шевчик черевички шиє?

Ой так, так, братику, так черевички шиє.

А чи бачив ти, як шевчик гвіздки забиває?

Ой так, братику, так гвіздки забиває.

Чи бачив ти, як шевчик у свято танцює?

Ой так, так у свято танцює.

Шевчик імітує рухи, про які співається у пісні. Потім діти обирають нового "Шевчика".

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.