Опишіть кримінальну субкультуру та деліквентну поведінку неповнолітніх

Делінквентна поведінка - поведінка індивіда, що порушує норми громадського правопорядку, загрожує благополуччю інших людей або суспільству взагалі та може бути правомірно покараною. У широкому значенні делінквентна поведінка - це злочинна (кримі-нальна) поведінка, правопорушення некримінального характеру, порушення офіційно визначених правил поведінки та дисциплінарних вимог. У вузькому значенні делінквентною поведінкою в літературі називають некримінальні правопорушення чи протиправну поведінку дітей та підлітків. Протиправну дію, що лежить в основі делінквентної поведінки, називають деліктом, а особу, якій властива така поведін-ка, -делінквентом.

До протиправних дій зараховують проступки (провини), право-порушення та злочини. Серед типових проступків неповнолітніх виокремлюють лихослів’я, систематичне порушення дисципліни в школі, бійки з однолітками, бешкетування ( наприклад, жбурляння з балкона в перехожих різних предметів; дзвінки телефоном до незнайомих осіб тощо). Правопорушення - це недотримання правил поведінки, встановлених законом та іншими нормативними актами. Воно може полягати у здійсненні забороненої дії або, навпаки, у виконанні передбаченого законом обов'язку. Це порушення адміні-стративних та правових норм, які проявляються через дрібні крадіжки, здирництво, викрадення автотранспортних засобів, хуліганство. Кримінальна (злочинна) поведінка - протиправне, суспільно-небез-печне діяння, що класифікується за певними нормами кримінально-процесуального права (зґвалтування, вбивство, нанесення значних тілесних пошкоджень).

Серед підлітків, які здійснили правопорушення, А.І. Долгова, Є.Г. Горбачовська, В.А. Шумілкін виокремлюють такі типи: послідовно-криміногенний - криміногенний «внесок» особистості в злочинну поведінку при взаємодії із соціальним середовищем є вирішальним, злочин випливає із звичного стилю поведінки, він обумовлюється специфічними поглядами, установками і цінностями суб'єкта; ситуативно-криміногенний - порушення моральних норм, право-порушення незлочинного характеру і сам злочин у значній мірі обумовлені несприятливою ситуацією; злочинна поведінка може не відповідати планам суб'єкта, бути з його точки зору ексцесом; такі підлітки здійснюють злочин часто в групі у стані алкогольного сп'яніння, не будучи ініціаторами правопорушення; ситуативний тип - незначна вираженість негативної поведінки; вирішальний вплив ситуації, що виникає не з вини індивіда; стиль життя таких підлітків характеризується боротьбою позитивних і негативних впливів.

Передумовою делінквентної поведінки є важковиховуваність. Термін "важкий учень”, "важковиховуваний” характеризує дітей з негативним ставленням до навчання та норм моральної поведінки. 3 точки зору медичної психології відхилення у поведінці неповнолітніх поділяють на патологічні (хворобливі) і непатологічні. Важко-виховуваними в непатологічному плані є в цілому повноцінні діти з деякими відхиленнями у фізичному здоров'ї, дещо розладнаною чи ослабленою нервовою системою внаслідок дій психотравмуючих факторів. В їхній поведінці можуть спостерігатися неадекватні реакції, надмірна агресивність, лицемірство, розбещеність, озлобленість, заздрість. Найбільш характерними проявами важковиховуваності дітей є ледарство, схильність до безцільного проведення часу, безвід-повідальність, неорганізованість, неуважність, емоційна нестійкість, слабка спроможність до опору негативному впливу інших.

За детермінацією поведінки виокремлюють декілька основних груп делінквентних особистостей:

- ситуативний правопорушник (протиправні дії якого переважно спровоковані ситуацією);

- субкультурний правопорушник (порушник, який індетифікувався з груповими антисоціальними цінностями);

- невротичний правопорушник (асоціальні дії якого виступають наслідком інтрапсихічного конфлікту і тривоги);

- «органічний» правопорушник, який здійснює протиправні дії внаслідок мозкових ушкоджень з переважанням імпульсивності, інтелектуальної недостатності і ефективності);

- психотичний правопорушник (який здійснює делікти внаслідок тяжкого психічного розладу - психозу, помутніння свідомості);

- антисоціальна особистість (антисуспільні дії якої викликані специфічним поєднанням особистісних рис: ворожістю, нерозви-неністю вищих почуттів, нездатністю до близькості).

Адиктивна поведінка - це поведінка людини, для якої при-таманне прагнення до відходу від реальності шляхом штучної зміни свого психічного стану завдяки прийому різноманітних хімічних речовин чи постійній фіксації уваги на певних видах діяльності з метою розвитку та підтримання інтенсивних емоцій. У результаті такої поведінки людина існує у своєрідному “віртуальному" світі. Вона не тільки не вирішує своїх проблем, але й зупиняється в особистісному розвитку, а в окремих випадках навіть деградує.

Розрізняють три групи різновидів адиктивної поведінки: нехімічні адикції (патологічна схильність до азартних ігор (гемблінг), комп’ютер-на адикція, трудоголізм); проміжні форми адикції (анорексія - відмова від їжі, булімія - прагнення до постійного споживання їжі): хімічні адикції (вживання та вдихання психоактивних речовин: тютюну, алкоголю, наркотиків, медичних препаратів, речовин побутової хімії).

Адиктивну поведінку неповнолітніх визначають ще як поведінку, яка передує формуванню патологічної залежності від наркогенних речовин. При цій формі поведінки негативна пристрасть людини до хімічних речовин ще не досягла стадії фізичної залежності, тобто захворювання на наркоманію, алкоголізм та токсикоманію. Розрізня-ють два шляхи розвитку адиктивної поведінки підлітків: полісуб-стантний та моносубстантний. При полісубстантній адиктивній поведінці підлітки пробують на собі дію різних речовин. Це етап так званого пошукового "полінаркотизму", коли вживаються і алкоголь, і токсичні речовини, і окремі наркотики. Поступово підліток починає надавати перевагу певній хімічній речовині, що означає перехід до етапу фонового "полінаркотизму". При моносубстантній адиктивній поведінці підлітки зловживають лише однією речовиною. Найчастіше це обумовлено доступністю для підлітків певного наркогенного засобу.

Психопатологічний тип девіантної поведінки базується на психопатологічних симптомах і синдромах, які є проявами певних психічних розладів та захворювань. Серед найбільш типових для дітей та молоді видів такої поведінки вчені виокремлюють аутоагресивну поведінку, дисморфоманічну поведінку, гебоїдну поведінку, Ромо-манію, патологічну сором’язливість.

Аутоагресивна поведінка проявляється в двох формах: само-губство (суїцид) та самотравмування (парасуїцид). Розрізняють три типи суїцидальної поведінки: 1) "аномічний", пов’язаний з кризовими ситуаціями в житті людини, особистими трагедіями; 2) "альтуїстичний", який здійснюється заради блага інших людей; 3) “егоїстичний", обумовлений конфліктом внаслідок неприйняття індивідом соціальних вимогтанорм поведінки.

Суїцидальною поведінкою є внутрішні і зовнішні форми психічних актів, які спрямовуються уявленням позбавлення себе життя. Внутрішні форми суїцидальної поведінки включають суїцидальні думки, уявлення, переживання, суїцидальні тенденції, які діляться на

задуми і наміри. До зовнішніх форм прояву суїцидальної поведінки відносять суїцидальні спроби і завершені суїциди. Під суїцидальною спробою розуміють цілеспрямоване оперування засобами позбавлення себе життя, яке не скінчилося смертю.

Самогубство розглядається як процес, що включає в себе: сприймання людиною значення життя і смерті; відсутність психологічних та соціальних ресурсів; сімейні та фізичні обставини, які роблять акт самодеструкції можливим. Відносно категорії мети розрізняють: справжні самогубства, спроби та тенденції, метою яких є позбавлення себе життя; демонстративно-шантажна суїцидальна поведінка - мета якої є лише демонстрування цього наміру; самотравмування, які зовсім не стосуються уявлення щодо смерті.

Класифікація мотивів суїцидальної поведінки В.О.Тихоненка ґрунтується на категорії особистісного смислу і складається з 5 мотивів:

1. Протест, помста. Суб’єкт намагається негативно вплинути на ворожу та агресивну до нього об’єктивну складову конфліктної ситуації. Вербально це може виражатися у фразах на зразок: "ніхто мене не розуміє", “усі проти мене”, “справедливості немає", "більше немає сил боротися".

2. Заклик. Вербальні показники такої поведінки: "я нікому не потрібен”, “за що ви мене так мучите”. Мотивація - "коли ж ви звернете на мене увагу?!", “я благаю допомоги”.

3. Суїцидальні “ухилення” виникають при загрозі особистісному або біологічному існуванню, якому протидіє висока самоцінність. Людина не може витримати такої загрози та вибирає самоусунення: "далі буде ще гірше”, "діватися нема куди", “мені не витримати цієї ганьби".

4. “Самопокарання" відбувається при внутрішньому конфлікті двох ролей: “Я - суддя” та “Я - підсудний”. Причому самогубство може бути як з точки зору "судді” (знищення ворога у собі), так і з боку "підсудного” (покутування провини), як-то “ніколи не пробачу собі”.

5. При самогубстві “відмова”, ціль та мотив суїциду наближу-ються, бо мотивом є відмова від існування, а ціллю - позбавлення себе життя. Вербально це може висловлюватися як “ніколи не повернути минулого”, "все втрачено”, "це - кінець”.

Найбільш поширеними мотивами суїцидальної поведінки дітей та молоді є: переживання образи, одинокості, відчуженості, неможливості бути зрозумілим іншими; переживання втрати батьківської любові, або неподільне кохання, ревнощі; переживання, пов'язані зі смертю, розлученням, залишенням родини кимось з батьків; почуття провини, сором, зневажене самолюбство, незадоволення собою; страх ганьби, глузування, приниження, покарання; любовні невдачі, сексуальні ексцеси, вагітність; почуття помсти, протесту; бажання привернути до

себе увагу, викликати співчуття, уникнути неприємних наслідків, відійти від важкої ситуації.

Виділяють 4 типи підліткових аутоагресій: суїцидальна поведінка; суїцидальні еквіваленти (алкоголізація та наркотизація підлітків, підпорядкована бажанням забутися, відійти від неприємностей); аутодеструкції - неусвідомлена реалізація наміру причини ушкодження фізичного та психічного здоров'я (наприклад ризиковані вчинки, ігри, види спорту); несуїцидальні агресивні прояви і різноманітні форми самотравмувань (самопорізи, самоопіки хімічними речовинами, сигаретами тощо).

Суїцидальну активність підлітків умовно можна поділити на три фази. Перша фаза - це фаза роздумів, народження свідомої ідеї щодо здійснення самогубства. 3 часом ці роздуми виходять з-під контролю і стають імпульсивними, тобто з'являються спонтанно, поза волею людини. У першій фазі підліток стає замкненим; не цікавиться справами родини; роздає друзям (або навіть малознайомим людям) дорогі йому речі; його більше не приваблюють заняття, які захоплювали раніше, раптово змінює свої міжособистісні стосунки (їх характер або коло друзів); стає агресивним, схильним до бійки; відокремлюється від однолітків та ізолює себе. Змінюється зовнішній вигляд: підліток, який завжди ретельно підбирав одяг, слідкував за собою, втрачає інтерес до цього і навіть, стає неохайним; змінюється маса тіла (через переїдання, або навпаки, анорексію); змінюється форма поведінки, яка нагадує “втечу" (іноді підліток дійсно тікає з дому); стає неуважним, тому з ним може трапитись нещасний випадок.

Якщо до переліченого додаються додаткові стресові зовнішні фактори, настає друга фаза - фаза амбівалентності. Підліток може висловлювати конкретні загрози або ділитися своїми намірами з кимось із найближчого оточення, але цей "крик про допомогу" не завжди чують і не завжди розуміють. Для другої фази характерні такі висловлювання: “Я вже не дуже довго буду з вами; вам вже недовго мною опікуватись; життя того не варте; життя таке паршиве; я не можу більше нічому дати ради; тобі не треба буде про мене дбати; скоро ви будете вільні; я б хотів заснути і ніколи не прокидатися; я б хотів убити себе, і тоді мої батьки пожалкують про те, що...”

Поиск по сайту: