Соціальні норми - невід'ємний елемент суспільного управління, засіб орієнтації поведінки особистості (соціальної групи) у конкретних соціальних умовах і, водночас, засіб контролю з боку суспільства за їх поведінкою. За допомогою соціальних норм здійснюється нормативна регуляція поведінки окремої людини чи соціальної групи (колективу).
Особистісний аспект соціального нормування поведінки може бути визначений як соціалізація - процес і результат засвоєння й активного відтворення індивідом соціального досвіду, здійснюваний у спілкуванні і діяльності. Вона може відбуватися як стихійно, при впливі на особистість різних обставин життя в суспільстві, що мають іноді характер різноспрямованих чинників, так і завдяки цілеспрямованому формуванню особистості. У вітчизняній психології проблема соціалізації розробляється в рамках диспозиційної концепції регуляції поведінки, тобто системи ієрархій залежно від включеності індивіда в різні соціальні відносини (формальні і неформальні).
Основними властивостями соціальної норми є її корисність, обов'язковість і фактична реалізація в поведінці людей.
З названих трьох властивостей норми вихідним є її суспільна корисність, обумовлена об'єктивними соціальними процесами в житті суспільства. Економічні та інші закономірності соціального життя сприймаються людьми, набувають форми інтересів, цілей, мотивів їхніх вчинків, виражаючи прагнення відповідних соціальних груп, перетворюються в правила поведінки і стають соціальними нормами.
Корисність соціальної норми, по-перше, відносна, оскільки норма, корисна для інтересів однієї соціальної групи, може бути нейтральною або навіть шкідливою для іншої; по-друге, корисність норми мінлива в просторі й часі, вона змінюється відповідно до змін у суспільних умовах життя людей. Якщо норма через ті або інші причини втрачає суспільну корисність (наприклад, змінилися суспільно-економічні умови), вона хоча й залишається обов'язковою через чинні приписи і фактично реалізується громадянами, але її соціальні наслідки дії будуть шкідливими, щонайменше-нейтральними.
Основними видами нормативних систем у сучасному суспільстві є: право, мораль, звичаї і традиції.
Право - єдина (неальтернативна) для конкретного суспільства сукупність норм, що закріплює вже сформовані відносини, у т. ч. загальнолюдські, або визнає припустимими (обов'язковими) соціально корисні варіанти поведінки, які не мали до того масового характеру. Для правових норм характерне: текстуальне закріплення; видання і скасування в офіційному, встановленому законом порядку компетентними органами держави; чіткий і однозначний опис варіанту поведінки або її меж; наявність санкцій за їх порушення; забезпечення дотримання силою держави.
Мораль - альтернативна (неоднорідна) система, представлена загальноприйнятими в суспільстві нормами та нормами певних прошарків і груп населення. Вони також закріплюють уже сформовані правила і цінності суспільства (групи), але переважно у вигляді оціночних суджень (порядно -непорядно, чесно - нечесно, справедливо - несправедливо). Для моральних норм характерне: неістотність текстуального закріплення, забезпечення дотримання авторитетом спільноти, санкція за порушення у формі суспільного осуду. При цьому мораль регулює поведінку переважно через моральні принципи (внутрішні імперативи) людини, хоча зовнішнє схвалення або осуд вчинку також мають велике значення.
Звичаї і традиції - закріплюють історично сформовані, зручні і звичні зразки поведінки, переважно правила співжиття та взаємодії людей. У основі сили їх впливу на особу лежить побутова і психологічна корисність (побутові свята, обряди тощо). Як правило, звичаїв і традицій дотримуються досить послідовно: існує мало приводів відхилятися від них, бо вони стають звичною рисою способу життя, зручні в межах даної соціальної групи не тільки більшості, але й "всім і кожному". У цьому їх немаловажна відмінність від інших нормативних систем.