 |
|
|
Архитектура Астрономия Аудит Биология Ботаника Бухгалтерский учёт Войное дело Генетика География Геология Дизайн Искусство История Кино Кулинария Культура Литература Математика Медицина Металлургия Мифология Музыка Психология Религия Спорт Строительство Техника Транспорт Туризм Усадьба Физика Фотография Химия Экология Электричество Электроника Энергетика |
Прямую з майбутнім я на побачення
Купивши квиток, у вагон без номеру, Сідаю на потяг, без пункту призначення, Викину плівку, й стару фотокамеру, Прямую з майбутнім я на побачення.
Склавши всі мрії в маленьку валізу Поставлю на верхню полицю удачі, Закрию шторку, мов долі завісу, Прямую з майбутнім я на побачення.
Навушники в вухах , повітря в кишенях, Пропущений виклик у телефоні, І дим цигарок лишився в легенях, Й твій голос записаний на диктофоні.
Прямую з майбутнім я на побачення, Навушники в вухах, повітря в кишенях Чи мають ці фактори суттєве значення, Якщо я байдужість везу в своїх жменях?
Лист солдата
Пишу тобі прощального листа, Примарний спогад гріє мою душу,
За спокій твій і щастя Батьківщини, Ти не чекай на мене й не журись,
***
Вона полюбляла вдягатись у чорне, І пила цукор без кави, Знімала й знімалась у власному порно, Фарбуючи очі яскраво.
Вона зустрічала ранковий світанок Під ковдрою п’яної болі, Щоранку варила з надії сніданок, В каструлі власної долі
Вона цитувала лиш свого поета у темній, закритій кімнаті, стріляла словами, як арбалетом, по тінях середньої статі.
Вона танцювала під звуки гітари Ховаючи сльози за пудру, Вдягала у будні маску нездари, І пила каву без цукру.
***
А я дивлюсь у правди монітор, Та тільки титри пролітають, І натискаю клавішу повтор, А час від мене утікає.
А я дивлюсь на долі полотно На ньому бачу звивисту доріжку, І лиш одне, розчинене вікно, Манить у даль, поставивши підніжку.
А я дивлюсь у мрії об’єктив Де промінь сонця сліпить мої очі, Я у майбутньому проявлю негатив, А поки що цього робить не хочу. ***
Запутана в сітях власної совісті, Одягнена в сукню брехні, Вона вже не автор своєї повісті, І душу ховає в тіні.
Закутала в попіл пустої свідомості, Портрети малює з кісток, Літає у снах, там нема невагомості, Проснувшись купує квиток.
На потяг у прірву своєї апатії, Місце вагону останнє займає, Спаливши останні дешеві симпатії, В полон забутня від’їжджає.
Ти не знає поезії смак
Ти не знаєш поезії смак, І п’єш лиш дешеві новини, Вдягаєш омани піджак, І йдеш у бомонду долини.
Ти не знаєш, як грає вітер На стунах людської душі, Даруєш пластмасові квіти, І пишеш без змісту врші.
Малюнків дощу ти не бачиш, Які на асфальті лишились, Тепер ти нічого не значиш, А мрії об скелі розбились.
Попільничка
Попільничка моєї душі, Я в ній гашу недопалки страху, І точу іржаві ножі, Щоб убити в собі синю птаху. Смітник власних думок, Серед сірих провулків бажань, А час, наче пісок, Тікає від нас без вагань. Вечір, метро та Фастфуд, І білизна дешевих повій, Не змиваєм із себе ми бруд, Обрізали крила у мрій. Вдихаємо дим цигарок, Повітря – занадто банально, Ми, наче театр ляльок, Якими керують буквальльно.
«Ложечка щастя»
Насип мені в чашку ложечку щастя, І кип’ятком залий, Я вип`ю до дна цю суміш гарячу, І ви виростуть крила у мрій.
Я ними змахну, і злечу в небеса, Торкнуся віями хмар, І зійде на них, неначе роса, Старої печалі кошмар.
Та раптом, опустяться крила, Я знову на землю впаду, І втрачу усе, що любила, Й у ніч несміливо піду. ФІЛОНЕНКО АРТЕМ
***
Мой дом родной ну наконец-то,
Те строки заживо сгорели,
В себе нашли мы то живое,
Теперь на миг домой вернувшись,
***
Ты всё еще ждешь меня там далеко,
Сколько еще в этом пекле войны Сколько дней и ночей мы сражаться должны, Но ты меня все равно жди.
Я однажды с весенним рассветом приду, *** Дорогу скрыла зима,
Меня ждет где-то она,
Тьму вновь расколет рассвет,
На вопрос нужен ответ, ПАЩЕНКО МАРІЯ
***
Ты вошел в мою жизнь, так неожиданно и странно Как непрочитанная быль, но было до души приятно Потом через года, ушел ты навсегда.. И вернулся как яркая звезда Осветил мою душу грешною Своими прикосновениями нежными.. Полюбить заставил меня вновь И я почувствовала эту настоящую любовь Мы окунулись в море страсти И проснулись от безграничного счастья Ты на ушко тихонько шепнул: «Я тебе люблю» и зевнув Сердечно поцеловал меня Я была такой счастливой с тобой Вся идиллия вот эта Дождалась рассвета Ушли мы вмести вдаль Накинув на себя шаль…
***
Вітер на дворі сьогодні. Лоскоче відкриту душу. Боже, збав мене від цієї болі! Бо знову плакать я мушу! Кава на столі холоне. На дворі все стихло уже. І біль пройшла неначе.. Чашка кави остигла вже.. І знову біль вертається.. Така нестерпна і жорстока.. Вона неначе та гроза.. Гримить коли так хочеться любові.. О Боже, збав мене від цих стараждань.. Дай волю почуттям... Нехай цей вітер остуже чашу... Чашу болі і любові.. Нехай ця чашка кави. Зігріється сьогодні знову. І забере з собою біль. І вітром здує ці рядки.
***
Чашка кави на столі... Стояла одиноко Вона війшла в моє життя.. Закривши очі.. Вона стояла біля вікна. І думала про мене.. Невже це вспе фантазія моя? А може просто сни.. О Боже! Закохався..Невже... А ні, це просто відчуття... Можливо захворів я ? Та ні, це просто так.. Вона і далі стояла там А я все думав чому так?
***
Почему жизнь так коротка?? Почему бьют в колокола?? Когда на сердце шрам большой И хочется уйти домой.. Но так же хочется порой Увидить мир пустой... И в темень окунутся з головой.. Просить идти только за тобой.. В тот мир Где нет любви.. Где только боль и страх бывают Где только лётся кровь И больше нечего.. Где пустота окутала меня й тебя Где нет людей и доброты Где только дождь идет... И солнце не выглядывает никак.. И только мы с тобой Как два ночных героя.. Как две судьбы одной дороги... Давай уйдем с тобой, Давай покинем мир пустой, Давай любить всегда, Давай жить вмести навсегда! Но это же всё слова, Они как ветер разлетятся И мы забудем это всё.. Забудем те слова, что говорили.. Как клялись любить мы вечно! Как хотели жить мы вмести! Как страдали из - за ревности, Как прощали из - за верности...
***
Как же хочется обнять тебя, Как же хочется поцеловать тебя. Забыть обиды все свои... Простить, обнять... Но гордость, страшная моя, Она забрала всё моё. Сделала характер твердый мой. И осталось на всегда с мной... Я никогда не прощу тебя Хотя на глазах улыбнусь всегда А внутри сгорит всё дотла И тогда мы все поймем А я уйду Оставив только свою правоту И ты не поймешь нечего А я уйду Мы не встретимся никогда Моя гордыня уйдет туда Куда пойду и я! Если ты поймешь, то простишь...
СТОЦЬКИЙ ЯРОСЛАВ
***
Кричить душа моя Стеля аж здригає, Скажете параноя, За мої гріхи карає. Бо пишу не зупинюся Вірші різного змісту, Головне писати зараз, Потім буде пізно!
***
Користуюця як хочуть Мою добротою, Рвуть на шмати моє серце, Глумлять над душою. От візьму я розіллюся, Як Дніпро по берегах, І як фенікс спопелюся, Не знайдете навіть в снах. Будете мене шукати, Землю вертати ногами, А я стоячи за спиной Буду реготати. Реготати зі сльозами На стомлених очах, Бо лиш втративши знайоме Повернути схочуть!
***
Нічого не хочу, Нікого не бачу, Якщо хто попросить, Можливо пробачу. Навіщо не знаю, Та все ж пробачаю, І хоч би сволоті Пробачив би звірство, Зраду другу пробачить Це самовбивство!
***
Я виглядаю як вижатий лимон, Моя душа розбита Серце моє, як виноградний жом, Мене не відновити. Ніхто не знає чому я засмучений Не уявляє ніхто, В нутрі моєму революція. Мої друзі як сумбурний мурашник, Компанія розквашена, Я не знаю заспокоїти їх як? Ще й половина обезбашені , І хто мені підкаже, Хто дасть пораду? Як мені вилікувати, цю проказу!? Допоможіть мені! О друзі мої! Ви підкажіть мені, Будьте зі мною, І вирішіть усі проблеми разом, Будьте нарешті собою!
***
Так хочеться бути упевненим у чомусь, Хочеться за щось бути спокійним, Але кожен день я звітую комусь, Я маю для всіх бути покірним.
За те, що бачив і що говорив, Кого пробачив кого розізлив, Що зробив і що не зробив, І за те що мав би.
Та я трохи наодинці посумую, Подумаю трохи, що зробив не так, Заспокоюся, думки впорядкую, І візьму смутку білет на літак...
***
Я бачу як люди Шумливо рояться, Спадають в моря, Як на дні попеляться. Їм кажуть"Не треба" Їм кажуть"Навіщо?" Та їх засліпили, Накинули дишло. Вони намагаються Отримати свободу, Зламать стереотипи, Поміняти моду, Їх намагаються Кати зупинити, Спробували силою Потім задобрити. Але не зламати Їх не зупинити, Вони свою думку Будуть боронити!
ЛЮБА ЧЕРЕВКО Брехня
Заснула мелодія дивна в думках. Погасло і сонце десь в небесах. Лиш натовпу шум навкруги. Він убиває мрійливі думки.
Той натовп по серцю топче жорстоко, До щастя собі шлях навпростець. Чому ж мені так одиноко? Дістав мене натовпу шум на кінець.
Дістало постійне скавчання ліниве, А хоче душа щось ніжне, мрійливе. Лиш подихи тяжкі летять з відусюди. Набридли мені ці брехливії люди.
Той обіцяє на поміч прийти, А сам лиш бажає для мене біди. Всі ніби добрі, всі ніби ласкаві, Та вас же виказують ваші очі лукаві.
Не брешіть, не треба мені, Бо не скриєш брехні за плечима. Вона, ніби іскра сяє в огні, А ти лукаво, лиш кліпа очима.
Я бачу все і всіх. Не сховаєш ти кривди від мене. Хоч як хтів приховати за сміх. Своє серце від яду зелене.
Діалог води і вогню.
Тихий вечір, на небі палахкотять зірки. Кричить душа, але цього не почуєш ти. Б’ється серце в ритм вальсу Шопена. Але цього не почуєш ти, шалена.
Не почуєш і мови дзвінкої. Не поглянеш у душу мою. Не віддам тобі я любові. Не віддам тобі долю свою.
Тихий вечір, у тремтячій руці келих з вином. Б’ється душа, б’ється дощ за вікном. Стрімко сльози течуть по щоках. Б’ється серце ще в твоїх руках.
Ти володар, мій Бог і мій цар. Розпали у душі дикий жар. Роздуй полум’я моєї душі. Зігрій серце у своїй руці.
Тихий вечір, полум’я, жар навкруги. Б’ється серце, б’ється воно від нудьги. Плаче дощ за вікном в ритм вальсу Шопена. Не згаси любові моєї, шалена.
Вогонь і вода два несумісних, Але таких полум’яних і ніжних. Божий дар несумісне з’єднати, Бо ніхто, як вони не вміє кохати! Ты – женщина, ты – совершенство!!!!
Не пытайся себя изменить, Ты – та, кем тебя создал Бог, Не пытайся себя затаить! Бить совершенством – твой самый главный долг.
Если не хочешь бить совершенством, Тогда будь просто любимой. Но помни о даре своем, Бить всегда неотразимой!
Неотразимой в одежде, В еде и словах, Неотразимой в походке На каблуках.
Бить всегда милой, жгучей, желанной, Ведь создана ты природой хмельной, Будь всегда женственной, но не будь коварной, И помни свой долг перед Богом и перед собой.
Може?!
Хочеться плакати, а, може, сміятись. А ,може, кохати, а ,може, прощатись. Хочеться йти, а ,може, стояти. А ,може, любити, а ,може, ненавидіти.
Хочеться забути,а ,може, згадати. А ,може, згоріти,а ,може, палати. Хочеться випити тебе, мов вина. А ,може, на половину, а, може, до дна.
Хочеться бути,а ,може, піти. А ,може, боротись, а ,може, лети. Хочеться знати,а ,може, не знати. А ,може, і справді тобі треба літати? Усе забуто
Усе забули. Через все переступили. Живемо так, як вимагає час. Живемо так, ніби раніше і не жили, А той, хто проти, нехай не судить нас.
Мені байдуже, що скажуть люди за спиною. Це не важливо. Це марно прожиті хвилини небуття. Я не дивлюсь, хто залишив мене саму з собою. Люди ідуть, а залишається життя.
Забуто все і згадувати не варто. Минуть хвилини, місяці, роки. І не згадаємо, хто були ми з тобою. Чи друзі, чи може вороги.
Напевно, добре все на світі забувати. Давати новому початок, але все-таки. Так хочеться тебе ще хоч разок згадати, А потім назавжди піти.
Шанс
Я чув про тебе з океану. Тебе я бачив уві сні. Про тебе мріяв до оп’яну. І світ неначе навесні.
Твої вуста я цілував. Так ніжно, палко, без зупину. Тебе так щиро я чекав, Як матір на малу дитину.
В твоїх очах я бачив блиск, А на вустах солодкий мед. В моїх грудях безмежний тиск, Мов сяйво тисячі комет.
Але життя дало нам шанс. Лише єдиний на цю мить. Коли душа летить в Прованс, То треба жити і любить.
Життя дало нам шанс кохати до оп’яну. Любити тебе буду ще дужче, до остану. Кохання меж не знає, воно бурлить, як кров. Лише відчути можна, що то бурлить любов.
Любов не знає міри і півтону. Вона або є з лишком, або її нема. Любов або дає корону, Або не дасть й лаврового листа.
Така вона – любов-злодійка. То мрієш ти про неї, а то ховаєшся в пітьму. Любов, то не гадюка, то лише маленька змійка, Якої я не кину, бо без неї не живу.
Бог дав! Бог дав мені тебе. Бог дав мені тебе довіку. Бог дав мені тебе любити. Тебе любити божий чоловіку.
Бог дав мені тебе, як нагороду. Бог дав мені тебе, як покарання. Тебе кохати – це мої клопоти. Твої клопоти – це моє кохання.
Ми в муках разом і порізно. Кохання, як війна - йде грізно. Щодень штормить. Щодень нас топить.
Тебе люблю, тебе я й проклинаю. Мене ти любиш і не любиш. Знаю. З тобою тихо ми удвох воюємо. Одне на одного ми тепер полюємо.
І кожен день твій погляд відчуваю. Сама собі і заздрю й співчуваю. І кожен день про погляд твій я мрію. Тебе ненавиджу, але від тебе й млію.
Да разве можеть быть иначе? Не говорю "люблю" и слезы прячу. Но лишь в безлюдной тишине, Слова любви горят во мне! ***
Я не могу забыть минуты счастья. Все было просто и легко. Но все случалось очень часто, Так долго быть все не могло!
Меня сьедает нетерпенье. Оно, как зверь ест из нутри. Твое кровавое прощенье, Больше не даст мне сил уйти!
Не знаю как могла любить я зверя, Но стасти слова не дают. Она сьедает ненасытно, И сердце, и любовь свою.
Она не прячет слез и смеха. Ведь ей любить дано лишь раз. Она быть может будет стерва, Но не на день и не на час!
Дурман
Ты в моей жизни – не больше, чем случайность. Тебя поцеловав,я оддалась страстям. Но наша встреча – это всего лиш крайность, Что бродит по моим мыслям.
С тобою нас связал дурман. Мы были пьяны от луны. Мои ты губы искусал, Мы были словно голодны.
Меня ты ненаситно ел. И пил меня, словно вино. Но нашей встече есть предел. Все, что случилось – все пройшло.
И незачем тривожить память. Бурлить воспоминания о том, Что было сделано в дурмане, Что остается пьяным сном.
Я дякую тобі, Боже!!
Я дякую тобі, Боже, за сонце! За луки. Ліси і поля. Я дякую тобі, Боже, безмежно, Що українкою народилася я.
Я дякую тобі, Боже, щоденно, За тернисті дороги життя! За важкі перегони шалені, Від яких гартуюся я.
І нехай не спіткає буденність, І не буде сірим життя, Бо тоді не життя то яскраве, А живе душевне гниття!!
***
Я той солодкий спогад, Що ще бентежить погляд твій. Я той короткий здогад Про те що ти назавжди мій.
В моїх руках твої вагання Й нестримні пориви душі В твоїх очах моє кохання Що ллється мов рясні дощі.
Твої вуста так пахнуть медом, І серце б'ється дико знов. Так хочу стати твоїм небом, Й розлити по світу любов.
Мені не страшно і не лячно Зізнатись в огріхах своїх Тебе кохаю безконечно І ти назавжди в спогадах моїх.
В твоїх думках я залишуся Як незбагненний сон у мареві нічному. А я до вуст твоїх торкнуся. І полечу любов шукати знову.
БУГАЙ ОЛЕНА Весна
Весна....відкриті настіж вікна, Я поринаю у глибини щастя, Навколо квіти, все цвіте яскраво, Весна повідкривала усі вікна Я хочу, щоб ви теж відчули весну,
Мовчання вбило
Вони мовчали,
Надумане
Тяжке суспільство, вигнилі дороги, Моїм ногам буває важко йти. Сховаю в скриню я свої тривоги, Їх не дістануть злії язики.
Тримаюсь міцно за штурвал життєвий, Дивлюсь на компас – наче вірний путь. В житті моїм буває шторм миттєвий, Та мої ноги знають, куди йдуть.
Ночной вальс
Ты тревожная мысль моя, Нахожу в тебе небо и землю. Лишь одна только фраза твоя – Остальные уже не приемлю.
Затмеваешь собою весь мир. Всё в тебе нахожу идеальным. Голос твой мне прекрасней всех лир, Но наш танец сегодня прощальный.
Ты не знаешь. Тобою горю. Ты мой океан и огонь мой. В ночном вальсе с тобою парю, Ты паришь в этом танце со мною.
Скоро вальс наш закончиться. Всё. Ты уйдешь, словно тень, незаметно. Остановишь дыханье мое, Этот вальс для меня был последним.
"Он был Поэт, она - Актриса..." Жил в городе один Поэт, Прошли года. Мечтатель старый,
Поиск по сайту: |