Критерії класифікації світогляду

Світогляд у цілому постає загальнолюдським явищем, тобто він притаманний кожній людині в її нормальному стані. Втім саме загальнолюдський характер світогляду зумовлює його надзвичайно велику різноманітність, адже люди по-різному уявляли і уявляють собі світ і себе в ньому. Якщо б ми поставили собі завданням перелічити основні види світогляду, нам, напевно, знадобилося б багато часу. Отже, виникає потреба в класифікації світогляду.

Існує кілька критерію класифікації світогляду. За критерієм загальності можна виділити такі світогляди: індивідуальний, груповий (професійний, національний, класовий), загальнолюдський та ін. Проте як з особистістю, так і без особистостей не може існувати жодна світоглядна система. За ступенем історичного розвитку виокремлюють античний, середньовічний і т. д. світогляди, а за ступенем теоретичної "зрілості" - життєво-практичний і теоретичний.

Життєво-практичний світогляд являє собою сукупність різноманітних, а іноді таких, що виключають одні одних світоглядних понять, ідей, поглядів, цілей соціального суб'єкта. Такий світогляд породжується безпосередніми умовами життя і досвідом людей, який передається з покоління в покоління. Він має стихійний, несистематизований характер, становлячи набір сентенцій життєвої мудрості, виражених у прислів'ях, приказках, притчах та інших фольклорних формах. Прикладом таких форм життєвої мудрості є численні прислів'я і приказки. Цей рівень світогляду існує у формі здорового глузду.

Теоретичний світогляд більш складний: тут усвідомлюються світоглядні проблеми, дається їх розгорнуте обґрунтування і вирішення. Це можуть бути різні концепції простору, часу, суспільного розвитку, людини тощо. Теоретичний світогляд існує в логічно впорядкованих системах, в основі яких лежить певний категоріальний апарат і логічні процедури доведень та обґрунтувань.

Світогляд має історичний характер. Це означає, що індивідуальний світогляд змінюється протягом життя окремої людини, а суспільний світогляд еволюціонує з розвитком спільноти, людства. Таке розуміння світогляду породжує необхідність виділення його історичних типів.

Протягом історії людської цивілізації сформувалися такі типи світогляду:

-міфологічний

-релігійний

-філософський.

Звичайно ці типи світогляду не відокремлені один від одного якоюсь чіткою межею або історичною датою. В реальному, особливо сучасному, світогляді завжди можна відшукати елементи всіх його історичних форм. Проте така класифікація дає змогу виявити певну закономірність соціального функціонування та розвитку світогляду як певної реальності.

Структура світогляду органічно зумовлює його функції.

Функії світогляду.

Функція тлумачення, розуміння світу. Вона є однією з найважливіших, оскільки покликана розтлумачити людині світ, описати його доступною, зрозумілою мовою. Адже світогляд - це світорозуміння. Людина може безпечно жити тільки в тому середовищі, світі, який розуміє. У світі, що не узгоджується з її уявленнями, недоступному для розуміння, непіддатливому для тлумачення, жити важко, а для багатьох людей неможливо. Навіть анімізм, найпримітивніший світогляд наших далеких предків, одухотворюючи навколишню природу, був спрямований на те, щоб зробити її зрозумілою та близькою, спорідненою людині. Психологи довели, що людина нерідко може задовольнитися навіть надуманими, неточними поясненнями, але втрачає впевненість, рівновагу, дезорієнтовується, стикаючись з незрозумілими явищами. Розум конфліктує з тим, що недоступне можливостям його сприйняття. З цієї причини піфагорейці тривалий час приховували відкриті ними ірраціональні величини в математиці.

Однак буває, що світогляд ґрунтується на тому, що розуму не все підвладне, що існують глибинні таємниці буття, які неможливо збагнути розумом. Психологи, наприклад, стверджують про притаманне людині прагнення до дива, чогось незвичайного; що багатьом людям нецікаво жити в достеменно зрозумілому світі. Цим породжена віра в НЛО, екстрасенсорику тощо.

Світогляд як світорозуміння може бути раціоналістичним - таким, що визнає всевладдя розуму (Гегель визнавав, що світ - це об'єктивний розум, який за логікою подібний до суб'єктивного розуму людини), та ірраціоналістичним - таким, що вважає основою світу недоступне, непідвладне розуму (воля у Ніцше).

Філософія виконує ряд важливих функцій і тому відіграє важливу роль у житті суспільства. Це обумовлюється перш за все її особливим предметом, до якого відносяться основне питання філософії та найзагальніші закони розвитку природи, суспільства і мислення.

Як відомо, зміст філософії визначається її місцем у системі знань. Вона, з одного боку, черпає матеріал для своїх гранично широких узагальнень із природничих та суспільних наук, з людської практики. Це не просто сума знань, оскільки філософські узагальнення завжди пов'язані з основним питанням філософії і з проблемою сутності розвитку. З другого боку, філософія є загальнотеоретичною і загальнометодологічною основою наук, озброює їх знаннями принципів, законів, категорій науково-творчого мислення, дає їм найголовніші пізнавальні орієнтири. Тому для того, щоб будь-який вчений був на висоті вимог сьогодення, йому необхідно володіти глибокими філософськими знаннями.

Однією з найважливіших функцій філософії є формування нею найзагальніших ідей, уявлень про природу, про форми людської діяльності. Важливе місце серед них займають категорії, які відображають найзагальніші зв'язки, відношення між речами, явищами. Ні в науці, ні в повсякденному житті обійтись без них неможливо. Тому в своїй сукупності вони становлять основу людського інтелекту.

Категорії виникають на певному етапі історичного розвитку і втілюються в мовних структурах. Аналізуючи їх і дії людей філософи виявляють загальні основи мислення й практики.

В найзагальніших основах культури важливе місце займають узагальнені образи буття в їх взаємозв'язку й взаємодії. У свою чергу, як було сказано, ці образи трансформуються у філософські вчення: онтологію, праксеологію, гносеологію, аксіологію та ін. Тому філософія в науковому пізнанні та суспільному житті виконує ряд важливих функцій:

-світоглядна: формує загальну систему розуміння природи, людини, суспільства в їх сутнісних характеристиках, тобто вирішує загальнотеоретичні проблеми їх наукового розуміння. Вона формується в процесі осмислення, обґрунтування світоглядних ідеалів. Філософія як світогляд — це не лише зміст, а й спосіб осягнення дійсності, а також принципи самого життя, які визначають характер діяльності людей. Найважливішим компонентом світогляду є ідеали як визначальні життєві цілі. Характер уявлень про світ сприяє постановці певної мети, життєвих завдань, із узагальнення яких виробляється життєвий план, формуються відповідні ідеали.

У формуванні цієї функції філософія спирається на сукупність наук, на всю людську практику освоєння дійсності, визначає своє ставлення до релігії, яка теж претендує на виконання світоглядної функції.

-онтологічна: вирішує проблему, яким є світ сам по собі, безвідносно до людини, людських форм пізнання, в яких він (світ) дається людині, яка його природа, сутність, структура. До онтологічних включалась і проблема людського буття, його залежності від зовнішніх факторів, під якими мали на увазі якприродні, так і надприродні чинники. Ця функція тісно пов'язана з попередньою; праксеологічна: досліджує активне, дійове, практичне ставлення людини до світу, можливості, способи й межі її діяльності, зокрема проблема свободи й необхідності та різні спроби її розв'язання (фаталізм, волюнтаризм);

-гносеологічна (логіко-гносеологічна): досліджує процес закономірності пізнання світу людиною, визначає його сутність, можливості, умови, закономірності, розробляє систему принципів і категорій, які організують раціональне пізнання, є його понятійним фундаментом;

-методологічна: відіграє роль загального методу, цілісної сукупності орієнтирів як практично-перетворюючої, так і пізнавальної діяльності. Осмислюючи й обґрунтовуючи стратегію щодо реалізації людських ідеалів, формуючи принципи їх досягнення, філософія цим самим виконує методологічну роль. Процес пізнання й практичної діяльності може дати належний ефект, лише будучи відповідно упорядкованим і організованим.

Якщо на перших порах секрети такої упорядкованості залишалися поза увагою людей, то в подальшому вони виділяються в спеціальний предмет раціонального пізнання і фіксуються як система соціально апробованих правил, нормативів пізнання і діяльності. Пізніше методологія стає предметом спеціальної теоретичної рефлексії, формою якої виступає передусім філософське осмислення принципів організації і регуляції пізнавальної діяльності, виділення в ній умов, структури й змісту знання, а також шляхів, що ведуть до істини.

Кожна наука сама розробляє свої методи, але вони спираються на ту чи іншу філософську систему.

Методологічна функція філософії не зводиться лише до методології пізнання, а охоплює й весь рівень методології людської діяльності: ідеологічна: показує, що філософські вчення і напрями виражають не тільки «чисте прагнення до істини», але й інтереси та позиції певних суспільних сил, спільнот (націй, класів та ін.). Тому будь-яка філософська школа з позицій певного класу формує світогляд і впливає на суспільну діяльність з тих же певних соціальних (класових) позицій; виховна: показує, що оволодіння філософськими знаннями, філософським мисленням сприяє формуванню в людини потреб і прагнень до розумного розуміння світу й самої себе, свідомого визначення свого місця в світі, своїх найви щих цінностей, ідеалів, життєвих орієнтацій і цілей, сенсу життя; аксіологічна: вказує на місце цінностей у житті, на структуру ціннісного світу, тобто на зв'язок різних цінностей між собою, зв'язок із соціальними й культурними факторами та структурою особистості. Вона досліджує моральне й естетичне ставлення людини до дійсності;

-інтегруюча (інтегративна): показує, що філософія робить узагальнення висновків часткових (спеціальних, «конкретних» наук), пов'язуючи їх з постановкою і розв'язанням корінних світоглядних проблем; тим самим філософія сприяє створенню цілісної системи наукового знання, елементи якої (окремі науки, галузі, розділи) між собою не пов'язані. При цьому філософія не підміняє конкретні науки, не претендує на розв'язання "своїми методами" їх проблем.

-оцінювальна (аксіологічна) функція. Щоб орієнтуватись у світі, недостатньо тільки здатності пояснити його. Потрібно ще й оцінити світ: відповісти на запитання, яким він є для людини - добрим чи злим, прекрасним чи потворним, вартим того, щоб у ньому жити, чи таким, що змушує покинути його? У пошуках і знаходженні відповідей на такі запитання виявляється оцінювальна або аксіологічна функція світогляду. Опозиційність світоглядних цінностей (добро - зло, праведне - грішне тощо) цілком зрозуміла, адже людина постійно перебуває в полі напруги між протилежними полюсами, і світогляд покликаний утримувати людське в людині через заперечення тваринного. З аксіологічної точки зору світогляди поділяють на оптимістичні й песимістичні, гуманні та антигуманні.

-праксеологічна функція. Вона виявляється у відповідях на питання як жити людині в світі, а отже, містить певні практичні настанови щодо світу і буття людини в ньому. З цього погляду виділяють практичноактивні та споглядальні світогляди. Релігійні вчення Індії, як правило, є споглядальними, а протестантизм як ідеологія європейської буржуазії Нового часу проникнутий активізмом.

Виокремлені три пласти (знання, цінності, практичні настанови) і функції світогляду дають змогу краще зрозуміти будь-який тип світогляду. Так, марксизм як світогляд є раціоналістичним, оптимістичним, практичноактивним; фашизм - ірраціоналістичним, оптимістичним, активним; буддизм - ірраціоналістичним, песимістичним, пасивним. Крім вищезазначених, світогляд виконує функції об'єднання нації, релігійної общини, соціальної групи. Взаєморозуміння й узгодженість суб'єктів цих соціальних утворень можливі лише за умови, що вони поділяють певний світогляд.

На завершення слід підкреслити, що в філософії відображається не лише вчорашнє й сьогоднішнє. Вона конструює й майбутнє, формуючи принципово нові ідеї, світоглядні ідеали. В галузі конкретно-історичного життя вона здійснює інтеграцію різних форм людського досвіду.

У час, коли інтереси людства вимагають планетарного підходу до розв'язання світових проблем, філософія має інтегрувати всі основні завдання і цінності людської культури. Це можливо лише на основі універсального мислення, на яке спроможна тільки філософія. Ось чому без філософії не обійтись людині, яка мислить, творить, відповідає за майбутнє нашої планети.

Висновки:

У будь-які часи людина намагається дізнатися істину і використовує для цього всілякі світогляду. Адже для того світогляд і існує, щоб людство пізнало через нього велику, вічну істину і саму себе. Проблема істинності знання, критерії істини здавна цікавила видатні уми. Без рішення для себе проблеми не обходилась та не обходиться в даний час жодна область знання, будь вона наукою спирається на аксіоматику, раз і назавжди дану, або на безперервно змінюється і уточнююче підставу. Погляди на дану проблему безперервно змінюються. Пропонувалися і уточнювалися нові концепції розуміння і пізнання світу. Так чи інакше, світ пізнається людиною і трансформується в залежності від глибини і якості одержуваних знань. Тут ми неминуче стикаємося з питанням: чи є наше знання про світ істинним, відповідним наших висновків з дуже обмеженого досвіду?

Для розширення наших знань про світ необхідно розширення, поглиблення і уточнення термінів і понять, що використовуються людиною. Сам процес розумової діяльності пізнається через такий же умоглядний процес, і в підсумку несе мінімум інформації про саму людину. Людство неодноразово вживало спроби наукового дослідження і систематизації питань виникнення нових понять, використовуючи лише "інтуїтивні" здібності до розуміння нового. Розширення понять можливо лише в ході досліджень самого процесу їх виникнення. Чим чіткіше людина буде бачити себе, чим глибшим буде пізнання законів мислення, тим яскравіше і різноманітніше буде здаватися навколишній світ.

Список використаної літератури:

1. Петрушенко В. Філософія : Навчальний посібник для вузів/ Віктор Петрушенко,. -4-те вид., перероб. і доп.. -Львів: Новий Світ-2000, 2006. -503 с.

2. Філософія : Український світоглядний акцент: Нав-чальний посібник/ Юрій Білодід,. -К.: Кондор, 2006. -355 с.-К.: Каравела;

3. Сморж Л. Філософія : Навчальний посібник/ Леонід Сморж,. -К.: Кондор, 2004. -414 с.

4. Філософія: Підручник для студентів вищих закладів освіти/ Ігор Бичко, Іван Бойченко, Віталій Табачковський та ін.. -2-е вид., стереотип.. -К.: Либідь, 2002. -405 с.

5. Білодід Ю. Філософія : Український світоглядний акцент: Нав-чальний посібник/ Юрій Білодід,. -К.: Кондор, 2006. -355 с.

6. Кирильчук В.Т. Філософія : Навчально-метод. посібник/ В.Т.Кирильчук, О.О.Решетов, З.В.Стежко.

Поиск по сайту: