ПОНЯТТЯ ТА ПІДСТАВИ ПРЕДСТАВНИЦТВА

Представництво та довіреність

Представництвом є правовідношеніш, в якому одна сторона (представник) зо­бов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона пред­ставляє.
Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів.
Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
1. За своєю правовою природою відносини представництва належать до організаційних майнових правовідносин, головним змістом яких є сукупність прав і обов'язків їх сторін по створенню передумов виникнення безпосередньо у того, кого представляють, прав і обов'язків внаслідок вчинення правочинів від його імені представником.
Основним правом представника є повноваження діяти від імені і за рахунок особи, яку він представляє. Але повноваження не лише надає представнику можливість діяти від іме­ні особи, котру він представляє, а й визначає зміст і межі таких дій, виступаючи як вид і міра можливої поведінки — немайнове цивільне право. Основний елемент цього складно­го за структурою права — повноваження на власні позитивні дії, тобто, можливість пред­ставника діяти певним чином від імені особи, котру він представляє. Але, як і кожне суб'єк­тивне право, повноваженря також включає можливість вимоги, у даному випадку — право вимагати від того, кого представляють, прийняття на себе юридичних наслідків дій, що здійснені в межах повноваження. Носієм повноваження є представник, тому захист цього права шляхом скарги, подання позовів про визнання повноваження, про припинення дій, що його порушують, здійсню­ється представником від свого імені і не вимагає окремого або особливого повноваження.
У свою чергу, особа, яку представляють, має право вимагати, щоб представник діяв від­повідно до повноваження і в його межах.
Разом з тим, до змісту правовідносин представництва входять не лише права, але й обов'язки їх учасників.
Зокрема, представник зобов'язаний діяти в межах наданого повноваження і в інтересах того, кого представляє, а після виконання обов'язків — передати права і все отримане за укладеним ним правочином особі, яку він представляє.
Натомість, особа, яку представляють, має створити умови, необхідні для реалізації пов­новаження представником (видати довіреність, надати необхідні документи тощо), і при­
йняти все виконане відповідно до наданого, повноваження. Їхньою особливістю є те, що вони виникають і реалізуються не в інтересах того, хто безпосередньо укладає правочини (представника), а з метою здійснення та захисту прав та інтересів того, кого представляють. Учасниками відносин представництва є особа, яку представляють (представлюваний), і представник.
Представлюваними можуть бути фізичні та юридичні особи.
Однак стосовно випадків представництва фізичної особи має значення та обставина, про яке представництво йдеться: добровільне — основане на волевиявленні представлюва-ного, чи таке, що грунтується на приписах закону.
У відносинах добровільного представництва, яке ґрунтується на волевиявленні того, кого представляють, представлюваною може бути лише дієздатна фізична особа, котра в змозі вільно сформувати свою волю і адекватно виразити її зовні.
У випадках представництва за законом представлюваною може бути будь-яка право­здатна фізична особа від моменту її народження.
Представниками можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.
При цьому фізичні особи можуть бути представниками, якщо вони досягай повноліття, тобто, 18 років (частина 1 ст. 34 ЦК), а також особи, які набули повної цивільної дієздат­ності відповідно до положень частини 2 ст. 34 ЦК та ст. 35 ЦК. Представниками не можуть бути повнолітні особи, які перебувають під опікою або піклуванням.
Юридична особа може бути представником, якщо це не суперечить цілям її створення. Крім того, представництво щодо окремих видів діяльності, перелік яких встановлюється законом, юридична особа може здійснювати лише після одержання нею спеціального до­зволу (ліцензії) (частина 3 ст. 91 ЦК).
2. Не вважається представником особа, яка здійснює правочини в чужих інтересах від власного імені, а також особа, яка веде переговори щодо укладення правочинів в майбут­
ньому. Таке правило логічно пов'язане з положеннями частини 1 ст. 238, ст. 239 ЦК, згідно з яким представник має діяти від імені того, кого представляє, а вчинений ним правочин ство­рює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки безпосередньо для представлюваного. З цих положень ЦК слідує необхідність розрізняти дії представника, посильного, по­середника, комісіонера тощо.
Посильний, на відміну від представника, не здійснює правочини від імені представлю­ваного. Він юридично не бере участі у встановленні прав та обов'язків безпосередньо для іншої особи, а лише передає контрагенту волевиявлення тієї особи, яка його послала. Ін­шими словами, функції посильного мають технічно-інформаційний характер.
Посередник також особисто не укладає правочини від імені іншої особи, а лише сприяє укладенню правочину. При цьому власну волю він не виражає, а інформує учасника мож­ливого у майбутньому правочину про волю та наміри іншої сторони. Комісіонер, виконуючи комісійне доручення, виступає від свого імені. У відносинах з комітентом він є його уповноваженою особою, виконує його доручення. Однак при цьому комісіонер виступає як самостійний учасник цивільного обігу, укладаючи від свого імені правочини з третьою особою, котра, як правило, не знає особи, що стоїть за комісіонером.

Поиск по сайту: