ОТРУЄННЯ ФОСФОРОРГАНІЧНИМИ СПОЛУКАМИ

Фосфорорганічні сполуки досить широко застосовуються у сільському господарстві, промисловості та медицині. Ці сполуки вирізняються широким діапазоном активності щодо шкідників сільськогосподарських культур. їх ви­користовують як високоефективні інсектициди, акарициди, гербіциди, фун­гіциди, дефоліанти, десиканти. Особливо ефективні в боротьбі зі шкідниками бавовни, плодових дерев, зернових культур, декоративних рослин та інших сільськогосподарських культур.

Фосфорорганічні пестициди розрізняють як препарати контактної (вбива­ють комах при контакті з їх тілом), кишкової (проникають в організм через органи травлення) і фумігантної (через дихальні шляхи) дії.

У промисловості фосфорорганічні сполуки використовують як активні ба­гатофункціональні присадки до мастил, при флотації руд, у виробництві роз­чинників, пластифікаторів, негорючих пластмас. Вони поєднують у собі влас­тивості мийних, протикорозійних і протизносних присадок і є антиокиснювачами і депресорами.

Як лікарські засоби застосовують для лікування глаукоми, міастенії, атонії кишок, хіміотерапії туберкульозу і раку. Вирізняються високою біоло­гічною активністю, а багато з них є найсильнішими серед відомих отрут. За хімічною структурою вони є складними ефірами та амідами фосфорних і фосфонових кислот.

Серед фосфорорганічних сполук є речовини з різною токсичністю для людини — від мало- до високотоксичних сполук. Окремі високотоксичні сполуки є бойовими отруйними речовинами нервово-паралітичної дії. Гранично допустима концентрація для різних фосфорорганічних сполук варіює від 0,02 до 0,5 мг/м³.

Серед високотоксичних та середньої токсичності пестицидів в Україні широко застосовуються метилмеркаптофос, дихлофос, бензофосфат, хлорофос, метилнітрофос, карбофос.

Більшість фосфорорганічних сполук має різкий неприємний запах. Вони нестійкі в зовнішньому середовищі, розпадаються протягом 1—2 міс. У неве ликій кількості відкладаються в продуктах харчування. Акумульовані в них, такі сполуки легко руйнуються під час термічної обробки. Практично всі погано розчиняються у воді і добре — в органічних розчинниках. Мають низьку і середню леткість.

Фосфорорганічні сполуки дуже стійкі, легко проникають в організм людини через легені, травний канал, слизові оболонки та шкірні покриви. У дуже малій кількості здатні порушити функції життєво важливих органів та систем і спричинити смертельні ураження. Отруєння розвивається в разі потрапляння у шлунок, через дихальні шляхи.

Проникнення таких сполук крізь шкіру зумовлене тим, що вони добре розчинні в жирах і ліпідах. Потрапляння переважної більшості представників цієї групи токсичних речовин на шкіру не спричинює подразнення, тому про­никнення їх в організм через шкіру не залишає слідів. Має місце ефект функ­ціональної кумуляції при хронічному впливі на організм.

Інактивація більшості фосфорорганічних сполук в організмі проходить шляхом гідролізу або хімічної взаємодії з білками протягом доби. У результаті окиснення утворюються більш активні метаболіти (сульфонові сполуки) порівняно з тими, що потрапляють в організм. Це сприяє посиленню їхнього токсичного ефекту, але згодом фосфорорганічні сполуки гідролізуються і зне­шкоджуються. Виділяються із сечею у вигляді продуктів розпаду (паранітро-фенолу).

Патогенез.Основний патогенетичний механізм дії фосфорорганічних сполук ґрунтується на пригніченні активності холінестерази — ферменту, що гідролізує ацетилхолін і відіграє важливу роль у процесі синаптичної передачі нервового імпульсу в холінергічних утвореннях. Ацетилхолін — медіатор парасимпатичного відділу вегетативної нервової системи, який бере участь у передачі збудження в центральній нервовій системі (ЦНС), у всіх вегетативних гангліях, а також із рухових нервів до скелетних м'язів. У нормі ацетилхолін швидко утворює лабільний зворотний зв'язок із холінорецептором, що зумовлює зміни функціонального стану відповідних органів і тканин. Після відщеплення ацетилхоліну структура й властивості рецептора повертаються у вихідний стан. При цьому ацетилхолін відразу гідролізується холінесте-разою. Холінестераза має два активних центри — аніонний та естеразний. У нормальних фізіологічних умовах аніонний центр притягує до себе катіонну частину ацетилхоліну, естеразний — ацетилюється залишком оцтової кислоти. Ацетилензим швидко гідролізується і активні центри холінестерази знову вивільняються для нових реакцій з ацетилхоліном. Гальмування активності холінестерази призводить до припинення або зменшення розщеплення аце­тилхоліну, що зумовлює накопичення останнього і надмірне збудження ним холінореактивних систем.

Отруєння фосфорорганічними сполуками призводить до утворення фосфо­ризованої холінестерази (холінестераза + залишок фосфорорганічних сполук, що містить фосфор у вигляді залишку фосфорної кислоти), яка втрачає здатність гідролізувати ацетилхолін і відновлює свою активність дуже повільно.

Вважається, що не всі ефекти фосфорорганічних сполук можна пояснити антихолінестеразною дією. Можливо, в організмі людини є певні біохімічні системи, порушення діяльності яких призводить до виникнення симптомів інтоксикації, що лежать поза межами антиацетилхолінестеразної теорії. Встановлено, що крім гальмування активності естераз фосфорорганічні сполуки здатні також пригнічувати активність деяких протеаз (трипсину, хімотрипсину). Враховуючи основний механізм дії, з фармакологічної точки зору всі симптоми отруєння такими сполуками, які можна розглядати як ефекти, спричинені ацетилхоліном, поділяють на три групи: мускариноподібні, нікотиноподібні, центральні. Як правило, при отруєнні спочатку з'являються мускариноподібні симптоми, за ними — нікотиноподібні, потім — центральні.

Клінічна картина впливу різних фосфорорганічних сполук на організм людини в цілому подібна. Відмінності полягають лише в ступені проявів з боку центральних або периферійних холінореактивних систем, у переважанні мускарино- або нікотиноподібних ефектів, у швидкості розвитку токсичного процесу. Розрізняють гостре і хронічне отруєння фосфорорганічними сполуками. Найбільш тяжка клінічна картина розвивається при гострих отруєннях, за яких необхідно проводити комплекс невідкладних заходів. Симптоми гострого отруєння з'являються раптово, його перебіг може бути легким, середньої тяжкості і тяжким. Швидкість розвитку клінічної картини залежить від ме­ханізмів надходження отрути в організм. При інгаляційному впливі симптоми ураження з'являються дуже швидко. У разі проникнення крізь шкіру прихо­ваний період дії триває.

Клінічна картина на початкових етапах розвитку інтоксикації зумовлена механізмом надходження фосфорорганічних сполук в організм. При потраплянні отрути через дихальні шляхи на перший план виступають симптоми розладів дихання, при пероральному — системи травлення, крізь шкіру — м'язові фібриляції. Далі, незалежно від механізмів проникнення фосфорорганічних сполук в організм, у клінічній картині гострого отруєння переважають симптоми загальнорезорбтивної дії сполук, яка проявляється симптомами ураження ЦНС (вегетативні центри, гіпоталамічні структури), органів зору (міоз, зниження гостроти зору, спазм акомодації), серцево-судинної системи (вегетосудинна дистонія, міокардіодистрофія), травного каналу (гіперсалівація, кольки, дискінезії кишок, жовчовивідних шляхів, токсичний гепатит), органів дихання (бронхоспазм, бронхорея), скелетних м'язів (судоми).

При легкому ступені ураження фосфорорганічними сполуками (міотична форма) розвиваються міоз і спазм акомодації. Виникають скарги на погіршення зору при слабкому освітлення, сльозотечу, біль у ділянках чола, очей, нежить, відчуття стиснення в грудях, слинотечу, нудоту. Інколи — запаморочення, відчуття страху.

При середньому ступені ураження (бронхоспастична форма) виникають бронхоспазм, бронхорея, салівація. Ці явища характерні для інгаляційного шляху отруєння. При потраплянні на шкіру спостерігаються інтенсивна пітливість і фібриляція м'язів на ураженій ділянці, а також слабкість м'язів, їх Вираженість, характер ускладнень та наслідки отруєння в більшості випадків залежать від тривалості гіпоксичного стану. Особливо часто спостерігаються порушення функції нервової системи, психіки.

Після перенесення гострого отруєння протягом декількох тижнів можуть спостерігатись: головний біль, запаморочення, підвищена втомлюваність, порушення координації рухів, утруднена мова. Іноді розвиваються парез та параліч окремих груп м'язів. Спостерігаються стійкі ознаки ішемії міокарда, функціональна лабільність дихального центру та швидке його виснаження при підвищених навантаженнях.

При небезпеці потрапляння синильної кислоти через органи дихання, для захисту органів дихання, очей та шкіри обличчя людини від впливу сильнодійних отруйних речовин у вигляді пари, туману, газу, диму, у краплинно-рідкому стані, які містяться в повітрі, використовують протигази. Дегазацію здійснюють шляхом провітрювання або розпилення формаліну в приміщеннях, де проводили роботи. Ефективність допомоги ураженим ціанідами залежить від швидкості застосування антидотів і засобів, що нормалізують функції життєво важливих органів і систем.

Антидотні властивості мають такі речовини:

• метгемоглобінутворюючі препарати (амілнітрит, пропілнітрит, фіцилін, натрію нітрат, метиленовий синій — частково чинить таку дію);
• акцептори водню (метиленовий синій, хромосмон);
• речовини, які містять і виділяють сірку (ЗО % розчин натрію гіпосульфіту);
• альдегіди та кетони (вуглеводи — глюкоза);
• комплексоутворюючі препарати (комплексони — солі кобальту: гідроксикобаламін (вітамін В₁₂, кобальтова сіль ЕДТА)).

Перша медична допомога: одягнення або заміна несправного протигаза, розчавлення ампули з амілнітритом і закладання під маску протигаза. При рефлекторній зупинці дихання — виконання штучної вентиляції легень. Винесення потерпілого із зони ураження.

Долікарська допомога: повторне застосування амілнітриту, за наявності апное або при значному порушенні дихання — проведення штучної вентиляції легень та інгаляції кисню. При ослабленні серцевої діяльності — застосування розчину кордіаміну підшкірно; при судинному колапсі — інгаляцій кисню, норадреналіну підшкірно.

Перша лікарська допомога: антидотна терапія (спочатку введення 20 мл хромосмону внутрішньовенно, потім 30 % розчину натрію гіпосульфіту внутрішньовенно). Здійснення штучної вентиляції легень, інгаляції кисню, за показаннями — введення розчинів 1,5 % етимізолу та кордіаміну по 2 мл внутрішньом'язово. При ураженні галоїдціанідами (ВгСК, ІСN) та при виникненні токсичного набряку легень — введення аналептиків і серцевих засобів; проведення кровопускання 250—300 мл.

Додаток 1

Поиск по сайту: