Орієнтовні граничні терміни перебування під водою, після яких можливе пожвавлення для «синіх» потонулих, складають 3-6 хв., для «білих» -10- 12хв

У виняткових випадках при синкопальном утопленні у крижаній воді ці терміни можуть збільшуватися до 30 хв. і більше, тому реанімаційні заходи слід проводити дуже наполегливо.

Невідкладна допомога на догоспітальному етапі

Способи надання допомоги потопаючому на воді

Вербальний (словесний) метод. Перебуваючи у безпечному місці, ясно, чітко та коротко сказати потопаючому, що і як той має робити, підбадьорити його словами, намагатися заспокоїти, тоді він швидше зрозуміє поради.

Метод дистанційної подачі рятувальних засобів та витягання. Якщо поблизу є який-небудь плавучий предмет (краще рятувальний круг), його потрібно кинуті: так, щоб потопаючий міг за нього вхопитись.

Якщо є мотузка, то один кінець її слід закріпити на плавзасобі або за предмет на березі, інший - за рятувальний круг чи інший плавучий предмет, який потрібно подати потопаючому. Перед витягуванням потопаючого треба знайти надійну опору чи триматися за плав-засіб або за предмет на березі, щоб самому не впасти у воду.

Вхід у воду на мілководді. Якщо нещасний випадок трапився на мілководді і є змога наблизитись до потерпілого вбрід, щоб подати рятувальний засіб, то потрібно розмістити засіб так, щоб той опинився між рятівником і потерпілим. Необхідно міцно стояти ногами на дні, тримаючись однією рукою за будь-яку опору, наприклад, причал, кущ, гілку дерева,та подати довгу жердину потерпілому. Якщо людей багато, вони утворюють живий ланцюжок, міцно взявшись за руки.

Використання човна. Слід спробувати наблизитись до потопаючого на човні так, щоб мати змогу кинути йому будь-який плавучий предмет або про­стягнути жердину. Якщо човен невеликий, подавати жердину треба з носа або з корми, щоб при підтягуванні потопаючого човен не перекинувся. Якщо човен достатнього розміру, щоб на нього взяти потопаючого, підходити до потерпілого потрібно носом або кормою, аби човен не перекинувся.

У жодному разі не слід стояти на човні на повний зріст, рятуючи потопаючого.

Рятування уплаванням. При наближенні до потопаючого вплав слід тримати попереду себе будь-який плаваючий предмет (краще рятувальний круг), щоб потопаючий хапався за нього, а не за рятівника. (Подають круг на витягнутих руках, щоб потопаючий не зміг дотягнутися до рятівника). Потрібно підтримувати з потерпілим зоровий та голосовий контакт. Підбадьо­рювати, намагатися примусити його працювати ногами, одночасно тягнучи плавучий предмет до берега чи до найближчої мілини.

Буксирування потопаючого. При буксируванні вплав потерпілий може бути не в змозі працювати ногами, щоб допомогти рятівникові, але може вхопитись за нього руками. Тому потрібно буксирувати його на якомога більшій відстані від себе і бути готовим ; будь-який момент ухилитись від спроб потопаючого вхопитись руками за рятівника. Потрібно спробувати вмовити потерпілого лягти на спину або перевернути його самому. Тому найкраще захопити його ззаду за волосся та буксирувати до берега ).

Якщо немає нічого під руками, слід намагатися підпливти до потерпілого ззаду, заздалегідь попросивши когось на березі відвернути увагу потопаючого від себе. Коли це не вдається, необхідно спробувати схопити лівою рукою за ліву руку потерпілого, якщо можливо, вище ліктя, різким рухом розвернути спиною до себе і захопити його зігнутою у лікті лівою рукою за підборіддя .

Утримувати його лежачим на спині, буксирувати до берега або до найближчої мілини, одночасно намагатися умовити його допомагати плисти своїми ногами. При цьому не слід забувати про особисту безпеку. Якщо з'явилось відчуття, що втрачається контроль над рухами або потерпілий ось-ось схопиться руками, треба різко відштовхнутись від нього і тимчасово віддалитись, а при відновленні координації дій спробувати знову допомогти потерпілому.

Надання допомоги потерпілому на березі

УТОПЛЕННЯ

Надання допомоги на березі (догоспітальний етап) розпочинається із огляду ротової порожнини потерпілого та очищення її. За допомогою пальця, обгорненого шматком матерії, видалити з ротової порожнини водорості, мул, блювотні маси. Робити це дуже ретельно.

Для видалення води з дихальних шляхів застосовують різні методи:

1. стати на одне коліно, покласти потерпілого животом на стегно іншої ноги, яка зігнута в колінному суглобі так, щоб голова та плечі потерпілого були опущеними, і кілька разів ритмічно натиснути руками на спину, не зумовлюючи стиснення живота

2. правою рукою зафіксувати потерпілого за стегна догори, поклавши їх на праву ногу, зігнуту в колінному суглобі. Лівою рукою повернути голову потерпілого вбік і натиснути на спину;

підняти обома руками потерпілого за нижню частину тулуба так, щоб верхня частина і голова провисли .

До початку реанімаційних заходів пам'ятайте про високий ризик пошкодження шийного відділу хребта у випадку, якщо потерпілий виконував стрибок у воду. В таких випадках незважаючи на потенційний ризик травми хребта, потерпілого без дихання та пульсу необхідно витягнути з води якнайшвидше (навіть якщо у даний момент немає засобів для стабілізації шийного відділу хребта), при цьому намагайтесь обмежити рухи у шийному відділі. Намагайтесь витягнути потерпілого з води у горизонтальному положенні, щоб зменшити ризик зниження артеріального тиску внаслідок раптового виймання з води та розвитку колапсу.

У випадку коли наступила зупинка дихання, штучне дихання необхідно розпочати негайно, як тільки буде відновлена прохідності дихальних шляхів та забезпечена безпека рятувальника. Інколи необхідно проводити вентиляцію, коли пацієнт ще знаходиться у воді. В такій ситуації надавайте перевагу методу вентиляції «рот-до носа». Якщо у потерпілого, що знаходиться у воді, після відновлення прохідності дихальних шляхів не спостерігається дихання, необхідно впродовж хвилини проводити штучне дихання (10 вдихів). Якщо після цього потерпілий не дихає самостійно, наступні дії залежать від відстані до берега. Якщо можна доплисти до берега з потерпілим швидше, ніж за 5 хв, необхідно продовжувати штучне дихання під час наближення до берега. Якщо цей час перевищує 5 хв, необхідно проводити штучне дихання впродовж наступної хвилини, а потім доплисти з потерпілим до берега без виконання наступних спроб штучної вентиляції. Немає потреби очищувати дихальні шляхи від аспірованої води. Як правило при утоплені аспірується невелика кількість води, яка швидко всмоктується. Немає необхідності виконувати натискання в епігастральній ділянці та перевертати потерпілого вниз головою з метою видалення води з легень або шлунка.

Особливості проведення СЛР:

Після витягнення потерпілого з води негайно необхідно перевірити наявність дихання. Слід пам'ятати, що видалення води з верхніх дихальних шляхів і шлунка проводять лише у «синіх» утоплеників. У потерпілих з «блідою асфіксією» витрачати час на видалення води, якої може і не бути в дихальних шляхах, не варто, необхідно відразу проводити штучну вентиляцію легень і продовжувати її доти, доки не з'явиться самостійне дихання.

1. Якщо потерпілий не дихає розпочніть зовнішній масаж серця. Пам'ятайте про особливості проведення реанімаційних заходів у випадку переохолодження. Зовнішній масаж серця слід проводити коли постраждалий лежить на твердій рівній поверхні, у воді ця маніпуляція неефективна.

2. Якщо доступний АЕД наклейте електроди та включіть прилад. Висушіть шкіру грудної клітки перед наклеюванням електродів. Дефібриляція проводиться згідно з вказівками АЕД. Якщо у потерпілого гіпотермія з температурою тіла нижче 30°С, необхідно обмежити кількість дефібриляцій до трьох. Наступні спроби слід проводити після підвищення температури тіла вище 30°С.

3. Під час проведення реанімаційних заходів великий ризик виникнення регургітації. При її виникненні, необхідно відхилити голову потерпілого набік і усунути блювотні маси з ротової порожнини, найкраще, якщо це можливо, за допомогою відсмоктувана. Якщо є підозра на травму шийного відділу хребта, необхідно повернути потерпілого на бік, утримуючи голову, шию та тулуб на одній лінії.

4. Необхідно якнайшвидше забезпечити подачу пацієнтові кисень. При можливості виконайте ранню інтубацію та штучну вентиляцію у непритомних пацієнтів, а також у випадках коли вище описана терапія не дає очікуваних результатів. Також необхідно виконати швидку інтубацію з огляду на високий ризик аспірації.

5. Введіть через ніс шлунковий зонд, та евакуюйте шлунковий вміст.

6. Дійте відповідно до стандартних протоколів. Якщо у хворого гіпотермія з температурою нижче 30°С, дефібриляція та введення ліків повинна проводиться, як описано вище.

7. У випадку тривалого перебування під водою у пацієнта може розвинутися гіповолемія, як результат дії на тіло гідростатичного тиску оточуючої води. Тому необхідно одразу розпочинати інфузійну терапію, але не в великих кількостях, щоб попередити виникнення набряку легень.

Особливості лікування після відновлення кровообігу:

1. Немає принципової різниці у лікуванні утопаючих в солоній та прісній воді.

2. Протягом перших 72 год. після утоплення у потерпілого є високий ризик виникнення ARDS. Часте ускладнення - запалення легень, тому необхідно застосовувати антибіотикотерапію відповідно до клінічної оцінки, результатів посівів.

3. Якщо утоплення сталось у льодяній воді (нижче 5°С), гіпотермія розвивається швидко і може забезпечити певний рівень захисту в ситуації, коли розвивається гіпоксія. Гіпотермія може також розвинутися, як вторинне ускладнення утоплення у результаті швидкої втрати тепла шляхом випаровування під час реанімаційних заходів. У таких пацієнтів гіпотермія не має протекційної функції.

4. Барбітурати, моніторування внутрішньочерепного тиску і стероїди не впливають на виживання. Підняття внутрішньочерепного тиску переважно свідчить про важке пошкодження головного мозку.

4. УРАЖЕННЯ ЕЛЕКТРИЧНИМ СТРУМОМ, КЛІНІКА, ДІАГНОСТИКА ТА НАДАННЯ НЕВІДКЛАДНОЇ ДОПОМОГИ НА ДОГОСПІТАЛЬНОМУ ЕТАПІ.

Електротравма -це ураження природним (блискавка) або штучно електричним струмом (напругою вище 50 В), яке супроводжується термічним і електричним ушкоджуючим ефектом.

Ступінь і характер впливу електричного струму (ЕТ) залежать від:

-Частоти,

- Напруги,

- Сили,

- Експозиції,

- Шляху проходження струму,

- Стану організму.

Відповідно до закону Ома, сила струму пропорційна його напрузі і знаходиться в зворотній залежності від опору провідника. Струм силою 15-25 мА викликає судомні скорочення м'язів, а силою до 100 мА - фібриляцію шлуночків.

Суха шкіра чинить значний опір ЕТ: при напрузі від 60 В до 17000 Ом, волога - набагато менша (400-1000 Ом). Тому ЕТ може надати шкідливу дію при низькій напрузі.

Змінний струм небезпечніший постійного (тільки при напрузі до 500 В). Якщо напруга перевищує 500 В, то опір організму дорівнює опору його внутрішніх середовищ, опір шкіри істотного значення не має.

Істотне значення має тривалість впливу електроструму. Розряд конденсатора напругою 4000-7000 В і тривалістю 8 мс широко використовується при лікуванні аритмій. При подовженні експозиції понад 100 мс виникають глибокі опіки тканин.

Величезне значення має шлях проходження струму через організм.

Найбільш небезпечно напрямок струму по лінії ліва рука - права нога, тобто в прекції серця, легенів

У результаті впливу ЕТ наступають:

- Тетанічне скорочення дихальних м'язів,

- Спазм голосової щілини,

- Судомне скорочення поперечно-смугастих м'язів,

- Параліч дихального центру,

- Опіки різної глибини і поширеності,

- Пошкодження внутрішніх органів,

- Різні порушення ритму і провідності аж до фібриляції шлуночків.

Поиск по сайту: