Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Циркуляція вод в світовому океані



У Світовому океані існує єдина, взаємозалежна система основних стійких плинів, що обумовлює перенос і взаємодію вод. Цю систему називають океанічною циркуляцією. Представлення про циркуляції вод в океані як про рух постійних потоків склалося на підставі вивчення обривкових даних про знос судів. Ці зведення узагальнювалися й осреднялись за тривалі проміжки часу - аж до десятиліть, що в підсумку дало можливість виявити великі циркуляційні системи в океані і вивчити картину переносу поверхневих вод. Більш детальні дослідження плинів у Світовому океані почали проводитися після того, як океанологи стали розуміти вплив нерівномірності розподілу сонячної енергії на поверхні Землі. Наша планета одержує і поглинає теплоту нерівномірно: її надходження в низьких широтах більше, ніж у високих. Поглинання тепла поверхнею суші відрізняється від поглинання поверхнею океану. Усе це створює нерівномірність у розподілі щільності океанської води, сприяє виникненню і рухові атмосферних утворень, циклонів, пасатних і мусонних вітрів. Цей могутній природний механізм дає імпульс водним масам і постійно постачає їх енергією, необхідної для руху. Крім того, переміщення водних мас залежить від сили обертання, що відхиляє, Землі ( що змінюється за значенням від екватора до полюса), обрису берегів океану, рельєфу дна.

Сукупність усіх діючих сил створює складну картину руху водних мас в океані. Головна роль в утворенні поверхневих плинів належить вітрам. Тому поверхневі плини варто розглядати разом з переважними вітрами. Пасатні вітри, що цілий рік дують в Атлантиці і Тихому океані з заходу на схід, утворюють по обі сторони від екватора могутні струмені Північних і Південного Екваторіальних плинів. Ці плини наганяють воду до західних окраїн обох океанів. Частина цієї води повертається назад на схід у виді Екваторіальних протитечій, розташованих між обома пасатними плинами. Інша частина, упираючись у бар'єр з материків і островів, повертає на північ або на південь. В Атлантичному океані Північний Екваторіальний плин нагнітає воду в Карибське море і Мексиканську затоку, відкіля вона випливає через вузьку Флоридьску протоку і дає початок усім відомому Гольфстріму. Найпотужніша тепла морська течія —Гольфстрім. Це своєрідна гігантська річка в океані, яка простягається на 10 тис. км від підводної частини Флоридської протоки й доходить до островів Шпіцберґена та Нова Земля. Причиною її зародження є великий нагін пасатними вітрами води через Юкатанську протоку в Мексиканську затоку й утворення в результаті цього значної різниці рівня між Мексиканською затокою та прилеглою частиною Атлантичного океану. При виході в океан витрати води цієї течії становлять 25 млн м3/с, що у 20 разів перевищує витрату всіх річок земної кулі. Ширина течії змінюється від 75 км (біля берегів Флориди) до 200 км (у районі Великої Ньюфаундлендської банки), товщина потоку 700–800 м. Швидкість течії біля берегів Флориди 6–10 км/год, а в районі Великої Ньюфаундлендської банки зменшується до 3–4 км/год. Води цієї течії несуть колосальну кількість тепла, яким обігрівається вся Західна та Північна Європа. При цьому на кожен квадратний сантиметр узбережжя надходить 4000 млрд кал тепла на рік, тобто стільки, сільки дає спалювання 500 тис. т вугілля.Завдяки Гольфстрімові на північному узбережжі Європи значно тепліше, ніж на тих самих широтах у Північній Америці. Так, наприклад, в Англії ростуть вічнозелені рослини, а Лофотенський острів, що лежить поблизу Північного полярного кола, має середньорічну температуру Криму.Гольфстрім, несучи теплі води на північ, розширюється, досягає берегів Європи і уливається в остаточному підсумку в Баренцове море і Північний Льодовитий океан, з якого вода повертається на південь у виді холодного Гренландського плину. Частину своєї води Гольфстрім утрачає по дорозі. Ця вода, відхиляючи вправо, утворює у Північній Атлантиці круговий плин. У Тихому океані точно в такий же спосіб починається могутній плин Куросіо, породжений Північним Екваторіальним плином. Але тут Куросіо не в змозі проникнути в Північний Льодовитий океан через те, що занадто близько стуляються Азія з Америкою. Тому плин повертає вправо до сходу, утворюючи замкнуте коло циркуляції водних мас до півночі від екватора. Назустріч Куросіо, також дотримуючи «правила руху», встановлені обертанням Землі для північної півкулі, тобто тримаючи правої сторони, тече на південь холодне Ойясіо. У Південній півкулі від Антарктичного кругового плину в західних берегів материків відокремлюються галузі холодних плинів - Перуанське від берега Південної Америки, Бенгельске від берегів Африки і Західно-Австралійське від Австралії. Ці плини несуть холодну воду убік екватора і харчують екваторіальні плини, порушувані пасатними вітрами. Води Південних Екваторіальних плинів повертають на південь і підтримують Антарктичний циркумполярний плин, що безперешкодно обгинає Антарктиду.

Плини в Індійському океані мають інший характер. Тут велику роль у їхньому утворенні грають сильні мусонні вітри, що дують улітку з океану на сушу, а узимку із суші в океан. Крім того, на характері плинів позначається і те, що північна границя Індійського океану не виходить за межі тропіків. У результаті тут переважають сезонні кругові плини по годинниковій або проти годинникової стрілки. Коли говорять теплий або холодний плин, це не завжди треба розуміти буквально. Наприклад, температура води Бенгельского плину біля мису Доброї Надії дорівнює 20°C, але це «холодний» плин, тоді як Нордкапский плин (одна з північних галузей Гольфстріму), що несе воду з температурою від 4 до 6°C,- «теплий». Такі назви дають плинам, якщо вони порушують нормальний широтний розподіл температури води в океані, якщо вода, що вони із собою несуть, тепліше або холодніше навколишньої океанської води. Довший час думали, що могутні плини, як Куросіо і Гольфстрім, течуть немов ріки в океані. Їхні води дійсно різко відрізняються від навколишньої води кольором, солоністю і температурою. Але суцільного потоку в них немає. Наприклад, Гольфстрім часто розбивається на окремі струмені шириною в десятки кілометрів, деякі струмені відходять убік, утворюють величезні завихрення (меандри), що потім зовсім відокремлюються від основного плину. Як показали дослідження, швидкість таких плинів, як Гольфстрім і Куросіо, може досягати 2-2.5 м/с. Трохи інший режим мають плини типу Антильського, де максимальні швидкості рідко перевищують 1-1.2 м/с. Ці плини відрізняються більшою стійкістю і відсутністю великих меандр.

 

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.