Психологічні ознаки та чинники формування правосвідомості особистості

Під правосвідомістю в широкому змісті слова розуміється весь правовий досвід поведінки особистості, групи, суспільства; у вужчому - психологічний механізм правослухняної поведінки і залежність між різними дефектами індивідуальної правосвідомості і протиправною поведінкою.

Правосвідомість - це одна з форм суспільної свідомості, виникнення і розвиток якої детерміновані матеріальними умовами існування суспільства. Вона відображає суспільні відносини, що регулюються або повинні бути врегульовані нормами права, І містить у собі сукупність поглядів, почуттів, емоцій, ідей, теорій та уявлень, що характеризують ставлення людини, соціальних груп і суспільства в цілому до чинного чи бажаного права та діяльності, пов'язаної з ним.

Проблему вивчення реального рівня, стану, змісту правосвідомості можна віднести до числа основних, ключових наукових напрямів юридичної психології. З її вирішенням пов'язані завдання укріплення законності і правопорядку, підвищення ефективності та якості діяльності правоохоронних органів, протидія злочинності та профілактика її причин, розуміння глибинних змістовно-психологічних механізмів соціальної взаємодії людей, пізнання рушійних сил та внутрішніх регуляторів юридично значимої поведінки.

У будь-якому акті правової поведінки обов'язково проявляється правосвідомість особи, що реалізує певну дію. Правосвідомість може характеризуватися знанням чи незнанням конкретної норми права, різним ступенем авторитету державної влади, закону, діяльності правоохоронних органів в очах індивіда, солідарністю з діючими правовими заборонами та правовими санкціями за їх порушення або ж негативним ставленням до них.

Економічні й інші потреби суспільства, пройшовши через свідомість, набувають форми юридичних мотивів і одержують у підсумку вираження в нормах права. Таким чином, відношення між інтересами і потребами, з одного боку, і правом, з іншого, опосередковуються правовою свідомістю (правовою психологією і правовою ідеологією).

Правосвідомість як одна з форм суспільної свідомості має наступні ознаки:

- по-перше, вона є вищим рівнем відображення соціально-економічних відносин людей, виражених у законах суспільства, причому вона не тільки відображає соціальну дійсність, але й активно на неї впливає;

- по-друге, правосвідомість завжди виявляється через другу сигнальну систему, мисленеву діяльність людей, що виступає в якості механізму правосвідомості, відображаючи систему правових знань І понять, регулюючих суспільні відносини:

- по-третє, правосвідомість не може існувати без свого конкретного носія - особистості, груп, колективів. За ознакою спільності усвідомлення своїх правових норм у суспільстві відбувається об'єднання людей у групи, виникає категорія групової правосвідомості, характерна для соціальних спільнот І історичних епох.

Для розуміння сутності правосвідомості доцільно розглянути її різновиди, причому підставами для створення типологій тут можуть бути різні критерії, зокрема:

за рівнем усвідомлення необхідності права, глибиною проникнення в сутність права і правових явищ у суспільстві:

1) буденна правосвідомість - формується в процесі повсякденної життєдіяльності громадян у сфері правового регулювання (отримання інформації правового характеру із засобів масової інформації; спостереження юридичної діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, посадових осіб і т. ін.) і притаманна більшості членів суспільства. Для представників даного виду правосвідомості характерні знання загальних принципів права, їх правові погляди тісно переплітаються з моральними уявленнями:

2) професійна правосвідомість - формується в процесі спеціальної підготовки (наприклад, під час навчання в юридичному закладі) та здійснення юридичної діяльності. Особа при цьому володіє спеціалізованими й деталізованими знаннями в галузі чинного законодавства, вміннями І навичками його застосування;

3) наукова, теоретична правосвідомість - характерна для науковців у галузі законотворчості та правозастосування;

за суб'єктами (носіями) правосвідомості:

1) суспільна правосвідомість - сфера суспільної свідомості, що відображає значимі для права явища суспільного буття. У суспільній правосвідомості знаходять закріплення типові стійкі погляди на право та його інститути, що існують у даному суспільстві. Лише на цьому рівні правова дійсність відображається в цілому І всебічно. Суть суспільної правосвідомості зводиться до правового пізнання І відображення політичних, економічних і соціальних закономірностей розвитку громадянського суспільства і держави, оформлення їх у системі чинного права і законодавства. Важливу роль суспільна правосвідомість відіграє в правотворчому процесі, реалізації й застосуванні правових норм;

2) групова правосвідомість - виникає в окремих групах людей з певними специфічними потребами та інтересами. Твідом -лення правової дійсності тут є стихійним, переломлюючись через потреби й інтереси групи. Групова правосвідомість може набувати асоціальної спрямованості;

3) індивідуальна правосвідомість - притаманна конкретній особі, формується в процесі її включення в систему суспільних зв'язків і значною мірою визначається правосвідомістю малих соціальних груп, до яких ця особа належить, індивідуальна правосвідомість може мати різні рівні розвитку:

- на елементарному рівні Індивідуальна правосвідомість виявляється в узгодженні конкретної правозначимої діяльності з емпіричними уявленнями особи про норми правомірної поведінки;

- більш високі рівні індивідуальної правосвідомості виявляються в усвідомленні особистістю складних правових ситуацій, правових інститутів, правового статусу особистості у суспільстві;

- вищий рівень індивідуальної правосвідомості характеризується сукупністю компетентних уявлень про правову систему, усвідомленням соціальної значимості права, оцінкою його сутності, оволодінням правовою ідеологією. Це концептуальний рівень правосвідомості.

Яким же шляхом здійснюється засвоєння особистістю системи правових норм, як формується правосвідомість?

За ознакою спільності усвідомлення правових норму соціальному середовищі відбувається об'єднання людей у групи, виникає суспільна правосвідомість. У процесі формування особи в групі (сім'я, колектив, товариство) в свідомості поступово складається соціальний стереотип поведінки, що базується на постійному співвіднесенні індивідуальних уявлень із суспільною правосвідомістю. В особистості формується механізм соціального саморегулювання, тобто звична готовність діяти певним чийому конкретній обстановці. Таким чином, Індивідуальна правосвідомість - це, насамперед, соціально-психологічна властивість особистості і якісно визначений різновид індивідуальної свідомості. Основними її компонентами є пізнавальний, оціночний і емоційний.

Пізнавальний компонент індивідуальної правосвідомості містить у собі знання права, уявлення про право; оціночний компонент передбачає ставлення особи до чинного права; емоційний компонент визначає її ставлення до виконання правових норм.

Механізм правослухняної поведінки в більшості випадків тісно пов'язаний із явищем, що можна назвати "правовою інтуїцією". Саме на неї більшість громадян спирається при виборі варіантів поведінки і прийнятті відповідного рішення. "Правова інтуїція" у цих випадках може розглядатися як функція інтелектуально розвиненої особистості, як один із аспектів позитивного соціального стереотипу поведінки людини.

Розвиток індивідуальної правосвідомості завжди детермінований навколишнім соціальним середовищем - чинниками як суспільного порядку, так і безпосереднього мікросередовища. У процесі формування Індивідуальної правосвідомості відбувається переломлення цих чинників через психологічні особливості самої особи. Саме так правосвідомість включається в структуру особистості і, в свою чергу, впливає на формування її інтересів, мотивів, цілей, на розвиток І зміну установок, спрямованості І ціннісно-нормативної сфери.

Безумовно, індивідуальна правосвідомість формується в процесі засвоєння правових знань і правового виховання. Однак дане твердження досить часто спростовується життям; людина, яка не знає норм права, протягом усього життя поводиться законослухняно і, навпаки, злочинець-рецидивіст знає закон у досконалості. Протиріччя тут лише зовнішнє. У першому випадку поведінка базується на системі загальнолюдських моральних норм, що не суперечать правовим, у другому - на системі моральних норм певних груп населення. Норми відносно стабільні, а життєвий досвід особистості мінливий і різноманітний. У підсумку в її правосвідомості з'являються наступні "дефекти":

а) незнання або неправильне розуміння норм;

б) зневажання деяких норм і засвоєння інших, що не відповідають загальноприйнятим.

Психологічне вивчення осіб, що вчинили злочини, дозволило встановити наступні закономірності:

- правосвідомість таких осіб, як правило, значною мірою не відповідає існуючій суспільній правосвідомості, суперечить правовим нормам;

- злочинець заперечує конкретну правову норму або групу норм, що захищають суспільні відносини, на які він зазіхнув;

- злочинець приймає як правильну І справедливу правову норму, відповідно до якої він був засуджений, у її абстрактному розумінні, однак вважає вирок несправедливим (звичайно, надто суворим) стосовно себе.

Дефекти правосвідомості і моральності особи - сприятливе підґрунтя для формування поведінки, що виходить за межі певної нормативної системи, суперечить існуючим нормам (девіантної поведінки), та виникнення соціальних відхилень.

Поиск по сайту: