Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Конфуцій та його вчення



Народився Конфуцій в 551 р. до н.е. Родина, до якого він належав, колись була знатною та багатою, але потім збідніла і вже не займало колишнього становища. Не дивлячись на скромний достаток, маленький Кун (Конфуцій) старанно вчився. Коли юнак підріс, його призначили наглядачем комор і державних земель. Свої обов'язки він виконував сумлінно. Крім того, він збирав перекази про давнину. Уже в 30 років Конфуцій створив першу в Китаї приватну школу. Слава про його розум та добре виховання поширилася по країні. Він став поважним вчителем. З усіх країн приходили юнаки, щоб слухати його настанови і стати його учнями.

Конфуцій вчив, що кожен громадянин повинен неухильно виконувати "ритуал і церемоніал", распространялась тобто дотримуватися давніх народних традицій, встановлених норм поведінки. Лише за цієї умови можна досягти в країні процвітання та злагоди. Передусім, як вчив мудрець, потрібно шанобливо ставитися до батьків та старших за віком. Адже міцна сім`я – це запорука сильної держави.

Конфуцій вчив, що володар повинен бути володарем, чиновник – чиновником, батько – батьком, син – сином.

"Платіть добром за добро, а за зло віддячуйте по справедливості", – повчав Конфуцій.

Конфуцій подорожував країною, намагався переконати правителів справедливо керувати народом. Володарі зустрічали його з почестями, проте не завжди виконували його поради.

Учні Конфуція викладали його вчення у вигляді їхніх бесід з учителем. Пізніше вони були зібрані в 13 книг. Найвизначнішою з них є "Луньюй" ("Бесіди і судження учителя Кун Цзи (Конфуція) з численними учнями" ).

Помер Конфуцій в 73-річному віці. Його вчення поширювалось в усьому Китаї.

 

Даосизм

Великого поширення у Стародавньому Китаї набуло вчення даосизму. Саме слово "даосизм" походить від слова "дао", що значить "шлях", або "основа світу". Виникнення цього вчення пов'язане з ім'ям давнього мудреця – Лао Цзи, який жив у VI-V ст. до н.е. В перекладі його ім’я означає старий філософ. Легенда розповідає, що він народився з сивим волоссям і тому був названий "Лао" – "старий". За значенням і популярністю Лао Цзи вважають другим після Конфуція мудрецем Китаю. Його вчення викладено у відомій книзі "Дао-де-цзін", що означає "Книга про шлях і добрі справи”. Послідовники даосизму були проти нерівності в суспільстві та засуджували війни. "Хороше військо – засіб, який породжує нещастя, його ненавидять всі... Прославляти себе перемогою – це значить радіти з убивства людей. Ті, хто радіє з убивства людей, не можуть завоювати співчуття в країні... Коли убивають багатьох людей, то від цього слід гірко плакати. Перемогу Треба відзначати похоронною процесією", – зазначав Лао Цзи. Він виступав проти багатства та розкоші знаті, поборів влади, які доводили народ до злиднів. Великий мудрець засуджував жорстоких правителів і свавілля чиновників.

Лао Цзи висунув принцип "недіяння". З одного боку, воно виражало вимогу до правителів не гнобити народ і дати йому вільно розвиватися. З другого – "недіяння" містило заклик до народу повернутися до природи, до "золотого віку", коли не було кровопролитних воєн і суперечок, які роздирали суспільство.

Послідовники даосизму відкидали жертвоприношення небу, землі, річкам, горам тощо. Даоські ченці були вмілими ворожбитами, магами, шаманами і дбайливо ставились до народних традицій та обрядів.

 

Мистецтво

Стародавні китайці досягли високої майстерності в обробці міді й бронзи. Про це свідчать матеріали археологічних розкопок. Бронзовий посуд прикрашався золотом, сріблом, коштовним камінням. На посудинах зображували сцени полювання і військових походів.

У Стародавньому Китаї будинки будували з дерева, і тому вони не збереглися до нашого часу. Проте до нас дійшли їх глиняні макети. Китайські архітектори створили своєрідний стиль багатоярусного будинку.

До нашого часу збереглися чудові рельєфи на надгробних кам'яних плитах. В основному на них зображувались картини жнив, полювання. Стіни склепів прикрашали похоронними фресками. На них зображувались побутові картини, наприклад виїзд на колісницях.

До нас дійшло багато пісень Стародавнього Китаю, які були записані в "Книгу пісень" (Ші цзін).

Ось одна з таких пісень: "Тріщать, тріщать коники, плигають, плигають коники. Не бачу коханого – серце в тузі б'ється. Та лише побачу його – серце одразу заспокоїться. Зійду на південну гору, зірву там папороть. Не бачу коханого – серце в тузі сумує, сумує. Та лише побачу його, та лише зустріну його – серце одразу радіє. Зійду на південну гору, нарву там дикої сочевиці. Не бачу коханого – моє серце болить від горя. Та лише побачу його, та лише зустріну його – серце одразу заспокоїться".

Важливе значення в Стародавньому Китаї надавалося танцям і музиці.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.