Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Канівець Олег Леонідович

Деякі факти з діяльності та життя

Всі наведені нижче матеріали зібрані з преси та публікацій в інтернеті (окрім депутатського запиту п. Кармазіна Ю.А., та відповіді на нього, які були отримані від нього особисто), подані для ознайомлення аналітиків руху Чесно, з метою об’єктивної оцінки кандидатів в депутати Верховної Ради на виборах 28 жовтня 2012р.

 

1. Автобіографія

Біографічні відомості про Олега Леонідовича не є таємницею, їх можна знайти на багатьох передвиборних ресурсах. Інше питання, чи в самих даних не захована якась таємниця? Наприклад, на сайті www.dobreserce.com, що презентує благодійний фонд Олега Канівця «Добре Серце», вказано, що п. Олег «У даний час – голова правління ЗАТ «Видобувна компанія «Укрнафтогазбуріння»».

Компанія «Укрнафтогазбуріння», на жаль, не відома нікому, навіть, Гуглу. Але в офіційній декларації про доходи, що розміщена сайті http://grytsenko.com.ua/oleh-kanivets-deklaratsija-pro-dokhody.html (сайт Анатолія Гриценка та його Партії), власноручно Канівцем написано, що він працює в дещо іншій фірмі: «ЗАТ «Видобувна компанія «Укрнафтобуріння». Здавалось би, одне й теж: Укрнафтогазбуріння та Укрнафтобуріння, от тільки діяльність останньої відома не тільки Гуглу, а й багатьом інтернет виданням, газетам, журналам та навіть судам.

 

 


 

Цю ж компанію засвідчує і власноручно написана автобіографія, на тому ж сайті Гриценка:

http://grytsenko.com.ua/oleh-kanivets-avtobiohrafija.html

 

Випадкова така помилка, на сайті Благодійника, чи продуманий хід його PR команди – судити Вам, але факт є факт.

Не менш цікавим вважаю той факт, що на офіційному сайті ЦВК в профілі кандидата в депутати (http://www.cvk.gov.ua/pls/vnd2012/WP033?PT001F01=900&pf7331=126 ) вказано, що Олег Леонідович трудиться президентом компанії «Укртехнобудінвест». За запитом по ЄДРПОУ підприємства «Укртехнобудінвест» на сторінці Державного підприємства «Інформаційно-ресурсний центр» (www.irc.gov.ua), керівником даного підприємства числиться ШАМАРДАК Андрій Петрович, останні зміни в реєстр вносились 11 липня цього року, декларація на сайті ЦВК за 31 липня. Не виключаю, що за 20 днів реально працевлаштуватись керівником компанії, але досі змін в держреєстр не внесено.


 

Не менш цікавим є той факт, що пана Канівця ДП Інформаційно-ресурсний центр знає як керівника іншого підприємства: ТОВ "БУДІМЕКС ПРОЕКТ", про яке пан Олег ніде не згадує.

Доречі, пан ШАМАРДАК Андрій Петрович, донедавна очолював фірму КИЇВМІСЬКБУДМОНОЛІТ (ЄДРПОУ 34925511), яка припинила свою діяльність в зв’язку з банкрутством 15.07.2011. Цікаво, чому збанкрутувала фірма, яка виграла два державні тендери, та чи встигла виконати взяті на себе зобов’язання, загальною вартістю 15.28 млн. грн. 1. будівництво вантажної ділянки міжнародного автомобільного пункту пропуску "Порубне", І черга будівництва (ІІ пусковий комплекс). Згідно офіційного видання «Вісник закупівель» від 2009-10-22 №45 (381). Сума 14333.3 тис. грн. 2. роботи з завершення реалізації проекту “Придбання складських приміщень модульного типу площею 1296 м2 для зберігання конфіскованого майна Чопської митниці” Згідно офіційного видання «Вісник закупівель» від 2008-08-14 № 20 (318). Сума 949.8 тис. грн. Але це вже інша історія, сподіваюсь, що Чесно колись і до таких доберетьсяJ  

 

 

Тепер стосовно компанії, яку Олег Леонідович очолював, чи очолює, уже й не розбереш. Отож, Видобувна компанія «Укрнафтобуріння»:

Про цю компанію, її засновників, покровителів та керівників чудово описані в «Українській Правді», «Комерсанті» та ін..

http://www.epravda.com.ua/publications/2011/05/20/286383/

http://www.epravda.com.ua/publications/2012/02/28/317182/

http://kommersant.ua/doc/1690810

http://news.finance.ua/ua/~/1/0/all/2012/05/04/278177

http://www.yur-gazeta.com/ru/sarticle/91/

http://slidstvo.info/2012/08/koroli-ukraїnskogo-gazu/

http://slidstvo.info/2012/08/koroli-ukraїnskogo-gazu-2/

 

Лише кілька цитат та фактів:

· Згідно зі звітом "Укрнафтобуріння", в 2011 році воно збільшило чистий прибуток в 5,34 рази (на 8,266 млн грн) - до 10,171 млн грн.

· Укрнафтобуріння" володіє ліцензією на видобуток вуглеводнів на Сахалінському газоконденсатному родовищі (Краснокутський район Харківської області), яке є одним з найбільших в Україні. Запаси Сахалінського родовища оцінюються в 15 млрд. куб. м. природного газу.

 

· чотири роки, ще з подачі прем'єра Віктора Ющенка розробкою Сахалінського родовища газу спільно з державною компанією "Полтаванафтогазгеологія" займалося СП "Девон".

Це спільне підприємство між НАК "Нафтогаз України", PGNiG і дочірнім підприємством ТОВ "С-З-Ю Лтава", спеціально створене у 1999 році для видобутку українського газу і його продажу в Польщу.

Перші роки велася розвідка родовища. Проте напередодні президентських виборів 2004 року в Україні був створений Держкомітет природних ресурсів України, під контроль якого рішенням прем'єра Віктора Януковича передали НАК "Надра Україна".

Керівником структури став депутат СДПУ(о) Микола Злочевський, сьогодні - "регіонал", який обіймає посаду міністра природи. А вже у грудні 2004 року "Полтаванафтогазгеологія" позбулася ліцензії на видобуток. Її віддали структурі під назвою "Укрнафтобуріння", яку було створено за три дні до події.

За непідтвердженою інформацію, яка тим не менш часто звучала, передача стала можливою тому, що компанією володів Злочевський та голова Адміністрації президента Віктор Медведчук.

Після Помаранчевої революції полякам повернули ліцензію, а Верховний суд відмовив "Укрнафтобурінню" у праві отримати дозвіл на розвідку і видобуток газу.

Ліцензія повернулася "Полтаванафтогазгеології".

Однак у жовтні 2008 року суддя нижчого за рангом Київського господарського суду скасував рішення Верховного суду, і відновив "Укрнафтобуріння" в правах.

Незабаром у гру ввійшла Юлія Тимошенко. Дивним чином, під час її другого прем'єрства НАК "Надра України" і НАК "Нафтогаз Україна" не стали отримувати ліцензію.

Більш того, 10 березня 2009 року за наказом Тимошенко "Надра України" продали "Укрнафтобурінню" документацію на розробку Сахалінського родовища за мізерну, порівняно з десятками мільйонів, які "Девон" витратив на розвідку та підготовку документів, суму в 1,9 мільйона гривень.

Завдяки отриманій документації, "Укрнафтобуріння" перемогло в конкурсі, та 5 лютого 2010 року отримало нову ліцензію на промислову розробку родовища терміном дії у 25 років.

У конкурсі не брав участь "Нафтогаз Україна", зігравши на руку переможцеві.

 

· Згідно з даними Держкомісії з цінних паперів та фондового ринку 89,99% ЗАТ "Укрнафтобуріння" належать Deripon Comercial Ltd (Кіпр), 10% «Укрнафтобуріння» належать JKX Ukraine, дочірній структурі JKX Oil & Gas, 25% якої, у свою чергу, належать групі «Приват». Завдяки міжнародному фонду OCCRP, випливає, що кінцевим власником Deripon Commercial Ltd. є фірма з Британських Віргінських островів — Burrad Financial Corp. Ця структура неодноразово брала участь в різних фінансових схемах групи «Приват» і особисто Ігоря Коломойського.

 

 

Ключове ж підтвердження щодо власників «Укрнафтобуріння», вдалося отримати, що називається, з перших рук. Олег Канівець — впродовж двох років працював генеральним директором «Укрнафтобуріння». Він підтвердив, «Слідству.Інфо» хто контролює вказані фірми ( http://slidstvo.info/2012/08/koroli-ukraїnskogo-gazu/):

- Безпосередні власники там група «Приват». Колись цю компанію заснував Микола Злочевський, але свої акції він пізніше перепродав групі «Приват». Заявив Канівець.

 

· «Укрнафтобуріння» – «Полтаванафтогазгеологія»

За матеріалами ГРОМАДСЬКОЇ ІНІЦІАТИВИ «НІ КОРУПЦІЇ В НАДРАХ!»

http://gas-corruption-in-ukraine.blogspot.com/

 

Після різкого скорочення державних асигнувань підприємство «Полтаванафтогазгеологія» вдалося до типового сценарію – пошуку приватних інвесторів, намагаючись бодай зберегти накопичені за кілька десятиліть роботи унікальні відомості про родовища, які є народним надбанням і мають стратегічне значення. Починаючи з 2000 року інвестиційним партнером «Полтаванафтогазгеології» стало ЗАТ «Девон» - спільно новоутворене НАК «Нафтогаз України» та PGNiG (польський аналог російського «Газпрому»). Відповідно до раніше прийнятих рішень, «Девон» уклав із «Полтаванафтогазгеологією» договір про спільну діяльність на Сахалінському родовищі і протягом п’яти років сумлінно виконував узяті на себе зобов’язання. За цей період було виконано колосальний обсяг робіт із освоєння родовища, споруджено потужний завод комплексної підготовки газу, побудовано газопровід. 2003 року «Полтаванафтогазгеологія», а разом із нею ЗАТ «Девон», відсвяткували довгоочікувану перемогу: було видобуто перші кубометри газу. Вже до середини 2005-го «Девон» планував ввести в експлуатацію чотири свердловини з загальним планованим добовим дебітом у 520 тис. кубометрів природного газу. Загальний обсяг інвестицій, залучених «Девоном» починаючи з 2000 року, становив близько 39 млн. грн. Саме це підприємство взяло на себе головний тягар фінансових уливань у розробку родовища. У травні 2002 року «Полтаванафтогазгеологія» одержала спеціальний дозвіл на подальше геологічне вивчення «Сахалінки», яке включало, зокрема, дослідно-промислову розробку родовища. Термін дії ліцензії мав закінчитися в січні 2006-го, при цьому передбачалася можливість пролонгації.

 

У 2004 році «свіжоспечена» донецька компанія «Укранафтобуріння», серед засновників якої фігурує Микола Злочевський та ТОВ «Інфікс», подає заявку до Держкомприродресурсу на отримання ліцензії на «Сахалінці». Слід зазначити, що незадовго до того Держкомітет з природних ресурсів відібрав ліцензію у "Полтаванафтогазгеології" (за позовом однієї з компаній, начебто за борги у розмірі 10 тис грн. – мізерної для такої сфери суми), і незважаючи на те, що ліцензію таки було незабаром поновлено, підприємство опинилося у ситуації «подвійних ліцензій», коли власником ліцензії було ще одне, вже згадане підприємство – ЗАТ «Укрнафтобуріння». У результаті на Сахалінському родовищі з’явилося відразу 2 ліцензіати (до речі, рішення про видачу ліцензії ЗАТ «Видобувна компанія Укнафтбуріння» було прийняте усього за три дні після подання заявки). А це щонайменше передумова до техногенної та природної катастрофи, адже виконувати роботи на одному родовищі можна лише узгоджено, планомірно регулюючи тиск у пластах і віддачу свердловин. Якщо ж із покладами починають працювати різні бурові, чиї керівники дотримуються різних поглядів на ситуацію, таке родовище приречене на загибель.

 

Два ліцензіати одразу звернулись до судових органів, і судова тяганина розтягнулась на роки. 14 травня 2006 року закінчувалась дія ліцензії на роботи на «Сахалінці», і подальшу долю родовища мав вирішити Кабінет Міністрів України. Міністерство охорони навколишнього середовища планувало продати ліцензію на аукціоні за суму не менше 200 млн. грн. Всі охочі одразу почали зондувати ґрунт на можливість отримання ліцензії. Проте пристрасті довкола Сахалінського родовища вирішились на користь ДП «Полтаванафтогазгеологія». Міністерство охорони навколишнього середовища в кінці березня продовжило ліцензію на рік державному підприємству.

 

· За матеріалами Юридична Газета «Яку партійність мають родовища Миколи Злочевського»

http://www.yur-gazeta.com/ru/sarticle/84/

засновниками ЗАТ “Видобувна компанія “Укрнафтобуріння” з датою реєстрації 16.11.04. (нагадаємо, що рішення про надання ліцензії було прийняте Держкомітетом вже через три дні) є ТОВ “Новатор-спецбуд” та ТОВ “Віксен Джейн Елем”. В свою чергу саме остання фірма має засновниками окрім ТОВ “Інфокс”, ще декілька офшорів з Віргінських островів (за неперевіреною інформацією також підконтрольними пану Злочевському) та ТОВ ВКФ “Бріліант Спіріт Україна”, що належить ... ще одному члену СДПУ(о) Миколі Лисіну, який є головою вже відомого ТОВ “Інфокс”. То, може, й не випадково свого часу ЗМІ вказували на те, що тезки й соратники, які, треба думати, щедро фінансували передвиборну кампанію рідної організації, були нагороджені депутатськими мандатами не просто так, а з певною метою. Врешті-решт, Їхнє входження до фракції СДПУ(о) було таким же закономірним, як і потрапляння до парламентського комітету з питань паливно-енергетичного комплексу. А вже з нього потрапити до крісла глави “ресурсного” Держкомітету було зовсім не складно. Тим більше, що голова СДПУ(о) Віктор Медведчук був далеко не останньою людиною в оточенні передостаннього Президента України.

Між тим, чому саме донецька фірма у листопаді 2004 р. одержує у своє розпорядження, обійшовши при цьому більш логічних і заможних здобувачів, ліцензію на розробку найбільшого в країні родовища, змушує задуматися й над тим, чи не було й ще якихось важелів впливу на енергетичну галузь країни. Втім, будь-яка інтрига розвіюється, коли довідаєшся, що на початку 2004 р. у Держкомітет на посаду заступника голови комітету приходить ніхто інший як Анатолій Болотов – людина, яка зовсім недавно фігурувала у скандальній історії зі зміною керівництва в донецькому ВАТ "ПЕС-енерговугілля" як ставленик екс-віце-прем'єра Андрія Клюєва. Цікаво, що саме за підписом пана Болотова був надісланий лист Харківській облдержадміністрації від 02.07.04 з проханням розглянути питання щодо анулювання спеціального дозволу на розробку Сахалінського родовища. До речі, тепер ті харків’яни мабуть тричі подумали б аніж нагатися виконати таке прохання, оскільки на сьогодні прокуратурою Київського району м. Харкова проволиться досудове слідство по кримінальній справі №1805024, яка порушена за фактом зловживання службовим становищем посадовими особами Харківської облдержадміністрації при наданні переваг ЗАТ “Укрнафтобуріння” у проведенні конкурсу на отримання дозволу на геологічне вивчення Сахалінського нафтогазоконденсатного родовища.

 

Повертаючись в минуле, варто заглянути в попередню бізнесову діяльність Канівця: ЗАТ «Радехівцукор», головою якого пан Олег був у 2000-му, а вже у 2002 товариство пере форматували в ВАТ, де Канівець обіймав посаду заступника ген директора. З інтерв’ю заступника голови Львівської ОДА п. Ярослава Гедзала газеті «Поступ» від 31.05.2001 р. (http://postup.brama.com/010531/82_2_2.html) стає зрозуміло, що саме за керівництва пана Благодійника завод втратив державну форму власності: «…На Львівщині приватизовано чотири цукрові заоди. Тут же на заводах розпочалися перші кроки впровадження нової політики новими власниками – із займаних посад звільнено всіх директорів. На Радехівському, зокрема, працюють два директори, а трудовий колектив цього заводу звернувся у Фонд Держмайна з проханням передати їм у власність 10% акцій, що залишились у власності держави…».

Не менш цікаві подробиці буття Радехівцукру описує сайт «Подробиці» від 12.08.2003 (http://postup.brama.com/usual.php?what=12767): «Учора у Львові було викрито приватних підприємців, які розфасовували польський цукор під реквізитами Радехівського цукрового заводу. У результаті комплексного відпрацювання Львівської області працівники управління з боротьби з організованою злочинністю УМВСУ у Львівській області виявили у двох складах на вул. Джерельній 18,05 тонн цукру виробництва республіки Польща. Двоє підозрюваних фасували польський цукор в тару з реквізитами Радехівського цукрового заводу та реалізовували його на Краківському ринку. Чи легко було в ті часи дістати фірмову тару на 18 тонн цукру? Судити вам.

 

Підсумовуючи вищенаведені факти варто зазначити, що пан Канівець працював (чи працює) безпосередньо на структури підконтрольні Коломойському, Клюєву та Злочевському. Чому ж з такої грошовитої посади пан Олег кинувся в «опозиційний казан», а не в партію своїх роботодавців? Знову ж таки судити Вам.

 

Розібравшись з елементами біографії та останніми бізнесовими здобутками, варто згадати політичні досягнення пана Канівця.

Отож, в 2002 році Олег Леонідович був обраний депутатом Львівської обласної ради, де очолював «зовсім не примітну» комісію з питань приватизації та майна обласної ради. Слава бібліотекам та інтернету, інакше діяння нашого Героя були б забуті:

 

http://vgolos.com.ua/politic/4373.html - газета Вголос розповідає про скандал із відведенням для СП "Росан-Пак" 1,7 га землі в с. Сокільники, що поблизу Львова. Як виявилось, дане питання не було включене в порядок денний сесії, тим не менше було проголосоване та запротокольоване.

 

http://zik.ua/ua/news/2006/02/24/33396 - ZIK від 24 лютого 2006 року описує, як КП «Львівський обласний учбовий центр», після візиту голови постійної комісії з питань приватизації і нерухомості О. Канівця, який оглянув поверхово один клас закладу і пішов геть, нібито під потреби РНБО позбувся приміщення площею 350 кв.м.

 

http://www.konkurssmi.org/archiv/3/271/ - Історія про кінотеатр «Галичина», який був приватизований 20 травня 2005 року і жодної діяльності як кінотеатр він не провадив. Розповідається про те, що у договорі купівлі-продажу взагалі зазначено дивні речі. Наприклад, однією з умов купівлі-продажу була сплата заборгованості орендарем. Це взагалі в голові не вкладається! Адже право на оренду має орендар, який належним чином виконує умови договору, передусім сплачує орендну плату. А якщо він не платить за оренду, то як йому можна було давати дозвіл на приватизацію?

http://zik.ua/ua/news/2005/03/31/2575 - ZIK про приватизацію кінотеатру: Обласні депутати не прислухалися до міської ради і вирішили продати кінотеатр «Галичина»

http://www.lvivcenter.org/uk/lia/description/?ci_objectid=1694 більше про кінотеатр Галичина.

А тепер, квітка приватизаційної діяльності – ресторан «Фестивальний», що приносив радість львів’янам та гостям міста. Почну з інтерв’ю депутата Львівської Облради п. Ігоря Держка газеті ВГОЛОС:

http://vgolos.com.ua/politic/2648.html - « «Фестивальний», як і багато інших об’єктів, були приватизовані завдяки хабарям. «…пам’ятаєте, свого часу облрада відхилила рішення щодо приватизації ресторану «Фестивальний»? Рішення тоді ми не прийняли, бо знали, що за цим фігурує великий хабар. Я тоді категорично виступив проти. Але через півроку ми довідалися, що ресторан вже приватизований за участю Фонду державного майна, який, пославшись на якесь рішення 1996 року, без рішення сесії провів приватизацію цього об’єкту.

Ми, депутати, тоді підняли шум, однак нам не вдалося відмінити цю приватизацію. Бо, як з’ясувалося, у цій справі були зав’язані персонально голова земельної комісії, тоді член фракції «Наша Україна» Олег Канівець та голова облради Михайло Сендак…»

Підтвердженням цьому факту є досьє начальника регіонального відділення Фонду держмайна України у Львівській області Давимуки Степана (http://vgolos.com.ua/хто-є-хто/д/давимука-степан), де також описується славнозвісний ресторан та його продаж: «…Нещодавно ж депутат Львівської облради Андрій Чорновіл заявив, що за участю голови Львівської облради Михайла Сендака, депутата Львівської облради Олега Канівця та Степана Давимуки, всупереч рішенню сесії Львівської обласної ради, у Львові незаконно приватизовано ресторан „Фестивальний”. Матеріали за цим фактом вже перебувають у прокуратурі. Вартість ресторану “Фестивальний” на ринку становить 6,5 мільйонів гривень. Його ж продали за 1 мільйон 350 тисяч гривень. І далі: Ціни на об’єкти, які приватизовуються на Львівщині, потрібно множити в 3-4 рази, тоді можна отримати реальну ціну. Наприклад, Галицький центр кіномистецтв, який є цілісним майновим комплексом, продали за 1 мільйон 200 тисяч гривень. Його ж реальна ціна — в 4 рази вища. Відомо ж, що в історичній частині Львова один квадратний метр житла коштує тисячу доларів. Отож, від незаконної приватизації об’єктів, проведеної 2003 року, за скромними підрахунками, Львівщина втратила 10 мільйонів гривень. Андрій Чорновіл стверджує, що знає схему, за якою проводиться на Львівщині приватизація: одна людина бере хабар і залучаються три учасники: Сендак, Канівець і Давимука…»

 

В 2005 році Олег Канівець «заслужив» цілу сторінку газети «ЗА ВІЛЬНУ УКРАЇНУ», (ЗВУ за 29 січня 2005р.), де Тетяна СІМКО яскраво описує всі тодішні заслуги пана Олега. Наведу лише декілька цитат: «… Так, ми не лише уявляємо, а й навіть знаємо, що за участю голови облради Михайла Сендака, депутата львівської облради Олега Канівця та Степана Давимуки, всупереч рішенню сесії Львівської облради, у Львові незаконно приватизовано ресторан «Фестивальний». Ринкова вартість ресторану загальною площею 1300 квадратних метрів, розташованого в елітному «австрійському» будинку, становить 6,5 мільйона грн. Його ж продали за 1 мільйон 350 тис. грн. … Тим часом причетні до цього ґешефту «рвуть на собі сорочки» в ім’я демократії, в ім’я держави й народного президента. Соромно, панове…»

 

Своїми діями Канівець заслужив увагу не лише журналістів, а й депутата Верховної ради Юрія Кармазіна та прокуратури Львівської області:

 

18 січня 2005 року, депутат ВРУ Юрій Анатолійович Кармазін звернувся до прокуратури Львівської області з вимогою надати результати перевірки дій ЛОР, та Канівця О.Л. особисто, оскільки за існуючою інформацією останній дав згоду на приватизацію ресторану «Фестивальний», незважаючи на те, що за таке рішення проголосувало лише 38 депутатів, тобто менше половини складу депутатського корпусу.

 


Відповідь прокурора Є. Блажівського від 28.05.2005 була однозначною: «Повідомляю, що питання приватизації приміщень ресторану «Фестивальний» було предметом перевірки прокуратури області в 2004 році, в ході якої встановлено, що приватизацію приміщень ресторану за адресою: м. Львів, вул.. Січових Стрільців, 12 площею 1226,8 кв.м. здійснено регіональним відділенням ФДМУ по Львівській області без відповідного рішення Львівської обласної ради по конкретному об’єкту про його приватизацію шляхом викупу…

Щодо надання Вам інформації про реалізацію іншого комунального майна протягом 2002-2005 років, то це питання є предметом перевірок органами прокуратури області за завданням Генерального прокурора України від 17.01.2005 року. За наслідками перевірок будуть прийняті рішення відповідно до вимог чинного законодавства.»

 

 


Висновки знову ж таки, робіть самі.

 

Одним словом, аналізуючи діяльність фракції «Наша Україна» в Львівській обласній раді, з сумом згадуються всі обіцянки Ющенка про демократію. http://www.wz.lviv.ua/articles/28884 - цікава стаття про баталії навколо М. Сендака, тодішнього голови ЛОР та супротив колективу АТП, яке він очолював. Фракція «Наша Україна» та пан Канівець особисто, явно не на стороні народу.

 

Також варто згадати, про заслуги Олега Канівця перед партією «Батьківщина», з якої він був вигнаний, та яку згодом допоміг розвалити, балотуючись до Львівської обласної ради у 2010 р. третім номером по «списку Даньковича», завдяки якому Батьківщина немає жодного депутата ні в обласній, ні в міській раді Львова. Багато про це говорилось та писалось, зокрема:

 

http://2000.net.ua/2000/svoboda-slova/21786

http://galinfo.com.ua/news/65438.html

http://vgolos.com.ua/politic/news/38574.html

http://galinfo.com.ua/news/76091.html

http://zik.ua/ua/analytics/2005/08/08/16040

 

Список посилань можна продовжувати довго, але основна суть політичної та депутатської діяльності Канівця – не потребує особливих пояснень. На останок хочу перерахувати, що Олег Леонідович встиг побувати в таких партіях, як УХДП, СДПУо, ПРП, Наша Україна, Батьківщина, Українська партія, Громадянська позиція. Тепер, помінявши стільки партій, Олег Леонідович знову повернувся до Батьківщини, з якої був вигнаний в 2005 році за розкольництво. Невже в Батьківщині таке забувають?

Отож, взявши до уваги всі вищенаведені факти, у мене особисто складається враження, що пан кандидат не відповідає мінімум трьом критеріям чесно, а може і того більше, але рішення за вами. Одне я розумію на певне: з таки послужним списком – не місце в Верховній раді України, а тим більше в опозиційному таборі.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.