Доповнюючі та альтернативні до теорій Гекшера-Оліна моделі міжнародної торгівлі. Можливості їх застосування та валідності

Альтернативні теорії міжнародної торгівлі

1. Теорія технологічного розриву

2. Теорія життєвого циклу продукції

3. Теорія представницького попиту

4. Теорія економії на масштабах виробництва

5. Теорія внутрішньогалузевої торгівлі

Теорія «технологічного розриву» пов’язує торгівлю між країнами із існуванням відмінностей у рівнях їхнього технологічного розвитку. Згідно з цією теорією саме технологічні переваги країни зумовлюють і переваги у боротьбі за експортні ринки. У розвиток цієї теорії Майкл Познер запропонував концепцію імітаційного лага, що складається з лага попиту і лага реагування. Лаг попиту – це той час, який необхідний для розвитку попиту на новий експортний продукт. Лаг реагування – це час, який потрібен виробникам країни-імпортера для адекватного реагування на конкуренцію з-за кордону – налагодження місцевого виробництва. Різниця між цими двома лагами і зумовлює міжнародну торгівлю (експорт в іншу країну можливий, коли лаг попиту коротший за лаг реагування). Технологічний розрив долається через копіювання нововведень, але «потік» нововведень, як правило, забезпечує умови сталої технологічної переваги і відповідної спеціалізації країн. Технологічний розрив, таким чином, забезпечує кумулятивне інвестування перспективних у технологічному відношенні виробництв.
Теорія портфельних інвестицій базується на макроекономічному аналізі і виходить з того, що зарубіжний інвестор орієнтується в своїй інвестиційній діяльності на:
• рівень дохідності цінних паперів;
• міру політичного та комерційного ризику;
• бажання диверсифікувати свій портфель цінних паперів за рахунок цінних паперів іноземного походження.
Комбінація цих трьох орієнтирів веде до того, що динаміка портфельних інвестицій опиняється в цілковитій залежності від економічної та політичної кон’юнктури. Ця концепція грунтується на неокласичних підходах, урахуванні об’єктивних макроекономічних чинників інвестиційної діяльності.
Особливості сучасної інвестиційної діяльності висувають низку нових вимог до економічної теорії. Зокрема, виникає необхідність у моделюванні інвестиційних процесів, що неможливо без урахування, поряд з макроекономічними, інституціональних чинників, головне, мотивів інвестиційної діяльності фірми.
Об’єктом дослідження таких теорій стають як портфельні інвестиції (у тій частині, що стосується інституціональних мотивів вивозу капіталу, у тому числі схильності до диверсифікації портфеля інвестицій), так і прямі іноземні інвестиції.
Найбільш послідовною щодо цього є теорія «захисного інвестування» прямих іноземних інвестицій С. Хаймера. Вона базується на розумінні того, що за прямого інвестування важливу роль відіграють особливі переваги фірми у сфері інвестиційної діяльності. Це приводить до відмови від моделі простої конкуренції і до визнання зв’язку прямих іноземних інвестицій з наявністю контролю над ринками.

Основні положення теорії життєвого циклу продукції розробив Реймонд Вернон у 1966 р. Вона розвиває модель технологічного розриву та ґрунтується на концепції життєвого циклу продукції, за-пропонованої на початку 60-х років фахівцями Гарвардської школи бізнесу, яка стверджувала, що продаж продукції і прибуток від неї змінюються з часом. Ця концепція, що стосується аналізу запізнення передачі нових технологій у міжнародних масштабах, наближається до реальних процесів, які визначають динаміку та структуру торговельних потоків.

Товар проходить через чотири стадії життєвого циклу:

1. На стадії появи нового продукту на ринку рівень продаж низь-кий. Через витрати щодо впровадження цього продукту прибутки теж низькі.

2. Стадія зростання характеризується збільшенням прибутків і зростанням продаж.

3. На стадії зрілості через розвиток конкуренції і насичення ринку продаж і прибутки стабілізуються.

4. На стадії спаду рівень продаж і прибутків падає.

Р.Вернон доводить, що у встановленні торговель-них зв’язків між країнами важливу роль відіграють технології і до-слідження, що в промислово розвинутих країнах набагато більше технологічних і науково-дослідних можливостей, необхідних для розроблення нового продукту. Це припускає, що в таких країнах, як США, компанії можуть мати порівняльну перевагу в науці і техніці, що приведе їх до переваги у створенні нових товарів. Щоб розтягти фазу зростання життєвого циклу їхньої продукції, ці фірми, імовірніше, будуть експортувати розроблені ними товари. З іншого боку, в американському імпорті буде спостерігатися тенденція переваги то-варів, виробництво яких не дуже залежить від технології чи наукових досліджень.

Теорія життєвого циклу продукції характеризує динамічний ас-пект порівняльних переваг, який полягає в тому, що протягом життє-вого циклу товару відбувається послідовна зміна його постачальни-ків на світовий ринок.

Теорія представницького попиту розроблена шведським економістом Стефаном Ліндером у 1961 р. У ній він намагався пояснити структуру торгівлі окремо взятої країни, будуючи свій аналіз міжнародної торгівлі виключно навколо проблеми попиту [5, с. 122—124; 52, с. 118—119; 70, с. 130].

За основу С. Ліндер узяв обсяг обміну подібними товарами між країни із зіставленим рівнем розвитку, відкидаючи теорію Хекшера— Оліна, вихідним моментом якої була пропозиція товарів на світовій ринок. Новий підхід спирався на такі принципи:

· умови виробництва залежать від умов попиту. Ефективність виробництва тим вища, чим більший попит;

· умови вітчизняного виробництва залежать переважно від внутрішнього попиту. Саме вітчизняний представницький попит є опорою виробництва і необхідною, але недостатньою умовою, щоб товар можна було експортувати;

· зовнішній ринок — це всього лише продовження внутрішнього ринку, а міжнародний обмін — тільки продовження міжрегіонального.

С. Ліндер вважає, що смаки споживачів, як правило, зумовлюються рівнем їхніх доходів, однак обмежує аналіз лише промисловими виробами. Смаки та уподобання споживачів певної країни визначають структуру попиту, яка змушує відповідно реагувати виробників. Країни з високими доходами на особу потребуватимуть споживчих товарів високої якості та складних товарів промислового призначення, тоді як країни з низькими доходами потребуватимуть споживчих товарів першої необхідності низької якості та менш складних товарів промислового призначення. Так здійснюється зв'язок між доходом на душу населення та структурою виробництва окремих товарів. Такий товарний асортимент і визначає експорт країни.

Отже, відмінності в доходах є потенційною перешкодою для міжнародної торгівлі. Багата країна знаходить експортні ринки в інших багатих країнах, населення яких потребує високоякісних, прогресивних товарів, а не в бідних країнах, де попит завжди залишається малим. Бідні країни, знаходять ринки збуту своїх товарів в інших країнах із аналогічною структурою попиту. Звідси робиться висновок: міжнародна торгівля промисловими виробами буде інтенсивнішою між країнами з близькими рівнями доходу на особу порівняно з товарообігом між країнами з різними рівнями доходу, причому обмін здійснюється порівнювальними чи близькими товарами. Наближеність країн за рівнем розвитку потребує від них порівнювальної якості товарів. Нескінченна різноманітність товарів уможливлює успішну торгівлю товаром, який у принципі вважається тим самим.

Однак теорія Ліндера не пояснює які специфічні промислові товари країна буде експортувати, а які імпортувати.

Теорія економії на масштабах виробництва Зростаюча віддача від масштабу — це така умова виробництва, за якої темпи обсягу виробництва продукції випереджають темпи споживання виробничих ресурсів (факторів виробництва). Так, якщо витрати виробництва зростуть у два рази, то обсяг випуску продукції зросте значно більше. Ефект масштабу характеризується зниженням витрат на одиницю продукції в міру зростання обсягу виробництва. Це пояснюється можливістю поглибити поділ праці, спеціалізацією при розширенні виробництва, здійсненням технологічної економії в умовах зберігання постійних витрат на незмінному рівні.

В умовах торгівлі дві країни починають спеціалізуватися на товарах своєї порівняльної переваги, і чим глибша буде спеціалізація в кожній з країн, тим більший економічний ефект вона одержить. У процесі міжнародної торгівлі країни вийдуть на повну спеціалізацію виробництва.

Міжнародну торгівлю на основі зростаючої віддачі від масштабу характеризують риси, яких немає в моделях Д. Рікардо та Хекшера— Оліна. Ця теорія пояснює торгівлю подібними товарами, частка яких у загальному товарообігу досить значна і має тенденцію до зростання, роз'яснює торгівлю між країнами, які мають приблизно однакові фактори виробництва, а також припускає виникнення монополії або олі-гополії.

Важливим питанням у цій теорії є визначення впливу ефекту від масштабу на ринкові структури, тобто за рахунок яких структурних зрушень здійснюється зростання виробництва та зниження середніх витрат (середні витрати розраховуються діленням загальних витрат на кількість одиниць виробленої продукції). Це відобразилося в працях американського економіста Пола Кругмана [27, с. 145—187]. Структурні зрушення можуть бути зовнішніми щодо окремої фірми-виробника та внутрішніми, якщо виникають усередині фірми.

Зовнішня економія від масштабу виробництва виникає при зниженні витрат на одиницю продукції кожної фірми, що входить до галузі, внаслідок зростання виробництва в галузі в цілому (тобто внаслідок зовнішніх чинників по відношенню до фірми).

Внутрішня економія від масштабу виробництва виникає, коли витрати на одиницю продукції знижується у межах фірми внаслідок зростання масштабів її виробництва (тобто зниження витрат не залежить від розміру галузі у цілому).

Ці два типи економії на масштабах виробництва передбачають різну структуру галузей.

Галузь, у якій ефект масштабу зовнішній, тобто в неї великі фірми не мають особливих переваг, складається зі значної кількості невеликих фірм і має досконалу конкуренцію. Виробник на досконалому конкурентному ринку може реалізувати будь-яку кількість продукції за поточною ціною, на яку він не може вплинути. Зовнішній ефект масштабу передбачає, що, збільшується кількість фірм, які виробляють той самий товар, але розмір кожної з них залишається незмінним.

При внутрішньому ефекті масштабу великі фірми мають перевагу перед невеликими. Обсяг виробництва продукції залишається попереднім, але кількість фірм, які її виробляють, знижується. Це призводить до створення ринкової структури з недосконалою конкуренцією, за якої виробники-монополісти мають можливість впливати на ринкову ціну товару та забезпечувати зростання обсягів продажу за рахунок зниження витрат.

Поиск по сайту: