Модель внутрішньогалузевої торгівлі і структура економічних відносин між розвинутими державами. Ефект відсутності програшу при такому виді торгівлі

Міжгалузева торгівля — це експорт та імпорт товарів, які належать до різних товарних груп. Міжгалузева торгівля відображає порівняльні переваги країн у виробництві товарів, розвивається в умовах різної за­безпеченості факторами виробництва, внаслідок чого зростають дохо­ди на відносно надлишкові фактори виробництва та знижуються на порівняно недостатні. Торгівля здійснюється, як правило, між розви­нутими країнами та країнами, що розвиваються, переважно готовими виробами та однорідними товарами між великими галузями (напри­клад, промисловістю та сільським господарством). Міжгалузевий об­мін можна пояснити теорією Хекшера—Оліна.

Внутрішньогалузева торгівля — це експорт та імпорт товарів, що належать до однієї й тієї самої товарної групи.

Внутрішньогалузевий обмін не відображає наявності конкурентних переваг. Його розвиток стимулюється за допомогою економії від мас­штабу та виробництва диференційованої продукції. Торгівля розвива­ється в умовах однакової чи подібної забезпеченості факторами виро­бництва та веде до зростання доходів на всі фактори виробництва. Вона здійснюється, як правило, між розвинутими країнами чи країна­ми майже однакового розміру. Торгують країни деталями, компонен­тами продукції, диференційованими товарами галузей, що виробляють промислові вироби.

На внутрішньогалузеву торгівлю припадає значна частина світових торговельних потоків. її обсяг між країнами визначають за допомогою індексу внутрішньогалузевої торгівлі (Т):

T=1-(|X-IM|/|X+IM|)

де X — обсяг експорту окремої галузі та товарної групи;

IМ — обсяг імпорту окремої галузі та товарної групи.

Прямі дужки показують у цьому виразі абсолютну величину. Зна­чення Т змінюється від 0 до 1. Якщо Т = 0, то в цьому випадку країна або тільки експортує, або тільки імпортує товар (внутрішньогалузевої торгівлі немає). Якщо Т = 1, то обсяги експорту та імпорту збігаються і внутрішньогалузева торгівля здійснюється в максимальному обсязі. Отже, чим індекс Т більше наближений до 1, тим більші обсяги внут­рішньогалузевої торгівлі.

Однак використовувати індекс Т для визначення частини внутріш­ньогалузевої торгівлі складно, оскільки на його значення впливає, як ви­значається галузь або товарна група. Чим більший масштаб галузі, тим вище значення Т і тим більша ймовірність того, що країна експортува­тиме одні варіанти диференційованого товару, а інші імпортуватиме. Використання індексу Т має велике значення при визначенні відміннос­тей у внутрішньогалузевій торгівлі окремих галузей, а також для пояс­нення змін у внутрішньогалузевому обміні в межах однієї галузі.

Ця модель являє собою розвиток моделі монополістичної конкуренції. Лінія Б є кривою попиту фірми на диференційований товар, який вона випускає. На ринку цього товару знаходиться велика кількість фірм, які продають аналогічну продукцію, і незначна зміна в ціні спричинює значні зміни в обсягах продажу фірми. В умовах монополістичної конкуренції фірма повинна знизити ціну на одиницю товару, щоб збільшити обсяг продажу. Тому крива граничного доходу фірми (МЯ) розташована нижче від кривої попиту і через це МЯ < Р. Так, фірма може продати 2 одиниці товару за ціною Р = 4,5 дол. (точка В) і мати загальний дохід у 9 дол., або продати 3 одиниці товару за ціною 4 дол. (точка А) і одержати дохід у 12 дол., незважаючи на те, що зміна в загальному доході (граничному доході МЯ) менша (12 - 9 = 3) порівняно з ціною Р = 4 дол. за третю одиницю проданого товару [71, с. 148—149].

Фірма спеціалізується на одній різновидності товару і діє в умовах зростаючої віддачі від масштабу. Крива середніх витрат АС свідчить про зменшення витрат у міру зростання обсягів виробництва, внаслі­док чого крива граничних витрат лежить нижче від кривої середніх витрат АС. Це означає, що при зниженні АС граничні витрати повинні бути менші від середніх витрат. Оптимальний обсяг виробництва для фірми становить 3 одиниці (точкой Е). Якщо фірма випускатиме мен­ший обсяг продукції, то граничний дохід МЯ буде більшим від грани­чних витрат МС. Це означає, що доходи перевищують витрати на ви­робництво, і фірма має резерви для розширення виробництва. Якщо виробляється більше ніж 3 одиниці продукції, то МЯ < МС і фірма скорочуватиме виробництво, оскільки витрачає більше ніж одержує. Таким чином, оптимальний обсяг виробництва дорівнює 3 одиницям, кожну з яких фірма може продати за 4 дол. (точка А). Галузь стає при­бутковою і притягує до себе нові фірми, поки не установиться рівнова­га. У разі рівноваги крива середніх витрат АС проходить через точку А і показує, що фірма одержує лише середній прибуток (ЕА).

Модель внутрішньогалузевої торгівлі орієнтована на дослідження та пояснення такої сучасної тенденції розвитку міжнародної торгівлі, як внутрішньогалузева торгівля між країнами. Розвиток останньої входить у пряму суперечність з постулатами моделей факторонаділеності, а саме: країни торгують товарами, які вироб­ляють за фактично однакової інтенсивності витрат факторів, а не товарами, що є результатом використання надлишкових факторів виробництва.
У 1961 р. шведський економіст Пітер Ліндерт висунув гіпотезу, що на обсяг і структуру торгівлі товарами обробної промисловості (а саме вони є основним у внутрішньогалузевій торгівлі) впливають не витратні умови пропозиції, а умови і характер попиту, зумовлені однаковим або близьким рівнем ВНП на душу населення в країнах. У таких країнах споживачі мають порівнянні споживацькі переваги, які може задовольняти продукція будь-якої з даних країн. Крім цієї основної умови, фахівцями визначені додаткові фактори, що впливають на розвиток двосторонньої внутрішньогалузевої торгівлі: близькість рівнів доходу на душу населення та ідентичність кривих попиту у двох країнах; близькість цін факторів і витрат виробництва диференційованих продуктів; близькість рівня тарифних і нетарифних бар’єрів; приблизно однаковий рівень диференціації конкуруючих товарів; номінальна величина транспортних витрат.

Поиск по сайту: