Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Сучасні можливості розширення теорії Гекшера-Оліна. Парадокс Леонтьєва. Теорія людського капіталу



Теорія порівняльних переваг переконливо доводить, що міжнародна торгівля зумовлена наявністю відмінностей між країнами у відносних ви­тратах, проте вона залишає без відповіді визначальне питання: чому виника­ють ці відмінності? Намагаючись відповісти на це запитання, шведський економіст Елі Хекшер та його учень Бертиль Олін у 20—30-х pp. сформулю­вали нову теорію міжнародної торгівлі. На їхню думку, відмінності у відносних витратах між країнами (або відмінності у формі кривих виробни­чих можливостей) пояснюються головним чином тим, що, по-перше, у ви­робництві різних товарів фактори використовуються у різних співвід­ношеннях і, по-друге, відносна забезпеченість країн факторами виробниц­тва є нерівномірною.

У відповідності з теорією Хекшера—Оліна, країни будуть намагатися експортувати ті товари, які потребують для свого виробництва інтенсив­ного використання відносно надлишкових і невеликих затрат дефіцитних факторів, в обмін на товари, які виробляються з використанням факторів в оберненій пропорції. Отже, у прихованому вигляді експортуються надлишкові фактори та імпортуються дефіцитні фактори виробництва. Варто підкреслити, що мова тут іде не про кількість факторів виробництва, якими володіє країна, а про відносну забезпеченість ними (наприклад, про кількість придатної для обробки землі в розрахунку на одного працюючого). Якщо в даній країні будь-якого фактора виробництва відносно більше, ніж в інших країнах, то ціна на нього буде відносно нижчою. Відповідно, і відносна ціна того проду­кту, у виробництві якого цей дешевий фактор використовується більшою мірою, ніж інші фактори, буде нижчою, ніж в інших країнах. Саме так виникають порівняльні переваги, які визначають напрями зовнішньої торгівлі.

Теорія Хекшера—Оліна вдало пояснює багато закономірностей, які спо­стерігаються в міжнародній торгівлі. Країни дійсно вивозять переважно про­дукцію, в затратах на виробництво якої домінують відносно надлишкові для них ресурси. Проте структура виробничих ресурсів, якими володіють промислово розвинені країни, поступово вирівнюється. Окрім того, на світовому ринку все більшою мірою зростає частка торгівлі "подібними" товарами між "подібними" країнами.

Відомий американський економіст Валерій Леонтьєв у середині 50-х pp. вирішив емпірично перевірити основні висновки теорії Хекшера—Оліна і прийшов до парадоксальних висновків. Використавши модель міжгалузевого балансу "затрати-випуск", побудовану на основі даних про економіку США за 1947 р., В.Леонтьєв показав, що в американському експорті переважали відносно трудомісткі товари, а в імпорті — капіталомісткі. Враховуючи, що в перші повоєнні роки у США, на відміну від більшості їхніх торговельних партнерів, капітал був відносно надлишковим фактором виробництва, а рівень заробітної плати значно вищим, цей емпірично отриманий результат явно суперечив тому, що передбачала теорія Хекшера—Оліна, і тому отримав назву "парадокс Леонтьєва". Подальші дослідження підтвердили наявність цього парадоксу у повоєнний період не лише для США, але й для інших країн (Японії, Індії тощо).

Неодноразові спроби пояснити такий парадокс дали змогу розвинути та збагатити теорію Хекшера—Оліна завдяки врахуванню додаткових обставин, які впливають на міжнародну спеціалізацію, зокрема:

• неоднорідність факторів виробництва, перш за все робочої сили, яка суттєво відрізняється за рівнем кваліфікації. У зв'язку з цим в експорті промислове розвинених країн може відображатися відносна надлиш-ковість висококваліфікованої робочої сили і спеціалістів, у той час як країни, що розвиваються, експортують продукцію, яка потребує значних затрат некваліфікованої праці;

• значною є роль природних ресурсів, що, як правило, використовуються у виробничому процесі тільки в поєднанні з великою кількістю капіталу (наприклад, у галузях добувної промисловості). Це певною мірою пояс­нює те, що експорт із багатьох країн, які розвиваються і мають великі запаси природних ресурсів, капіталомісткий, хоча капітал у цих країнах і не є відносно надлишковим фактором;

• вплив на міжнародну спеціалізацію зовнішньоторговельної політики, яку проводить уряд. Ця політика може обмежувати імпорт і стимулюва­ти розвиток внутрішнього виробництва та експорт продукції тих галу­зей, де інтенсивно використовуються відносно дефіцитні фактори вироб­ництва.

 

РОЗШИРЕННЯ ТЕОРИИ ХЕКШЕРА - ОЛИНА

Економісти досі точаться суперечки, як оновити чи замінити основні постулати теорій Х - Про, щоб отримати задовільний пояснення розвитку нових структури міжнародну торгівлю. Ми розглянемо лише 2 напрями із усіх запропонованих. Перше дає можливість розширити теорію Х - Про, по-новому визначивши чинники виробництва, те щоб різниця у забезпеченості ними пояснювала переважну частину змін - у структурі міжнародної торгівлі. Другий напрямок повністю заперечує теорію Х - Про й уряд пропонує зовсім нове підхід до проблеме.

ОБЛІК БІЛЬШОГО ЧИСЛА МЕНШ ВЕЛИКИХ ФАКТОРОВ

Один із можливостей полягає у визнанні не реалістичності відомості всієї сукупності факторів виробництва лише у капіталу, землі та кільком типам праці. Справді, є безліч їх різновидів. З іншого боку, є чинники, притаманні лише окремим підгалузей і навіть окремим фірмам. Неоднорідність особливо яскраво проявляється на вищих рівнях управління та інших рідкісних професіях. То як йдеться про автомобілях, можна, скажімо, стверджувати, що Еге. Тойота з фірми «Тойота» має управлінськими талантами саме у області автомобілебудування, що і перетворює їх у унікальний чинник виробництва. Це ж можна сказати про запатентованих моделях, якими володіє лише якась одна фірма, галузь, країна. Справді, підприємницькі здібності, технологія, знання якраз і можуть собою розглядатися як чинники виробництва, перебувають у чиємусь владении.

Розукрупнення факторів виробництва до обліку найменших з них міг би підвищити яка пояснює здатність теорії Х - Про, придающей таке значення пропорціям між чинниками. Щойно навчимося здійснювати тонкі різницю між чинниками виробництва, забезпеченість різних галузей ними стане маємо цілком у іншому світлі. Наприкінці кінців, може бути, що межстрановые розбіжності у забезпеченості специфічними кожної галузі чинниками такі великі, а інтенсивність їх використання їх у галузевому виробництві така висока, що це успішно дозволяє все неясності у структурі міжнародної торгівлі. Розглянемо, наприклад, як за допомогою такий підхід можна було б засвідчити наявність великих зустрічних потоків торгувати транспортним устаткуванням між навіть Японією, якщо обидві країни у однакових пропорціях наділені капітал, і відповідної робочої силою? Чому Японія закуповує стільки літаків США, водночас забезпечуючи їх й усе інший світ судами? Теорія Х - Про дасть відповіді це запитання, коли ми як і будемо вважати, що у всіх виробництвах галузі транспортного машинобудування використовуються одні й самі чинники та лише у й тією самою пропорції. Але якщо розцінювати управлінський й інший досвід, накопичений «Боїнгом» та інші американськими авіабудівними фірмами, чимось не на досвіду, накопиченого «Міцубісі» та інші японськими суднобудівниками, одержимо що цього конкретного поєднання порівняльних переваг у межах теорії порівняльної забезпеченості чинниками производства.

СНИЖАЮЩИЕСЯ НЕДОЛІКИ (ЕФЕКТ МАСШТАБА)

За іншою точки зору, теорія Х - Про потребує над доопрацюванні, а повної заміні, і цю думку набуває дедалі більше прибічників. Вихідним є заява, що співвідношення чинників майже не пояснює, оскільки країни або наділені основними чинниками в подібних пропорціях, або різноманітних галузей насправді настільки вже різні використання цих факторів. (Як ми переконалися вище, така однорідність справді всі більшою мірою характеризує взаємну торгівлю розвинутих країн.) Потім стверджується, що країни знайомилися з однаковою забезпеченістю чинниками виробництва зможуть витягти максимальну вигоду з торгівлі друг з одним, якщо обидві вони спеціалізуватися у різних галузях, що характеризуються економією на масштабах (зростаючим ефектом масштабу, чи ефективністю виробництва) - зниженням витрат на одиницю випуску в міру нарощування обсягу производства.

Як функціонує торгівля за умов економії на масштабах, як обидві країни витягають вигоду, показано на рис. 3, куди ми повертаємося до нашого прикладу потім з американськими літаками і японськими судами. За відсутності торгівлі, побажай кожна гілка країн мати і літаки, та суду, їм було б виробляти потроху те й інше в неефективних точках на кшталт У для США та О для Японії. Проте криві виробничих можливостей є увігнутими, що проект відбиває економію на масштабах. Як - можна зрозуміти, «рухаючись» на північний захід з точки З вздовж кривою виробничих можливостей США. Перші кілька літаків обійдуться дуже дороге, якщо врахувати не побудовані суду (крива є досить пологою). Але в міру нашого наближення до точки Проте й нарощування випуску літаків за скорочення виробництва судів витрати кожен новий у перерахунку суду, від випуску якої припадає відмовлятися, стають все нижче (крива набуває крутизну), орієнтовно на результаті те, що в літакобудуванні виробництво ведеться в економічно ефективних масштабах, а суднобудуванні - навпаки, і що з кожним не збудованим судном вивільняється дедалі більше ресурсів, ті ж міркування справедливі для кривою виробничих можливостей Японии.

Тут, як й у прикладі Рікардо із дедалі вищими витратами, згадані країни з'являється стимул до її повної специализации.[5]

Сполучених Штатів немає сенсу залишатися у неефективною точці на кшталт У. З характеру кривих малюнку слід, що США мають - незначним порівняльним перевагою у виробництві літаків, а Японія - судів. При будь-якому співвідношенні цін типу існуючого у точці У можуть спеціалізуватися у виробництві літаків у точці Проте й, вимінюємо їх на японські суду, досягти споживання точці (не показаної), яка перевершує точку У. Японія, відповідно, може спеціалізуватися в точці? й забезпечити собі вищу споживання, ніж раніше в точкой.

Наскільки реалістична це нове теорія? Економісти продовжують досліджувати її переваги й недоліки. Звісно, з її допомогою вдається пояснювати явища наче тільки-но що розглянутим торгівлі літаками і судами. Але остаточне рішення, чи зможе вона замінити теорію Х - Про в ролі основного інструмент пояснення структури міжнародної торгівлі, ще вынесено.

Підхід з погляду економії на масштабах, коли він вірний, змусить нас по-новому подивитись багато речей. З мікроекономічної теорії ми знаємо, що у галузях, де ефективно масове виробництво, зазвичай, відсутня досконала конкуренція. Перша ж фірма, яка зможе збільшити випуск до обсягу, що дозволяє зайняти домінують на ринку, зможе, завдяки економії на масштабах знизити ціни, і цим витіснити всіх прямих конкурентів з внутрішнього ринку, і може, і з світового. Якщо таке дійсно зовнішня торгівля в дедалі більшому ступеня спирається на економію, пов'язану з розширенням масштабів виробництва, в результаті розширення зрештою, тут опиниться у руках гігантських міжнародних фірм. Буде потрібна, ще, переглянути і питання про розподіл вигод, які є результатом торгівлі. Замість припущення, що однією чинникам виробництва зовнішня торгівля дає прибуток, інші у своїй терплять збитки, може бути, поки зовнішня торгівля вигідна для гігантських міжнародних фірм та їхніх клієнтів (завдяки низькими цінами), й те водночас немає якогось певних верств, несе втрати. Якщо, подальша лібералізація торгівлі може проходити щодо безболісно. Проте ці взаємовиключні припущення ще чекають свого подтверждения.

Теорія людського капіталу зводиться до того, що в центрі концепції інвестиційної політики є людина, яка розглядається як найбільша цінність для підприємства. Тому система управління підприємством (організацією) повинна бути спрямована на розвиток різноманітних здібностей працівників з метою максимального їх використання в процесі роботи, а працівник сприяв би розвитку організації, де працює. Інвестиції в освіту вигідні як працівнику, так і роботодавцеві, причому другому більше, ніж першому. Рентабельність інвестиції в людські ресурси є завжди оптимальною. В результаті підвищення професійного рівня працівників вони одержують вищу заробітну плату, але ефективність віддачі від їхньої діяльності набагато більша.

Теорія людського капіталу ґрунтується на визнанні економічної доцільності капіталовкладень, зв'язаних з набором персоналу, підтримкою його в працездатному стані, безперервним навчанням, виявленням здібностей, потенційних можливостей, що закладені в особистості працівникам наступним розвитком тих здібностей, які є важливими в професійній діяльності. Характерними особливостями концепції людського капіталу є:

· застосування економічних критеріїв для оцінки ролі людського фактора у виробництві;

· внутріорганізаційне управління;

· перебудова всієї кадрової політики.

Теорія людського капіталу, яка ефективно застосовується на практиці в країнах з розвинутою ринковою економікою, безперечно доводить, що інвестиції в освіту, професійну підготовку й мобільність працівників відчутно підвищують вартість і ціну його робочої сили і приносять суттєвий прибуток, а також забезпечують конкурентоспроможність працівників на ринку праці.

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.