Марксизм та теорія економічного імперіалізму в міжнародних економічних відносинах: суть, основні ознаки, критика

Марксизм, (сер. 19 – 20 ст.) або політична економія праці. Засновники цього напряму К. Маркс і Ф. Енгельс досліджують систему законів капіталістичного суспільства з позицій робітничого класу. Продовжуючи дослідження трудової теорії вартості, зробили аналіз розвитку форм вартості, запропонували свої концепції додаткової вартості, грошей, продуктивності праці, відтворення, економічних криз, земельної ренти. Однак положення марксизму про заперечення приватної власності і ринку, посилення експлуатації і зростання зубожіння трудящих, про єдиний фактор формування вартості, переваги суспільної власності, неминучість краху капіталізму не мали належної наукової обґрунтованості й не знайшли практичного підтвердження. Тому нині вони піддаються справедливій науковій критиці. Марксизм твердо стоїть на позиціях матеріалізму, доповнивши його запозиченою у Геґеля діалектикою. За Марксом, не свідомість чи Бог створюють матерію, а навпаки матерія у своєму постійному русі та розвитку створила свідомість. Пізнання можливе через органи чуття та розум, а практика є мірилом, яким вимірюється світ та є єдиним критерієм істини. Вагомою зміною, яку марксизм вніс в класичну економічну теорію, було вчення про додаткову вартість, як про джерело збагачення власника засобів виробництва. Додаткова вартість утворюється в процесі виробництва як різниця між вартістю виробленого продукту й ціною робочої сили. В умовах існування приватної власності на засоби виробництва капіталіст експропріює додаткову вартість, тоді як робітники отримують тільки стільки, щоб забезпечити відтворення своєї робочої сили. Отже, марксизм бачить джерело економічної нерівності, експлуатації людини людиною, у приватній власності. Відповідно, марксизм, виходячи із діалектичної складової своєї філософії, формулює основне протиріччя капіталізму, як протиріччя між суспільним характером виробництва й приватною власністю, що лежить в основі розподілу.

Велике значення для розвитку марксистської теорії має та боротьба, яку Ленін вів на захист діалектичного і історичного матеріалізму у відомій роботі «Матеріалізм і емпіріокритицизм». Ця книга нанесла руйнівний удар в саме коріння ревізіоністських теорій – по їх ідеалістичній філософії. Спираючись на основні положення «Капіталу» і узагальнюючи нові явища в економіці капіталістичних країн, Ленін першим із марксистів дав всебічний аналіз імперіалізму як останньої фази капіталізму. Цей аналіз міститься у його класичній праці «Імперіалізм, як вища стадія капіталізму» (1916 р.) та в інших працях періоду першої світової війни.

Свої погляди на сучасний йому капіталізм В. Ленін виклав у праці "Імперіалізм як вища стадія капіталізму" (1916), де, послуговуючись статистичними даними про розвиток світового господарства, обґрунтував думку М. Бухаріна про нерівномірний розвиток капіталістичних держав. В. Ленін вважав, що така нерівномірність свідчить про те, що капіталізм трансформувався на початку XX ст. у свою вищу стадію — імперіалізм. На його думку, імперіалізм є прямим наслідком капіталістичного розвитку, але водночас являє собою якісно іншу фазу і характеризується такими економічними ознаками:
1.Концентрація виробництва та капіталу відбувається в межах діяльності монополій.
2.Унаслідок злиття банківського капіталу з промисловим виникає впливова фінансово-промислова олігархія.
3.Особливого значення для світової економіки набуває вивіз капіталу, на відміну від вивозу товарів у домонополістичну епоху.
4.Створюються міжнародні союзи капіталістів, що намагаються поділити світ.
5.Завершується розподіл світу між наймогутнішими капіталістичними державами.
Імперіалізм, на думку В. Леніна, призводить до реакційних змін у надбудові капіталістичної формації. Для капіталістичних держав в епоху імперіалізму характерне прагнення до зміцнення панування над колоніями шляхом більш "справедливого" розподілу і подальшої більш "дружної" їх експлуатації, посилення гноблення чужих націй, укріплення і продовження найманого рабства пролетаріату як своїх, так і поневолених країн.
На думку В. Леніна, сучасний йому імперіалістичний світ відзначається тим, що "є лише дві основні групи країн: ті, що мають колонії.., але й різноманітні форми залежних країн, політично формально самостійних, та насправді обплутаних тенетами фінансової й дипломатичної залежності"1. Тобто провідні імперіалістичні держави світу як прямо, так і приховано підтримують своє панування, тоді як більшість країн і народів перебувають у фактичному рабстві.
Імперіалізм характеризується зростанням шовінізму та мілітаризму, накопиченням суперечностей між наймогутнішими державами світу і неминучістю великих воєн. Основна причина нестабільності та загарбницьких воєн полягає у міжімперіа-лістичних суперечностях, які ґрунтуються на економічних інтересах панівних експлуататорських класів. Загарбницькі війни логічно випливають із природи капіталізму, оскільки "війна не суперечить основам приватної власності, а є прямим і неминучим розвитком цих основ. При капіталізмі неможливе рівномірне економічне зростання окремих держав. При капіталізмі неможливі інші засоби відновлення час від часу порушеної рівноваги, як тільки кризи в промисловості, війни в політиці"1. В умовах імперіалізму першопричиною всіх потрясінь у світовій політиці є нерівномірність розвитку капіталізму, що, з одного боку, призводить до великих воєн, а з іншого — послаблює всю капіталістичну систему і створює умови для пролетарської революції.

Поиск по сайту: