· Плутос («Багатство», перший варіант, 408 до н. е.)
· Геритади (непевна, ймовірно 407 до н. е.)
· Кокал (387 до н. е.)
· Аеолосікон (second version, 386 до н. е.)
Політичні й соціальні погляди
В Аристофані звичайно убачають свідомого мораліста, послідовного прихильника миру і соціального реформатора. Хоча в античності комедію і сатиру вважали доброчинними для моральності, у випадку Аристофана, якщо звернутися до його творів, таке уявлення підтвердити важко. Безумовно помилиться той, хто буде вичитувати в його творах послідовну політичну алегорію. Арістофан був скоріше консерватором за духом, але навряд чи він схилявся на бік крайніх консерваторів, тих, хто вчинив переворот 411 до .н. е. Поставлена в тому ж році комедія «Жінки на святі Тесмофорій» свідчить скоріше про зворотне. Опозиція Аристофана Пелопонеській війні і його мрії про мир зовсім не є доказом його пацифізму, а говорять усього лише про утому від війни, у чому з ним були згодні всі жителі Афін, крім корисливих вождів, яких Аристофан невпинно критикував. У його ненависті до Клеона більше особистої антипатії, ніж принципових мотивів. Дві інші його мішені, Сократ та Евріпід, звичайно ставлять у приклад, ілюструючи протидію, що він надавав новаторству першого в області освіти, а другого — у трагічній поезії. Хоча це почасти вірно, така точка зору здається перебільшенням, і в будь-якому випадку питання, чи не так вже подобалося Аристофану все старе, залишається відкритим. Часом він зображує старше покоління як ідеальних героїв, але настільки ж часто ці люди з'являються в нього упертюхами і роззявами. Якщо судити по «Бенкету» Платона, Аристофан був приятелемСократа. Оновлена трагедія Евріпіда безсумнівно давала чудовий матеріал для пародії, однак у «Жабах» Аристофан настільки ж майстерно пародіює свого улюбленого Есхіла. І узагалі важко назвати грецького поета, якого б він не пародіював. Його дотепність була готова скористатися будь-яким приводом, а його програма, якщо така в нього була, не піддається визначенню. Сучасники явно не сприймали Аристофана як духовного вождя; цілком імовірно, що як поет він вважав себе зобов'язаним відбивати події, що відбуваються, але не підштовхувати політичне життя в тому чи тому напрямі.
Спадок
Як комедія політична комедія Аристофана не знайшла собі наслідувачів у пізнішій літературі Греції, але вже з XVI ст. викликала наслідування як у Франції (Расін), так і в Англії, особливо ж у Німеччині (Ленц, Ґете). Платону приписується епіграма: «музи улаштували собі в нім притулок», а Ґете називає Аристофана «невихованим улюбленцем муз». За рішеннямВсесвітньої Ради Миру 1955 в усьому світі широко відзначено 2400-ліття з дня народження А., великого поета й палкого поборника миру.
Грецька комедія виникає у VI ст. до н. е. з таких осоновних елементів: а) голосливі й веселі побутові сценки пародійного та карикатурного характеру, б) драматизовані пісні викривального характеру в селян, котрі ходили на свята Діоніса в місто висміювати тамтошніх мешканців, в) оргіастично-жертвений культ Діоніса, г) пісні на честь богів родючості на Діонісових святах. В результаті поєднання цих чинників з’являються веселі, буйні святкові походи та сцени карнавального типу, сповнені жартами, навіть непристойностями; з піснями, танцями, перевдяганням у різних тварин та істот з товстим задом, великим черевом і довгим шкіряним фалласом. Великого значення набували любовні пригоди, бенкети, різні буйства. Слово комедія походить від коммос, тобто святково-веселий натовп, гулянка (від come – “село” та ode – “пісня”). Класична комедія розвивалась під сильним впливом наростаючого антагонізму між вільними землевласниками та великими виробниками. Від культу Діоніса до комедії перейшло багато важливих рис: а)хор, як невід’ємна частина ритуалу, б)агон двух напівхорів, в)парабаса, рух хору у бік глядачів та звертання до них від імені поета, г)багате маскування, д) бенкетування, любовні пригоди, весілля та заключний марш із смолоскипами. За Арістотелем комедія втішає безболісним сміхом з приводу фіктивно страждаючих героїв, про загибель яких не ставиться питання. На початку VІ ст. до н.е.виникає у місті Мегари фарс, примітивна комедія , що складалась з невеличких жартівливих сценок, та мім в Сицилії, тобто жартівливе відиворення в народних сценках щоденного життя. І лише в Аттиці комедія досягла повного розвитку. Тут вона отримала розвинуту фабулу та структуру, різноманітні маски та визначене число акторів. Представники: Хіонід, Кратет, Маснет, Арістофан.