Державне регулювання грошової сфери: цілі, задачі, методи та інструменти регулювання

Важливою необхідністю сучасної соціально-економічної політики є обґрунтоване визначення властивих саме сучасному етапу становлення цілей та пріоритетів національної економічної політики стосовно кожної конкретної сфери ринкової трансформації економіки країни.

У галузі грошово-кредитної та цінової політики такими цілями є:

- спрямування ресурсів на кредитування життєво важливих і ефективних виробництв та здійснення структурної перебудови економіки;

- скорочення прямих кредитів НБУ на покриття дефіциту бюджету, регулярний перегляд облікової ставки НБУ та дотримання позитивних процентних ставок;

- створення умов для залучення комерційних банків до участі у кредитуванні довгострокових інвестиційних проектів;

- лібералізація і децентралізація внутрішнього валютного ринку та захист національної економіки;

- орієнтація на пропорції світових цін та усунення деформацій цін на сільськогосподарську і промислову продукцію; посилення контролю за цінами на продукцію підприємств-монополістів.

У сфері фінансово-бюджетної та податкової політики до них належать:

- утримання державного бюджету на рівні 5-7% від ВВП і забезпечення жорсткої залежності державних витрат від отримуваних доходів;

- концентрація державних ресурсів на пріоритетних напрямах розвитку економіки;

- реформування бюджетних взаємовідносин між центральними, регіональними і місцевими рівнями;

- фінансове забезпечення необхідного захисту населення та функціонування соціально-культурної сфери;

- поліпшення управління коштами державного бюджету через державну скарбницю та вдосконалення управління державним внутрішнім і зовнішнім боргом;

- забезпечення стабільності в оподаткуванні, розширенні бази та зменшення кількості податкових пільг, а також обов’язковості і рівнонапруженості у сплаті податків всіма юридичними і фізичними особами; посилення їхнього стимулюючого впливу на розвиток виробництва;

- розширення бази та прав місцевих органів влади щодо формування доходів місцевих бюджетів за рахунок місцевих податків і зборів;

- посилення контролю за повнотою сплати податків.

Інструменти державного регулювання економіки поділяються на адміністративні і економічні.

Адміністративні засоби не пов’язані зі створенням додаткового матеріального стимулу або небезпекою фінансових збитків. Вони базуються на силі державної влади і включають заходи заборони, дозволу і примусу.

Зауважимо, що адміністративні засоби регулювання в розвинутих країнах використовуються в незначних масштабах. Їх сфера часто обмежується охороною навколишнього середовища і створенням мінімальних побутових умов для слабо захищених прошарок населення. Проте, в критичних ситуаціях (під час війни, кризи в економіці тощо) їх роль суттєво зростає.

Економічні засоби державного регулювання економіки поділяються на засоби грошово-кредитної і бюджетної політики. До основних економічних засобів грошово-кредитної політики належать:

- регулювання облікової ставки (дисконтна політика, що здійснюється Національним банком);

- встановлення і зміна розмірів мінімальних резервів, які фінансові інститути зобов'язані зберігати в Національному банку;

- операції державних установ на ринку цінних паперів (наприклад, емісія державних цінних паперів).

З допомогою цих інструментів держава намагається змінити, в бажаному напрямку, співвідношення попиту і пропозиції на ринку позикових капіталів.

Пряме державне регулювання відбувається з допомогою бюджетної політики, де головним інструментом мобілізації фінансових ресурсів є податки. Податки з одного боку є головним джерелом фінансування державних витрат, з другого – інструментом регулювання. Державне регулювання суттєво залежить від вибору податкової системи, розміру податкових ставок, а також видів і розмірів податкових пільг.

Поиск по сайту: