Імунітет: поняття, види та форми

Ще в глибоку давнину було відомо, що людський або тваринний організм, який переніс ту чи іншу хворобу, в друге на неї не хворіє. З розвитком мікробіології стало також відомо, що не завжди проникнення в організм збудника інфекції веде до захворювання. Це залежить від багатьох причин і насамперед від стану організму. В нормальному стані організм набуває активної специфічної стійкості проти того чи іншого виду інфекції.

До 1885р. у вивченні імунітету визначилися два конкуруючі напрямки. Видатний вітчизняний вчений Ілля Мечников - засновник клітинної (фагоцитарної) теорії імунітету - вважав, що основну захисну функцію організму мають наші клітини - лейкоцити. Інший вчений - німецький імунолог Пауль Ерліх - був засновником гуморальної теорії імунітету і вважав, що основну захисну функцію в організмі здійснюють антитіла, які виробляються у відповідь на пошкодження організму. Сьогодні вже доведено, що в людини є і клітинний, і гуморальний імунітет. І не можна сказати, що важливіше, а що вторинне. Тож 1908 року Нобелівський комітет прийняв дуже мудре рішення - він присудив одну Нобелівську премію двом непримиренним противникам: Іллі Мечникову і Паулю Ерліху.

Імунітет(лат. immunitas — звільнення) – здатність живих істот протистояти дії шкідливих агентів, зберігаючи свою цілісність і біологічну індивідуальність; захисна реакція організму. Найчастіше поняття «імунітет» означає несприйнятливість до збудників інфекційних хвороб.

Найвагомішим проявом гомеостазу є захист від проникнення у внутрішнє середовище організму інфекційних мікроорганізмів та продуктів їх життєдіяльності, який забезпечує імунна система. Імунна система людини складається з:

- центральної (червоний кістковий мозок і тимус);

- периферійної(лімфатичні вузли, селезінка, мигдалини, апендикс).

Імунна система на рівні організму здійснює властиві їй певні функції:

1) розпізнавання і сприйняття антигена як індуктора імунної відповіді;

2) розвиток імунологічних реакцій, імунологічної пам’яті;

3) руйнування антигенних субстанцій.

Неспецифічний захист направлений супроти антигенів та ушкоджувальних агентів взагалі, а специфічний (імунний) захист направлений на боротьбу з конкретними збудниками.

Неспецифічний імунітет - це форма імунітету, який здійснюється різними речовинами, що їх виділяють спеціальні залози шкіри, травної і дихальної систем, а також лейкоцитами за допомогою фагоцитозу та білком-інтерфероном. Вони діють на всі мікроорганізми, незалежно від їхньої природи. Захисні функції лейкоцитів відкрив І. І. Мечников - видатний російський учений, який тривалий час працював на теренах сучасної України. Своїми дослідами він довів, що до враженої мікроорганізмами тканини надходить велика кількість лейкоцитів. Такі лейкоцити Мечников назвав фагоцити (клітини-пожирачі). Вони знищують будь-які види мікроорганізмів і чужорідні білки, тому їх назвали неспецифічними. Процес поглинання та перетравлення мікроорганізмів називаютьфагоцитозом. Лейкоцити містять травні ферменти, які розщеплюють клітини мікроорганізмів. Гній, що утворюється в тканинах при запаленнях, - це скупчення мертвих лейкоцитів. У плазмі крові міститься спеціальний білок, який утворюється у відповідь на вторгнення вірусів та деяких мікроорганізмів (інтерферон). Пригадаємо, що чужорідні для організму хімічні речовини, живі організми, що здатні спричинити імунну реакцію, називають антигенами.

Специфічний імунітет - це форма імунітету, коли організм здатний розпізнавати і знищувати тільки певний вид мікроорганізмів. Його забезпечують Т-лімфоцити та антитіла. Т-лімфоцити утворюються у вилочковій залозі (тимусі). Тому їх назвали тимус-залежними, або Т-лімфоцитами. Зустрівшись з мікроорганізмами, вони «запам'ятовують» їхню будову і передають інформацію про цей тип мікроорганізмів наступним поколінням Т-лімфоцитів. Отже, Т-лімфоцити захищають організм від тих мікроорганізмів, яких вони запам'ятали.

Особливий вид лейкоцитів, які містяться не тільки в крові, а й у лімфі, виробляють антитіла (спеціальні білки, які діють лише проти певних збудників хвороб; антитіла – специфічні глобулярні білки, які виділяються в організмі у відповідь на конкретні антигени і здатні з ними специфічно з'єднуватися). Вони постійно відновлюються в організмі спеціальними клітинами, що тривалий час захищає організм від повторних інфекційних захворювань.

Потрібно розрізняти клітинний і гуморальний механізми імунітету. Механізм клітинного імунітету – знищення шкідливих чинників клітинами - фагоцитами і Т-лімфоцитами, а гуморального – спеціальними речовинами (білками), які містяться в крові, - антитілами та інтерфероном. Отже, фагоцити і Т-лімфоцити забезпечуютьклітинний імунітет, а білки крові (антитіла, інтерферон) - гуморальний.

Вторгнення в організм інфекційного мікроорганізму викликає місцеве запалення – це прояв неспецифічної імунної відповіді. В ураженій ділянці організму збільшується кровонаповнення, підвищується температура. Ушкоджені тканини виділяють простогландини і гістаміни, внаслідок чого з'являється набряк та біль. У місце пошкодження надходять нейтрофіли та інші види лейкоцитів, які знищують інфекційні мікроорганізми та продукти їх життєдіяльності. Якщо місце запалення оточене мембраною, то виникає абсцес, тобто скупчення гною, який складається з загиблих клітин, знешкоджених мікробів і загиблих нейтрофілів. Така місцева реакція на хвороботворний агент може виявитися недостатньою. При поширенні інфекції загальна відповідь організму проявляється гарячкою, збільшенням кількості лейкоцитів у крові, набряканням лімфатичних вузлів тощо.

Швидка неспецифічна відповідь організму може виявитися недостатньою для подолання інфекції. Якщо інфекція стійка або поширюється, то активізується специфічний імунний захист - імунітет.

Поиск по сайту: