Сутність політичної еліти

ПОЛІТИЧНА ЕЛІТА І ПОЛІТИЧНЕ ЛІДЕРСТВО

1. Сутність політичної еліти.

2. Типологія еліт, функції та механізми рекрутування еліти.

3. Сутність, ознаки, функції політичного лідерства.

4. Сучасні теорії та типологія політичного лідерства.

Сутність політичної еліти.

Влада в кожній країні, незалежно від політичного режиму, здійснюється визначеною групою людей - елітою. Головними фігурами в історичному процесі є історичні особистості, а народні маси не здатні до історичної творчості. Ще Сократ вчив, що суспільством управляють

”кращі люди”, Платон вважав, що управляти державою повинна каста аристократів, яка утримує в смиренні народ. Сучасні, класичні концепції еліт розроблені в к. ХІХ - п. ХХ ст. в працях Т.Моски, В.Парето, Р.Міхельса, М.Вебера та ін.

Слово еліта (від лат. eligere та фр. elite означає кращий, добірний, обраний).

Політичну еліту традиційно трактують як найвищу за соціально-політичним статусом, відносно привілейовану, автономну групу, що становить меншість суспільства, якій притаманні певні видатні політичні, соціально-економічні і психологічні властивості та яка безпосередньо бере участь у прийнятті та здійсненні рішень щодо реалізації державної та іншої політичної влади.

Що таке еліта? У відповіді на запитання наука виявляє більш розбіжностей, ніж згоди. На думку іспанського політолога Л. С. Саністебана, політична еліта завжди є «організованою меншістю, що володіє владою».

Теорія еліти — це сукупність соціально-політичних концепцій, які стверджують, що необхідними складовими будь-якої соціальної структури є найвищі привілейовані верстви, правляча меншість, яка панує над іншим населенням.

Італійський соціолог В. Парето (1848-1923) у своїх поглядах виходив з того, що світом за всіх часів правила і має правити вибрана меншість, яка наділена видатними соціальними і психологічними якостями, — еліта. Головна теза Парето полягає в тому, що люди надзвичайновідрізняються один від одного за розумом, талантами, працелюбством, духовним багатством. Отже, сукупність осіб, яких вирізняють видатні результати чи високі показники у певній галузі життєдіяльності, і становить еліту. В. Парето поділяє еліту на «правлячу»,що безпосередньо чи опосередковано (але ефективно) здійснює управління, і «не-правлячу» — контреліту, людей, які мають характерні для еліти ознаки та якості, але не мають доступу до керівних функцій через свій статус та інші перепони. Він сформулював закон «циркуляції еліти». Кожна з цих еліт має свої фази, зокрема: 1) піднесення до влади й утвердження на владному керівництві та 2) занепад і деградація – втрата панівного становища, перехід до контреліти. Головні типи еліти, які визначив В. Парето, - це «леви», для яких характерні консерватизм, жорсткі силові методи правління та утримання стабільної політичної системи, і «лиси», майстри політичної демагогії, комбінацій та омани, прагматики та новатори, за часів правління яких суспільство і політична система нестабільні, динамічні або свідомо оновлюються.

Г. Моска (1858-1941), італійський політолог, доводив неминучість поділу будь-якого суспільства на дві нерівні за соціальним станом і роллю верстви — клас керівників і клас керованих. Правлячий клас фактично виправдовує свою владу, спираючись на певні універсальні моральні принципи, які відповідають його інтересам і цінностям. Моска аналізує проблему формування (рекрутування) політичної еліти та її специфічних якостей. Найважливішим критерієм формування керівного класу є здатність управляти іншими людьми, тобто організаційні здібності, а також матеріальні, моральні й інтелектуальні переваги. Г. Моска також зробив свій внесок до розробки питання динаміки еліти; постійні зміни в

політичній еліті він бачить у двох тенденціях: перша— аристократична; друга— демократична. Особливістю такої динаміки є те, що через її посилення аристократична еліта може деградувати до автаркії, тобто закритися («ефект фортеці»); а посилення другої тенденції, відповідно, формує так звану «відкриту» демократичну еліту, що визнає сучасні механізми ротації, демократичного представництва і контролю.

Німецький політолог Р. Міхельс (1876-1936) зробив значний внесок у розвиток теорії політичної і, зокрема, партійної еліти. По-перше, в його роботах отримав подальший розвиток організаційний підхід до пояснення головних важелів елітарної влади. По-друге, Міхельс, запропонував так званий «залізний закон олігархії» щодо політичних партій, який обґрунтовує виділення правлячої верхівки партії і захоплення нею влади як незворотний процес.

Р. Міллс структурний склад еліти представляє так: політична верхівка(президент, його радники, вища адміністрація); економічна верхівка(керівники транснаціональних корпорацій); військова верхівка(командування та стратеги Пентагону). Р. Міллс започаткував теорію «плюралізму еліт» у суспільстві, який є наслідком соціальної стратифікації, а кожна страта фактично виокремлює та формує власну еліту.

Правлячі політичні еліти — це соціально-політичні групи, які посіли найвищі позиції в суспільстві та володіють всією повнотою влади і можливостями впливу на суспільство.

М. Бердяєв на підставі історичного аналізу досвіду різних народів, держав, культур визначив коефіцієнт еліти як відношення високоінтелектуальної частини населення до загальної кількості письменних. Як тільки цей коефіцієнт знижувався до одного відсотка, імперії (держави) припиняли існування, в суспільстві починалася стагнація, сама ж еліта перетворювалася на касту.

Ральф Дарендорф визначає еліту як групу, яка здійснює владні функції щодо впливу на суспільство. Владний підхід реалізує елементи як структурного, так і функціонального методів, щоб визначити склад і соціальні функції еліти. Зокрема, Р. Дарендорф включає до її складу: 1) економічних лідерів; 2) політичних лідерів; 3) професорів і вчителів; 4) духівництво; 5) видатних журналістів; 6) військових; 7) суддів і адвокатів. Зрозуміло, що міра впливовості цих груп в еліті буде не рівнозначною.

Поиск по сайту: