Структура педагогічної діяльності

Особливістю педагогічної діяльності є і те, що педагог виховує учнів не лише спеціально організованою позакласною виховною роботою, а насамперед змістом свого навчального предмета. Не випадково Л. Толстой рекомендував учителеві глибоко знати і любити свій предмет, щоб знаннями виховувати учнів. Знання чинять позитивний виховний вплив на учня тільки за певних умов: коли вчитель зуміє створити на уроці відповідний емоційний настрій, впливаючи не тільки на розум, а й на емоційну сферу учнів; коли учні усвідомлять необхідність у знаннях не тільки на сьогодні, а й для майбутнього; коли учнів спонукають до поглиблення і розширення знань, до їх використання для власного самовдосконалення.

Педагогічна діяльність вимагає безпосередніх контактів з учнями, налагодження належного педагогічного спілкування. Під час цього безпосереднього контакту вчитель впливає на учнів не тільки своїми знаннями, а й властивими йому рисами характеру, виявом емоційно-вольової сфери, світоглядом тощо.

Особливість педагогічної праці полягає в тому, що вона включає в себе організацію самого учня як суб'єкта навчання і виховання, оскільки ефективний педагогічний вплив на особистість можливий тільки за умови, що вона сама буде активним учасником навчально-виховного процесу. Активність учня проявляється і в тому, що засвоєне ним використовується як засіб самовдосконалення. Така активність об'єкта праці (учня) може бути лише в педагогічній діяльності, і це потребує від вчителя великої майстерності—він повинен спрямовувати поведінку учня, в найширшому розумінні, у потрібне русло.

Важливою особливістю педагогічної діяльності є і те, що вчитель у навчально-виховному процесі має справу не тільки з окремими учнями, а й з колективом класу, який теж є не тільки об'єктом, а й суб'єктом виховання, засобом впливу на своїх членів. Для використання колективу як засобу навчання і виховання від педагога вимагається здійснення процесу організації колективу.

Для педагогічної діяльності властиве поєднання в педагогові функцій виконавця і інструмента праці, що вимагає від нього високого рівня професійної майстерності, постійного її удосконалення. Головним інструментом, яким користується вчитель у навчально-виховній роботі, є мова і мовлення. К. Ушинський вказував, що рідна мова — цей чудовий, великий народний педагог — основа усякого розвитку і скарбниця всіх знань: з неї починається всяке розуміння, через неї проходить і до неї повертається. "Дитина входить у духовне життя людей, що її оточують, завдяки рідній мові, і, навпаки, світ, який оточує дитину відбивається в ній своєю духовною стороною тільки посередництвом того ж середовища — рідної мови... Вивчення кожного предмета передається студенові, засвоюється нею і завжди виявляється у формі слова" [5]. Слово є наймогутнішим засобом духовного контакту, морального впливу і переконання учнів.

Оскільки в навчально-виховному процесі учень піддається виховному впливу багатьох учителів, батьків, керівництва школи та інших виховних інституцій, педагогічна праця вчителя передбачає координацію виховних впливів усіх цих суб'єктів виховання. Організація такої взаємодії суб'єктів навчально-виховного процесу є важливим компонентом педагогічної праці.

Педагогічна діяльність характеризується і багатоплановістю. Учитель, виконуючи функції викладача й вихователя, може працювати у різних типах загальноосвітньої школи (ліцей, гімназія, вечірня школа, школа-інтернат) чи профтехучилищі або позашкільній установі. Окрім того, він може обіймати різні посади: учителя - предметника, учителя початкових класів, вихователя, організатора позакласної роботи, заступника директора школи, директора школи, чиновника-управлінця у відділах освіти.

Успіх педагогічної діяльності значною мірою залежить від суспільного оточення, його позитивного чи негативного впливу на вихованців. Педагог, на думку А.С. Макаренка, в інтересах виховання повинен активно впливати на це оточення, змінювати його на краще, у тому числі і за допомогою своїх учнів.

До особливостей педагогічної діяльності слід віднести і те, що її результати помітні не відразу, що може негативно позначатися на ставленні педагога до своєї праці. "Працю вчителя ні з чим не можна ні порівняти, ні зіставити, — писав В. Сухомлинський. — Ткач уже через годину бачить плоди своєї праці. Сталевар через кілька годин радіє з гарячого потоку металу — це вершина його мрії; хлібороб через кілька місяців милується колосками і жменею зерна, вирощеного в полі... А вчителеві треба працювати роки і роки, щоб побачити предмет свого творіння; буває, минають десятиріччя, і ледве-ледве починає позначатися те, що ти замислив; ні в кого так часто не гостює почуття незадоволення, як в учителя...".

Діалектичний характер педагогічного процесу, постійний розвиток учнів, їх індивідуальні відмінності потребують від педагога творчості, врахування умов, які складаються щомиті у процесі праці. Творчо працюючий педагог перевіряє та аналізує власний досвід, вивчає і використовує все краще з чужого, шукає і знаходить нові, кращі, раціональні навчально-виховні технології.

Учитель, який працює творчо, спроможний повною мірою виявити і розвинути здібності й задатки учнів, побачити в їх поведінці неординарність своїх дій. Відхід від традиційного в педагогічній діяльності орієнтування на "середнього" учня зумовлює зацікавлене, компетентне, активне ставлення педагога до творчих проявів кожного учня, повагу до його неповторної індивідуальності".

Творчо працюючий вчитель виступає і як дослідник. У своїй роботі він, спираючись на основні положення теорії навчання і виховання, постійно досліджує навчально-виховний процес, робить висновки, експериментує, придумує щось нове. Адже вчитель, який не підходить до праці, як дослідник, на думку А. Дістервега, неминуче потрапляє під владу механічності, рутинності.

В. Сухомлинський вважав, що "без наукового передбачення, без уміння закладати в людині сьогодні ті зерна, які зійдуть через десятиріччя, виховання перетворилося б у примітивний нагляд, вихователь — у неграмотну няньку, педагогіка — у знахарство. Треба науково передбачати — в цьому суть культури педагогічного процесу, і чим більше тонкого, вдумливого передбачення, тим менше несподіваних нещасть"¹.

Про значення діяльності вчителя для держави влучно виразився учитель німецьких учителів — німецький педагог А. Дістервег: "Що сталося б з народом, із суспільством, з державою без його тихої, скромної, працьовитої діяльності? Він один ще не в змозі зробити все, але він закладає основи всьому, і без нього відразу ж поширилося б серед нас варварство".² А тому, на його думку, держава повинна відповідально ставитись до питання підготовки вчителя: "Хто бажає, щоб народ був щасливий і виховувався успішно, той повинен визнати як першу і неминучу умову досягнення цієї мети – виховання та освіту вчителів, а також таке їх становище, що відповідало б їхньому важливому обов'язку".

Запишіть основні особливості педагогічної професії які ви запам’ятали з цього фрагменту лекції (4 хвилини).

Які записи ви зробили в конспекті?

Систему педагогічної діяльностіскладають викладання, виховання, класне керівництво, діяльність із професійного самовдосконалення, управлінська, організаторська, методична, позашкільна, науково-дослідна. Ці види діяльності вирізняються за своїми цілями, змістом, методикою виконання.

Педагог у школі передовсім — викладач певного навчального предмета, який глибоко і всебічно знає сучасний стан науки та інших галузей людської культури, що лежать в основі дисципліни, яку він викладає, володіє знанням психолого-педагогічних і методичних основ навчання та виховання і педагогічними уміннями та навичками. У процесі навчання вчитель озброює учнів системою знань, умінь та навичок, формує пізнавальні здібності і науковий світогляд школярів. Учитель керує роботою предметних гуртків, організовує конкурси, олімпіади, екскурсії у природу, на виробництво, в музеї, проводить індивідуальну роботу з відстаючими і найбільш підготовленими учнями.

Крім того, як вихователь, учитель всебічно розвиває учнів, піклується про їх розумове, моральне, правове, трудове, естетичне і фізичне виховання. Це завдання вирішується у системі всієї його навчально-виховної роботи в ролі вчителя-предметника і класного керівника.

Класне керівництво — це здійснення учителем поряд із викладанням того чи іншого предмета загальної роботи з об'єднання зусиль учителів, що працюють в тому чи іншому класі, координації їхніх вимог і зусиль для досягнення найкращих результатів у виховній і навчальній роботі з учнями класу. Класний керівник повинен добре знати умови життя учнів, вивчати їхні інтереси, запити та індивідуальні особливості. Він працює у тісному контакті з учителями класу, батьками, домагається єдності педагогічних вимог до учнів з боку школи й родини.

Учитель бере участь в організації позакласної роботив школі як складової навчально-виховної роботи, однієї з форм організації дозвілля дітей. Він допомагає дитячому самоврядуванню у проведенні цієї роботи в позаурочний час.

Позашкільна робота проводиться педагогами у позашкільних освітньо-виховних закладах - державних й громадських організаційно - та інструктивно-методичних установах із позашкільної роботи з дітьми та підлітками. Є позашкільні заклади загального типу (палаци й будинки школярів, дитячі парки) і спеціалізовані (дитячі бібліотеки, театри, спортивні школи, станції юних натуралістів, техніків, туристів, дитячі залізниці, морські та річкові пароплавства, лісництва).

Професійним обов'язком вчителя є постійне підвищення кваліфікації. Це -головна умова творчої діяльності і зростання педагогічної майстерності. Основи для формування професійної майстерності педагогів закладаються під час їх підготовки у вищому педагогічному закладі освіти. Завершується формування педагога-майстра у процесі самостійної практичної діяльності. Це передбачає як засвоєння нових досягнень психолого-педагогічної науки у процесі самоосвіти, так і аналіз та осмислення власного досвіду роботи і досвіду колег. Не випадково видатні педагоги минулого підкреслювали, що учитель залишається вчителем, поки сам постійно вчиться.

У процесі методичної роботи підвищується науковий рівень вчителя; покращується його підготовка до засвоєння змісту нових програм і технологій, їх реалізації; відбувається постійне ознайомлення з досягненнями психолого-педагогічних наук і методик викладання навчальних дисциплін, вивчення та впровадження у шкільну практику передового педагогічного досвіду; контролюється творче виконання перевірених рекомендацій, збагачення новими, прогресивними й досконалими методами і засобами навчання; удосконалюються навички самоосвітньої роботи вчителя; надається кваліфікована допомога зтеорії та практичної діяльності.

Педагогічна наука може розвиватися лише за умови збагачення її новими фактами, здобутими у процесі пошуково-дослідницької роботи, тобто здійснення наукових досліджень. Хороший учитель, щоб краще й глибше оволодіти своїм навчальним предметом, знайомиться з новою науковою літературою у своїй галузі, слідкує за розвитком даної науки за кордоном, аналізує основну методичну літературу, уважно опрацьовує науково-методичні журнали зі свого предмета, вивчає досвід навчально-виховної роботи своїх колег за фахом, експериментально перевіряє доцільність запровадження у власну практику педагогічних новацій. Працюючи над науковим матеріалом, вчитель завжди намагається педагогічно його переосмислити, виявити те, що саме і як він зможе застосувати у школі для вдосконалення своєї навчально-виховної діяльності, для пробудження і поглиблення інтересу учнів до навчального предмета.

Успішне здійснення навчально-виховного процесу в школі залежить насамперед від якості керівництва педагогічним колективом, яке здійснюється директором школи, його заступником з навчальної роботи і організатором позакласної та позашкільної роботи. Щоб успішно управляти педагогічним і учнівським колективом, організовувати їх на виконання завдань, які вирішує сучасна школа, керівникам треба знати не тільки психологію дітей і дорослих та педагогіку, а й програму дій працівників школи. Вони повинні мати, передусім, організаторські здібності та бути взірцем для своїх колег-учителів. Визначальними якостями керівника педагогічного колективу є також нетерпимість до проявів зазнайства і самозаспокоєння, відчуття нового, творчий підхід до шкільних проблем. Успішна робота керівництва школи забезпечується повсякденною підтримкою кожного творчого починання і педагогічних шукань. Кращим керівникам шкіл властиві висока професійна майстерність та глибока компетентність серед вчителів у питаннях педагогічної теорії і практики, почуття поваги до колективу, непохитна віра в його творчі можливості, уміння захопити своїм прикладом.

Запишіть з яких видів діяльності складається професійна діяльність вчителя, що ви запам’ятали з цього фрагменту лекції (4 хвилини).

Які записи ви зробили в конспекті?

Отже учительська професія поєднує в собі дві спеціальності. Кожен учитель є спеціалістом з того предмета, який він викладає, і, крім того, — педагогом-вихователем. Ці дві спеціальності у діяльності вчителя завжди виступають в єдності: навчаючи дітей своєму предмету, вчитель виховує їх; а виховуючи — домагається вищих успіхів у навчанні. Виконання функцій викладання і виховання—не рівнозначні. Навчитися виховувати дітей набагато складніше, ніж їх навчити.

Систему педагогічної діяльностіскладають викладання, виховання, класне керівництво, діяльність із професійного самовдосконалення, управлінська, організаторська, методична, позашкільна, науково-дослідна. Ці види діяльності вирізняються за своїми цілями, змістом, методикою виконання.

Поиск по сайту: