Влада – це можливість впливати на поведінку інших

Влада вимагає існування певного важеля, за допомогою якого можна би було здійснювати вплив. Ці важелі можуть мати адміністративний та соціально-психологічний характер. Влада має постійну основу, що ґрунтується на тривалих взаємовідносинах між керівниками і підлеглими. Основні мотиви таких взаємовідносин визначають характер влади. Влада є інструментом соціального управління, що забезпечує цілеспрямований вплив на людську поведінку, призводить до змін або припинення людських стосунків та взаємозв’язків між складовими соціекономічної системи. Вона передбачає право виказувати, вимагати виконання, приймати рішення, розподіляти ресурси, діяти як організатор, керівник і контролер водночас. Баланс між владою і обов’язками називається паритетом влади.

У стосунках між керівником та підлеглим в процесі використання влади існує пряма пропорційна залежність (баланс влади): влада керівника над підлеглими зростає, якщо зростає їх залежність від нього.

Залежність це ситуація, за якої виконавець змушений діяти саме так, як того бажає керівник.

Ця залежність може набувати різних форм прояву – прямо чи опосередковано підлеглі залежать від управлінського рішення керівника. В свою чергу, підлеглі впливають на керівника, адже це вони реалізують на практиці всі його рішення, вказівки, накази та розпорядження, і саме виконання дорученої роботи залежить від них. Тому, керівник повинен враховувати думку підлеглих та їх ініціативу.

Отже, забезпечення управлінського впливу і надання об’єкту управління бажаного стану, що здійснюються на основі використання важелів влади, формують основу керівництва. Сам характер керівництва визначається різними чинниками виробничо-господарського, економічного, науково-технічного характеру тощо. Внаслідок чого виникають різноманітні класифікації форм впливу, влади та стилів керівництва.

14.3. Форми впливу та влади

Влада може набувати різноманітних форм. Її форми визначаються мотивами, які керують людьми в процесі забезпечення управлінського впливу. Ефективність організації залежить не лише від професіоналізму керівника, а й від форм влади, які він застосовує, а також від уміння пристосовувати використовувану форму влади до існуючих умов.

У сучасному менеджменті виокремлюють сім основних форм влади:

Влада заснована на примусі, штрафних санкціях та загрозі покарання. В її основі лежать різні за походженням побоювання підлеглих – втратити роботу, повагу, посаду, можливість бути покараним тощо. Така влада вимагає жорсткого контролю і сприяє формуванню негативного ставлення підлеглого до свого керівника. Керівник, за використання такої влади намагається пригнічувати та знешкоджувати тих співробітників, поведінка яких не вписується у визначену ним схему поведінки.

Влада заснована на винагороді. В її основі – стимули і винагороди як головні важелі впливу на працівників. Складність при використанні цієї форми влади полягає в тому, що не завжди легко знайти такий тип винагороди, який би заставив працівника робити свою роботу краще. Сила цієї влади буде тим відчутнішою, чим тіснішим буде зв’язок між стараннями, наполегливістю, самовідданістю працівників та досягнутими результатами з одного боку та позитивною реакцією лідера (визнання, преміювання, ставлення за приклад, службова кар’єра) – з іншого.

Законна (традиційна, легітимна влада). Вона випливає зі статусу керівника в організації, є невід’ємним атрибутом формального лідера і ґрунтується на переконанні підлеглих у праві керівника віддавати обов’язкові для виконання накази. Переваги та недоліки даної форми влади залежать від особистих характеристик та стилю кожного керівника.

Експертна влада – передбачає унікальний досвід, високу кваліфікацію, спеціальні глибокі знання та фахові практичні навички, які переконують підлеглого в тому, що керівник краще розуміє проблему, яка вирішується. Дії та вчинки керівника, що використовує цей тип влади, підлеглі сприймають як “істину в останній інстанції”, на віру, без перевірки, в його словах не сумніваються. Таку владу керівники часто використовують при вирішенні суперечок. Недоліком її є те, що єдина помилка може зруйнувати довіру підлеглих до керівника.

Інформаційна влада. Випливає із можливості керівника контролювати усі інформаційні потоки на своєму рівні. Знання усіх найдрібніших аспектів діяльності підрозділу чи організації дозволяє маніпулювати волею людей, які цими знаннями не володіють. Окрім того, потреба в інформації з боку працівників збільшує їх залежність від керівника, що володіє цією інформацією.

Еталонна (харизматична) влада. Формується на силі особистих якостей, внутрішньої енергетики або професійних здібностей людини, визнаної лідером не лише формально. Якості харизматичного лідера прагнуть наслідувати його послідовники. Керівник, який володіє харизматичним впливом. Для підлеглим є взірцем, людиною. Котра уособлює ті властивості та якості, якими прагнуть володіти інші члени колективу. Недоліком даної форми влади є те, що влада такого лідера над підлеглими є надто сильна і може бути використана для негативного впливу на людей.

Влада заснована на участі потребує таланту передавати частину своїх функцій на підлеглих, помічників. Визначення частини повноважень, що можуть бути делеговані іншим працівникам є досить складним процесом, проте, це дає можливість зосередитися на головних завданнях. Делегування частини своїх повноважень підлеглому збільшує авторитет керівника в його очах. Це в свою чергу збільшує залежність підлеглого, що пов’язано із його побоюванням втратити ці повноваження. Недоліком даної форми влади є те, що не всіх працівників додаткові повноваження будуть мотивувати.

Використання усіх форм влади на практиці та їх комбінація залежить від конкретної ситуації. Менеджер має прагнути до раціонального поєднання всіх можливих форм і джерел влади, оскільки це є однією з головних умов ефективного керівництва.

14.4. Теорії лідерства. Типологія лідерів

В процесі формування успішних керівників дослідники менеджменту намагалися сформувати єдину теорію успішного лідера, виділити якості притаманні таким людям, узагальнити досвід їх діяльності. Внаслідок цього було сформовано три підходи до вивчення лідерства: підхід з погляду особистих рис, підхід з позиції людської поведінки та ситуаційний підхід.

ПІДХІД З ПОГЛЯДУ ОСОБИСТИХ РИС ЛЮДИНИ

Першим підходом до вивчення лідерства були дослідження особистості (“теорія особистості”), у яких було зроблено спробу виявити ті якості, які вирізняють видатних історичних особистостей.

Пізніше американський професор У. Шелдон сформував “конституціональну теорію”, в якій намагався визначати поведінку людини по її тілобудові. Внаслідок чого він сформував твердження, що люди з міцною пропорційно розвиненою статурою (мезоморфи) мають найбільше шансів стати успішними лідерами.

Консультант з питань лідерства У. Беніс, внаслідок узагальнення психологічних особливостей 90 лідерів, наголосив, що для лідера важливим є володіння такими якостями: управління увагою; управління значенням; управління довірою ; управління собою.

Якості, що дають змогу стати лідерами, дослідники об’єднали в такі групи: фізіологічні, психологічні, інтелектуальні та ділові.

Однак, як засвідчує практика, наявність чи відсутність цих рис не означає, що людина обов’язково стане лідером. Хоча й нині провідні бізнес-школи пропонують тренінг-курси для розвитку лідерських рис, але вони стосуються лише вдосконалення ділових якостей і комунікативних навичок.

Поиск по сайту: