Активність особистості та її джерела

Тема: Психологічний аналіз мотивації.

1. Активність особистості та її джерела. 2. Місце мотивації в структурі особистості. 3. Потреби й мотиви.

Методичні вказівки

Під час вивчення даної теми доцільно зосередити увагу на тому, що мотивація — це сукупність факторів, що визначають поведінку. Це поняття визначає відношення, яке існує між дією та причинами, що пояснюють її та виправдовують. Слід розрізняти первинні види мотивації, або біологічні спонукання, необхідні для правильного функціонування організму, від потреб, які мають лише віддалене відношення до виживання.

Метою вивчення даної теми є:

1. з’ясування мотивації як психологічної категорії;

2 здійснення аналізу понять “мотивація”, “мотив”, “стимул”;

3. визначення взаємозв’язку мотивації з емоційно-вольовою сферою особистості;

4. визначення взаємозв’язку мотивації з психічними пізнавальними поцесами;

5. визначення зв’язку мотивації особистості з діяльністю;

6. з’ясування властивостей потреб;

7. засвоєння основних понять: мотивація, мотив, стимул, потреба.

Активність особистості та її джерела.

Проблема активності особистості — проблема суб’єктивного реагування особистості на вплив біосоціального середовища. В процесі активного спілкування людей, досягнення ними порозуміння, у прагненні з’ясувати причини поведінки іншої людини завжди присутнє те, що називається мотивом вчинку — спонукою, що приводить до його здійснення.

Більшість дій людини має цільовий характер. Людина вдається до дії тому, що поставила перед собою якусь конкретну мету: змінити свій спосіб життя, досягти успіху в певній справі, подолати власні недоліки тощо. Не кожна мета стає тим, що підштовхує людину до дії. Лише мета, яка має для людини привабливу силу, може протягом певного часу спрямувати її психічну активність, роздуми, думки. У людини з’являється досить сильна внутрішня потреба в дії, виникає могутня спонука, яка й приводить її до вчинку.

Для того, щоб зрозуміти більшість видів людської поведінки слід розглянути основні теорії мотивації.

Теорія біологічних спонукань передбачає, що організм постійно прагне отримати стан рівноваги (процес, який називається гомеостазом), тобто, до того, щоб задовольнити свої потреби і, таким чином, привести до нуля спонукання, які вони породжують. Це теорія прямої та простої мотивації, яка пояснює задоволення біологічних потреб. Однак ця теорія не пояснює всіх видів мотивації. Наприклад, яким чином пояснити, що сита людина на вечірці може з’їсти не один шматок торту? К.Лоренц. стверджує, що в таких випадках сприймання зовнішніх об’єктів відіграє роль стимула, який може бути таким значущим як і внутрішнє спонукання. “Гідромеханічна ”«Гідромеханічна» модель К. Лоренца дозволяє (хоча і не повністю) пояснити зв’язки, які існують між фізіологічним станом організму і подразниками, які надходять з оточуючого середовища.

Але з іншого боку як пояснити бажання увімкнути телевізор, якщо немає в цьому ані мети, ані потреби? В таких випадках, людина, яка позбавлена подразників ззовні, вона шукає ситуацію, яка дозволила б їх знайти та відчути певне збудження. Ця потреба у збудженні (посиленні активації) або зниженні рівня активації, пов’язаної з перенавантаженням або появою нової потреби, розглядається в теорії оптимальної активації.

Теорія оптимальної активації Д. Хебба пояснює, що організм прагне зберігати постійний вплив подразників, посилюючи його або послаблюючи з метою підтримувати оптимальний рівень бадьорості. Згідно цієї теорії, оранізм прагне підтримувати оптимальний рівень активації, який дозволяє йому функціонувати найбільш ефективно. Цей рівень не відповідає абсолютному нулю (як зазначається в теорії біологічних спонукань) , а залежить від фізичного стану певної людини у визначений момент. Таким чином, деякі люди потребують більш потужного притоку стимулів, ніж інші, які здатні переносити їх в обмеженій кількості.

Ця потреба у стимулах змінюється також в залежності від психічного стану людини. Оптимальний рівень активації людини відрізняється під час сну від того, який вона має під час творчої діяльності. Ця теорія пояснює чинники виникнення поведінки, але не дає вказівок на те, яким чином ця поведінка буде спрямовуватися. Ця обмеженість пояснюється тим, що більшість досліджень проводилося на тваринах в лабораторних умовах.

Когнітивні теорії мотивації спираються на той факт, що всі наші дії мотивовані. Мотивацію слід розглядати не як “силу ”«силу», яка прагне підтримувати рівновагу, а як механізм вибору форм поведінки, яка спонукає людину діяти у відповідності з фізичним станом, емоціями, думками, а також з визначеними цілями і планами, в яких реалізується почуття компетентності.

Р.Боллес (1974) розглядає мотивацію як «механізм вибору» форми поведінки. Цей механізм у випадку необхідності відповідає на зовнішні подразники, але частіше він обирає можливість, яка в даний момент відповідає думці або ситуації.

Е. Десі (1975) вважає, що вчинки людини мотивуються внутрішньо у відповідності з її генетично детермінованими особливостями. На його думку, людину більше приваблює діяльність, яка розвиває почуття компетентності. Доказом цьому, як стверджує С. Фішер (1978) є той факт, що високих результатів досягають ті, хто усвідомлює , що сам організував свою роботу і стежить за тим, щоб вона була гарно виконаною.

Основу мотиваційної сфери особистості становлять потреби — динамічно-активні стани, які виражають її залежність від конкретних умов існування і породжують діяльність, спрямовану на зняття цієї залежності. В процесі діяльності відбувається як розвиток особистості, так і перетворення середовища, в якому живе людина. Отже, потреби — це рушійна сила розвитку особистості.

Потреби — суб’єктивні явища, що спонукають до діяльності й представляють собою відбиття необхідності організму в чому-небудь. Все різноманіття потреб може бути зведене до двох основних класів:

· біологічні;

· інформаційні.

Біологічні потреби легко з’являються й швидко насичуються. Регулююча функція біологічних потреб обмежена, оскільки вони визначають поведінку в порівняно невеликі відрізки часу, протягом яких відбувається задоволення потреб. Якби тварина або людина діяли під впливом тільки цих потреб, то їхня активність була б дуже обмеженою.

Інформаційні потреби (до них відносяться й пізнавальні, й соціальні) є ненасичуваними або значно менш насичуваними в порівнянні з біологічними потребами. Тому їхня регулююча функція стосовно поведінки людини є необмеженою.

Одна з властивостей потреб — їх пасивно-активний характер. Потреби задаються людині умовами її біосоціального існування і пов’язані з виникненням дефіциту в нормальній життєдіяльності — соціальній або біологічній. З іншого — потреби детермінують активність, спрямовану на усунення цього дефіциту.

Іншою властивістю потреб є їх суб’єктивно-об’єктивний характер. У процесі мотивацій суб’єктивна і об’єктивна сторони потреби виступають як єдність протилежностей.

Суб’єктивний бік потреби характеризується кількома моментами:

а) суб’єктивне середовище потреби, фон, тобто внутрішня система потреб, рівень їх розвитку й стану в цю мить, які посилюють або послаблюють імпульс до дії;

б) суб’єктивні засоби задоволення потреб;

в) суб’єктивна цінність — значущість задоволення потреби й зусилля, необхідного для її задоволення.

Об’єктивний бік потреби:

а) об’єкт нестатку, потреби;

б) об’єктивне середовище — ситуація, що сприяє або не сприяє її задоволенню;

в) об’єктивні шляхи — засоби, можливості задоволення потреби;

г) об’єктивна цінність — значущість задоволення потреби й зусилля, необхідного для її задоволення.

Перша передумова будь-якої діяльності є суб’єкт, що володіє потребами. Наявність у суб’єкта потреб — це також фундаментальна умова його існування. У своїх первинних біологічних формах потреба є стан організму, що виражає його об’єктивну нестачу у доповненні. Адже ніяка жива система не може підтримати свою внутрішню динамічну рівновагу й не здатна розвиватися, якщо вона виключена із взаємодії, що утворює більш широку систему.

Ще одна характеристика потреб — їхня предметність. Стан потреби характеризується чіткою предметною спрямованістю. Потреба в предметі відчувається заради його опанування як необхідного, але відсутнього в дану мить компонента системи в цілому. Потреба — це завжди відчування нестачі в чомусь певному. Цим пояснюється чітка автономність і диференційованість потреб у свідомості особистості.

Суттєвим аспектом потреб є їх суспільно-особистісний характер. Потреби індивіда пов’язані з потребами суспільства, вони формуються і розвиваються в контексті розвитку останніх. Їх неможна зрозуміти, не досліджуючи історичний розвиток суспільства. Аналізуючи потреби індивіда, треба враховувати особливості тих спільнот, до яких він належить. Належність до спільноти є однією з найважливіших детермінант мотиваційної сфери особистості. Оскільки будь-який індивід належить до низки людських спільнот, а в процесі його розвитку кількість спільнот змінюється, природно змінюється і система його потреб. Включаючись до кожної нової спільноти, особистість засвоює її потреби.

Поиск по сайту: