Велике переселення народів і слов’яни

У IІI–VII ст. відбувалися процеси, названі істориками Великим переселенням народів. Це були масові переміщення германських, слов’янських, сарматських та інших племен і їх вторгнення на територію Римської імперії.

Велике переселення народів поклало початок утворенню сучасних народів на землях, де вони проживають донині. Цей період вважають межею між історією Стародавнього світу і Середніх віків.

Які ж були причини Великого переселення народів?

Їх декілька. Передусім – зміни клімату, що впливали на врожайність, а це відповідно, вело до зміни кількості населення. До цього треба додати успіхи в розвитку сільського господарства після впровадження залізних знарядь праці, що призвело до швидкого збільшення чисельності людей і перенаселення окремих територій.

Другою групою причин називають події всередині племен: боротьба за владу і витіснення переможених за межі своїх земель, утворення воєнної знаті, яка прагнула військової здобичі і нових, підвладних їй територій.

Велике переселення народів почалося рухом на південь з Прибалтики у Північне Причорномор’я германських племен готів.

Експансія готів спричинила кінець венедської або зарубинецької єдності раннього слов’янства. На територію сучасної Східної Польщі вони прийшли з Прибалтики у І ст. н. е. В наступному столітті готи просуваються у східному напрямку на Волинь, винищуючи слов’янську людність. Волинські слов’яни тікають на схід у Подніпров’я та на південь у Подністров’я. На Дніпрі вони беруть участь у формуванні Київської культури ІІІ–IV ст., а в Подністров’ї – Зубрицької. З готською навалою ІІ–ІІІ ст. лінгвісти пов’язують появу у слов’янських мовах германських слів «князь», «полк» (нім. folk) та інших. З цим періодом пов’язані і назви германців – «нємци», «німці», які ввійшли згодом у всі слов’янські мови. На відміну від пришельців-німців «німих людей», з’явилась самоназва «слов’яни» (люди, які говорять словами).

Рятуючись від винищення готами, слов’яни просуваються Дністром на південь у Буджацькі степи та на Нижній Дунай. Останнім часом тут відкрито пам’ятки етулійського типу, що матеріальною культурою нагадують зубрицькі поселення Верхнього Дністра. Слов’янські племена венедів десь між Нижнім Дністром і Дунаєм у ІІІ–IV ст. згадуються у так званих Певтінгерових таблицях. Із Волині готи долиною Південного Бугу виходять у причорноморські степи. Зарубинецький масив ранніх слов’ян був розрізаний готами на дві частини – Київську культуру Придніпров’я та Зубрицьку групу племен Верхнього Подністров’я. Надалі ці частини ранньослов’янської спільноти розвиваються самостійно, маючи, однак, чимало спільних рис. У ІІІ–ІV ст. у Подністров’ї зубрицькі племена під впливом даків, римлян, германців формують Черняхівську культуру, тоді як у Подніпров’ї своїм історичним шляхом розвивалася Київська культура.

Отже, готська навала поділила слов’янську спільноту на західну і східну частини.

Про прихід готів та їхнє панування у Північному Причорномор’ї в ІІІ–IV ст., що призвело до розчленування єдиного ранньослов’янського масиву венедів на антів Подніпров’я та склавинів Подністров’я і Волині, пише готський історик Йордан у своїй праці «Гетика» (середина IV ст.). Спочатку він описує важку мандрівку готів через безкраї болота (очевидно, поліські), де на гатях загинуло багато людей. Витримавши виснажливу війну з місцевою людністю, готи прийшли у причорноморські степи, окупувавши Крим. Остготи розселились у Нижньому Подніпров’ї, вестготи зайняли терени між Дністром, Карпатами та Нижнім Дунаєм. У середині ІІІ ст. готи здійснюють численні напади на римські провінції у Подунав’ї. Однак, коли в 274 р. римляни залишили Дакію, військова експансія готів спрямовується на захід у Трансільванію.

Контакти з римлянами зумовили поширення християнства серед готів. З’являється готський переклад Біблії, який здійснив християнізований гот Ульфіла. Наприкінці ІІІ ст. постає готська держава, яку під назвою імперії Германаріха описує Йордан. Він надто перебільшує її розміри, включаючи до неї велетенські обшири від Балтії до Чорного моря.

У 70-ті роки IV ст. в українські степи зі сходу вдерлась перша тюркська орда – гуни, зруйнувала грецькі міста-держави у Північному Причорномор’і і розгромила готів. Імператор розбитих готів Германаріх у 375 р. покінчив життя самогубством. Його наступник на троні Вінітар розпочинає війну з антами, підступно вбиває їхнього князя Божа і розпинає на хрестах 70 знатних антських старійшин. Гуни виступають на боці слов’ян і вбивають Вінітара. Вірогідно, цю війну треба розуміти як сутичку готів, що під тиском гунів відходили на захід, з слов’янськими племенами Нижнього Подністров’я та Буджацьких степів, що відомі археологам під назвою Етулійської спільноти. Більшість готів переселяється на Середній Дунай, але частина залишається в Криму. Готська держава в Кримських горах, за деякими даними, проіснувала до пізнього Середньовіччя.

Поиск по сайту: