Поняття цивілізації та її ознаки

Історія суспільства – це розвиток людської цивілізації, що проходила певні етапи і закономірні стадії соціального поступу. Поняття "цивілізація" формувалося історично, а філософи в різні часи вкладали в нього різний зміст.

Вперше це поняття стало широко використовуватися в епоху Просвітництва у Франції і розглядалося просвітителями як близьке за своїм змістом поняттям "духовна культура", "розум", "справедливість".

У подальшому поняття "цивілізація" уточнювалося, вводилися нові характеристики цивілізаційного процесу. Так, Кант розмежовував поняття культури і цивілізації. Цивілізація, на його думку, є лише зовнішній "технічний тип культури". В процесі розвитку суспільства їх взаємодія суперечлива, тому що духовна культура, особливо в її моральному аспекті, відстає від цивілізації. Цієї думки дотримувалися Шпенглер, Ніцше (друга половина XIX ст.). Вони стверджували, що розвиток цивілізації неухильно призводить до деградації та духовної загибелі суспільства. Зокрема, Шпенглер заявляв, що цивілізація – це етап занепаду культури, її старіння.

Одночасно в соціальній філософії поняття цивілізації використовується для характеристики конкретного суспільства як соціокультурного утворення.

Так, А. Тойнбі виділяв цивілізації Стародавнього Єгипту або Вавилону, арабську цивілізацію тощо.

Крім того, в суспільних науках подекуди фігурує поняття цивілізації як фіксація певного рівня технологічного розвитку.

Засновники марксистської філософії розглядали цивілізацію як результат досягнень матеріальної і духовної культури, типи якої визначаються змістом суспільно-економічних формацій. Говорячи про ступені розвитку світової цивілізації, вони підкреслювали її конкретно-історичний характер, обумовлений рівнем і розвитку суспільного виробництва.

У сучасній філософії цивілізацію розглядають як універсальне поняття, що визначає зміст усіх суспільних процесів і лежить в основі класифікації основних історичних етапів розвитку суспільства.

Під цивілізацією розуміють не тільки і, головним чином, не стільки результати матеріальної і духовної діяльності людей, хоча самі по собі вони також важливі, а й спосіб або технологію відтворення суспільних відносин, "соціальну організацію, що творить і відтворює суспільне життя" (П. Сорокін). Тобто, цивілізація поєднує в собі перетворену людиною природу та засоби цього перетворення, людину, що засвоїла культуру і здатна жити і діяти в окультуреному середовищі, а також сукупність суспільних відносин як форм соціальної організації культури, що забезпечують її існування та розвиток.

У наш час до змісту цивілізації додається також здатність суспільства вирішувати глобальні проблеми, в тому числі основну з них – виживання людства. Таким чином, в основі цивілізації лежить діяльнісний підхід, який вирішальну роль у цивілізаційному процесі відводить суб'єктивному фактору та духовній культурі.

Отже, цивілізація є соціокультурним утворенням. Якщо поняття "культура" характеризує людину, визначає рівень її розвитку, способи самовиразу в діяльності, творчості, то поняття "цивілізація" характеризує соціальне буття самої культури.

Залежно від ступеня технічної оснащеності у сфері суспільного виробництва, свободи особи в соціальній і духовній сферах, типу культури визначаються і якісно різні типи цивілізацій:

– космогенна (охоплює стародавній світ та епоху Середньовіччя);

– техногенна, або індустріальна (відповідає капіталістичній і соціалістичній суспільно-економічним формаціям);

– антропогенна, інформаційне суспільство (формується в наш час).

СВІТОВА ЦИВІЛІЗАЦІЯ - система перетинів поміж країнами світу, заснована на либе-
ральных цінностях, спільною для ринку сировини, продуктів і якості знань, створюють у
людей різних країнах подібне уявлення про цілі та військово-політичні завдання человечес-
тва і опредиляющем наявність в цих країн загальних інтересів, що спонукають к
диалогу.

ЛОКАЛЬНА ЦИВІЛІЗАЦІЯ - великі регіони землі національного чи преднацио-
нального рівня, істотно які від інших в напрямі социально-
культурного розвитку ідеалу та світобачення, і взаємодіють друг с
іншому як особливі блоки регіональної структури світової історії (Индия,
Китай, Арабський світ, Росія). Поээт в большенстве теорій цивілізацій 20
століття в Вебера М.М., Карла Ясперса, А.Тоньби, Л.Февра, Ф.Броделя, О.Шпен-
глера, Т.Сорокина.

Поняття " локальна цивілізація " схоже з визначенням " національна культура " .
Історія цивілізації зайнята вивченням основопалагающих ідеалів, які пре-
дають культурі цілісність прояви цих ідеалів. Історія цивілізацій изу-
сподівається форми і рівень універсалізації культури - це способность
стати організуючою силою нового наднаціонального (цивілізаційного) єдності в
державного життя, економіки, жуховной життя. Історія цивілізацій изучает
боротьбу локальних цивілізацій за домінування у світі, форми їх взаимодействия,
культурне запозичення друг у друга.Термин «цивилизация» введен сравнительно недавно — около двух столетий назад — французскими просветителями для обозначения граж­данского общества, в котором царствуют свобода, справедливость, право­вой строй. Но вскоре этому быстро привившемуся понятию стали прида­вать совершенно различное значение. Так, американский антрополог Л. Морган и вслед за ним Ф. Энгельс определяли цивилизацию как стадию развития человеческого общества, которая наступила вслед за дикостью и варварством и характеризовалась упорядоченностью общественного строя, возникновением классов, государства, частной собственности. О. Шпенглер понимал под цивилизацией фазу заката культурно-историче­ского типа, его разложения, употреблял этот термин в негативном смысле. А. Тойнби писал о локальных цивилизациях как различных культурно-ис­торических системах, рассматривая их как динамические образования эволюционного типа. Сейчас стало модным говорить о развитых демокра­тических странах как о цивилизованном мире, в отличие от тоталитарных или диктаторских режимов.

Этот термин используется в двух смыслах: миро­вые и локальные цивилизации. Мировая цивилизация — этап в истории человечества, характеризующийся определенным уровнем потребностей, способностей, знаний, навыков и интересов человека, технологическим и экономическим способом производства, строем политических и общест­венных отношений, уровнем развития духовного воспроизводства; по су­ти дела речь идет о сверхдолгосрочном (многовековом) историческом цикле. Смена мировых цивилизаций выражает поступательное движение исторического прогресса, саморазвитие человечества.

Некоторые историки оспаривают правомерность самого понятия «ми­ровая цивилизация». Так, Л.И. Семенникова считает, что «говорить о еди­ной цивилизации, по крайней мере, преждевременно, а может быть, и не­возможно. Это скорее мечта интеллектуальной элиты высокоразвитых стран, чем реальность. Об общечеловеческой цивилизации можно гово­рить лишь в том смысле, что на планете существует сообщество разумных существ, которое развивается в соответствии с естественными и общест­венными законами и имеет общие интересы. Само человеческое сообще­ство неоднородно, его историю невозможно понять, исходя из общеплане­тарного подхода... концепция единой мировой цивилизации отрицает многовариантность развития... под ее флагом вновь предлагается идея унифицированного развития».

Такой подход не нов: его отстаивали О. Шпенглер, в какой-то мере А. Тойнби. При этом отрицается всемирная история: она превращается в конгломерат изолированных процессов развития локальных цивилизаций. Отбрасывается взаимовлияние их динамики в рамках общеисторических ритмов развития человечества как единой общности (что не исключает, а предполагает растущее разнообразие ее составляющих). Тем более удиви­тельно встречаться с таким пониманием истории в конце XX в., когда общность исторических судеб всех народов Земли стала очевидной. Кро­ме того, если продолжать логику рассуждений Л.И. Семенниковой, то нужно отказаться и от понятия локальной цивилизации, в том числе и рос­сийской, поскольку и она весьма неоднородна, состоит из множества на­ций, регионов, городов, сел, каждый из которых имеет свою специфичес­кую, неповторимую историческую ритмику. Одинаково неразумно как иг­норировать эту специфику, так и отрицать общность исторической дина­мики локальных и мировых цивилизаций.

Локальные цивилизации выражают культурно-исторические, этничес­кие, религиозные, экономико-географические особенности отдельной страны, группы стран, этносов, связанных общей судьбой, отражающих и преломляющих ритм общеисторического прогресса, то оказываясь в его эпицентре, то удаляясь от него. Каждая локальная цивилизация имеет свой почерк, свой ритм, более или менее синхронизированный с ритмом мировых цивилизаций. Наиболее полная каталогизация локальных циви­лизаций проведена А. Тойнби в его многотомном труде «A Study of History» (1934 — 1961 гг.), основное содержание которого издано на рус­ском языке в 1991 г. под названием «Постижение истории».

Поиск по сайту: