Поняття юридичної деонтології. Історичні коріння юридичної деонтології

Заняття № 1

ТЕМА 1 ПОНЯТТЯ ТА ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЮРИДИЧНОЇ ДЕОНТОЛОГІЇ. УКРАЇНА ТА МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ ЩОДО ЮРИДИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Лекція

Поняття юридичної деонтології. Історичні коріння юридичної деонтології

Деонтологія, зокрема юридична деонтологія, як наука виникла по­рівняно недавно. Існують різні її види. Нині в Україні найбільш роз­роблена медична деонтологія. Напевно, причина у тому, що найцін­нішим для людини є життя, здоров'я і саме буття, яке часто залежить від лікарів, від виконання ними професійного обов'язку. Юристи ма­ють справу з аналогічними цінностями, у їхніх руках - доля людини. Але юридична деонтологія перебуває лише на дискусійній стадії до­слідження, хоча й має специфічні переваги над медичною.

Деонтологія - це розділ етики, що вивчає проблеми обов'язку, сферу обов'язкового, всі форми моральних вимог та співвідношення їх.

Можна вважати, що деонтологія стосується усього кола проблем, пов'язаних з моральним, зі сферою належного, потрібного.

Термін «деонтологія» вперше ввів у науковий обіг англійський фі­лософ права Ієремія Бентам у праці «Деонтологія» (1834 p.). Деонто­логія, основи якої досліджував І. Бентам, є вченням про професійні обов'язки і врахування результатів їх виконання людиною. Як зазна­чав учений, у кожній дії важливий підсумок, тобто та користь, яку приносить дія. Початок користі, за І. Бентамом, становить основу деонтології.

Дослідження юридичної деонтології розпочато у колишній союз­ній державі зі вступу до спеціальності. С. Алексеев і М. Айзенберг опублікували відповідні підручники. Багато уваги приділяв розвиткові ідеям юридичної деонтології професор Львівського університету П. Рабінович. Під його керівництвом здійснювалось чимало наукових досліджень. (Зокрема, висновки дипломної роботи автора (колишньо­го студента) поступово переросли у глибоке дослідження професійної етики (кандидатська й докторська дисертації), а тепер - у юридичну деонтологію, професійну культуру юриста та філософію права).

У другій половині 80-х років була вже запроваджена для вивчення навчальна дисципліна «Юридична деонтологія». Започаткував її про­фесор В. Горшеньов у Харківському юридичному інституті (нині -Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого) як пропедев­тичну, вступну, можливо, ще й як експериментальну. У 1988 р. ви­йшов друком навчальний посібник.

По суті, погляди на юридичну деонтологію, викладені професора­ми В. Сокуренком та В. Горшеньовим, діаметрально протилежні. Якщо перший фахівець приділяв основну увагу внутрішнім процесам при виконанні юристом службового обов'язку, то другий - здебільшого надає перевагу зовнішнім. Згодом в Україні з'явилися монографії, підручники, навчальні посібники, автори яких надавали перевагу тео­рії В. Горшеньова.

Наше бачення юридичної деонтології грунтується на дослідженнях В. Сокуренка, погляди якого поділяє також М. Коваль та деякі інші науковці. Існування різних підходів до деонтологічних проблем, без­умовно, збагачує правничу науку, робить її змістовнішою.

На наш погляд, є всі підстави твердити, що в Україні існує дві деон-тологічні школи: харківсько-київська (професор В. М. Горшеньов) і львівська (професор В. Г. Сокуренко). Деонтологія - це жива онтоло­гія, онтологія в дії. Для неї важливий хід думок, спрямований у май­бутнє, до дій, до потрібного й належного. Для останнього найбільш характерним є внутрішнє ставлення особи до реальної дійсності, що знаходить вияв у обов'язках юриста: спілкуванні, прийнятті рішення, пізнанні явища та ін. Обов'язок - поняття ширше, ніж усі інші, оскіль­ки основними тут є внутрішні процеси - думки, а не дії. Тобто з по­чуття обов'язку, його ступеня випливають певні особисті норми, які характеризуються високою якістю.

В. Сокуренко, спираючись на вчення І. Канта, зазначав, що припи­си моральних і юридичних норм безпосередньо діють на суб'єкт, який усвідомлює, що його воля підкорена вимогам норм. Це поро­джує уявлення про внутрішній обов'язок, його загальнолюдську цін­ність і конкретні соціальні блага, закладені у самому вчинку. Цей процес формує той внутрішній імператив (наказ), «закон», який людина накладає сама на себе, який необхідний сам собою. Сутність внутрішнього імперативу як вихідного моменту полягає в тому, що людина ставить собі мету, яка водночас є її внутрішнім обов'язком. У цьому немає суперечності, оскільки людина сама себе примушує, що цілком сумісно з її внутрішньою свободою й виявом власної сво­боди волевиявлення - права вибору поведінки у межах об'єктивно існуючого соціального нормування.

Під обов'язком розуміють те, що треба безвідмовно її виконувати згідно з вимогами суспільства або виходя­чи із власного переконання.

Тому його треба розглядати як зовнішній та внутрішній імперати­ви (накази). Зовнішній імператив обов'язку виробляє для конкретного юриста інша особа, держава, закон. Це своєрідна повинність, яку не­залежно від своєї волі зобов'язаний виконувати юрист.

Існують різновиди обов'язку: духовний, моральний, національний, суспільний, професійний, юридичний, службовий та ін. Юридична деонтологія зосереджує увагу на службовому обов'язку. Для юриста – це система обов'язкових, самостійних і правових дій у різних соці­альних ситуаціях, пов'язаних з духовною, моральною й великою внут­рішньою потребою служіння суспільству, своїй нації.

Нині поширені такі терміни: «правнича деонтологія», «правова де­онтологія», «юридична деонтологія». Хоча між ними існують деякі, незначні відмінності, проте вони висвітлюють практично одне і те ж: формування внутрішнього імперативу службового обов'язку юриста.

У наукових джерелах виявляються різні підходи до визначення юридичної деонтології. Так, В. Горшеньов та І. Бенедик визначили юридичну деонтологію як галузь юридичної науки, що узагальнює си­стему знань про мудрість спілкування й мистецтво прийняття правиль­ного рішення у юридичній практиці, тобто як науку про пошук атмо­сфери необхідного, істинного результату у спілкуванні юриста як з ко­легами, так і з тими, кому він надає професійні послуги і кого повинен обслуговувати правовими засобами у процесі реалізації свого правово­го статуту.

О. Скакун зазначає, що юридична деонтологія – це галузь юриди­чної науки і навчальна дисципліна, яка є узагальненою системою знань про юридичну практичну діяльність і кодекс професійної пове­дінки юриста, тобто про оптимальний звід правил дозволяючого, зо­бов 'язуючого і рекомендаційного характеру, якими повинен оволодіти юрист і керуватися ними у відносинах, що виникають при виконанні службових (посадових) повноважень. Цю дефініцію автор розглядає у вузькому значенні – як науку про застосування практичної діяльно­сті юристів (це, як правило, норми, що мають рекомендаційний ха­рактер) – та у широкому значенні – як науку, яка, поряд з моральними, аналізує вимоги (нормативи) психологічного, політичного, правового, економічного, екологічного, етичного, естетичного, інформаційного характеру, що пред'являються до професійної культури юристів (крім норм рекомендаційного характеру, це норми - зобов'язуючі, забо­роняючі і дозволяючі).

С. Гусарєв, О. Тихомиров вважають, що юридична деонтологія розкриває зміст та взаємозв'язок таких соціальних явищ, як юриди­чна наука та юридична практика, визначає її функції, виходячи з норм та принципів суспільної моралі, формує систему вимог профе­сійного та особистого порядку, висвітлює етичний бік діяльності юриста, враховуючи спеціалізацію юридичної професії. Юридичною деонтологією вивчаються система, форми, методи та засоби підго­товки висококваліфікованих юристів-професіоналів.

Аналіз наведених дефініцій юридичної деонтології дає змогу згру­пувати основні позиції у чотири групи:

1) знання про кодекс професійної поведінки, професійний етикет, застосування норм моралі, моральні вимоги (нормативи), співпрацю з колегами, взаємостосунки з громадянами, мудрість спілкування;

2) відомості (система знань) про правознавство;

3) відомості про юридичну практику, основні юридичні спеціаль­ності;

4) знання про ставлення до професійної діяльності, мистецтво приймати правильні рішення.

Ми розглядаємо юридичну деонтологію, по-перше, як вступ до спеці­альності, мета якого – навчити студента вважати совість, справедливість головними критеріями його професійної діяльності, виробити внутрішнє почуття, переконання до прийняття справедливого, обгрунтованого юридичного рішення; по-друге – як вступ до філософії права. До речі, юридична деонтологія досліджує ще й такі проблеми, як:

- пізнання сутності внутрішнього імперативу службового обов'язку у правових ситуаціях;

- пошук та встановлення правової істини самим юристом (а не ін­шими особами, установами);

- використання у службовій діяльності, поряд з позитивним пра­вом, норми природного права для об'єктивної оцінки правової ситуації.

Поиск по сайту: