Сучасні екологічні проблеми та шляхи їх розв'язання

В результаті взаємодії суспільства і природи на сучасному етапі виникли гострі суперечності, які призвели до екологічних проблем.

Екологія (від грецьк. eikos — житло, місце проживання) — це сучасне вчення про умови існування і взаємозв'язку живих істот із середовищем їхньої життєдіяльності. Соціальна екологія — це вчення про умови існування, взаємодію людського суспільства в географічному середовищі.

Найскладнішими сучасними соціально-екологічними проблемами, які мають глобальний характер, є:

• проблема вичерпності природних ресурсів;

• підтримка рівноваги біосфери й збереження середовища. Перед сучасним людством стоять дві основні небезпеки — можливість термоядерної катастрофи (трагічне попередження — Чорнобиль) і небезпека незворотного руйнування природного середовища. У практичній взаємодії з природою людина нерідко продовжує керуватися обмеженими регіональними й тільки сьогоденними інтересами, коли природа фактично стає лише плацдармом, на якому розгортається суперництво різних народів, класів, соціальних груп.

Усе це призвело до того, що XX ст. позначилося різким погіршенням стану довкілля: забрудненням повітря, річок, озер, морів, надмірним зростанням шумових навантажень, особливо в містах, захаращенням великих територій різноманітними відходами, зменшенням багатьох природних компонентів та видового складу тваринного й рослинного світу, деградацією ґрунтів та іншими різновидами порушення цілісності природи.Забруднення атмосфери відходами промисловості, транспорту, енергетики спричинює непередбачені зміни кліматичних процесів.

Радіаційні, теплові, шумові, електромагнітні зміни також порушують умови життя людей. Усе це, зрештою, пов'язане зі збільшенням відходів сучасної виробничої технології в усьому світі. Сьогодні 90-98 % речовини, взятої від природи, перетворюється на відходи і забруднює середовище. За існуючих тенденцій минулого (2003) року обсяг газоподібних забруднювачів атмосфери сягнув понад 50 млрд тонн, викидів твердих речовин — близько 800 млрд тонн.

Дедалі гострішими на нашій планеті стають проблеми водного голоду й забезпечення людства мінеральною сировиною та енергією, а також демографічна проблема. Всі вони набули глобального характеру.

Основними ознаками глобальності екологічних проблем є такі:

• вони мають планетарний характер, зачіпають інтереси не окремого регіону, а людства в цілому;

• несвоєчасність їх вирішення загрожує існуванню людства;

• вони потребують спільних зусиль усіх держав і народів;

• їм властивий надзвичайно високий динамізм.

Таким чином, загроза небезпеки в екологічному плані є настільки великою, що для її відвернення людству у своїх відносинах з природою треба виступати єдиним цілим, оскільки багато серйозних негативних ефектів інтенсивної природо-перетворюючої діяльності людини не обмежуються регіональними рамками, а мають планетарний характер.

Ядерна й екологічна небезпеки свідчать про те, що у людства спільна доля, що одна група, один регіон, одна нація не зможуть самостійно вижити й відвернути екологічні катаклізми. Єдність дій, глобальне міжнародне співробітництво в боротьбі за виживання людства потребують вироблення узгодженої наукової платформи, прийнятної для різних соціальних верств, усіх країн і регіонів планети. Безперечно, основою такої доктрини має стати концепція ноосфери, а її реалізація має здійснюватися під егідою ООН.

Демографічні проблеми сучасності

Люди, які живуть на земній кулі, утворюють її населення. Це головні дійові особи взаємовідносин "природа — суспільство", вони творять і самих себе, й усі взаємодії з природою. Тому проблема народонаселення розглядається в площині взаємодії природного і суспільного. Проблеми народонаселення вивчає демографія — наука про закономірності розвитку структури, розміщення й динаміку народонаселення.

Починаючи з середини XX ст., у світі відбувається "демографічний вибух". За даними спеціалістів, динаміка збільшення чисельності народонаселення має такий вигляд:

1850 рік — 1 млрд, 1930 — 2 млрд, 1960 — 3 млрд, 1976 — 4 млрд, 2000 рік — понад 6 мільярдів чоловік.

90 відсотків приросту населення припадає на країни Африки, Азії і Латинської Америки. За даними ООН, до 2025 року населення планети збільшиться ще на 3 млрд чоловік (у країнах Латинської Америки подвоїться). Це означає, що виробництво наявних фондів споживання необхідно збільшити вдвічі (виробництво зернових культур, будівництво житла, шкіл, лікарень тощо). Виникає запитання: чи не досягли ми межі можливостей природи в матеріальному забезпеченні бурхливого збільшення населення? З цього питання існують різні точки зору. Одна з них — мальтузіанство, неомальтузіанство (концепція англійського економіста Т. Мальтуса (1766-1834). Згідно з нею, кількість населення земної кулі збільшується за геометричною прогресією, а виробництво матеріальних благ — за арифметичною, тому людство неспроможне прогодувати себе. Всі біди — війни, епідемії, голод, кризи, безробіття та інші катаклізми, з погляду мальтузіанців, об'єктивно зумовлені дією природних законів збільшення народонаселення. Найбільш реакційні представники цієї концепції відстоювали необхідність війн, епідемій задля скорочення чисельності людей на планеті. З діалектико-матеріалістичної точки зору соціальні хвороби людства — результат не перенаселення, їх причини — в суперечностях суспільства, в недосконалості розвитку його соціально-економічної та політичної сфер. За сучасного рівня розвитку продуктивних сил, як доводять прогресивні вчені, земля може прогодувати до 10 млрд чоловік. Основою соціального прогресу мають бути тільки глибокі прогресивні перетворення в економічній та соціальній структурах суспільства, у зростанні продуктивних сил. Демографічне регулювання здатне прискорювати або сповільнювати соціальний прогрес, але не є його вирішальним фактором.

27. Поняття природи. Слово “природа” викликає багаті асоціації у будь-кого, хоч воно щодо буденного вжитку і видається дещо пишномовним. Пересічний обиватель певної місцевості пов’язує це слово зі своїм безпосереднім, чи ближнім довкіллям. У комфортне життя мешканців міста природа частіше входить погодою, докучливими опадами, коливаннями температури, кімнатними рослинами й тваринами, виїздами “на природу” у вихідні дні. Більшість жителів села сприймає природу з боку повсякденних трудових відносин з природними факторами. У високорозвинених країнах звертає на себе увагу значне зменшення кількості населення, яке, так би мовити, протистоїть природі віч-на-віч: це невелике число фермерів та працівників добувної промисловості. Технічний прогрес сприяє віддаленню людини від природи і може статися, що в перспективі у більшості населення Землі переживання взаємовідносин з природою відійдуть на периферію свідомості і емоційного комплексу. Хіба що засоби масової інформації час від часу будуть доносити до нас жахливі картини природних катаклізмів, а астрономи ще раз нагадають про ймовірні зіткнення Землі з космічними об’єктами.

Поняття "природа" є одним з найдавніших в системі наукового знання та культурної свідомості. Серед найдавніших відомих нам наукових трактатів вчених античності більшість носила назву "Про природу". В сучасній науці поняття "природа" використовується в кількох значеннях:

1) в найбільш широкому — як синонім Всесвіту, матерії, універсуму, всього сущого, світу у всій багатоманітності форм його прояву;

2) в більш вузькому — як об'єкт науки, сукупний об'єкт природознавства;

3) в соціальній екології — як сукупність природних умов існування людини. В побуті це поняття часто вживається для позначення деякої сутності, внутрішньо притаманної тому чи іншому явищу, предмету чи індивіду.

Уявлення про природу не були однаковими в різні історичні епохи. Протягом тисячоліть свого існування людство робило спроби усвідомити своє місце в природі, визначити своє ставлення до неї, а також пізнати межі свого впливу на навколишній світ. З моменту перетворення біологічного виду homo sapiens у соціальну істоту — людину, вона починає себе виділяти в природі, але не відділяється від неї. Первісна людина не сприймала

навколишній світ як щось цілісне, а уявляла його як сукупність предметів та явищ на які переносились душевні і навіть тілесні властивості людини. Природа розглядалась як сукупність істот, часом ворожих, іноді дружніх, споріднених з людиною. В уяві первісної людини сили природи хоч і були могутніми, але ними можна було керувати, оволодівши певними магічними знаннями.

В античні часи, в процесі першопочаткового накопичення наукових знань, починає складатись цілісне сприйняття природи як єдиної системи. За аналогією до давньоіндійських та давньокитайських вчень ( таких як даосизм та школа чарваків) в давньогрецькій філософії структура світу природи розглядається через пізнання його матеріальних чи духовних першооснов. Вже перші відомі нам філософи Стародавньої Греції (Фалес, Анаксагор, Анаксимандр) прагнули пізнати матеріальну першооснову всього сущого, існування якої об'єднує всі явища реального світу (вода, повітря.апейрон). В той же час Піфагор та його послідовники вбачали першооснову світобудови у числах та числових відношеннях які виражають загальну гармонію всього сущого. Будучи стихійними діалектиками, античні філософи намагались відшукати основний закон, за яким розвивається світ. І носія такого закону вони вбачали в природі. Предметом давньогрецької філософії стала природа в самому широкому розумінні цього слова. Не випадково більшість філософських трактатів того часу мали одну й ту ж назву — "Про природу". Філософія вступала в епоху свого формування не тільки в Стародавній Греції, айв Стародавній Індії та в Стародавньому Китаї перш за все як натурфілософія.

В античній філософії природа виступає вершиною доцільності і втіленням ідей гармонії та краси. Мислителі стародавнього світу звертаються до природи як мірила мудрості. Організація індивідуального та суспільного життя згідно з законами природи є, на їхню думку, найбільш доцільною і бажаною. Такі уявлення знайшли своє відображення в свідомості античного суспільства у вигляді міфу про "золотий вік" — час, коли людство жило в гармонії з природою, а люди були вільними і щасливими. Саме забуття одвічних законів природи вважалось джерелом всіх суспільних негараздів, а вихід з такого становища — це повернення до них і побудова на їх основі ідеального, гармонійного суспільства.

"Цілісне, згідно з природою влаштоване місто, має бути мудрим", — писав Платон.

Поряд з цим формувалось утилітарно-прагматичне сприйняття природи як засобу для існування людини, сфери її виробничої експансії, невичерпного джерела споживчих благ.

Криза античного світу та його світосприйняття не обійшли і уявлення про сутність природи та її взаємовідносини з суспільством. В монотеїстичних релігіях відбулось подвоєння світу на реальний, тимчасовий і потойбічний, вічний. Згідно з цими уявленнями все було створено Богом — людина для служіння Богу, а природа для служіння людині. Природне, тілесне протиставляється духові як тимчасове і менш вартісне. Природа трактувалась як щось одномоментно створене і незмінне. Зміни в ній могли відбуватись лише з волі Бога. Якщо ж окремі люди могли керувати її силами (Ісус Навін міг зупинити Сонце, Мойсей — розступитися море), то це могло бути лише як результат її реалізації через них і трактувалось як "чудо". Ті ж, кого могли запідозрити в самостійних спробах реалізації таких дій, жорстоко карались як відьми та чаклуни. Середньовічне сприйняття природи було своєрідним запереченням античного: продовжуючи лінію утилітарно прагматичного ставлення до природи, воно відкидало ідею про неї як носія істинних законів. Таким законом став Бог.

32.Суспільство. У трактуванні суспільства філософська думка представлена численними концепціями, що пропонують відповіді на питання: що таке суспільство, яка його структура, джерела, закономірності та спрямованість розвитку, етапи еволюції, роль і місце різних груп людей та окремих індивідів у соціальних процесах.

Вчення Платона й Аристотеля можна вважати першими філософськими концепціями, що запропонували вирішення проблеми походження, історичних форм та ідеального устрою суспільного життя чи суспільства. Характерними рисами обох концепцій було ототожнення суспільства й держави, соціального й політичного життя, детальний аналіз еволюційної послідовності форм правління: монархії, аристократії, олігархії, демократії і тиранії. Кожен із філософів запропонував свій варіант ідеального суспільного ладу, розробив концепцію його соціальної структури, базові соціально-політичні та моральні цінності.

Подальший розвиток філософського, історичного та соціального знання збагатив теоретичні уявлення про суспільство. Виникли школи та напрями, які з різних ідейних позицій пояснювали сутність соціального життя, його структуру та закономірності. Соціальна філософія Нового часу почала розглядати суспільство не лише як існування однієї країни чи держави, а як буття всіх країн і народів, як історію людства. В інтерпретацію суспільного життя була внесена ідея розвитку.

В поясненні першооснов суспільного життя, факторів, що впливають на існування суспільства, причин соціально-культурних відмінностей людських спільностей можна виділити кілька підходів і напрямів.

Поиск по сайту: