Проблема спілкування перетворилася в наш час на одну з найактуальніших у теоретичному і практичному аспектах. Вважається, що спілкування є однією з найважливіших умов об’єднання людей для будь-якої спільної діяльності. Це стосується також навчання й виховання, у процесі яких відбувається опосередкована спілкуванням спільна діяльність людей, одні з яких передають, а інші засвоюють накопичений людством досвід. У спілкуванні людина, з одного боку, виявляє для себе й інших свої якості, а з іншого – розвиває і формує їх. Спілкуючись з іншими людьми, особистість засвоює загальнолюдський досвід, історично сформовані суспільні норми, цінності, знання і способи діяльності, формуючи себе як особистість і суб’єкт діяльності.
Учасниками комунікації у ВНЗ є викладачі і студенти. Людські взаємини в навчальному процесі будуються на суб’єктній основі. Коли обидві сторони спілкуються як рівноправні учасники процесу спілкування, то встановлюється не міжролевий контакт «викладач – студент», а міжособистісний, у результаті якого і виникає діалог, а значить, створюється оптимальна база для позитивних змін у пізнавальній, емоційній, поведінковій сферах кожного з учасників спілкування Таке спілкування між викладачами і студентами в системі вищої школи створює найкращі умови для розвитку творчого характеру діяльності студента, для формування його особистості, забезпечує сприятливий психологічний клімат і попереджує створення психологічних бар’єрів у процесі спілкування загалом. Міжособистісна взаємодія – це інструментальний та технологічний бік спілкування; взаємні дії учасників спілкування, які спрямовані на співвіднесення цілей кожної зі сторін й організацію їхнього досягнення в процесі спілкування. Для успішної взаємодії, педагог навчається разом зі студентами, що сприяє професійному та особистому удосконаленню. Особа викладача впливає на студентів, коли вони самі розкриваються йому як особистості. Педагогічне спілкування спрямоване не тільки на саму взаємодію з метою особистісного розвитку, але й на те, що є основним для самої педагогічної системи – на організацію освоєння навчальних знань і формування на цій основі вмінь студента. Результат навчально-виховного процесу у вищому навчальному закладі значною мірою визначається характером взаємодії між студентами й викладачами, організацією спілкування між ними. При цьому викладач вищої школи є основною ланкою в системі формування особистості фахівця. Викладач здійснює вплив на студентів не лише змістом своїх лекцій та інших навчальних занять, але й своєю особистістю, поведінкою, звичками, манерами, своїм ставленням до справи, науки, інших людей і насамперед – до студентів. Таким чином, взаємодія по лінії «викладач – студент» є одним з основних у соціально-педагогічному процесі. Саме тут відбувається безпосередня «передача» всього різноманіття знань, інформації, установок, ціннісної орієнтації, акумульованих в системі вищої освіти. Але цей процес супроводжується появою труднощів у спілкуванні. Так, близько 25% викладачів пов’язують їх із ускладненнями, які так би мовити «виходять від студентів», є наслідком їхньої невихованості. Специфіка конфліктів типа «викладач – студент» і «студент – викладач» (на відміну від конфліктів типа «вчитель – учень») полягає в тому, що студент, певною мірою, є самостійним суб'єктом педагогічного процесу. У взаємовідносинах студентів і викладачів найбільш характерними виділяють наступні причини конфліктів: • відмінності в ціннісних орієнтаціях; • нетактовність в спілкуванні; • відмінності у взаємних чеканнях; • рівень професіоналізму викладача і успішність студентів. Відмінності в ціннісних орієнтаціях обумовлені перш за все періодом нестабільності в ідейно-етичній сфері суспільства. У таких умовах конфлікти в ціннісних орієнтаціях (і не лише в них) вважають закономірними. Форми спілкування викладачів і студентів багато в чому залежать від їх соціокультурних та індивідуально-психологічних якостей, а також від сталих у вузівському колективі традицій, норм і правил спілкування. Відмінності у взаємних чеканнях викладачів і студентів охоплюють широке коло проблем від ціннісних орієнтації до ефективності засвоєння знань студентами. У свою чергу, низьку ефективність учбового процесу і конфліктність в спілкуванні викладачі пояснюють наступними причинами: • утриманське відношення до навчання, лінь, небажання вчитися (такої думки дотримуються кожен третій викладач-респондент); • слабка базова підготовка по гуманітарних науках, відсутність у студентів самостійного мислення, низький рівень загальної утвореної і політичної культури, нерозуміння ними значущості суспільно-політичних дисциплін (13% опитаних); • відсутність інтересу до навчання і до майбутньої професії (69%); • завищена самооцінка (30%). Отже, проблема спілкування перетворилася в наш час на одну з найактуальніших у теоретичному і практичному відношеннях. Взаємодії супроводжують людину все життя. А людина культурна – це особа не лише вихована, освічена, але і гідна пошани з боку оточуючих. Тому проблема усвідомлення власного взаємозв’язку себе з іншими, уміння будувати взаємовідношення і взаємодію зі світом, людьми і самим собою – одне з найважливіших завдань.
