Поясніть сутність економічних реформ 50-60-х років ХХ ст. та їх здійснення в Україні

У середині 50-х років УРСР відігравала одну з головних ролей в єдиному господарчому механізмі країни. Вона перетворилася на потужну металургійну і паливну базу СРСР, стала одним з найрозвинутіших районів машинобудування. Однак із зростанням індустріальної могутності в Україні виявлялися негативні тенденції:

· помітне відставання від провідних капіталістичних країн у якісних показниках - затратах матеріальних і трудових ресурсів тощо.

· диспропорційний розвиток економіки України, перенасичення її промисловими підприємствами.

· зниження темпів зростання продуктивності праці в промисловості тощо.

За таких умов необхідно прискорення науково-технічного прогресу, здійснення значних структурних зрушень у технології, організації та управлінні виробництвом. Оскільки достатніх фінансових і матеріальних ресурсів для одночасного вирішення цих завдань не було, головним завданням на початку 50-х років стало вирішення продовольчої проблеми, яка вимагала радикальних реформ усього процесу сільськогосподарського виробництва. Початок реформування було покладено на вересневому (1953) Пленумі ЦК КПРС, який накреслив заходи, спрямовані на піднесення сільського господарства. На пріоритетність розв'язання цього завдання вказує те, що за 12 років (1953-1964) відбулося 11 пленумів ЦК КПРС та 14 пленумів ЦК КПУ з питань розвитку сільського господарства. У середині ж 50-х років сільське господарство завдяки пріоритетності його розвитку вперше за довгі роки стало рентабельним. Це був період найбільшого піднесення в історії колгоспно-радгоспного виробництва в СРСР. Валова продукція сільського господарства за 1954-1958 рр. порівняно з попередньою п'ятирічкою зросла на 35,3%. Вагому роль у цьому відіграли підвищення продуктивності праці та врожайності. Валовий збір зерна в Україні зріс за 1954-1958 рр. майже на 20%, цукрових буряків - удвічі, виробництва м'яса - більш як у два рази, молока - втричі.

Різке піднесення сільськогосподарського виробництва було зумовлене дією кількох чинників:

· посилення матеріальної зацікавленості колгоспників у суспільному виробництві. Протягом 1952-1958 рр. закупівельні ціни на зерно зросли майже в 7 разів, на картоплю - у 8, на продукти тваринництва - у 5,5 раза;

· створення умов для розвитку особистого господарства колгоспників (зниження податків відповідно до розмірів присадибних ділянок та ін.);

· здійснення переходу від жорсткого планування до поєднання централізованого планування з господарською самостійністю колгоспів та радгоспів;

· зміцнення матеріально-технічної бази сільського господарства. Якщо в 1951 р. для забезпечення МТС УРСР тракторами та іншими машинами держава витратила 686 млн. крб.,то в 1957 р. - 1678 млн. крб., тобто у 2,4 раза більше. Було значно збільшено асигнування на потреби колгоспів і радгоспів - протягом 1951-1960 рр. капіталовкладення держави у сільське господарство республіки зросли в 6 разів порівняно з роками четвертої п'ятирічки;

· підвищення освітнього рівня керівників сільськогосподарського виробництва. Якщо 1953 р. серед керівників колгоспів України вищу освіту мали лише 3%, середню спеціальну - 19% , то в 1960 р. 65,5% керівників колгоспів мали вищу та середню спеціальну освіту.

· застосування нових технологій, заохочення використання зарубіжного досвіду, отримання колгоспниками паспортів та ін.

Після смерті Сталіна - певне послаблення податкового пресу, припинення обов'язкових поставок державі тощо. Та вже в 1955 р. у два рази зменшено розміри присадибного господарства; 1956 р. встановлено грошовий податок з громадян, які тримали худобу в містах, а влітку 1959 р. прийнято Указ Президії Верховної Ради УРСР про заборону утримання худоби в містах та робітничих селищах. Ще в 1956 р. Хрущов пропонував, щоб селяни продавали своїх корів колгоспам, а молоко одержували на трудодні, вважаючи, що особисті підсобні господарства втрачатимуть своє значення і незабаром зникнуть зовсім. Тому за 1954-1964 рр. поголів'я великої рогатої худоби в підсобних господарствах колгоспників в Україні скоротилося на 14%, поголів'я свиней - на 20%, а овець і кіз - на 53%.

Об'єктивна необхідність кардинальних змін в економіці та невпинне зростання в процесі реформ суб'єктивного фактора (насамперед впливу самого Хрущова) зумовили появу нереалістичних надпрограм.

Першою надпрограмою, яку було започатковано на лютнево-березневому (1954) Пленумі ЦК КПРС, стало освоєння цілинних земель. Її суть полягала в освоєнні майже 13 млн. га (пізніше збільшили до 28-30 млн. га незайманих земель Казахстану і Сибіру). Вагому частину матеріальних та людських ресурсів для виконання цілинних проектів забезпечила Україна. Вже 22 лютого 1954 року на цілину було відправлено першу групу українських механізаторів. Тільки в 1954-1956 рр., за комсомольськими путівками з республіки на постійну роботу в цілинні райони виїхало 80 тис. осіб. Склад трудових колективів радгоспів, що утворилися на цілинних землях, майже повністю формувався з переселенців з України. Лише за 1961 р. колгоспи і радгоспи цілинних районів Казахстану отримали до 90 тис. тракторів та інших сільськогосподарських машин, виготовлених на підприємствах України.

Неоднозначно оцінюють наслідки освоєння цілинних земель й історики. Поряд з традиційною позитивною оцінкою цих процесів існує думка, що освоєння цілини зашкодило переходу сільського господарства на шлях інтенсифікації. Непідготовлений марш-кидок на цілинні землі поглинув ресурси, які могли бути використані для зміцнення сільського господарства у вже освоєних районах, та призвів до зростання загальних втрат урожаю зернових до 30-40 і більше млн. т. на рік, тобто у 1,5-2 рази більше того, що дали власне цілинні землі.

Другою надпрограмою стало поспішне і невиправдане розширення площ посівів кукурудзи та інших «диво-культур». Уже в червні 1954 р. з трибуни чергового пленуму ЦК КПРС Хрущов звернувся до працівників сільського господарства СРСР із закликом про розширення посівів кукурудзи. У 1953 р. посіви кукурудзи займали в Україні майже 2,2 млн. га. Згідно з рішенням лютневого (1955) Пленуму ЦК КПУ планувалося уже в 1955 р. засіяти цією культурою понад 5 млн. га. Партійне керівництво республіки в численних промовах підтримувало рішення Пленуму. Кукурудзяна кампанія набирала обертів. У 1961 р. колгоспи та радгоспи республіки «за порадою товариша Хрущова» виділили 3 млн. га кращих земель під посіви кукурудзи. Однак одержаний результат був абсолютно непропорційний затраченим зусиллям і ресурсам. Кукурудзяна надпрограма не тільки не розв'язала зернову проблему (після неврожаю 1963 р. зерно навіть почали імпортувати з Канади та США), а й знову продемонструвала українському селянству, що командно-адміністративна система, як і в сталінські часи, була єдиним реальним хазяїном на їхній землі.

Третя надпрограма у тваринництві. Її суть, за словами Хрущова, полягала в тому, щоб «у найближчі роки наздогнати США щодо виробництва м'яса, масла і молока на душу населення». Ця програма була висунута навесні 1957 р. Для України ця «гонка за лідером», яка вимотувала сили, енергію та ресурси, закінчилася тим, що виробництво продукції тваринництва в республіці 1964 р. знизилось до 92% рівня 1958 р.

Фактично кожна з розглянутих надпрограм певною мірою зазнала краху, хоча в кожній з них, враховуючи цільове спрямування, було немало корисного та реалістичного. Нездійсненними їх робили, як правило, грандіозні масштаби, методи, форсовані темпи, тобто вади, характерні для функціонування командно-адміністративної системи. Участь України в здійсненні хрущовських надпрограм зумовила втрату ритмічного розвитку економіки республіки; нераціональне використання значних матеріальних і людських ресурсів; суттєвий підрив потенціалу народного господарства; закріплення пріоритетності екстенсивних форм господарювання. З 1958 р. у сільськогосподарському виробництві почався спад. Якщо в період від 1950 до 1958 р. обсяг валової продукції сільського господарства України зріс на 65%, то з 1958 до 1964 р. - лише на 3%. Таке саме становище склалося загалом по країні.

Цей спад був зумовлений такими причинами:

· певна децентралізація командної системи не означала її знищення або усунення від управління господарством. Вона ще зберігала свої основні позиції.;

· надпрограми поглинали значну частину матеріальних та людських ресурсів, консервували екстенсивний характер розвитку сільського господарства;

· реформи здійснювалися непослідовно, суперечливо, хвилеподібно, в режимі «вперед - стоп - назад», несучи на собі значний вплив суб'єктивізму;

· у 1958 р. було прийнято рішення про викуп колгоспами техніки МТС, що суттєво вдарило по колгоспних бюджетах. Зокрема, колгоспи України змушені були придбати понад 108 тис. тракторів, майже 43 тис. комбайнів та іншу техніку на суму 4,2 млрд. крб.

Важливою для усього народного господарства була реформа управління. Суть її полягала в певній демократизації управління, розширенні господарчих прав союзних республік, наближенні управління до виробництва, скороченні управлінського апарату. У лютому 1957 р. запроваджено нову систему управління, що мала органічно поєднати централізоване планове керівництво з підвищенням самостійності республік, країв, областей. Стрижнем нової системи був територіальний принцип управління через ради народного господарства (раднаргоспи), що створювалися в економічних адміністративних районах. На території СРСР утворили 105 таких районів, а в УРСР - 11. Під контроль раднаргоспів України було передано понад 10 тис. промислових підприємств, і наприкінці 1957 р. їм були підвладні 97% заводів республіки (1953 р. - лише 34%).

Нова система управління мала позитивні наслідки:

· сприяла поліпшенню розподілу праці та її кооперації в межах економічного регіону;

· швидше стала формуватися виробнича і соціальна інфраструктура;

· повніше використовувалися місцеві ресурси та ін.

· така система сприяла проведенню Україною, як і іншими республіками, чіткішої незалежної економічної політики.

Водночас нова система мала значні вади:

· неспроможність забезпечити єдність технічної політики;

· гальмування впровадження нової техніки;

· фактичне збереження централізованого планування та ін.

Ситуацію не врятувало укрупнення 1962 р. раднаргоспів і створення республіканських раднаргоспів та Вищої Ради народного господарства СРСР. Централізм як основний принцип діяльності командно-адміністративної системи знову набирав сили.

Процес відновлення централізму дедалі збільшував оберти. Після чергової невдачі у вересні 1965 р. відновлено республіканські та загальносоюзні міністерства, а у жовтні цього ж року ліквідовано раднаргоспи.

Стрімке підвищення ефективності радянської економіки в 50-ті роки, сворена в цей час база сприяла зростанню добробуту населення СРСР. Так, в Україні 1951-1958 рр. прибутки середнього робітника зросли на 230%. У 1957 р. було ліквідовано практику державних позик, які забирали майже 10% заробітків трудящих і були прихованою формою додаткового оподаткування населення. Про зростання грошових доходів жителів України свідчить те, що сума вкладів в ощадних касах республіки зросла з 2,7 млрд. крб. 1950 р. до майже 19,7 млрд. крб. 1960 р.

Було скорочено робочий день і запроваджено п'ятиденний робочий тиждень. Значні зміни відбувалися на селі. Поліпшенню становища сприяли:

щомісячне авансування колгоспників,

ліквідація натуроплати,

списання заборгованості з податку і поставок за попередні роки.

Саме в хрущовський період селяни нарешті одержали паспорти, яких фактично не мали з моменту запровадження паспортної системи 1932 р.

Значних розмірів набуло і житлове будівництво. Так, якщо в 1918-1940 рр. у республіці було введено в дію 78,5 тис. м² загальної (корисної) площі, то лише в 1956-1965 рр. - понад 182 тис. м². Це означало, що одержали чи збудували собі житло майже 18 млн. осіб. У побут багатьох сімей увійшла нова техніка - телевізори, магнітофони, пральні машини. Це якісно змінило уявлення населення про життєві стандарти.

Контраст із періодом сталінського правління був разючим, хоча життєвий рівень радянських людей, як і раніше, суттєво відставав від західного. До того ж наприкінці 50-х - на початку 60-х років дедалі більше проявлялися негативні наслідки непродуманого реформаційного експериментування. Дефіцит товарів, 30-відсоткове підвищення роздрібних цін на м'ясо та масло, замороження заробітної плати, відмова від обіцяного зниження прибуткового податку тощо свідчили про надто низький рівень життя населення.

Поиск по сайту: