ТЕМА 5 КРЕДИТ У РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ

Теорії кредиту. Необхідність, суть та функції кредиту.

Види кредиту.

Сутність, організація та технологія банківського кредитування.

Теорії кредиту. Необхідність, суть та функції кредиту

кредит –це економічні відносини, що виникають між кредитором і позичальником з приводу мобілізації тимчасово вільних коштів та використовують їх на умовах поверненості, строковості, оплатності

У світовій економічній науковій думці обґрунтовуються і визначаються дві концепції теорії кредиту - натуралістична і капіталоутворююча.

Основоположниками натуралістичної теорії кредиту були англійські економісти А. Сміт (1723-1790) і Д.Рікардо (1772-1823).

Найважливіші положення натуралістичної теорії кредиту: > об'єкт кредиту - натуральні блага (матеріальні цінності), а не гроші;

> кредит - спосіб перерозподілу існуючих у певному суспільстві цінностей, тому що це рух натуральних речовин;

> банки - це посередники, які не відіграють ролі у створенні кредиту;

> відсутня роль кредиту у сприянні розширеного капіталістичного відтворення;

> відсутнє з'ясування різниці між позичковим і реальним капіталом, позичковий капітал розглядається лише як відображення нагромадження реального капіталу.

Таким чином, представники натуралістичної теорії розглядали кредит як засіб перерозподілу матеріальних цінностей у натуральній формі, не визначаючи ролі банків у створенні кредиту. Проте слід зазначити заслугу представників натуралістичної теорії в обґрунтуванні ряду положень щодо кредиту:

> кредит сам собою не може створювати реального капіталу, який виникає тільки у процесі виробництва;

> кредит залежить від прибутку, не створює реального капіталу. Основоположниками капіталоутворюючої теорії кредиту булианглійські економісти Дж. Ло (1671-1729), Г. Маклеод (друга половина XIX століття), австрійський економіст Й. Шумпетер та німецький економіст А. Ган (XX століття).

Основні положення капіталоутворюючої теорії кредиту:

> кредит може створювати багатства і капітал, з ним ототожнюються гроші;

> банки - не посередники, вони відіграють значну роль у створенні кредиту і капіталу;

> кредит і банки - вирішальні фактори розвитку виробництва, здатні запобігти економічним кризам, інфляції, забезпечити процвітання суспільства.

Сутність кредиту як економічної категорії проявляється в його функціях. Найбільш дискусійним в теорії кредиту є питання про функції кредиту. Ознайомлення та критичний аналіз багатьох літературних джерел дали підстави для визначення наступних функцій:

> перерозподільча - полягає в тому, що тимчасово вільні кошти юридичних та фізичних осіб передаються в тимчасове користування підприємств і населення для задоволення їхніх виробничих чи особистих потреб. При реалізації цієї функції кредиту перерозподіляються як грошові кошти, так і товарні ресурси;

> емісійна (антиципаційна) - здійснення емісії грошей як платіжних засобів методом кредитної експансії (розширення кредиту) та кредитної рестрикції (звуження кредиту), що регулює кількість грошей в обігу;

> стимулювальна - ефективне використання позики з боку позичальника, щоб на зароблені кошти не тільки повернути кредит, але й одержати прибуток;

> контрольна - здійснення взаємного контролю кредитора і позичальника за цільовим використанням кредиту і поверненням позички.

Усі функції кредиту взаємопов'язані, тільки їх взаємодія може забезпечити якісні і стійкі кредитні відносини.

Види кредиту

Питання про форми та види кредиту в економічній науці є дискусійним. Це випливає з різних підходів щодо розуміння критеріїв, принципів та ознак визначення видів кредиту. Аналіз публікацій провідних вчених з відповідних проблем [1,2,3,4,6] дає підстави для виокремлення таких видів кредиту:

> комерційний кредит;

> банківський кредит;

> державний кредит;

> споживчий кредит;

> іпотечний кредит;

> лізинговий кредит;

> міжнародний кредит.

* Комерційний кредит - це товарна форма кредиту, це відносини між продавцями (постачальниками) і покупцями, коли останні одержують товари чи послуги з відстрочкою платежу.

Класифікація видів банківського кредиту

виробництва та обігу, на покриття дефіциту коштів для розрахунків.

Кредит на споживчі потреби - позика на індивідуальне і кооперативне житлове будівництво, на придбання житла, будівництво житлових будинків, гаражів для легкових автомобілів, на невідкладні потреби населення тощо.

* Державний кредит - залучення державою тимчасово вільних коштів юридичних і фізичних осіб у розпорядження відповідних органів державної клади для використання їх на фінансування державних витрат [5, с 239].

Споживчий кредит - кредит, що надається банком, підприємством чи організацією фізичній особі для придбання предметів особистого споживання переважно тривалого користування (житла, транспортних засобів, меблів, теле- та радіоапаратури, іншої побутової техніки) [5, с 243].

* Грошовий споживчий кредит - це надання банківськими або небанківськими кредитними установами позик фізичним особам на задоволення їхніх споживчих потреб.

Іпотечний кредит - довгострокова позика під заставу нерухомого майна - землі, виробничих або житлових будівель. її надають переважно спеціалізовані іпотечні банки.

Іпотека (від грецького hipotheke - застава) - застава нерухомого майна (будівель, землі) для отримання в банку чи інших фінансових організаціях довготермінового (іпотечного) кредиту. Характерно, що заставлене майно залишається в розпорядженні боржника. У разі неплатоспроможності боржника вимоги кредитора задовольняються коштами з виторгу від реалізованого майна [5, с 199].

Суб'єкти іпотечного кредитування:

> універсальні комерційні банки, іпотечні банки, іпотечні спеціалізовані компанії, які виступають кредиторами;

> юридичні та фізичні особи, які мають власні об'єкти і пакети або мають поручителів - виступають позичальниками.

Об'єктом іпотечного кредитування можуть бути: земельні ділянки, житлові будинки, квартири, споруди, магазини, виробничі будинки.

* Лізинг (від анл. leasinq, від lease - здавати в оренду, в найм; орендувати, наймати) - довготермінова оренда машин, обладнання, споруд виробничого призначення; є способом фінансування інвестицій та активізації збуту [5, с. 251].

Об'єктом (предметом) лізингу є нерухоме і рухоме майно, яке належить до основних фондів: будинки, споруди, машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка.

Суб'єктом лізингу виступають три сторони:

> продавець або постачальник предмету лізингу - підприємства, організації та інші суб'єкти господарювання, які здійснюють виробництво і реалізацію машин та обладнання;

> лізингодавець (орендодавець) - суб'єкт господарювання, який передає в користування об'єкти лізингу за договорами лізингу (лізингові компанії, банківські або небанківські фінансові установи);

> лізингоодержувач (орендар, користувач) - суб'єкт господарювання, який одержує в користування матеріальні цінності на певний час..

* Міжнародний кредит - кредит, що надається державою, банком, іншою юридичною або фізичною особою однієї країни іншій країні, а також: банкові, юридичній або фізичній особі іншої країни на певний термін на умовах повернення та оплати процентів [5, с.241].

Суб'єктами міжнародного кредиту є державні структури, міжнародні та регіональні валютно-кредитні організації, банки, підприємства (фірми), окремі громадяни.

Сутність, організація та технологія банківського кредитування.

Процес кредитний - рух банківського кредиту як послідовний перебіг його організаційних стадій (етапів). У теорії і практиці кредитування виокремлюють, як правило, сім основних стадій (табл. 8.6.) [5, с. 366].

Характеристика стадій кредитного процесу.

Оцінка зміни вартості грошей в часі (дисконтування або нарощування) може здійснюватися за простими (для короткострокових) або складними (для довгострокових) процентами.

Якщо ставки відсотків застосовуються до початкової суми протягом всього періоду - це простий процент. Складний процент - це сума, що нараховується до вартості з нарахованими в попередньому періоді відсотками.

Розмір процентної ставки на макрорівні залежить від:

а) попиту та пропозиції, які склалися на кредитному ринку. Зрозуміло, що підвищений попит на кредити має наслідки підвищення процентної ставки. Проте у разі конкурентної боротьби кредитних установ за розширення ринків банківських послуг це правило не завжди спрацьовує. Банки не можуть необмежено підвищувати розмір процентної ставки, бо втратять клієнтів. Помірні процентні ставки залучатимуть більшу кількість клієнтів та збільшуватимуть конкурентні можливості. Через міжбанківську конкуренцію процентні ставки усереднюються;

б) стабільності грошового ринку в країні. Чим вищий темп інфляції, тими дорожчою має бути плата за кредит, оскільки збільшується ризик банку;

в) рівня облікової ставки центрального банку. Комерційні банки самі встановлюють розміри процентних ставок і визначають їх у кредитному договорі, укладеному з позичальниками. Як правило, за основу беруть облікову ставку центрального банку з додачею "маржі".

* Маржа (переклад з фр. - край) - різниця між процентною ставкою за наданий банком кредит і ставкою, яку банк сам сплачує за залучені (куплені) ресурси.

Розмір маржі для банків, як правило, не регламентується, хоч у певних випадках центральний банк може це зробити (наприклад, на кредити, що надаються комерційними банками за рахунок ресурсів центрального банку).

Розмір процентної ставки на мікрорівні:

> мети кредиту. Кредити, які надаються торгово-посередницьким фірмам, що будують свій бізнес за принципом купівлі - продажу, повинні бути найдорожчими, оскільки прибуток від цього виду діяльності має спекулятивний характер, а операції - підвищений рівень ризику; кредити ж які надаються виробничим підприємствам, повинні бути найдешевшими;

> розміру кредиту. Як правило, розмір кредитної ставки за великі кредити буває нижчим, ніж за користування дрібними кредитами, оскільки витрати, пов'язані з кредитною послугою, не залежать від

> терміну користування кредитом. Чим триваліший термін, тим вища процентна ставка за кредит, оскільки існує більший ризик втрат від неповернення кредиту чи знецінення позичених коштів унаслідок інфляції, завжди притаманній ринковій економіці;

> рівня ризику. Надаючи позики, комерційні банки мають справу з двома основними видами ризику - кредитним і процентним. Кредитний ризик пов'язаний із втратами від неповернення основної суми боргу у зв'язку з можливими банкрутством позичальника, а процентний - із втратами від несплати процентів за користування позикою. Позики з вищим рівнем ризику надаються під вищий процент, щоб компенсувати кредитну можливість збитків від ризикового розміщення коштів.

Основними принципами кредитної політики комерційних банків можна визначити такі:

> поєднання інтересів банку, його акціонерів і вкладників та суб'єктів господарської діяльності із врахуванням загальнодержавних інтересів;

> самостійне визначення порядку залучення та використання коштів, порядку проведення кредитних операцій, встановлення рівня відсоткових ставок та комісійних винагород;

> відповідальність за своїми зобов'язаннями перед клієнтами всім належним їм майном та коштами;

> прийняття рішення щодо надання кредитів колегіально, більшістю голосів - Правлінням банку чи Кредитним комітетом;

> жоден із виданих великих кредитів не може перевищувати 25 відсотків власних коштів банку;

> уразі надання позичальнику кредиту в розмірі, що перевищує 10 відсотків власного капіталу, комерційний банк повідомляє про кожний такий випадок Національний банк;

> загальний обсяг наданих кредитів не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів комерційного банку;

> здійснення кредитування згідно з чинним законодавством України з дотриманням встановлених Національним банком України економічних нормативів діяльності комерційних банків та вимог щодо формування обов'язкових, страхових і резервних фондів.

Поиск по сайту: