Суть, призначення фінансового посередництва

Фінансовепосередництво– це специфічний вид діяльності на грошовому ринку, що полягає в акумуляції його суб?єктами в обмін на свої зобов?язання вільних грошових капіталів і розміщення їх від свого імені в дохідні активи. Унаслідок цієї діяльності:
на ринку з’являються нові фінансові інструменти і загальний асортимент їх значно розширюється, що посилює стимули для формування вільних грошових капіталів;
урізноманітнюється трансформація грошового капіталу, що сприяє кращій адаптації його руху до потреб розширеного відтворення;
скорочуються витрати економічних суб?єктів на забезпечення руху свого грошового капіталу.
Суб?єкти грошового ринку, які займаються фінансовим посередництвом, називаються фінансовимипосередниками, які поділяються на дві групи: банки та небанківські фінансово-кредитні установи.
Небанківські фінансово-кредитні установи – це різноманітні установи, які акумулюють тимчасово вільні кошти і розміщують їх у формі кредиту.
Економічна відмінність між ними полягає в тому, що суб?єкти другої групи є чистими посередниками, вони не можуть розмістити в активи більше коштів, ніж самі акумулювали. Банки ж є не тільки звичайними посередниками, а й творцями кредиту, оскільки виконують емісійну функцію. Тому правомірно розглядати банки не тільки як простих посередників, а ще й як підприємства кредитної сфери. Певною характерною рисою небанківських кредитних установ є досить вузька спеціалізація, яка чітко регламентується державою.
Поява цих інститутів обумовлена низкою причин:
- постійно посилюється інвестиційна активність населення, що обумовлено зростанням їх доходів;
- з боку суб’єктів господарювання зростає потреба в інвестиціях;
Усі фінансові посередники функціонують на єдиному грошовому ринку з одним і тим же об?єктом – грошовими коштами, однаково відчутно впливають на кон?юнктуру цього ринку, можуть не тільки конкурувати між собою, а й взаємодіяти у вирішенні багатьох економічних та фінансових завдань.

Тому дослідження фінансового посередництва як самостійного економічного явища має важливе теоретичне і практичне значення, особливо в сучасних умовах України, коли тільки формується грошовий ринок, його інфраструктура і механізм регулювання.
Фінансове посередництво істотно відрізняється від брокерсько-дилерської діяльності, оскільки брокери і дилери не створюють власних вимог і зобов?язань, а діють за дорученням клієнтів, одержуючи дохід у вигляді комісійної плати (брокери) чи різниці в курсах купівлі і продажу (дилери). Фінансові посередники діють на ринку зовсім інакше – від свого імені і за власний рахунок, створюючи власні зобов?язання і власні вимоги. Тому їх прибутки формуються як різниця між доходами від розміщення акумульованих коштів і витратами, пов?язаними з їх залученням.
Фінансові посередники відіграють важливу роль у функціонуванні грошового ринку, а через нього – у розвитку ринкової економіки. Їх економічне призначення полягає в забезпеченні базовим суб?єктам грошового ринку максимально сприятливих умов для їх успішного функціонування (рис. 13.1) [31].
Конкретні переваги фінансового посередництва виявляються у [14;31]:
• можливості для кожного окремого кредитора оперативно розмістити вільні кошти в дохідні активи, а для позичальника – оперативно мобілізувати додаткові кошти, необхідні для вирішення виробничих чи споживчих затрат і так само оперативно повернути їх на початкові позиції;
• скорочені витрат базових суб?єктів грошового ринку на формування вільних коштів, розміщенні їх у дохідні активи та запозиченні додаткових коштів;
• послабленні фінансових ризиків для базових суб?єктів грошового ринку, оскільки значна частина їх перекладається на посередників;
• збільшенні дохідності позичкових капіталів, особливо зосереджених у дрібних власників, завдяки зменшеннюфінансових ризиків, скороченню витрат на здійснення фінансових операцій та відкриттю доступу до великого, високодохідного бізнесу;
• можливості урізноманітнити відносини між кредиторами і позичальниками, наданням додаткових послуг, які беруть на себе посередники.

Становлення та розвиток фінансового посередництва в Україні відбувається дуже повільно, що пов’язано з такими проблемами:
- недосконале правове поле, в межах якого функціонують ці установи й відсутність нормативних актів прямого впливу;
- великий рівень недовіри населення до дії багатьох установ цієї системи;
- сфера їх діяльності слабо контролюється державою, що значно підвищує ступень ризику всіх учасників цього процесу.
У зв’язку з цим між комерційними банками і небанківськими кредитно-фінансовими закладами йде гостра боротьба за залучення грошових коштів та у сфері кредитних операцій. При цьому конкуренція носить неціновий характер. Нецінова конкуренція – конкуренція за кредитні ресурси та кредитні вкладення між спеціалізованими кредитно-фінансовими інститутами, що виконують неоднакові операції, за якими не можна порівняти ціни. Порівняльна характеристика діяльності банків та небанківських фінансово-кредитних інститутів наведена в табл. 13.1. [26].
Розвиток нових інформаційних технологій, зміни у державному регулюванні банківських систем, усунення так званих вхідних бар’єрів на ринок банківських послуг породили виразну тенденцію до посилення позицій небанківських фінансово-кредитних установ в конкурентній боротьбі з банками за клієнтів.
Серед нових суперників банків – супермаркети, роздрібні торгові мережі, великі корпорації. Вони успішно конкурують з банками, за рахунок значно вигіднішої структури витрат і доходів, високої якості, зручності, а головне – нижчої вартості банківських послуг, пропонованих клієнтові.

2.Поняття кредитної системи та її структура

Кредитна система — це сукупність кредитних відносин та інститутів, які реалізують ці відносини. Кредитні відносини виникають із необхідності мобілізації тимчасово вільних грошових коштів підприємств, організацій, держави і населення та використання цих коштів на умовах повернення і платності для задоволення економічних і соціальних потреб суспільства.

Кредитна система складається з декількох ланок, кожна з яких вико­нує специфічні функції з акумуляції та розподілу грошових коштів. Роз­поділ функцій між ланками кредитної системи об’єктивно зумовлений відмінностями в методах і засобах діяльності та різним значенням у про­цесі відтворення капіталу.

Як правило, кредитна система має три складові: центральний банк, банківські установи та небанківські кредитно-фінансові інститути.

До банківських установ відносять: комерційні банки, інвестиційні бан­ки, ощадні банки, іпотечні банки, земельні банки, поштово-чекові банки, торгові банки, які є головною ланкою кредитної системи.

Роль лідера серед них відводиться комерційним банкам, що здійсню­ють переважно кредитування промисловості і торгівлі. Наприклад, у США на комерційні банки припадає близько 40 % активів кредитно-фінансо­вих установ країни. Діяльність комерційних банків доповнюють операції спеціалізованих банківських установ, що здійснюють, як правило, креди­

тування на пільгових умовах малоприбуткових та ризикованих галузей еко­номіки (сільського господарства, житлового будівництва, малого бізнесу та зовнішньої торгівлі).

Кредитна система включає також небанківські фінансові установи, які здійснюють фінансування виробництва і довгострокове кредитування підприємств та держави.

Представниками небанківських кредитно-фінансових інститутів є:

• інвестиційні компанії;

• страхові компанії;

• ощадно-кредитні асоціації та кредитні спілки;

• пенсійні та інші фонди.

Окрім вищезгаданих банківських і небанківських інститутів кредитна система включає ряд ланок, що виконують допоміжну роль в кредитному механізмі, об’єднуючи різноманітні сектори позикових капіталів в єдину систему: фінансові, трастові, брокерські та інші компанії, а також взаємні та інші фонди.

Кредитна структура різних держав неоднакова і відображає, зокрема, стан економіки країни на тому чи іншому етапі її розвитку. Так, кредитна система промислово розвинутих країн характеризується широкою розга­луженістю, наявністю великих універсальних банків, спеціалізацією дочірніх підрозділів банків на окремих видах операцій.

Незважаючи на значні відмінності побудови кредитних систем у різних країнах, можна виділити спільні їх риси:

• ядро будь-якої кредитної системи — центральний банк, як головний орган уряду з аналізу фінансового стану, вироблення та організації грошово-кредитної політики держави;

• державні фінансові органи, які разом із центральним банком вико­нують регулюючі функції в сфері фінансів;

• фінансові посередники різних типів.

Сучасна кредитна система — це сукупність кредитно-фінансових інститутів, що діють на ринку позикових капіталів і здійснюють акумуля­цію та мобілізацію грошового капіталу. Через кредитну систему реалізуєть­ся сутність та функції кредиту. Тому кредитна система включає в себе два основних поняття:

1) сукупність кредитно-розрахункових і платіжних відносин, які базу­ються на певних формах і методах кредитування. Вони пов’язані з рухом позикового капіталу у різноманітних формах і видах кредиту;

2) сукупність кредитно-фінансових інститутів, які акумулюють вільні гро­шові кошти та направляють їх господарюючим суб’єктам, населенню, уряду.

Слід враховувати, що кредитна система функціонує через кредитний механізм. Він становить собою, по-перше, систему зв’язків з мобілізації та

акумуляції грошового капіталу між кредитними інститутами і секторами економіки; по-друге, відносини, пов’язані з перерозподілом капіталу між кредитно-фінансовими установами в межах ринку позикових капіталів; по-третє, відносини між кредитними інститутами та іноземними клієнтами.

Таким чином, кредитний механізм включає всі аспекти позикової, ін­вестиційної, засновницької, посередницької діяльності кредитної систе­ми в особі її інститутів.

Сучасна кредитна система характеризується такими важливими про­цесами:

• концентрацією і мобілізацією банківського капіталу;

• подальшим зростанням конкуренції між різними видами кредитно-фінансових установ;

• продовженням злиття великих кредитно-фінансових інститутів з по­тужними промисловими, торговими, транспортними корпораціями і компаніями;

• інтернаціоналізацією діяльності кредитно-фінансових інститутів і створенням міжнародних банківських об’єднань і груп.

Отже, сучасна кредитна система забезпечує умови для розвитку нау­ково-технічного прогресу, зростання виробництва, нагромадження капі­талу, підтримки високої норми народногосподарського накопичення. Кредитна система сприяє вирішенню проблеми реалізації товарів та по­слуг на ринку, поглибленню соціальної та майнової диференціації між різними верствами населення.

Найбільш розвинутою вважається кредитна система США, яка пред­ставлена Федеральною резервною системою (виконує функції централь­ного банку), мережею банківських установ і небанківських кредитно-фінансових інститутів різних форм власності.

В Україні кредитна система перебуває на стадії перебудови відповідно до потреб ринкової економіки і включає НБУ, комерційні банки та систе­му фінансових посередників (інвестиційні фонди та компанії, страхові компанії, пенсійні фонди, кредитні спілки, ломбарди).

Найбільш активною і потужною ланкою у системі кредитно-фінансо­вих інститутів України є комерційні банки.

Поиск по сайту: