Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

ТЕОРІЯ ПЕРВІСНОГО СИНКРЕТИЗМУ О.М. ВЕСЕЛОВСЬКОГО ЯК ВИЯВЛЕННЯ ПЕРШОДЖЕРЕЛ ВСІЄЇ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ



Синкрети́зм (грец. συνκρητισμός — з'єднання) (лат. syncretismus — поєднання) — поєднання або злиття несумісних і непорівнюваних образів мислення та поглядів. Синкретизм — різновид еклектизму.

Розрізняють синкретизм релігійний, культурний, синкретизм у мовознавстві, мистецтві, філософії та ін.

Головним джерелом літератури кожного народу є усна народна творчість. Найдавнішим видом народної поезії були трудові пісні. Вони виникли на основі ритмічних вигуків, які полегшували людям виконання різних трудових процесів. З трудових пісень з'явились обрядові, в яких за допомогою міміки і жестів відтворювались важливі аспекти життя общини - вдале полювання, добрий урожай, перемога над ворогом тощо. Рано виникають і календарні пісенно-ігрові дійства, присвячені, наприклад, довгожданій весні, яка приходить на зміну важкому зимовому періоду. Згідно з теорією «первісного хорового синкретизму», створеною академіком О. М. Веселовським, на початку поетичного розвитку елементи лірики, епосу і драми існували в складному «синкретичному» вигляді. У період розквіту первіснообщинного ладу пісня-танець невіддільна від міми і рухів. З відокремленням особистості від родового колективу починається розділ поетичних жанрів. Пісня відділяється від обряду; заспівувач - від хору, він стає співцем, а з часом - професійним поетом. Спочатку з'являється ліро-епічна пісня (на матеріалі міфологічних уявлень чи історичних переказів про легендарних предків), потім - лірична (хорова і сольна); пізніше - драма (народно-обрядова і культова).

Дослідження української ліричної пісні як особливого типу художнього мислення усної культури виявляє низку важливих, проте недостатньо з’ясованих моментів. Це зумовлено і специфікою природи такого мислення, що передбачає вихідну цілісність, і необхідністю переорієнтації фольклористичних пошуків у напрямку новітніх методик дослідження, зокрема, комплексного вивчення традиційної культури, а також недостатнім засвоєнням теорії пізнання фольклору попередників  О.Потебні, О.Веселовського, М.Драгоманова, І.Франка, Ф.Колесси, К.Квітки, М.Грушевського, які визначили ставлення до усної культури як до складного і неоднозначного явища.

Фольклорний пісенний пласт, виступаючи елементом традиційної культури і мистецтвом слова, охоплює систему уявлень, понять, образів-символів, зміст якої буде недосяжною без урахування її міфологічної основи, підтекстових зв’язків, ритуально-магічних, психологічних і соціально-побутових функцій. Бо переконуємося: пісня, генетично, виявляється пізнім наслідком розкладання первісної ритуальної нероздільності й забуття початкових міфологічних смислів. Це, природно, зумовлено первісним синкретизмом творів усної культури, відомим в інтерпретації О.Веселовського, який слід розуміти як, найперше, проблему світогляду, як вираження універсальної природи творчості людини.

Дія традиції в мотивах народної необрядової пісні чи орієнтація пісні літературоного походження на повторне повідомдення етнотексту-основи передбачає таку ж схему, як у ритуалі. Поняття "ритуал", що є центром життя і діяльності архаїчних культур, також із сфери міфології, однак перебуває у складніших та опосередкованих (а, в результаті, неподільних) зв’язках з нею. О.Веселовський схильний був вважати народний обряд джерелом не тільки танцю, музики, але й поезії. Міф і ритуал, як це в цілому доводить теорія первісного синкретизму ігрових форм О.Веселовського, який поза увагою залишив синкретизм первісного мислення, "світоглядний симбіоз", що є домінантою традиційної культури, міфологічною формою осмислення світу, об’єднуються не стільки своїм спільним походженням, скільки семантичною єдністю, що є найголовнішою рисою ранніх форм мистецтва. А оскільки для свідомості первісної людини характерні ще й конкретність, повторення, одноцільність минулого і сучасного, то старе залишається у новому.




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.