Характерні ознаки легенди

Легенди починаються з викладу змісту і закінчуються висновком, повчальним підсумком. Їх сюжети переважно одно- або малоепізодні. Композиційна і сюжетна неусталеність легенд, вільна форма зумовлюють часту імпровізацію оповіді, контамінацію епізодів і мотивів. Теми, сюжети і персонажі легенди — розмаїті.

· ПЕРЕКАЗИ

Пере́каз — 1. Дія за значенням переказувати, переказати.

2. Більш або менш вірогідна розповідь про минуле, яку передають звичайно в усній формі.

За переказом (переказами), у значенні вставного слова — як кажуть, як розповідають.

3. Перекази (тільки множина, застаріле слово) — чутки.

· БАЙКИ

Ба́йка — один із різновидів ліро-епічного жанру, невеликий алегоричний, здебільшого віршовий твір повчального змісту.

Історія байки

Байка має здавна сформовану (ще від прозових «притч» легендарного давньогрецького байкаря Езопа — 6 ст. до н. е.) структуру, традиційне коло образів, мотивів, сюжетів. Езопівською мовою інколи називають підтекст художнього твору.

Байка — це оповідання, дійовими особами якого, поряд з людьми (точніше — схематичними фігурами людей), виступають тварини, рослини, неживі предмети, котрі уособлюють певні ідеї та людські характери. Розповідь, як правило, супроводжується на початку або в кінці твору прямо сформульованим афористичним моралістичним висновком, що надає оповіданню алегоричного звучання. Комізм і сатира — невід'ємні особливості байки.

Відомими авторами байок є Езоп, Барбіус, Федр, Авіан, Лафонтен, Іван Крилов. Крім античних джерел, байка зазнала впливу індійської «Панчататри» («П’ять книг», 3 століття до н. е.).

· ПРИТЧІ

При́тча — повчальна алегорична оповідь, в якій хронологічно послідовне зображення подій і пригод у художньому творі підпорядковане моралізаційній частині твору.

На відміну від багатозначності тлумачення байки, у притчі зосереджена певна дидактична ідея.

2. Народна лірика — поетичні фольклорні твори, у яких життя зображується через відтворення думок, почуттів і переживань героїв.

Трудові пісні

Календарно-обрядові пісні - веснянки, русальські, купальські, жниварські пісні, колядки, щедрівки

Родинно-побутові пісні - колискові, весільні, танцювальні, жартівливі пісні, пісні-голосіння

Соціально-побутові пісні - козацькі, кріпацькі, чумацькі, рекрутські(солдатські), бурлацькі(наймитські), стрілецькі пісні

3. Народна драма — фольклорні твори, в основі яких лежить конфлікт, а сюжет розгортається через поєднання словесних, музичних і сценічних засобів (пісні-ігри «Просо», «Мак», «Коза», «Меланка», «Дід», «Явтух», «Подоляночка» тощо, а також вертеп, весілля)

Юридичний захист фольклору

Як і будь-який інший результат творчої діяльності фольклор є об'єктом права інтелектуальної власності. Однак на відміну від традиційних творів, які охороняються авторським правом з метою виключення їх незаконного використання, фольклор має особливу систему захисту, суть якої полягає у виключенні незаконного привласнення фольклорних творів або обмеження доступу до них якоюсь конкретною особою із використанням механізмів захисту інтелектуальної власності. З юридичної точки зору фольклор як об'єкт інтелектуальної власності охоплюється більш широким поняттям традиційні знання. Фольклор не є об'єктом авторського права.

МІФ І КАЗКА

Міф (грец. Μύθος — казка, переказ, оповідання, альтернативна форма міт) — оповідання про минуле, навколишній світ, яке описує події за участю богів, демонів і героїв та історії про походження світу, богів і людства

Загальновідомо, що людина вперше усвідомлює себе у міфах. У поетичній скарбниці народів світу збереглися численні міфи, у яких первісна людина намагається осмислити навколишній світ і себе в ньому. Про що ці міфи? Про всесвіт, явища природи, стосунки між людьми, історичні події, славетних героїв.

Людина, намагаючись збагнути незрозуміле, часто тлумачить невідоме за аналогією до знайомих фактів. Майже в усіх міфах численний рід богів порядкує у світі. Родинні стосунки стародавні люди переносять на природу. Такими поняттями передусім оперують космогонія (міфи про походження Всесвіту), теогонія (міфи про походження богів) та міфи про подвиги героїв.

Міфи складалися протягом тисячоліть. У них можна знайти нашарування різних епох: віру в перевертнів, демонів, фетишизм (обожнювання речей), анімізм (віра в те, що всіма явищами природи порядкують духи) тощо.

Міф майже завжди пов’язаний з певною місцевістю, натомість дія казки відбувається “десь за горами, за лісами” чи у “тридесятому царстві”. Окрім того, події міфу мають значення для всього світу, а події казки впливають лише на долю її героїв.

Казка — це вид художньої прози, що походить від народних переказів, порівняно коротка розповідь про фантастичні події та персонажі, такі, як феї, гноми, велетні тощо. Слід відрізняти казку від байки.

Один з основних жанрів народної творчості, епічний, переважно прозаїчний твір чарівного, авантюрного чи побутового характеру усного походження з настановою на вигадку.

У Європі існувала довга усна традиція, пов'язана з казкою, що привернула значну цікавість етноантропології. Крім того, чимало авторів збирали традиційні казки чи створювали нові казки на основі традиційних. Серед таких письменників слід згадати Шарля Перро (Франція), братів Грімм (Німеччина), Олександр Афанасьєв (Росія).

Для сучасного читача слово “міф” часто означає те саме, що й “казка”. Але міф і казка значною мірою відрізняються одне від одного. Міф, на відміну від казки, ніколи не був розвагою, його сприймали як надзвичайно серйозну спробу осмислити і пояснити світ. Саме тому він і дав поштовх розвиткові не тільки мистецтва, але й науки та філософії. На відміну від казки, міф сприймався як “правда”, як істина, а казка завжди створюється і сприймається як “неправда” і розповідається для розваги слухачів, навіть якщо вона має повчальний зміст.

Поиск по сайту: