Фізичні властивості природних вод характеризуються наступними показниками:
Температура, що визначає тепловий стан води, тобто кінетичну енергію її молекулярного руху. Температура води вимірюється водним термометром (ртутний з діленнями через 0,20 С від 30,0 до -0, 50 С, мікро - термометр ртутний з діленням через 0,01 від 1,2 до -0,80 С, електричний термометр опору).
Прозорість - це властивість води пропускати всередину світлові промені. Прозорість води залежить від наявності в ній домішок, розчинених речовин і т.д.
Колір води.
Смак.
Запах.
Для одержання кількісної характеристики водного об'єкту в гідрології застосовують балансовий метод. Балансовий метод - це сумісний розгляд, що довели до кількісної оцінки, для певного водотоку або водоймища всіх елементів, що впливають на вимірювання водної маси (метод водного балансу), домішок, що містяться в ній (метод сольового балансу, балансу речовини), і притаманних їй властивостей (метод теплового балансу, балансу енергії) за вибраний проміжок часу.
Метод водного балансу - це використання закону збереження матерії в вигляді рівняння водного балансу для дослідження закономірностей, що існують між прибутком і витратою вологи за який-небудь період часу, певної ділянки території, річкового басейну, озера, водосховища, болота або іншого водного об'єкту.
Метод водного балансу засновується на наступному очевидному рівнянні: для будь-якого простору, що обмежується деякою довільною поверхнею, кількість води, яка ввійшла в середину цього об'єму, за відрахуванням кількості води, яка вийшла назовні, повинна дорівнювати відповідно збільшенню або зменшенню її кількості в середині даного об'єму.
Метод теплового балансу - це використання закону збереження енергії в вигляді рівняння теплового балансу для дослідження закономірностей, що існують між прибутком і витратами тепла за який-небудь період часу в межах певної ділянки території, річкового басейну, озера, водосховища, болота і т. д.
Метод теплового балансу дозволяє встановити закономірності розвитку низки важливих гідрологічних процесів, що виникають під впливом теплообміну між водним об'єктом і навколишнім середовищем.
Використання методу теплового балансу дозволяє вирішувати наступні задачі:
Нагрівання й охолодження води в річках, озерах, болотах і т.д.
Розрахунки танення снігу, випару води, наростання льоду.
Кількісним виразом цього методу є рівняння теплового балансу.
Ламінарний рух - це форма руху води, що характеризується паралельнострумчатою структурою потоку. В умовах ламінарного руху обміну між сусідніми шарами рідини не відбувається. Швидкість течії у стінок, що обмежують потік, дорівнює нулю. Сила внутрішнього тертя (опору руху) і, отже, швидкість течії залежать від фізичної (молекулярної) в'язкості рідини. Опір руху пропорційно залежить від першої ступені швидкості. Чим вище в'язкість рідини, тим більше буде притаманний їй ламінарний рух. Ламінарний рух може зберігатися тільки до значення критичної швидкості течії. Критична швидкість течії встановлюється для конкретних потоків в залежності від критичного значення числа Рейнольдса.
2. Агрегатні стани води
Фази (гр. jasiz - поява, перехід, певний момент у зміні форми або стану якогось тіла) води.
1). Тверда - крига, лід.
Лід - це загальна назва твердої фази води. За місцем походження розрізняють:
лід атмосферний (сніг, іній, град);
лід водний, що утворюється на поверхні води (сало, льодовий покрив) і в масі води на різній глибині (внутрішньоводний лід);
ґрунтовий лід, що утворюється в промерзлих вологих ґрунтах;
льодовиковий (глетчерний) лід, що утворюється в районах залягання льодовиків з мас дуже ущільненого й перекристалізованого снігу.
Лід характеризується наступними показниками:
пластичність, котра зростає з підвищенням температури;
текучість, яку набуває при тривалому навантаженні і під дією власної ваги (наприклад, текучість льодовиків);
пружність при миттєвих навантаженнях;
твердість, що дуже підвищується з пониженням температури.
При зниженні температури об'єм льоду зменшується, а щільність його зростає. Теплоємність льоду 0,50 кал/(г ? град).
Коефіцієнт теплопровідності льоду 0,00540 кал/(см ? с ? град).
Коефіцієнт об'ємного розширення льоду при коливаннях температури від 0 до -200 С складає 0,000165.
Розширення об'єму води при замерзанні складає близько 9% об'єму її в рідкому стані при 00 С.
При збільшенні тиску точка замерзання води (і відповідно танення льоду) знижується.
Прихована теплота плавлення льоду дорівнює 80 кал/г.
Теплота випаровування льоду залежить від температури і виражається формулою
l = 687 - 0,708 t кал/г.
2). Рідка - вода.
Вода - це хімічна сполука кисню з воднем; окис водню. Вода - безбарвна рідина, в товстому шарі - блакитнувата. При атмосферному тиску 760 мм рт. ст. вода переходить в тверду фазу (лід) при температурі 00 С. Вода кипить при температурі 1000 С. При зменшенні тиску точка кипіння знижується: до 800 с при 335 мм рт. ст. і до 400 С при 55 мм рт. ст. Найбільшу щільність вода має при температурі 40 С. Показник заломлення води складає 1,334; швидкість звуку - 1437 м/с.
Вода в природі знаходиться в океанах, морях, річках і водоймах суходолу, в ґрунті й атмосфері. Вода робить безупинний кругообіг між гідросферою, ґрунтом і атмосферою. В атмосфері вода зустрічається у всіх трьох агрегатних станах - твердому, рідкому і газоподібному.
3). Газоподібна - водяна пара.
Водяна пара постійно знаходиться в атмосферному повітрі. Водяна пара поступає в атмосферу шляхом випаровування з поверхні води і вологого ґрунту, а також шляхом транспірації рослинами. Водяна пара знаходиться в атмосфері при температурі, яка завжди значно нижче критичної (374,2), а часто й нижче температури плавлення води (00). При таких значеннях температури величина парціального тиску водяної пари, що необхідний для її конденсації та сублімації (декілька мілібарів), часто має місце в атмосфері. При відповідних умовах водяна пара сконденсується й утворюються хмари і тумани. Тому вміст її в повітрі перемінний. Біля поверхні землі вміст водяної пари в повітрі в середньому від0,2% по об'єму в полярних широтах до 2,6% у екватора. З висотою він швидко падає, на висоті близько 1,5-2 км зменшується в два рази.
Тиск водяної пари в стані насиченості залежить від температури.
Питома теплоємкість водяної пари при 1000 С і 760 мм рт. ст. - 0,487 кал/г ? град.
Водяна пара інтенсивно поглинає сонячну радіацію в червоній та інфрачервоній частинах спектру, а також і довгохвильове випромінювання.
3. Щільність води і її зв'язок з температурою і солоністю, теплові властивості води, в'язкість, поверхневий натяг, акустичні властивості
Щільність - це відношення маси речовини до її об'єму.
Щільність прісної води при 40С і нормальному атмосферному тиску дорівнює 1 г/см3.
Щільність снігу коливається в широких межах (0,1 - 0,5 г/см3)
Щільність льоду складає близько 0,92 г/см3.
Щільність морської води змінюється в межах від майже 1 для опрісненої води на поверхні і приблизно до 1, 076 г/см3 для води на великій глибині. Щільність морської води залежить від трьох параметрів: температури, солоності і тиску.
Щільність морської води при зростанні тиску зменшується приблизно на 45 ? 10-4 г/см3 при зростанні глибини приблизно на кожні 1000 м.
При зростанні солоності щільність морської води зростає на 8 ? 10-4 г/см3 на 10/00.
Зміна щільності морської води зі зміною температури є складною функцією трьох перемінних. Наприклад, для морської води при нормальному атмосферному тиску і солоності 35 0/00 з підвищенням температури щільність морської води зменшується від 5 ? 10-5 г/см3 на 10 С при 00 С до 34 ? 10-5 г/см3 на 10 С при 300 С. В той час для прісної води це зменшення щільності дорівнює 7 ? 10-5 г/см3 на 10 С при 300 С, причому при 40 С прісна вода має максимальну щільність.
При замерзанні об'єм зростає, завдяки чому плавлення льоду супроводжується не розширенням, а стисканням;
при підвищенні тиску температура замерзання води не підвищується, знижується;
плавлення льоду супроводжується аномально великим збільшенням питомої теплоємності (майже в два рази - з 0,49 до 1,009 кал/(г . град) при 0 0С);
дуже велика питома теплоємність, яка при 15 0С приймається рівною 1 кал/(г . град).
8. Роль і значення води у природних явищах і процесах, житті та господарській діяльності людини
Вода - неоціненний і незамінний скарб і ресурс природи, одна з найважливіших рушійних сил формування географічної оболонки планети, основа виникнення й існування життя на Землі. Вона утворює океани і моря, річки та озера, болота, льодовики, у вигляді пари, дрібнодисперсних рідких і твердих часточок знаходиться в атмосфері, міститься у ґрунтах і гірських породах, входить до складу будь-яких живих організмів, забезпечує функціонування і відтворення біосфери планети у цілому. Ще понад 2,5 тис. років тому один із найвідоміших мудреців прадавнини Фалес Мілетський стверджував, що "світ походить від води", вважаючи саме її першоосновою всього існуючого. І насправді, історія планети Земля - це насамперед історія води. У воді вперше утворилися складні органічні сполуки, найпростіші живі організми, еволюція яких зумовила сучасне біологічне різноманіття живої природи. Воду - цей дорогоцінний природний дар академік О. Карпінський називав живою кров'ю природи, яка створює життя там, де його не було раніше. За висловом В. Вернадського, "Вода стоїть осібно в історії нашої планети. Нема природного тіла, яке б могло зрівнятися з нею за впливом на хід основних найграндіозні- ших геологічних процесів. Нема земної речовини - мінералу, гірської породи, живого тіла, які б її не містили. Вся земна речовина у верхній частині планети нею просякнута і охоплена".
Завдяки своїм специфічним фізичним властивостям вода на Землі за звичайних природних умов може існувати і в твердому, і в рідкому, і в газоподібному стані одночасно. Це зумовлює можливість природного кругообігу земних вод. Його перебіг як в глобальному, так і в регіональному і місцевому масштабах забезпечує обмін речовин і енергії між різними складовими довкілля, об'єднує в єдину цілісну систему різноманітні водні об'єкти і навіть різні частини планети.
Більшу частину поверхні земної кулі займає Світовий океан, який є основним збирачем і акумулятором тепла на Землі. Відомо, що 1 см3 води, температура якої підвищується на 1 °С, може цим теплом підвищити на 1 °С температуру повітря об'ємом 2744 см3. Звідси стає зрозумілим вплив океанів і морів на клімат прилеглих територій, який проявляється в його пом'якшенні. Частини ж материків, віддалені від морів, мають континентальний клімат із холодною зимою та жарким літом.
Маси океанічної й морської води, перемішуючись у вигляді теплих або холодних течій з одних місць в інші, отеплюють або охолоджують значні території. Океани і моря є також основним джерелом надходження вологи в атмосферу, яка оберігає Землю від надмірного охолодження в періоди зменшення притоку сонячної радіації, утворює опади і цим сприяє пом'якшенню клімату.
Завдяки величезній масі і специфічним тепловим властивостям гідросфера Землі виконує роль головного регулятора планетарних теплових процесів. У середньому вона поглинає близько 77 % сонячної енергії, що досягає земної поверхні, передаючи її потім в атмосферу в процесах випаровування і наступної конденсації водяної пари, а також шляхом турбулентного теплообміну. Разом з тим природні води різних регіонів Землі, теплові властивості й інші характеристики яких залежить від широтного розподілу сонячної радіації, самі суттєво впливають на перерозподіл теплоти в меридіональному напрямку: з морськими течіями тепло з районів його накопичення (низькі широти) переноситься до місць його витрачання (високі широти). Це вирівнює сучасні теплові різниці на різних широтах.
Гідросфера Землі справляє значний вплив на метеорологічні умови. Загальні закономірності розподілу атмосферного тиску, напрямки і сила вітрів, хмарність та інші чинники залежать від розподілу води на земній кулі і різниці в їх температурах. Крім того, загальна циркуляція атмосфери і переміщення повітряних мас супроводжується відповідними трансформаціями над водними акваторіями (нагрівання, охолодження, насичення вологою тощо). І звичайно зрозуміло, що основним джерелом опадів є Світовий океан.
У процесі власного кругообігу вода формує інший кругообіг, який без неї просто не міг би існувати: вона руйнує і розчиняє гірські породи на суходолі, активно переносить продукти руйнування і розчинені речовини та відкладає їх в інших місцях. Основним накопичувачем таких продуктів у кінцевому випадку є Світовий океан. Вода підхоплює, переносить і відкладає також продукти руйнування порід і ґрунтів, що утворюються внаслідок дії інших процесів: вітрової ерозії, вулканічних вивержень, морозного вивітрювання, дії сонячного проміння, живих організмів тощо.
Значну роль у виникненні і перебігу ерозійних процесів на суші відіграють атмосферні опади, які формують поверхневий стік, утворюють струмки та річки. Текучі води розмивають земну поверхню (водна ерозія), захоплюють продукти розмиву і руйнування гірських порід та переносять їх у зниження в рельєфі. Текучі води не можуть переносити на значні відстані важчі частинки продуктів руйнування, і вони досить швидко відкладаються (відбувається їх акумуляція). Більшу частину продуктів розмиву річки виносять у моря й озера, де утворюються донні відклади. Ерозійна діяльність текучих вод іноді виражена дуже різко: в гірських районах формуються селеві потоки, на рівнинах із розчленованим рельєфом - яри. У результаті яружної ерозії втрачаються значні площі орних та інших цінних земель.
Великої шкоди завдає площинний змив, унаслідок якого ґрунт не тільки збіднюється на вологу, а й втрачає родючий шар. У районах із розчленованим рельєфом щорічний змив ґрунту становить 2-40 т з 1 га; іноді досягає 50-80 т, а при катастрофічних зливах - 250 т з 1 га і більше. До цього слід додати, що великі маси наносів, які річки приносять в озера, ставки і водосховища, викликають швидке замулення їх, заростання й перетворення на болота. Отже, в результаті діяльності текучих вод збільшується почленованість і змінюється загальний вигляд суші.
Надмірне, застійне або слабко-проточне зволоження ділянок земної поверхні спричиняє виникнення процесів заболочування. На таких ділянках з'являється характерна для боліт рослинність і починає відкладатися торф.
Ерозійно-акумулятивні процеси, що відбуваються на земній поверхні, та їх наслідки безсумнівно зумовлюються прямим чи опосередкованим впливом природних вод. Без участі води неможливо уявити хімічне вивітрювання гірських порід. Зазначені процеси в річкових басейнах змінюють цілі гірські системи. Наслідком потужної дії вод і різних гідрологічних чинників є абразія морських берегів, берегів озер і водосховищ, формування дельтових рівнин і шельфу, підводних каньйонів і глибоководних конусів виносу твердих матеріалів.
У природі роль води як унікального й універсального розчинника є надзвичайною. Розчиняючись у воді, найрізноманітніші речовини, що входять до складу земної кори, набувають підвищеної міграційної здатності, утворюють біологічно активні сполуки, вільно перемішуються на значні відстані, розсіюються чи, навпаки, накопичуються в однорідних за хімічним складом відкладах, часто утворюючи потужні родовища корисних копалин.
Багато вільної і зв'язаної води міститься у верхніх шарах літосфери. Така вода впливає на процеси формування ґрунтів, їх родючість, придатність для розвитку різних видів рослинності і сільськогосподарського використання. Підземні води також беруть участь у багатьох фізико-географічних процесах, що відбуваються на Землі. Насамперед вони є одним із джерел живлення річок, озер, водосховищ. Разом із підземними водами до вод річок і інших поверхневих водних об'єктів потрапляє значна кількість розчинених речовин, які виносяться в моря та океани і там накопичуються переважно у вигляді розчинених солей (хлоридів і сульфатів натрію, кальцію, магнію тощо). У місцях виходу підземних вод на поверхню, на схилі розвиваються такі негативні фізико-географічні процеси, як заболочування, зсуви, утворення карсту тощо.
Отже, у формуванні географічної оболонки Землі, обрису її поверхні воді належить надзвичайно велика роль. Вода - важливий компонент природних ландшафтів, носій речовини та енергії, вирішальним чином впливає на їх обмін між геосферами і різними географічними регіонами.
Винятковим є значення води в усіх біологічних процесах на нашій планеті. Уся жива речовина на ній більш ніж на % складається з води. На вуглець, що входить до складу цієї речовини, припадає тільки 10 %, а 90 % її маси складають водень і кисень переважно у вигляді молекул Н2О. Без повітря (кисню) життя можливе (анаеробні організми), без води - ні. Недаремно В. Вернадський вважав, що "життя - це особлива колоїдальна водна система ... особливе царство природних вод", що "вода і жива речовина - генетично пов'язані частини організованості земної кори".
Область поширення живих організмів (біосфера) займає частину атмосфери (до 25 км над рівнем моря), поверхневі води і води океанів і морів (на глибину до 10-11 км) і верхню частину літосфери (на глибину до 3 км). Тому, за Вернадським, біосфера - це оболонка Землі, склад, структура та енергетика якої зумовлені минулою чи сучасною діяльністю всіх живих організмів у причинно-наслідковому взаємозв'язку з тим чи іншим середовищем, у якому вони проживають. Переважна маса вод біосфери неодноразово проходить через живі організми в результаті обміну речовин або метаболізму. Тому всі води біосфери (щонайменше 99 % їх) є біогенними водами,які на початкових етапах розвитку гідросфери утворилися за рахунок космогенних вод,що надходили на планету з навколишнього космічного простору, чи ендогенних вод,які надходять із глибин Землі.
Існування і розміщення різних живих організмів на Землі в цілому підпорядковується кліматичній зональності, однак суттєво залежить від наявності води та її фізико-хімічних властивостей. Основним середовищем проживання тваринних організмів слугує Світовий океан. Рослини заселяють і океан і сушу. В останньому випадку їх поширення визначається наявністю необхідної кількості тепла, характером ґрунтів і, що особливо важливо, наявністю води.
Живі організми, що проживають у водному середовищі, називаються гідробіонтами.За місцем проживання і характером переміщення гідробіонти поділяють на планктон(організми водної товщі у завислому стані, не здатні самостійно переміщуватися на значні віддалі, міграція яких у межах того чи іншого водного об'єкта може відбуватися в основному за рахунок їх перенесення течіями), нектон
(вищі та інші водні організми, здатні до активного та самостійного переміщення на великі відстані), нейстон(організми приповерхневого шару природних вод у зоні їх прямого контакту з атмосферою), бентос(донні організми).
Зазначені організми являють собою єдину, цілісну і дуже важливу біотичну компоненту так званої водної екосистеми (гідроекосистеми). Абіотичнимискладовими такої системи є донні відкладення, мулові розчини, завислі наноси органічного і мінерального походження і власне вода як середовище і спосіб існування будь-яких рослинних чи тваринних гідробіонтів.
Поняття "екосистема" ввів у науковий обіг у 1935 р. англійський учений А. Тенслі. Згідно з його визначенням екосистема - це природний комплекс, утворений живими організмами (біоценоз) і середовищем їх проживання (біотоп), пов'язаними між собою обміном речовин, енергії та інформації.
За Ю. Одумом, усі природні екосистеми поділяються на три групи: наземні (тундра, ліси, степи, пустелі), прісноводні (болота , річки, озера) і морські (океани, шельф, затоки, естуарії). З цього поділу випливає, що водні екосистеми дуже поширені і є найважливішими компонентами земного природного середовища. Вивчає водні екосистеми гідроекологія (водна екологія) як частина загальної екології чи геоеко- логії. До комплексу досліджень гідроекологічного спрямування входять також і гідрологічні дослідження.
Водні екосистеми можуть бути поділені також за ієрархічною підпорядкованістю: глобальна екосистема Світового океану разом із річковою мережею його водозбору; ізольовані водні екосистеми областей внутрішнього стоку; великі водні об'єкти (моря, річкові системи); окремі річки, озера, водосховища; їх частини; екосистеми нижчого рангу (окремі елементи водойм і водотоків).
До переліку характеристик абіотичної частини водних екосистем, що мають найбільше значення для розвитку водної біоти, входять: температура, мінералізація (солоність) і мутність води; вміст у воді окремих розчинених речовин у тому числі забруднювальних; концентрації кисню і діоксиду вуглецю; швидкості течії; інтенсивність водообміну між різними частинами водного об'єкта і режим рівнів водойм і водотоків; льодові явища та ін. Гідрологія як наука вивчає ці характеристики та явища, їх просторово-часову мінливість, причини, що зумовлюють останню.
Вода відіграє величезну роль у житті та господарській діяльності людини. З водою пов'язаний розвиток промисловості, тепло- та гідроенергетики, сільського господарства, водного транспорту, інших галузей господарського комплексу будь-якої країни.
Найдавніші цивілізації виникли і розвивалися в річкових долинах Північної Африки, Середнього Сходу, Індостану, тобто там, де в достатній кількості була прісна вода. Ще до нашої ери в Месопотамії, Єгипті, Китаї було збудовано великі гідротехнічні споруди, меліоративні системи, велася боротьба з повенями на річках. Спеціальними законодавчими актами встановлювались порядок і правила користування водою річок та зрошувальних каналів.
Не меншу роль у давні часи річки відігравали і в нашій країні. Особливості гідрографічної сітки та зручність географічного положення визначали в минулому характер розселення людей. Річки використовувались як джерело питної води, зручні шляхи сполучення, місця для вилову риби, а заплави їх - під городи, луки, пасовища. По Дніпру, а далі по Волхову та Неві пролягав відомий водний шлях "з варяг у греки", що сполучав Балтійське море з Чорним. Цей шлях мав важливе значення для розвитку торговельних і культурних зв'язків давньої Русі із заморськими державами Європи й Азії. Пізніше малі річки почали використовувати і як джерела дешевої енергії: на них будували водяні млини, гідросилові установки та різні підприємства.
Неоціненне значення в господарській діяльності людини річки мають і в наш час: вони живлять водою міста і села, промислові підприємства, гідравлічні, теплові й атомні електростанції, зрошувальні та обводнювальні системи.
Вода - як прісна, так і солона, є цінною промисловою сировиною, необхідною складовою частиною технологічних процесів багатьох виробництв. Загальновідоме значення води річок, озер, океанів і морів для розвитку судноплавства, риболовства, добування цінних хімічних речовин, солей, водоростей тощо. Донні відклади (грязі) багатьох водойм мають цілющі властивості.
Велике практичне значення підземних вод зумовлюється насамперед їх безпосереднім господарським використанням. Тому підземні води можна розглядати як корисні копалини поряд із вугіллям, нафтою, газом тощо. Підземні води використовують для комунального, промислового і сільськогосподарського водопостачання. У багатьох великих містах прісні артезіанські води є джерелом питної води. У деяких районах відкачування цих вод застосовують і для зрошення. Підземні води з підвищеною мінералізацією і наявністю компонентів бальнеологічного значення використовуються для лікувальних цілей.
Значною практичною цінністю відзначаються болота та їх води. Торф, який добувається після осушення боліт, широко використовується як паливо, добриво і хімічна сировина. З нього добувають ряд хімічних продуктів: аміак,дьоготь тощо. Слід особливо підкреслити, що найбільшими, практично невичерпними, водними, мінеральними та енергетичними ресурсами відзначаються моря та океани. У них зосереджені також величезні біологічні ресурси. На сьогодні, однак, ці ресурси використовуються ще досить слабко і нерівномірно. Найповнішим використанням характеризується біологічна складова зазначених ресурсів: величезну частку світової продукції дають морські промисли - рибний, морського звіра, молюсків, водоростей тощо.
Постійно зростають розвідані запаси й обсяги добування мінерально-сировинних ресурсів морів і океанів. Серед усіх видів подібних ресурсів найбільше значення мають нафта і газ, основна частина родовищ яких розташована в межах континентального шельфу.
Інші види мінеральної сировини, зосереджені в прибережних морських розсипах і на поверхнях океанічного ложа, містять титан, цирконій, золото, платину, алмази, каситерит, фосфорити, залізо- марганцеві конкреції (на глибинах понад 3 км), до складу яких входять також мідь, нікель, кобальт та інші метали. Прибережні зони є також джерелами бурштину, мінеральних солей, будівельних матеріалів - піску, гравію, ракушняку.
Значні ресурси мінеральної сировини присутні в морських і океанічних водах у вигляді розчинених солей (хлоридів, сульфатів і гідрокарбонатів натрію, кальцію і магнію, солей йоду, брому, бору тощо).
Енергетичні ресурси океанів і морів представлені енергією хвиль, течій, різницею температур на водній поверхні і різних глибинах, енергією припливів. Ці відтворювані і практично невичерпні енергетичні ресурси на сьогодні використовуються незначною мірою, однак із розвитком відповідних технологій масштаби їх використання можуть значно зрости вже в найближчій перспективі.
Визначне практичне значення для людини має рекреаційний потенціал Світового океану, озер і річок, інших водних об'єктів гідросфери. Слід зауважити, що води Світового океану можна розглядати як потенційне і невичерпне джерело прісної води, зосередженої в льодовиках Антарктиди і Гренландії, а також отримуваної з морських вод шляхом їх опріснення. Використання для цього процесу електроенергії, виробленої на ядерних енергетичних установках, може зробити його рентабельним уже в найближчому майбутньому.