Книжкова справа в Україні перед прийняттям християнства

Книжкова справа, як одна із ознак рівня культури того чи іншого народу, його освіченості, ніколи й ніде не виникала спонтанно. Цей процес зароджувався і розвивався повільно, для цього потрібні були відповідні обставини і умови. І щоб з таким пієтетом сприймати увічнене кимось на письмі Слово, з ним треба було протягом певного часу спілкуватися, його слід було навчитися читати, пізнавати, відтворювати й запам'ятовувати.

У цьому контексті варто спростувати один з міфів радянської науки, за яким в усіх попередніх виданнях з історії книжкової справи стверджувалося, що витоки рукописної справи, запровадженої нашими пращурами на праукраїнських землях, слід вивчати лише з початку ХІ століття, тобто з часу після офіційного прийняття і поширення християнства в Київській Русі. Оскільки, мовляв, зародження книжкової справи пов'язано було зі створенням і поширенням серед народів книг Святого Письма, інших богословських текстів, то за поганських, язичницьких часів потреби такої на землях Київської Русі до кінця Х століття не було.

У тому, що це виявилося далеко не так, переконують нові свідчення, гіпотези і відкриття, зроблені вітчизняними і зарубіжними дослідниками як давнішого, так і останнього часу. Аргументами щодо існування на українських теренах рукописної, а отже, книготворчої справи задовго до запровадження князем Володимиром християнства нині виступають:

— піктографічні тексти в печерах і гротах святилища "Кам'яна Могила" на Запоріжжі;

— "крамольна" і тому не визнана за радянських часів "Велесова книга";

— давньоукраїнські книги, показані місіонеру Кирилу в Херсонесі 860 року;

— реконструйована рукописна пам'ятка ІХ століття "Літопис Аскольда".

"Архів" Кам'яної Могили, як світова сенсація виникнення в Україні стародавньої писемності. На південних теренах нашої держави неподалік від Мелітополя знаходиться дивовижний пам'ятник природи і людської цивілізації, віддавна названий у народі "Кам'яна Могила". Тепер це Державний історико-археологічний музей-заповідник, який у майбутньому може бути віднесений до ще одного з чудес світу.

Світову славу цьому своєрідному жовтому кам'яному острову в безмежному приазовському степу принесло недавнє відкриття тут археологами дивовижної колекції написів на кам'яних плитах, захованих у великих печерах і гротах, вік написання текстів на яких датується VІІ-ІІІ тисячоліттями до Різдва Христового. Таких печер і гротів виявлено понад 60 і в них віднайдено близько 150 текстів, написаних піктографічним (малюнковим) письмом. За свідченням учених, йдеться про світову сенсацію — відкриття унікального в історії святилища-архіву першої у світі держави Аратти, яка була створена в цьому регіоні сучасної України близько 6200 року до Різдва Христового і з якої власне почалася історія людської цивілізації.

Першу у світовій науці спробу розшифрування малюнкового стародавнього письма зазначеного періоду зробив відомий російський учений Анатолій Кіфішин, видавши на основі своїх багаторічних дослідів запорізької Кам'яної Могили в київському видавництві "Аратта" книгу "Стародавнє святилище Кам'яна Могила" [7]. Добутий і ретельно досліджений матеріал дає підстави авторові вважати, що грандіозне святилище-архів "Кам'яна Могила" (в шумерській транскрипції Шун-Нун) таїть у собі одну з редакцій першої у світі рукописної книги —епічного твору "Сказання про Гільгамеша", а також писемні набутки наших пращурів періоду їх творення трипільської та інших археологічних культур.

"Велесова книга".

Неповторність "Велесової книги" у контексті історії української видавничої справи полягає передусім у тому, що, на противагу віднайденим досі й вивченим літописним пам'яткам нашої культури, ця була написана на дерев'яних дощечках, виготовлених, за одними даними, з дуба, за іншими — з берези. Розміри дощечок не можуть не нагадувати величину глиняних табличок бібліотеки ассирійського правителя Ашшурбанапала, про яку йшлося у першому розділі цієї книги, — 22 сантиметри ширини, 38 сантиметрів довжини і до одного сантиметра товщини. Верхні ліві краї цих своєрідних книжкових сторінок мали круглі отвори для з'єднання їх шкіряними нитками в окремих блоках-томах (згадаймо аналоги з бамбуковими дощечками давніх китайських рукописних книг).

Текст на дощечках писався (випалювався) гострим предметом на зразок сучасного шила методом заглиблення в деревину тієї чи іншої форми літери, а потім покривався спеціальним розчином, що унеможливлювало псування дерев'яних пластин шашіллю. Для рівності рядків упоперек кожної дощечки проведені паралельні заглиблення-лінійки, місцями далеко не рівні. Букви вирівнювалися відповідно до цих лінійок верхніми своїми частинами. Текст на дошках-сторінках написаний з обох боків. Поля деяких дощечок були, кажучи сучасною мовою, проілюстровані малюнками. То були ледь вгадувані зображення різних тварин — бика, вівці, собаки, а також сонця. Йдеться, очевидно, про символьне виділення місяців року.

Час написання книги відноситься до ІХ століття, точніше, обмежується 70-ми роками цього століття, бо саме описом подій, пов'язаних з приходом на ці землі варягів Аскольда і Діра, як також і Рюрика, завершується хронологічний ряд твору.

"Руське" письмо і "руські" переклади ІХ століття. Важливим аргументом на користь твердження про витоки рукописної книжкової справи на українських землях ще до прийняття в праукраїнській державі офіційно встановленої дати християнства наприкінці Х століття є цілий ряд писемних свідчень, зокрема, зарубіжних авторів. У світовій і європейській історії відомий факт прибуття взимку 860-861 років до Херсонеса — тодішньої столиці Південного Причорномор'я, через яке русичі вели активні торговельні зносини з греками, — великого болгарського просвітителя і проповідника Костянтина. Ця історична особа разом зі своїм братом Мефодієм увійшла в історію слов'янських народів як упорядник азбуки для слов'ян, перекладач Святого Письма і цілого ряду богослужбових книг на живу слов'янську мову [13].

У життєписі Костянтина (в історичній літературі так і називається — "Життя Костянтина" і в наукових колах вважається джерелом вірогідним та авторитетним) було зафіксовано факт, що має для предмета нашого розгляду принципове значення. Саме тут він знайшов Євангелію та Псалтир, писані "русьскымы письмены". Фактично це були перші переклади книг Святого Письма мовою давньоукраїнського населення. Ось фрагмент із цього життєпису, здійснений у перекладі сучасною українською мовою Іваном Огієнком:

"Літопис Аскольда". Власне, про більш ранні початки творення на праукраїнських землях літописних текстів заговорили радянські вчені ще в роки хрущовської відлиги (Б. Рибаков [22]). Аналізуючи сторінки відомих літописів, які в результаті неодноразових переписувань і різних редакцій дійшли до сучасників, дослідники погодилися, що до цих своєрідних зведень про історичне минуле давньоруської держави цілими фрагментами вставлялися тексти, писані різними авторами і в різний час. Особливо показовим у плані компіляції різночасових рукописних джерел виявився текст Никонівського літопису, укладеного за часів Івана Грозного московськими книжниками. Завдання полягало лише у встановленні тих джерел, з яких, власне, перші творці давньоукраїнських літописів черпали свої знання.

Таке завдання поставив перед собою М. Брайчевський і в принципі розв'язав його. Історію праукраїнського книгописання він піддав надійній, науково вивіреній реконструкції, згідно з якою ця історія виглядає так:

— Літопис Аскольда як найдавніша історіографічна пам'ятка України-Руси (883);

— пауза в літописній традиції, викликана захопленням Києва Олегом (кінець Х ст.);

— укладення нового літописного зведення за Володимира, яке увібрало історичні матеріали, накопичені на час остаточної християнізації Русі, починаючи від Літопису Аскольда (996);

— новий літописний кодекс, укладений за безпосередньою участю Ярослава Мудрого (1037);

— літописне зведення ієромонаха Печерського монастиря Никона (середина ХІ ст.);

— "Початкове зведення" ігумена Печерського монастиря Івана (1093);

— "Повість временних літ" Нестора-літописця, в якій зведено та критично оцінено весь наявний досі рукописний матеріал від Літопису Аскольда (бл. 1113);

— друга і третя редакції "Повісті временних літ", здійснена Сильвестром та Мстиславом. Саме від цих редакцій починається епоха численних, і до того ж, не зовсім точних, переписувань усіх попередніх рукописних текстів, створених на праукраїнських землях. З цього числа виділяються Лаврентіївський (кінець ХІV ст.) та Іпатіївський (кінець ХV ст.) рукописи.

Реконструкцію Літопису Аскольда М. Брайчевський здійснював відповідно до нової методики текстологічних Узагальнюючи вищевикладене щодо витоків давньоруського (праукраїнського) рукописного книготворення, яке базувалася на діалектичній схемі "теза — антитеза — синтез", доходимо таких висновків:

1. Творення рукописних текстів на різних матеріалах (кам'яних стелах, дереві, кістках, пергаменті, папірусі) відбувалося на наших землях в умовах складного і тривалого процесу вдосконалення давньоукраїнської писемності. Реконструйовані давні рукописні пам'ятки засвідчують кілька етапів розвитку цієї писемності:

а) фіксація набутих знань "чертами й різами", тобто за допомогою простих форм-символів, що складали для кожного народу своє піктографічне (малюнкове) письмо;

б) використання в письмі, окрім своїх власних знаків, суміші літер грецького і латинського алфавіту, тобто, висловлюючись мовою болгарського чорноризця Храбра, алфавіту "без устроєніє" (саме тому й не міг прочитати Кирило віднайдених у Херсонесі "руських" книг);

в) запровадження виробленої Кирилом і Мефодієм слов'янської абетки.

2. Наявність рукописних текстів київського походження, створених до офіційно визнаної дати прийняття християнства в Україні-Руси, є фактом доведеним.

3. Найдавнішими рукописними книжковими текстами, створеними у кодексному вигляді, є "Велесова книга" та "Літопис Аскольда".

Поиск по сайту: