Однією із систем терморегуляції є термоіндиферентна зона — діапазон зовнішніх температур, у якому нормальна температура підтримується в умовах мінімальної теплопродукції, тобто в умовах основного обміну. Для дорослої людини без одягу ця зона становить 28—30 °С, для новонародженого без пелюшок — 32—34 °С. Вища термоіндиферентна зона у дітей зумовлена співвідношенням теплопродукції й тепловіддачі.
Терморегуляція у новонародженого на 1 кг маси в 1,4 разу більша, ніж у дорослих. Але і тепловіддача у новонароджених відбувається в 2,5 разу інтенсивніше, ніж у дорослих. Тому для підтримання постійної температури тіла потрібна вища температура навколишнього середовища.
Дитина, загорнута в пелюшки і ковдру, почувається комфортно при температурі повітря 22 °С. Якщо температура середовища вища за 36 °С, то може статися перегрівання.
Найважливішим захистом від перегрівання є потовиділення. У новонародженого кількість потових залоз на одиницю площі поверхні тіла більша, ніж у дорослих, однак вони виділяють свій секрет значно менше. Новонароджені діти швидко перегріваються, що зумовлено малою масою тіла, наближенням температури тіла до температури термоіндиферентної зони, зменшеним потовиділенням.
У разі зниження температури тіла у новонароджених теплопродукція підвищується. Однак інтенсивність цього процесу часто недостатня для підтримання нормальної температури тіла у новонародженого. У дітей максимальне підвищення теплопродукції відбувається в разі збільшення основного обміну в 2 рази, а в дорослих — у 4 рази. У дітей порівняно з дорослими більше значення має нескоротливий термогенез. Джерелом тепла у малюків є бура жирова тканина. У клітинах бурої жирової тканини дуже багато мітохондрій, тому для них характерна дуже велика інтенсивність окисних процесів. Клітини поглинають 60 мл кисню на 100 г тканини за 1 хв. Це в 10 разів більше від кількості кисню, яку використовує нервова тканина. Обмін у бурій жировій тканині регулюється симпатичною нервовою системою.
Існує тісний зв'язок між скоротливим і нескоротливим термогенезом. Частина жирних кислот вивільнюється внаслідок розкладання бурої жирової тканини й окислюється в скелетних м'язах з додатковим утворенням тепла.
Загалом терморегуляція у новонароджених значно менше досконала, ніж у дорослих. Однак у малюків добре функціонують холодові рецептори, центри терморегуляції в гіпоталамусі недостатньо морфологічно розвинуті. Незрілість механізмів терморегуляції у малюків необхідно компенсувати одягом, який підбирають відповідно до сезону.
Розвиток терморегуляції з віком
Збільшення маси тіла дітей супроводжується відносним зменшенням його поверхні. Зі збільшенням товщини підшкірного жирового шару посилюється теплоізоляція організму та інтенсивність теплопродукції. Унаслідок цього з віком термоіндиферентна зона знижується.
У дітей у легкому одязі термоіндиферентна зона у віці 1 міс становить 22—25 °С, 6 міс — 19—33 °С, 1 рік — 17—21 °С. Значно удосконалюються механізми терморегуляції, посилюється і прискорюється реакція судин шкіри, знижується поріг потовиділення. Посиленню теплопродукції допомагає відносне збільшення маси скелетних м'язів. У дітей віком 1 рік уже підтримується температура тіла в разі змін температури повітря. Але у дітей дошкільного віку недостатньо розвинутий контроль температури тіла, вони відчувають дискомфорт у разі перегрівання й охолодження.
До 15—16 років умови теплообміну і розвиток терморегуляції наближаються до таких у дорослої людини.
У процесі старіння організму відбуваються зміни в гіпоталамо-гіпофізарній системі, що пов'язано з морфологічними, метаболічними і функціональними процесами. Вікові зміни в ядрах гіпоталамуса призводять до порушення терморегуляторної функції організму, інтеграції гомеостатичних реакцій, зниження адаптивних можливостей організму в людей похилого і старечого віку.
Загартування
Під загартуванням розуміють підвищення стійкості організму до впливу коливань температури повітря і води, вологості повітря, атмосферного тиску, сонячного випромінювання та інших фізичних чинників навколишнього середовища. Фізіологічно загартування розглядають як адаптацію, яка досягається багаторазовим тренуванням, впливом загартувального чинника або комплексу чинників. Загартування підвищує адаптаційні можливості організму не тільки до погодних, а й до інших несприятливих (фізико-хімічних, біологічних, психофізіологічних) умов. Знижується чутливість до респіраторних та інших заразних захворювань, підвищується працездатність, яка сприяє формуванню позитивних психофізіологічних реакцій. Загартування — ефективний шлях корекції генетично зумовленої чутливості до несприятливих природних впливів. Значення загартування в сучасних умовах дуже велике, особливо для дітей з малорухомим способом життя. Загартування потрібно починати з грудного віку.
Під час проведення загартування слід дотримуватися таких принципів:
• поступовість (поступове збільшення інтенсивності й тривалості впливу загартувального чинника);
• систематичність (загартувальні процедури слід використовувати регулярно за визначеною схемою);
• комплексність (цілеспрямоване поєднання впливу кількох чинників, наприклад, повітря, води тощо);
• індивідуальний режим (характер, інтенсивність і режим загартування мають враховувати індивідуальні особливості людини, зокрема, вік, стать і стан здоров'я).
Загартування можна розпочинати і проводити в будь-яку пору року. Унаслідок дії загартувальних процедур в організмі відбуваються корисні морфологічні та функціональні зміни: удосконалюються процеси терморегуляції, підвищується бар'єрна функція шкіри, стовщується епідерміс, збільшується вміст жиру в поті й зменшується вміст води в тканинах.
Основними загартувальними чинниками є повітря, вода, сонячне випромінювання.