Розділ ІІ. Державне управління екологією

1. Сучасний екологічний стан України

Сьогоднішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду. Низький рівень екологічної свідомості суспільства призвів до значної деградації довкілля України, надмірного забруднення поверхневих і підземних вод, повітря і земель. Тож у стосунках з природою людство зіткнулося із серйозними і складними проблемами. Цілком очевидно, що вплив людини на природу нині значно перевищує здатність біосфери до саморегуляції і ставить загалом під загрозу можливість її існування як системи. На погіршення стану екології в нашій країні, за роки її існування впливало багато факторів. Одним з таких факторів є аварія на ЧАЕС, яка має страшні наслідки, що залишились не тільки у нашій країні. Варто також зазначити, що рівень екологічного забруднення з кожним роком зростає.

Наприклад , у 2010 році за індексом забрудненян атмосфери (ІЗА) рівень забруднення повітря оцінювався, як дуже високий в 9% міст, порівняно з 2009 роком, де з дуже високим рівнем забруднення було 7,5% міст України.

Рис.1 Значення ІЗА у 2010 році в найбільш забруднених містах України

Основним джерелом надходження до атмосфери техногенних радіоактивних елементів на території України на теперішній час залишається вітровий підйом радіоактивних продуктів з поверхні ґрунту, забрудненого внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС та внаслідок випробування ядерної зброї у 40-х–80-х роках минулого сторіччя. Сумарна бета-активність приземного шару атмосфери, яка визначається в основному радіонуклідами природного походження (ізотопами урану, торію та продуктами їх розпаду), у останні 20 років знаходиться на рівнях близьких до передаварійних значень. У 2010 р. концентрація бета-активних аерозолів складала в середньому по країні 19,8´10–5 Бк/м3, тобто була дещо нижчою, ніж у попередньому році (23,1´10–5 Бк/м3).

Щодо забруднення поверхневих вод, то всі водні об’єкти України забруднені переважно сполуками важких металів, сполуками азоту, нафтопродуктами, фенолами, сульфатами. У 2011 р. зареєстровано два випадки екстремально-високого забруднення (ЕВЗ) за вмістом розчиненого у воді кисню на р.Трубіж в районі смт. Баришівка Київської області. Високим забрудненням характеризуються поверхневі води басейну Західного Бугу, особливо р. Полтва в районі Львова.

Динаміку скидів забруднювальних речовин в річки України протягом 2009-20011 рр. показано на рис. 2.

Рис. 2 Динаміка скидів забруднювальних речовин у річки України

Чорне та Азовське моря переважно забруднені нафтопродуктами та хімічними речовинами. Отже, якість поверхневих вод у 2011 р., дещо покращилася порівняно з попередніми роками, проте за гідрохімічними показниками ще не відповідає стандартним нормативам.

Щодо земельних ресурсів нашої країни, то більша їх частина просто знищена внаслідок нераціонального використання та необґрунтованої меліорації. Зі сторони хімічного забруднення земель, то таке забруднення є нижчим за гранично допустиму норму, і з кожним роком воно дещо спадає. Так у 2011 році хімічне забруднення земель складає 20,3ГДК, порівняно з 25,9ГДК у 2010.

Оцінюючи вищенаведене можна зробити висновок, що в екологічній ситуації нашої країни частково спостерігаються позитивні зрушення, але дуже повільно. Це призводить до зменшення запасів корисних копалин, вичерпання ресурсів, зміну структури земельних ландшафтів, зниження родючості грунтів, забруднення поверхневих та підземних вод, забруднення повітря, скорочення розмаїття рослинного й тваринного світу, що зумовлює як зниження конкурентоспроможності держави так і знищення самої людини. Саме тому державне управління екологією є дуже важливим і потребує ефективних рішень та дій.

2. Характеристика законодавчих і нормативних актів, що регулюють екологічну сферу

Суть державного регулювання охорони навколишнього природного середовища визначається екологічною політикою держави, яка спрямовується на збереження безпечного для існування живої і неживої природи довкілля, на захист життя та здоров’я населення від негативного впливу забруднення навколишнього природного середовища, на досягнення гармонічної взаємодії суспільства і природи, на охорону, раціональне використання й відтворення природних ресурсів.

В основу формування екологічної політики України було покладено базовий принцип, згідно з яким екологічна безпека держави стала важливим елементом і складовою національної безпеки. Положення, що розвивають цей принцип, було закріплено Конституцією України, низкою інших законів та підзаконних нормативно-правових актів.

Одним з основних нормативно-правових актів, що регулюють відносини у зазначеній сфері, є Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" (1991 р.). Цей Закон визначає засади та рамки діяльності щодо захисту довкілля, передбачає реалізацію державних екологічних програм, стверджує право власності на природні ресурси. Законом визначено такі цілі: регулювання захисту довкілля, використання природних ресурсів і підтримання екологічної безпеки; запобігання можливій шкоді довкіллю від економічної та іншої діяльності; збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об’єктів, які є частиною історичної та культурної спадщини України.

Іншими нормативно-правовими актами є: Земельний кодекс України (2001 р.), Водний кодекс України (1995 р.), Лісовий кодекс України (1994 р.), Кодекс України про надра (1994р.), Закони України "Про природно-заповідний фонд" (1992 р.), "Про охорону атмосферного повітря" (1992 р.), "Про тваринний світ" (2001р.), "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" (1995р.), "Про екологічну експертизу" (1995 р.), "Про виключну (морську) економічну зону України" (1995 р.), „Про питну воду та питне водопостачання" (2002 р.), "Про утилізацію радіоактивних відходів" (1995 р.), "Про відходи" (1998 р.) тощо.

3. Проблеми державного управління екологічною сферою і шляхи їх вирішення

Зважаючи на сучасну екологічну ситуацію України – державне управління екологічною сферою є вкрай необхідним. Проте в державному управлінні спостерігаються певні проблеми, такі як:

4. Механізм державного регулювання екологічної сфери

Суб’єктамидержавного управління екологією є:

- КМУ;

- ВРУ;

- Президент;

- Центральні органи виконавчої влади (Міністерство охорони навколишнього природнього середовища та ядерної безпеки, державні комітети України по водному, лісовому та земельному господарствах, державний комітет України з промислової безпеки);

- Рада міністрів АРК;

- Місцеві державні адміністрації.

Об’єктом державного управління виступає природний комплекс України. Державне регулювання охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів в Україні здійснюється системою заходів:

· правового,

· адміністративного

· економічного характеру,

Сукупність яких формує екологічну політику держави. Екологічна політика - це сукупність заходів держави, спрямованих на збереження безпечного навколишнього середовища, захист життя і здоров´я населення від негативного впливу забруднення, досягнення гармонії у взаємодії суспільства і природи, охорону і раціональне використання природних ресурсів.

Розрізняють два типи екологічної політики - пасивну та активну. Суть пасивної політики полягає у впровадженні заходів щодо стримування негативних впливів на природу. Вона ґрунтується на застосуванні адміністративних інструментів регулювання: екологічних норм і нормативів, дозволів, штрафних стягнень. Активна екологічна політика орієнтується на екологічний моніторинг, на послідовне зменшення негативних впливів на природу в результаті змін у свідомості громадян і товаровиробників.

Екологічний моніторинг - це систематичний збір, обробка та аналіз даних про негативні впливи на довкілля, прогнозування та формування політики щодо захисту природного середовища.

Заходами правового впливу є такі нормативно-правові акти екологічного регулювання в Україні ухвалені впродовж 1991-1995 pp. Основними з них є: Закони України "Про охорону навколишнього середовища" (1991 p.), "Про природно-заповідний фонд" (1992 р.), "Про охорону атмосферного повітря" (1992 р.), "Про тваринний світ" (1993 р.), "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" (1995р.), "Про екологічну експертизу" (1995 p.); Кодекси України - земельний, лісовий, про надра, водний; ратифіковані міжнародні екологічні угоди тощо. Ці нормативно-правові акти визначають засади та рамки діяльності щодо захисту довкілля, використання різноманітних природних ресурсів, підтримання екологічної безпеки, збереження унікальних територій та природних об´єктів, які є частиною історико-культурної спадщини України. Міжнародні екологічні угоди стосуються глобальних питань захисту довкілля, захисту і збереження біологічного різноманіття та природних екосистем.

Заходи адміністративного характеру щодо охорони навколишнього середовища об´єднують державні стандарти, екологічні нормативи, екологічний моніторинг, екологічну експертизу, державну екологічну інспекцію, екологічне, лімітування.

Важливим інструментом регулювання охорони навколишнього природного середовища є стандартизація. Державні екологічні стандарти є обов´язковими для виконання і містять вимоги та режим використання та охорони природних ресурсів, методи контролю за станом навколишнього середовища. Регулювання охорони навколишнього природного середовища забезпечується системою екологічних нормативів, яка включає:

— нормативи екологічної безпеки - гранично допустимі концентрації забруднювальних речовин у природному середовищі; гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного та інших шкідливих впливів; гранично допустимий вміст шкідливих речовин у продуктах харчування;

— гранично допустимі норми викидів і скидів у навколишнє природне середовище забруднювальних речовин і матеріалів, рівні шкідливого впливу фізичних і біологічних факторів.

Екологічні нормативи мають відповідати вимогам охорони здоров´я людей і навколишнього природного середовища. В окремих регіонах можуть встановлюватися більш жорсткі нормативи гранично допустимих концентрацій та інших шкідливих впливів на довкілля.

Міністерство екології та природних ресурсів разом із Міністерством охорони здоров´я України та іншими уповноваженими у цій сфері органами здійснюють постійний екологічний моніторинг --контроль за станом та рівнем забрудненості середовища життєдіяльності людини - повітря, води, ґрунту, шумом, вібрацією, електромагнітними коливаннями, радіацією тощо.

В межах екологічного моніторингу проводиться державна екологічна інспекція, яка здійснює контроль за дотриманням екологічного законодавства, екологічних нормативів, встановлює рівень відхилень від встановлених норм, визначає штрафні санкції за допущені відхилення.

Для запобігання шкоді навколишньому середовищу, нераціональному використанню природних ресурсів в Україні проводиться екологічна експертиза, якій підлягають проекти схем розвитку і розміщення продуктивних сил, розвитку галузей економіки, генеральних планів населених пунктів та інша передпланова та передпроектна документація; техніко-економічні обґрунтування та розрахунки, проекти будівництва та реконструкції суб´єктів господарювання; документація зі створення нової техніки, технології, матеріалів; проекти інструктивно-методичних і технічних актів з регламентації господарської діяльності; техніко-технологічні рішення, впровадження яких може призвести до порушення екологічної рівноваги та безпеки.

В Україні здійснюється державна, громадська та інші види екологічної експертизи. її проведення є обов´язковим у процесі законотворчої, управлінської, інвестиційної, господарської діяльності.

Адміністративним важелем регулювання оптимального використання природних ресурсів виступають ліміти. Вони визначають норму використання мінеральних ресурсів, лісів, води, землі, яка не призводить до порушення екологічної рівноваги.

Важливим інструментом регулювання природоохоронної діяльності виступає фінансування заходів з охорони навколишнього природного середовища. Воно здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, бюджету АР Крим, місцевих бюджетів, позабюджетних фондів охорони довкілля, добровільних внесків. Фінансування заходів природоохоронного характеру здійснюють підприємства, організації та установи з прибутку, отримуючи певні пільги в його оподаткуванні

Формування коштів на охорону природного середовища відбувається за рахунок плати за спеціальне використання природних ресурсів, забруднення довкілля, погіршення характеристик природних ресурсів.

Основним джерелом надходжень до бюджетів вважається плата за спеціальне використання природних ресурсів. Вона визначається на основі диференційованих нормативів плати за кожний вид ресурсу та лімітів їх використання. Цитрати за цими платежами в межах лімітів відносяться на операційні витрати підприємства, а позалімітні витрати - на його прибуток.

Плата за забруднення навколишнього природного середовища встановлюється на основі лімітів викидів і скидів забруднених речовин у природне середовище, захоронення відходів та інших шкідливих впливів. Ці платежі здійснюються за рахунок прибутку підприємств, організацій чи окремих громадян.

Платежі за погіршення характеристик природних ресурсів в результаті їх господарського використання - зниження родючості ґрунтів, продуктивності лісів тощо.

Вищезазначені платежі надходять до державного та місцевого бюджетів і спрямовуються на заходи з відтворення природних ресурсів, підтримання їх у належному стані.

Важливим засобом вирішення багатьох екологічних проблем є програмно-цільове планування заходів, яке виражається у формуванні екологічних цільових комплексних програм.

Відомості про наявність та стан природних ресурсів містяться у кадастрах природних ресурсів. В Україні оприлюднений Кадастр земельних ресурсів, ведеться робота зі складання лісового кадастру. Земельний кадастр містить інформацію про правовий режим земель, їх розподіл між власниками та землекористувачами, якісну характеристику земельного фонду тощо. Він сформований в результаті геодезичних, картографічних обстежень та розвідок, бонітування та економічної оцінки землі.

Органи державного управління здійснюють облік об´єктів, які мають шкідливий вплив на стан навколишнього середовища. Підприємства та організації проводять первинний облік у галузі охорони довкілля і передають інформацію державним органам у цій сфері.

5. Прогноз державного управління екологією на 2012-2020 рр

Для розробки прогнозу необхідно пройти три етапи: ретроспекція, діагноз, проекція.

Етапи макроекономічного прогнозу:

І. Ретроспекція – передбачає дослідження екологічної ситуації в Україні за попередні роки.

Сучасне екологічне становище не може розглядатися без минулого нашої країни та без історії природокористування,

Починаючи з 18-го століття, у межах території України спостерігалися і екстремальні явища в природокористуванні. Особливо драматичних змін воно зазнало наприкінці ХІХ та на початку ХХ століття, коли відбувалася виснажлива експлуатація земельних ресурсів, розорювалися степи, відкривалися нові родовища корисних копалин, закладалися потужні індустріальні об’єкти. Негативні зміни у природному середовищі в умовах стрімкого економічного розвитку викликали певну стурбованість серед науковців і громадськості, активізували природоохоронну діяльність. На жаль, після 1917 року впроваджені “нові” методи соціалістичного господарювання вступили в жорстку суперечність як з традиційними, так і науково обгрунтованими підходами до природокористування. Індустріалізація в СРСР була зорієнтована, насамперед, на екстенсивне використання як природних, так і людських ресурсів, а розпочата у 1929 році суцільна примусова колективізація підірвала сільськогосподарське виробництво і призвела до різкого зниження його продуктивності. Одним із наслідків такої політики на українських землях став голодомор 1932-1933 років.. Великої шкоди природі України завдала Друга світова війна. Апогеєм екологічних лих, що спіткали Україну, стала катастрофа на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 р. Її наслідки виходять далеко за межі проблем довкілля і переростають у низку соціально-економічних, медико-біологічних та психологічних проблем. Аварія на ЧАЕС є найбільшою техногенною й екологічною катастрофою. В результаті якої понад 41 тис. км² території було забруднено радіонуклідами. Близько 46 тис. га орної землі та 46 тис. га лісу за рівнями забруднення, вилучено з виробництва. Зона відчуження Чорнобиля становить серйозну загрозу для навколишнього середовища. Однією з новіших еко-проблем є міжнародна торгівля відходами.

ІІ. Діагноз – полягає у визначенні нинішнього екологічного стану України.

Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати ще як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду через нехтування об'єктивними законами розвитку і відтворення природно-ресурсного комплексу України. Проте варто зазначити, що в екологічній ситуації України спостерігаються незначні, але позитивні зрушення.

Так, поступово зменшується забрудненість ґрунтів хімічними речовинами. Знижуються скиди забруднюючих речовин в річки України. У 2011 році у річки України було скинуто 8246 тисяч тон забруднюючих речовин, що у два рази менше порівняно з 2009 роком.

Проте негативною залишається ситуація з атмосферою. У 2010 році за індексом забрудненян атмосфери (ІЗА) рівень забруднення повітря оцінювався, як дуже високий в 9% міст, порівняно з 2009 роком, де з дуже високим рівнем забруднення було 7,5% міст України. Це пов’язано з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС.

ІІІ. Проекція – розробка прогнозу екологічної ситуації в Україні до 2020 року

Прогнозується стабілізація та поліпшення стану навколишнього природного середовища до рівня, безпечного для життєдіяльності населення за рахунок:

– досягнення належного стану водних ресурсів

– скорочення вдвічі частки населення, що не має постійного доступу до чистої питної води та основних санітарно-технічних засобів» , що передбачає збільшення на 12% частки населення, що мають доступ до чистої питної води, в тому числі міського населення до 93%, а сільського до 72%.

– підвищення лісистості території країни до 17%;

Прогнозні показники лісового господарства систематизовані в таблиці1

Таблиця 1.

Прогнозні показники лісового господарства

А також прогнозується усунення прямого зв'язоку між економічним зростанням та погіршенням стану навколишнього природного середовища за рахунок:

– збільшення впровадження новітніх наукових досягнень, енергоефективних і ресурсозберігаючих технологій, маловідходних, безвідходних та екологічно безпечних технологічних процесів на 50%;

– розвиток екологічно безпечних видів транспорту на 50%;

– збільшення екологічно сприятливих видів міського транспорту на 50%;

– підвищення енергоефективності виробництва на 50%;

– розвиток альтернативної енергетики на 50% до 2020 року;

– збільшення площ органічного землеробства вдвічі до 2020 року;

– забезпечення відтворення корінних лісових і природних рослинних угруповань, збереження біорізноманіття;

Передбачається запровадження системи екологічно збалансованого використання природних ресурсів;

– захист земель від ерозії та опустелювання;

– перехід до інтегрованого управління водними ресурсами на основі басейнового принципу управління;

– створення розгалуженої екомережі та припинення втрати біорізноманіття;

– упровадження дієвої системи інформування населення з питань охорони та збереження навколишнього природного середовища, екологічної політики та сталого розвитку.

– гармонізації програми екологічних дисциплін ВНЗ України з програмами провідних європейських ВНЗ, впровадивши ряд профільних екологічних спеціальностей та предметів на всіх рівнях освіти.

– створення національних систем екологічного інформування та освіти населення, включаючи використання соціальної реклами;

– вдосконалення системи управління інформацією щодо еколого-збалансованого розвитку при постійному зв’язку з європейськими структурами та структурами ООН, залученими до процесу Декади Організації Об’єднаних Націй з освіти в інтересах еколого-залансованого розвитку;

– приведення визначень, класифікації та процедур моніторингу навколишнього середовища у відповідності до міжнародних стандартів.

Поиск по сайту: