У теорії управління інвестиційними процесами виділяється три рівні ієрархії інвестиційного менеджменту в національній економіці: макрорівень (рівень країни в цілому), мезорівень (рівень окремих регіонів) і мікрорівень (рівень окремої корпорації, фірми, підприємства).
Мезорівень національної економіки або рівень окремого регіону повинні розглядатися, з одного боку, як самостійний, з точки зору теорії інвестиційного менеджменту, аспект управління інвестиціями, з іншою, - як сполучна ланка між макро- і мікрорівнем, оскільки саме в регіонах реалізується державна інвестиційна політика, розвинена і доповнена регіональною політикою відносно інвестицій.
Регіональний інвестиційний клімат відображає міру сприятливості ситуації, що складається в регіоні відносно інвестиційних процесів. Його рівень визначається за допомогою розрахунку узагальнених оцінок територій, службовців базою для ухвалення відповідних інвестиційних рішень російськими і вітчизняними інвесторами. Узагальнена оцінка інвестиційних процесів регіону повинна включати аналіз накопиченого на його території економічного потенціалу, а також оцінку рівня його використання в розрізі окремих суб'єктів потенціалу (підприємств) і в розрізі профільних для конкретного регіону напрямів його використання (галузей і підгалузей).
На активність інвестиційних процесів в регіоні істотний вплив надає:
1. Наявність координуючого центру по розробці програмно-цільових комплексів регіону по взаємодії з аналогічними федеральними економічними програмами.
2. Наявність відлагодженого організаційно-правового механізму інвестиційного процесу регіону, включаючи законодавчу спроможність визначення статусу самого регіону.
3. Характер ключових економічних механізмів в країні:
- ціноутворення в галузях (з врахуванням рівнів монополізації);
- оподаткування;
- тарифікація послуг і квотування;
ліцензійно-митні, валютно-кредитові і інші процедури фіскального характеру;
- методи і форми приватизації в промисловості і сільському господарстві, сприяючі здійсненню реального контролю діяльності з боку інвесторів.
4. Диференціація доходів населення.
5. Рівень злочинності.
6. Рівень безробіття.
7. Рівень екологічної безпеки і комфортності інвестиційного клімату в регіоні.
8. Відношення місцевої адміністрації до ринкових нововведень.
9. Рівень сприятливості регіонального законодавства для інвестицій в основний капітал.
10. Відношення населення регіону до курсу реформ.
11. Рівень політичної стабільності в регіоні та інші.
Узагальнена оцінка рівня інвестиційного клімату відображає стан окремих складових, що характеризують розвиток регіональної суспільної системи, кожна з яких оцінюється з врахуванням відповідного набору показників (чинників риски). До них перш за все відносяться: людський потенціал регіону, рівень матеріального добробуту населення регіону, матеріально-технічний потенціал, культурно-технічний і інформаційний потенціали. У оцінках інвестиційної риски враховується також рівень організованості в суспільстві, рівень управління народним господарством, стан законодавства (у тому числі інвестиційного) і ін.
Використання методики peйтингизaції дозволяє в результаті порівняльного аналізу виявляти слабкі і сильні сторони регіонів з врахуванням окремих показників, що враховуються в узагальнених оцінках. Інвестиційна привабливість регіонів оцінюється як з точки зору вітчизняних, так і іноземних інвестицій. Порівняння окремих рейтингів між собою дає можливість виявити взаємозв'язку між рівнем інвестиційного клімату і рівнем фактичної інвестиційної привабливості одних і тих же регіонів. Аналіз показує, що між цими показниками існує тісна кореляційна залежність, що дає можливість використовувати вказану закономірність для управління інвестиційними ризиками.
Рeйтінгизaція регіонів щодо вітчизняних і іноземних інвестиціях здійснюється шляхом обліку долі регіону в країні за об'ємом інвестицій і з врахуванням співвідношення цього показника з ВРП регіону і об'ємом основних фондів, що дає можливість оцінки якості інвестицій.
Центральною ланкою інвестиційної політики в системі регіональної економіки є підтримка і стимулювання створення нових форм асоційованого підприємництва - фінансово-промислових структур, що дозволяють в рамках єдиної організаційно-правової форми об'єднувати постачальників і споживачів продукції. Практика підтверджує, що можна говорити про певні інвестиційні переваги фінансово-промислових груп, а також про додаткові джерела ресурсного забезпечення інвестиційних програм, які з'являються за рахунок інтенсифікації використання готівкового економічного потенціалу. Бажання отримати інвестиції - основна мета створення більшості реєстрованих ФПГ. Учасники ФПГ зберігають самостійність в питаннях ухвалення рішень і питаннях власності, а перевага інтеграції полягає перш за все в можливості ефективнішого розподілу обмежених фінансових ресурсів. Збільшення віддачі групи від наявних в її розпорядженні виробничих фондів відбувається головним чином за рахунок: економії на витратах за рахунок кооперації в постачальницько-збутовій і маркетинговій діяльності, зниження потреби в оборотних коштах; підвищення поточної конкурентоспроможності у зв'язку із зміцненням партнерських стосунків між технологічно зв'язаними підприємствами.