Правове регулювання інтелектуальної власності

Для досягнення високого економічного та соціального розвитку будь - якої держави є необхідним елементом наявність сучасної системи інтелектуальної власності. Охорона інтелектуальної власності сприяє використанню та подальшому розвитку винахідницьких і творчих талантів та досягнень, підтримує та зберігає національний потенціал у сфері інтелектуальної діяльності та залучає інвестиції, стабілізуючи економічний стан, при якому як вітчизняні, так і зарубіжні інвестори можуть бути впевнені в тому, що їх права будуть поважатись.

Україна створює свої власні механізми захисту інтелектуальної власності, авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, які виникають у зв`язку з різними видами інтелектуальної діяльності відповідно до Конституції України, яка гарантує кожному громадянину свободу художньої, наукової і технічної творчості.

Поняття "інтелектуальна власність" виникло в процесі юридичного закріплення за певними особами їхніх прав на результати інтелектуальної діяльності у сфері науки, виробництва, мистецтва і літератури.

Інтелектуальна власність в широкому розумінні означає закріплені законом права, які є результатом інтелектуальної діяльності в промисловій, науковій, літературній і художній сферах.

А у загальновживаному розумінні "інтелектуальна власність" – це права на результати розумової діяльності людини в науковій, художній, виробничій та інших сферах, які є об’єктом цивільно-правових відносин у частині права кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, які, будучи благом не матеріальним, зберігаються за його творцями і можуть використовуватися іншими особами лише за узгодженням з ними, крім випадків, визначених законодавством.

Інтелектуальну власність, традиційно, поділяють на "авторське право і суміжні права" та "патентне право" (право промислової власності), спільною істотною ознакою яких є те, що об`єктами авторських прав та прав промислової власності виступають саме результати творчої діяльності людини.[16]

Авторським правом регулюються відносини, які виникають в процесі створення та використання літературних, музичних і художніх творів, витворів кінематографії, наукових праць, серед яких необхідно виділити комп’ютерні програми та бази даних.

Інститутом суміжних прав регулюються відносини, пов’язані зі створенням та використанням результатів творчої діяльності (наприклад, виконавська діяльність артистів, фонограми, відеограми тощо).

"Патентне право" охоплює охорону винаходу за допомогою патенту, захист певних комерційних інтересів за допомогою законодавства про товарні знаки і торгові найменування, а також законодавства про охорону промислових зразків.[19]

Слід зазначити, що досить часто поняття "промислова власність" розуміється як таке, що означає рухому і нерухому власність, яка використовується в процесі промислового виробництва, але насамперед промислова власність є інтелектуальною власністю і, таким чином, має відношення до творінь людського розуму (наприклад, винаходи, промислові зразки, товарні знаки тощо).

Крім традиційних об’єктів, що охороняються авторським правом і суміжними правами, а також правом промислової власності, правовій охороні підлягають чимало результатів інтелектуальної діяльності, наприклад сорти рослин, топографії інтегральних мікросхем, комерційна таємниця (секрети виробництва, зокрема ноу-хау).

У 1967 році у Стокгольмі було підписано Конвенцію, що заснувала Всесвітню організацію інтелектуальної власності (ВОВІ), якою визначено, що до інтелектуальної власності належать права на:

- літературні, художні та наукові твори;

- виконавську діяльність артистів, звукозапис, радіо- і телевізійні передачі;

- винаходи у сферах людської діяльності;

- наукові відкриття;

- промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування і комерційні позначення;

- захист від недобросовісної конкуренції;

- усі інші права, що належать до інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній сферах.[3]

При розробленні національного законодавства України у сфері інтелектуальної власності було висунуто завдання – максимально використати правові норми, визнані всіма цивілізованими країнами світу.

В Україні здійснено великий обсяг робіт з формування нормативно-правової бази в зазначеній сфері відносин. Діють такі законодавчі акти, як закони України "Про авторське право і суміжні права", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", "Про охорону прав на промислові зразки", "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на зазначення походження товарів", "Про охорону прав на сорти рослин", "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем".

Норми щодо регулювання відносин інтелектуальної власності містяться також в інших законах, наприклад законах України "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних", "Про особливості державного регулювання діяльності суб`єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування", "Про племінну справу у тваринництві", "Про науково-технічну інформацію", "Про лікарські засоби" тощо.

Крім того, при регулюванні відносин інтелектуальної власності у разі необхідності застосовуються міжнародні договори у сфері інтелектуальної власності, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Перелік таких договорів наведено в Інформаційному листі Вищого Господарського суду України від 08.10.2003 № 01-8/1199 "Про нормативно-правові акти, що регулюють питання, пов ` язані з охороною прав на об’єкти інтелектуальної власності".

Значним досягненням правового регулювання відносин у сфері інтелектуальної власності є прийняття 16 січня 2004 року нового Цивільного кодексу України, більшість норм якого по інтелектуальній власності містяться в книзі четвертій "Право інтелектуальної власності". Книга IV ЦК України враховує сучасний стан економіки, національні традиції і звичаї, вона максимально наблизила систему охорони інтелектуальної власності до світових стандартів, в ній знайшли відображення останні найновіші досягнення як світової, так і вітчизняної правової науки, врахований досвід правозастосовчої практики.[7]

Книга містить загальні положення про право, основні норми авторського права, суміжних прав, права інтелектуальної власності на наукове відкриття, винахід, корисну модель, промисловий зразок, раціоналізаторську пропозицію, компонування інтегральної мікросхеми, сорт рослин, породу тварин, а також торгову марку (знак для товарів і послуг), географічну вказівку і комерційну таємницю.

Чітко визначається поняття "право інтелектуальної власності", відображається його співвідношення з правом власності на річ, визначаються об’єкти, суб’єкти права, зміст майнових і особистих немайнових прав інтелектуальної власності, підстави їх виникнення, умови використання об`єктів інтелектуальної власності і передачі прав на них, визначаються наслідки порушення права інтелектуальної власності і способи судового захисту.

На сьогодні найбільша увага приділяється проблемам саме правової охорони інтелектуальної власності. Стимулювання розвитку та охорони інтелектуальної власності набуває ролі одного з найважливіших чинників політико-економічних відносин та економічної безпеки як в середині кожної розвиненої країни, так і в міжнародних відносинах.

До порушення права інтелектуальної власності відносяться: піратство (опублікування, відтворення, ввезення (вивезення) на митну територію України, розповсюдження контрафактних примірників творів, фонограм, відеограм, програм організацій мовлення), плагіат (оприлюднення повністю або частково чужого твору під іменем особи, яка не є автором твору), підроблення, зміна інформації тощо.[18]

На жаль, незважаючи на те, що в Україні вже є певна сформована нормативно-правова база у сфері інтелектуальної власності, залишається велика кількість неврегульованих питань.

Серед проблем охорони права інтелектуальної власності найгострішими визначаються такі, як випуск піратської продукції, в тому числі створення веб-сайтів виключно для поширення піратських матеріалів, не контрольоване використання фальшивих товарів, які приносять великі збитки бюджету, а також завдають великої шкоди іміджу країни, тривалість оформлення патенту та товарної марки, охорона комп`ютерних програм та баз даних, охорона виробників аудіовізуальної продукції, охорона знаків для товарів та послуг (товарних знаків), відсутність належного інформаційного забезпечення діяльності в галузі охорони інтелектуальної власності тощо.

Але незважаючи на вищезазначене, на сьогодні в Україні здійснюються заходи, спрямовані на дотримання конституційних прав громадян на захист інтелектуальної власності, забезпечення сприятливих умов для створення об’єктів інтелектуальної власності. Триває робота щодо підвищення якості законодавчих актів, усунення суперечностей та прогалин.

Крім удосконалення національного законодавства, посилюється контроль за дотриманням суб’єктами інтелектуальної власності чинних нормативно-правових актів.

Приділяється увага покращанню взаємодії державних органів та суб’єктів господарювання при здійсненні ними інтелектуальної діяльності.

Належному забезпеченню конституційних прав громадян на захист інтелектуальної власності, покращанню міжнародного іміджу України має сприяти посилення контролю щодо розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, комп’ютерних програм. Необхідно приділити увагу боротьбі з випуском та реалізацією неякісних дисків, відеокасет тощо.

Україна має величезний науковий потенціал, тому велике значення для розвитку інтелектуальної власності, економічного зростання держави має подальше створення належних умов для винахідницької діяльності.

Отже, якщо підвести невеликий підсумок, то за роки незалежності в Україні розбудовано сучасну державну систему правової охорони інтелектуальної власності, яка має певні недоліки, але вони знаходяться в процесі опрацювання.

Головною установою, яка забезпечує реалізацію державної політики у сфері інтелектуальної власності в Україні, є Міністерство освіти і науки України (МОН). У квітні 2000 року у складі МОН утворено Державний департаментінтелектуальної власності, який є урядовим органом державного управління. Саме на Держдепартамент покладено виконання конкретних завдань, пов'язаних із забезпеченням правової охорони інтелектуальної власності.

(Див. Додаток 4.3: Таблиця 3 - Структура державної системи правової охорони інтелектуальної власності)

Основними завданнями Держдепартаменту є:

а) участь у межах своєї компетенції у забезпеченні реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності;

б) прогнозування і визначення перспектив і пріоритетних напрямів розвитку у сфері інтелектуальної власності;

в) організаційне забезпечення охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності.

Держдепартамент у рамках своїх повноважень забезпечує діяльність, пов'язану із набуттям, здійсненням та захистом прав на об'єкти права інтелектуальної власності; здійснює роботи з удосконалення законодавчої і нормативної бази; координує роботу з інформаційного забезпечення у сфері інтелектуальної власності; здійснює міжнародне співробітництво; опікується питаннями підготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері інтелектуальної власності тощо.

До сфери управління Держдепартаменту включено державні підприємства (ДП): "Український інститут промислової власності", "Українське агентство з авторських та суміжних прав", "Інтелзахист" та навчальний заклад "Інститут інтелектуальної власності і права".[14]

Головною функцієюдержавного підприємства "Український інститут промислової власності (Укрпатент) є здійснення експертизи заявок на такі об'єкти права інтелектуальної власності, як винаходи, корисні моделі, промислові зразки, компонування (топографії) інтегральних мікросхем, а також торговельні марки, географічні зазначення. Експерти Укрпатенту проводять експертизу поданих заявниками матеріалів на предмет відповідності заявлених об'єктів умовам набуття прав інтелектуальної власності і надають експертний висновок, на підставі якого, Держдепартамент приймає рішення щодо видачі або відмови у видачі охоронного документа (патенту, свідоцтва). Укрпатент має філію - Український центр інноватики та патентно-інформаційних послуг.

Головною функцією Державного підприємства "Українське агентство з авторських та суміжних прав" (УААСП) є колективне управління майновими правами суб'єктів авторського права і суміжних прав. За бажанням таких суб'єктів УААСП здійснює підготовку до державної реєстрації прав на об'єкти авторського права і суміжних прав та видачі їм охоронних документів, які видає Держдепартамент, а також УААСП надає допомогу авторам щодо захисту їх прав.

Діяльність ДП "Інтелзахист" переважно зосереджена на боротьбі з порушеннями у сфері суміжних прав.

Інститут інтелектуальної власності і права виконує функцію підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері інтелектуальної власності. Він готує спеціалістів і магістрів зі спеціальності "Інтелектуальна власність", а також підвищує кваліфікацію патентних повірених, патентознавців, професійних оцінювачів прав на об'єкти права інтелектуальної власності, здійснює підвищення кваліфікації за спеціальним навчальним курсом суддів, митників, представників правоохоронних органів та органів контролю тощо.

У Додатку 4.2 також представлені громадські організації, які безпосередньо займаються питаннями інтелектуальної власності, з якими тісно співробітничає Держдепартамент. Серед них Всеукраїнська асоціація інтелектуальної власності, що сприяє доведенню проблем, що існують у сфері інтелектуальної власності, до відома законодавчої й виконавчої галузей влади.

Особливе місце займає Всеукраїнська асоціація патентних повірених. Саме через патентних повірених здійснюється патентування вітчизняних винаходів за кордоном і навпаки. Патентні повірені також надають послуги фізичним і юридичним особам з питань правової охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності.

Товариство винахідників і раціоналізаторів України займається популяризацією винахідницької діяльності.

Українська Асоціація власників товарних знаків України представляє інтереси правовласників торговельних марок.

Отже, підсумовуючи інформацію Розділу 2.2, можна зробити висновок, що на даний час Україна має певну систему право регулювання відносин у сфері інтелектуальної власності, але все одно виникають суперечки. Тому, потрібно розвивати законодавчу систему регулювання спираючись на досвід Західних колег.

Законодавче регулювання питань інтелектуальної власності в Україні складається з:

v Конституція України

Частиною 1 статті 41 Конституції України передбачено право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної та творчої діяльності.

Згідно з частиною 1 статті 54 Конституції, громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

Відповідно до частини 2 статті 54 Конституції, кожен громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.

v Цивільний кодекс

Цивільний кодекс України визначає поняття «право інтелектуальної власності», відображає його співвідношення з правом власності на річ, визначаються об'єкти, суб'єкти права, зміст майнових і особистих немайнових прав інтелектуальної власності, підстави їх виникнення, умови використання об'єктів інтелектуальної власності і передачі прав на них, визначаються наслідки порушення права інтелектуальної власності і способи судового захисту. Цивільний кодекс також дає перелік об'єктів права інтелектуальної власності. Цей перелік не є виключним.

v Основні нормативні акти, які регулюють відносини у сфері інтелектуальної власності

o Конституція України;

o Кодекси України: Цивільний та Господарський;

o Закон України «Про авторське право і суміжні права»;

o Закон України «Про видавничу справу»;

o Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів»;

o Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»;

o Закон України «Про електронний цифровий підпис»;

o Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції»;

o Закон України «Про охорону прав на зазначення походження товарів»;

o Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»;

o Закон України «Про охорону прав на промислові зразки»;

o Та інші.

v Міжнародні договори до яких приєдналась Україна

o Бернська конвенція (Паризький акт 1971 р.);

o Римська конвенція 1961 р.;

o Женевська конвенція 1974 р.;

o Договір ВОІВ про авторське право;

o Паризька конвенція, Стокгольмський акт;

o Договір про патентну кооперацію 1970 р.;

o Договір про патентне право 2000 р.;

o Мадридська угода 1891 р.;

o Та інші.

Висновки

В широкому розуміння «інтелектуальна власність» означає закріплені законом права на результати інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній областях.

Виходячи з динамічності інтегративних процесів, які відбуваються зараз в Європі, це спонукає Україну до негайного вирішення комплексу важливих економіко-соціональних проблем (в тому числі пов’язаних з захистом прав інтелектуальної власності) для сприяння приєднання до Європейського Співтовариства. Дуже гостро поставлені вимоги щодо необхідністі вдосконалення законодавства у сфері інтелектуальної власності та приведення його у відповідність до міжнародно-правових норм.

Для України пріоритетними інтересами повинні бути як забезпечення ефективного правового захисту результатів творчої діяльності потужного вітчизняного науково-технічного потенціалу так безпосередньо належне його використання в інтересах соціально-економічного, технологічного розвитку нації. Тому створення відповідних оптимальних умов, які дали б змогу активізувати наукову та науково-технічну діяльність вчених, конструкторів, винахідників та раціоналізаторів — так званої творчої еліти суспільства, потребує необхідних комплексних механізмів іх стимулювання. Потрібно створити принципово нову, відповідну ринковим умовам систему дійових стимулів як майнового, так і немайнового характеру, що спиралася би на гарантовану підтримку авторитету держави.

В межах державної політики було б доцільним сформувати концепцію економічних, технологічних, правових умов для впровадження в структуру життєздатності нації кращих результатів інтелектуальної діяльності людини. Передусім це потребує подальшого вдосконалення національної системи правової охорони інтелектуальної власності, забезпечення необхідних умов для здійснення прав кожного громадянина на результати своєї творчої інтелектуальної праці, створення ринку інтелектуальної власності та його надійний захист.

Значення людського потенціалу для розвитку України не можна недооцінювати. Бажане соціально-економічне майбутнє України залежить від якості людського потенціалу, а також від тієї уваги, яка приділяється гуманітарному спрямуванню державної політики в різних сферах життєдіяльності суспільства, інвестиціям у людину, в її інтелектуальний розвиток. Відомо, що світове лідерство в господарській, соціальній, культурній та інших життєво важливих галузях діяльності суспільства належить і буде належати країнам з розвинутим інтелектуальним ресурсом.

Інформаційний ресурс становить сьогодні важливу форму капіталу і певне джерело інноваційного розвитку суспільства . Основою цього ресурсу є сучасні знання людини у галузі інформатики, здатність використовувати їх, спрямовувати на вироблення стратегії економічної і політичної поведінки як окремих бізнесових структур, так і держави в цілому. Чим продуктивніше суспільство використовує, споживає цей ресурс, насамперед знання, здатність мислити, тим швидше й масштабніше зростає суспільний розум, суспільний інтелект . Унікальність людського інтелектуального ресурсу полягає в тому, що в суспільному масштабі цей ресурс не може бути відтворений як результат економічного примусу. Навіть якщо цей ресурс купується, він може бути використаний лише тими, хто здатен його адекватно сприйняти й застосовувати у своїй практичній діяльності, яка нині набуває більш творчого характеру.

Висновки на підставі вищевикладеного можуть бути наступними: відродження винахідництва в Україні, активізація могутнього науково-технічного, інтелектуального потенціалу науки вимагає комплексного використання всіх наведених вище чинників, наприклад, створення комплексної програми сприяння масовому винахідництву в державі, яка мала б за мету змінення менталітету людей щодо різноманітних видів винахідницької або будь-якої іншої творчої і аналогічної діяльності інших людей.

Додатки

4.1. Таблиця 1 - Класифікацію об’єктів інтелектуальної власності, що визначені такими у Цивільному кодексі України

4.2. Таблиця 2 – Права інтелектуальної власності

4.3. Таблиця 3 – Структура державної системи правової охорони інтелектуальної власності

Поиск по сайту: