Сутність, призначення та структура грошової системи

Грошова система - це форма організації грошового обороту в країні, установлена загальнодержавними законами. Ці закони визначають основні принципи, правила, нормативи та інші вимоги, що регламентують відносини між суб’єктами грошового обороту.

Грошова система формується і функціонує на базі банківської системи і може розглядатися як складова останньої. Центральний банк є інституційним центром грошової системи. Йому належить вирішальна роль у забезпеченні ефективного функціонування грошової системи країни.

Грошовоа система включає три відносно самостійних підсистем:

· системи безготівкових розрахунків;

· валютної системи;

· системи готівкового обігу.

Кожна із названих підсистем має свій особливий об’єкт регулятивного впливу, який обмежується певною формою чи сферою грошового обороту.

Кожна держава формує свою власну грошову систему, намагаючись надати їй повну незалежність та здатність протистояти зовнішнім впливам, коли вони загрожують інтересам національної економіки. Наявність такої суверенної грошової системи є однією з ключових ознак політичної та економічної самостійності держави.

У грошових системах різних країн є багато спільного. Це виявляється насамперед у однотипності методів регулювання грошових потоків та маси грошей в обігу, ідентичності інструментів регулювання грошового ринку тощо.

При нормативно-правовому підході до грошової системи в її складі можна виділити кілька окремих елементів, кожний з яких законодавче зафіксований. У цьому зв’язку в грошовій системі України можна виділити такі елементи:

· найменування грошової одиниці;

· масштаб цін;

· види та купюрність грошових знаків, які мають статус законного платіжного засобу;

· регламентація безготівкових грошових розрахунків;

· регламентація готівкового грошового обороту;

· регламентація режиму валютного курсу та операцій з валютними цінностями;

· регламентація режиму банківського процесу;

· державні органи, які здійснюють регулювання грошового обороту та контроль за дотриманням чинного законодавства.

Найменування грошової одиниці пов’язується з історією країни. Так, в Україні, нову національну валюту рішенням Верховної Ради України названо гривня. Таку назву мала грошова одиниця Київської Русі - високорозвинутої держави, яка існувала на території сучасної України в X-XI ст.

Масштаб цін являє собою величину грошової одиниці даної країни. В епоху повноцінних грошей, масштаб цін установлювався державою шляхом визначення вагового вмісту металу в грошовій одиниці.

У сучасних умовах, коли в обігу перебувають кредитні гроші, фіксація державою металевого вмісту грошової одиниці скасована в усіх країнах. А масштаб цін утратив форму вагового вмісту металу в грошовій одиниці. Але, про наявність масштабу цін і сьогодні свідчать істотні відмінності в рівнях цін на одні й ті самі товари, виражені в грошових одиницях різних країн. Це є прямим свідченням того, що ціни визначені в різних масштабах, тобто в грошових одиницях різної величини. У більшості випадків масштаб цін у сучасних умовах змінюється стихійно, незалежно від волі держави, під впливом інфляційних процесів в економіці. Оскільки інфляційні процеси стали хронічним явищем, виникла загроза постійного зменшення масштабу цін, що негативно впливає на функціонування грошей як міри вартості та дійовість системи цін.

Для зручності користування грошова одиниця поділяється на певну кількість частин, як правило, на 100. Закон визначає міру точного поділу та назву кожної частини. Так, гривня України ділиться на 100 частин, які називаються копійками.

Види та купюрність грошових знаків визначає вищий законодавчий орган, який надає їм статус законного платіжного засобу, тобто покладає на державу відповідальність за їх забезпечення. Забороняється також використання у межах країни іноземних грошових знаків як платіжних засобів, оскільки це ускладнює забезпечення національних грошей.

Право емісії грошових знаків та відповідальність за їх забезпечення закон покладає на певний державний орган, як правило, на центральний банк країни. За цих умов грошові знаки мають вид банківських білетів (банкнот). В окремих, виняткових випадках емісія грошових знаків може доручатися міністерству фінансів (його скарбниці). У такому разі грошові знаки називаються скарбничими білетами. Суттєва відмінність між зазначеними видами грошових знаків полягає у різних механізмах їх емісії - порядку випуску в обіг та вилучення з обігу.

Емісія скарбничих білетів використовується безпосередньо для покриття бюджетних витрат і допускається, як правило, в умовах глибокої кризи державних фінансів. Щоб зняти будь-які перепони щодо своєчасного та повного покриття бюджетних витрат, емісійне право надається безпосередньо державній скарбниці, яка вільно використовує це право в межах затвердженого бюджетного дефіциту. У цьому полягає перевага механізму скарбничої емісії як виду грошових знаків.

Проте за цією їх перевагою криється велика загроза для всієї грошової системи. По-перше, вільне розпорядження емісійним доходом провокує урядові структури на нарощування бюджетних витрат. По-друге, скарбнича емісія не має в собі передумов для вилучення з обігу випущених грошових знаків, оскільки бюджетні витрати здійснюються безповоротно і нееквівалентно. Тому така емісія рано чи пізно неминуче призводить до гіперінфляції.

Емісія банківських білетів використовується для кредитування центральним банком комерційних банків та урядових структур. У першому випадку емітовані банкноти спрямовуються в реальний економічний оборот, що створює передумови для їх повернення до емітента через погашення позичок та запобігає зайвому накопиченню банкнот в обігу. У другому випадку емітовані банкноти використовуються для покриття бюджетних витрат. Але оскільки урядові структури одержали їх від центрального банку на кредитних засадах, вони повинні так вести своє фінансове господарство, щоб повернути одержані кредити і не допустити осідання зайвої маси грошових знаків в обігу та їх знецінення. Однак цей механізм працюватиме успішно лише за умови, що уряд насправді повертатиме центральному банку одержані позички. Якщо цього не буде, то емітовані центральним банком банкноти перетворяться, по суті у звичайні скарбничі білети і неминуче знеціняться.

Особливе місце в грошовій готівці займає розмінна монета. За характером емісії вона звичайно належить, до того самого виду грошових знаків, що й основна валюта. Вона відіграє допоміжну роль відносно основної валюти - забезпечує платежі на суми, менші від розміру прийнятої в країні грошової одиниці.

Крім видів грошових знаків, законодавство держави визначає також їх купюрність. Правильно встановлена розмірність номіналів банкнот та розмінної монети насамперед створює значні зручності учасникам платіжного обороту. Водночас висока частка великих купюр забезпечує економію на друкуванні грошових знаків. Проте наявність великих купюр робить готівку вразливішою для фальшування, зручнішою для обслуговування незаконних, тіньових операцій. Якраз з цієї причини держави уникають випуску купюр надто великих номіналів.

В Україні в обіг випускаються банківські білети номіналом 1, 2, 5, 10, 20, 50, 100, 200, 500 гривень, а також розмінна монета 1, 2, 5, 10, 25, 50 копійок.

Сучасні висококомп’ютеризовані банківські технології відкрили можливість надати переважній частині грошової маси депозитну форму й обслуговувати грошовий оборот переважно у формі безготівкових розрахунків. Безготівковий оборот грошей здійснюється по банківських рахунках і не виходить за межі банківської системи. Це полегшує регулювання і контроль за законністю платіжних операцій, створює сприятливі умови для захисту загальносуспільних інтересів та інтересів учасників грошового обороту.

Законодавством держави та нормативними актами центрального банку вирішуються такі питання формування та використання депозитних грошей:

· створення системи страхування банківських вкладів юридичних і фізичних осіб;

· запровадження зберігання комерційними банками своїх резервів на рахунках у центральному банку з нормуванням залишку коштів на цих рахунках;

· створення системи міжбанківських розрахунків, що підлягає контролю з боку центрального банку;

· регламентація принципів організації безготівкових розрахунків між економічними суб’єктами;

· визначення режиму використання грошових коштів, що зберігаються на банківських рахунках (на повний розсуд власника; за певною черговістю - хронологічною чи визначеною державою тощо);

· визначення форм розрахунків, стандартів документів та порядку документообігу;

· визначення режиму відповідальності сторін за порушення платіжних зобов’язань;

· установлення нормативного строку для виконання банками операцій за рахунком клієнтів і відповідальності банків за порушення цих норм;

· механізм захисту банківських комп’ютерних мереж від несанкціонованого втручання тощо.

У готівковому грошовому обороті теж є багато питань, які не вирішуються в межах розглянутих вище елементів грошової системи (найменування грошової одиниці, види та купюрність грошових знаків). Готівка обертається поза банками, це робить її дуже зручною для обслуговування незаконних операцшй. Грошові знаки піддаються також підробці.

Зважаючи на вказані обставини, держави не обмежуються технічними заходами щодо посилення захисту купюр від підробки чи боротьби з фальшивомонетниками, а вдаються до регламентації і контролю операцій з готівкою. В Україні, зокрема, зараз діють такі регламентуючі вимоги щодо операцій з готівкою:

· суб’єкти підприємницької діяльності можуть здійснювати платежі готівкою на невеликі суми, пов’язані переважно з формуванням та витрачанням грошових доходів населення;

· усі клієнти банків - юридичні особи можуть тримати у своїх касах готівку лише в межах ліміту, установленого банком відповідно до визначених НБУ правил;

· суб’єкти підприємницької діяльності зобов’язані здавати одержану готівкову виручку на свої рахунки в банках; на власні потреби можуть витрачати частину виручки в межах ліміту, установленого обслуговуючим банком відповідно до правил, визначених НБУ;

· при одержанні готівкових коштів зі своїх рахунків у банках юридичні особи повинні вказувати, на які цілі вони їх одержують та зазначати суми по кожній цілі;

· витрачати одержану в банку готівку юридичні особи зобов’язані відповідно до вказаних цілей та обсягів;

· усі клієнти банків - юридичні особи зобов’язані розробляти прогнози своїх касових оборотів і подавати їх у банки для розроблення таких прогнозів по регіонах і по країні в цілому.

Регламентація режиму валютного курсу та операцій з валютними цінностями - надзвичайно важливий і ефективний елемент грошової системи. В усіх країнах він активно використовується для захисту і забезпечення сталості національної валюти.

Організація обороту грошей звичайно покладається чинним законодавством на банки. Це одна з важливих функцій банків, яку вони виконують у процесі розрахунково-касового обслуговування клієнтів. Державний нагляд і контроль за виконанням банками вказаної функції покладено на спеціальні органи регулювання грошового обороту та контролю за дотриманням законодавства з монетарних питань. В Україні таким органом є Національний банк України, що передбачено Конституцією та Законом «Про Національний банк України».

Інші органи державного управління економікою - Кабінет Міністрів, Міністерство економіки, Міністерство фінансів, реалізуючи свої заходи економічної та фінансової політики, теж впливають на грошовий оборот. Проте свої регулятивні дії в монетарній сфері вони повинні координувати з НБУ.

Грошова система забезпечує правову та організаційну базу для розроблення та реалізації грошово-кредитної (монетарної) політики в країні. З цього погляду монетарну політику можна розглядати як продукт функціонування грошової системи.

Поиск по сайту: