Як результат функціонування капіталу розглядав прибуток А. Сміт. Д. Рікардо нерозривно пов’язував його із заробітною платою, стверджуючи, що її зростання призводить до зменшення прибутку і, навпаки, прибуток зростає, коли зарплата знижується. У марксистській теорії прибуток — це перетворена форма додаткової вартості (поряд з процентом, рентою), яка створена лише найманою працею. Й. Шумпетер вважав, що прибуток — це дохід підприємців-новаторів, який з часом зникає під впливом конкуренції. До речі, К. Маркс у такому механізмі доходів вбачав джерело додаткового прибутку. У західній літературі при поясненні прибутку, окрім теорії трьох факторів виробництва Ж.-Б. Сея, нині поширена концепція, яка вбачає в прибутку плату, що несе суспільство за ризик підприємницької діяльності відповідних господарюючих суб’єктів.
Порівнюючи згадані підходи найправомірніше розглядати сутність і соціально-економічну природу прибутку як перетворену форму чистого доходу. Адже прибуток характеризує чистий дохід у тому вигляді, в якому такий дохід виступає на поверхні економічних явищ за умов економічної відокремленості господарюючого суб’єкта, в т. ч. виробника. Чистий дохід (абстрактно) — це виражена у грошовій формі вартість додаткового продукту, який становить основну частку даного доходу. Його джерелами є, у трактуванні марксистів, додаткова і частково необхідна праця, а згідно з економікс — ще й інші фактори виробництва.
Виокремлюють кілька видів прибутку. Основні з них: балансовий (бухгалтерський) та чистий прибуток.
Балансовий (бухгалтерський, або обліковий) прибуток обчислюють як різницю між валовою виручкою від реалізованої продукції та витратами на її виробництво і реалізацію.
Чистий прибуток — це частка балансового (загального) прибутку підприємства, що залишилась в його розпорядженні після сплати податків, рентних та інших платежів до бюджету, а також процентів за кредити.
У навчальній літературі також виділяють категорію «економічний прибуток» як різницю між загальною виручкою підприємства і всіма витратами (явними, неявними, включаючи й нормальний прибуток підприємця). Таким чином, економічний прибуток — це дохід, отриманий понад нормальний прибуток. Під останнім розуміється мінімальний дохід підприємця, який необхідний для залучення й утримання відповідного ресурсу в даному виробничому процесі. Так, до нормального прибутку належать: процент на власний капітал, орендна плата, яку можна було б отримати, доходи від продажу власних послуг праці та ін.
Розглянувши поняття нормального та економічного прибутку, фактично ми з’ясували питання щодо структурних елементів підприємницького доходу. Отже, схематично це має такий вигляд:
Найсуттєвішим чинником збільшення підприємницького доходу є економія на зовнішніх ресурсах завдяки їх раціональному використанню. Усі фактори, які впливають на динаміку підприємницького доходу, можна поділити на дві великі групи. Перша — ті, які безпосередньо визначаються діяльністю підприємця: ефективність використання всіх наявних ресурсів, зростання капі-таловіддачі та продуктивності праці, знання ринкової ситуації та ін. Друга група — це ті, що не залежать (або мало залежать) від діяльності підприємця: сукупний попит споживачів на товари, кон’юнктура ринку, розмір податків, величина банківського процента та орендної плати тощо.
Характеристика підприємницького доходу передбачає не лише аналіз його з точки зору походження. Важливо розглядати цей дохід за критерієм використання. Це дає підстави для поділу його на дві частини: на підприємницький дохід, що використовується для нагромадження, та підприємницький дохід для особистого (сімейного) споживання підприємцем. Зрозуміло, що підприємець, зацікавлений в постійному зростанні свого капіталу, значну частину свого підприємницького доходу направлятиме у виробництво у вигляді додаткових ресурсів (інвестицій).
У західній літературі будь-який дохід на капітал часто називають процентом на капітал, або прибутком. З точки зору марксистської методології, прибуток і процент — це специфічні форми додаткової вартості, які приховують неоплачену працю робітників. Західні ж теоретики обмежуються лише аналізом ринку і не складають політичних висновків. Прибуток розглядається ними як результат дії багатьох факторів сфер виробництва, розподілу та обігу.
Величину (масу — М) прибутку (р), за Марксом, можна розглядати як функцію, узгоджену з розміром капіталу, що визначається залежно від норми прибутку (р1). Остання засвідчує процентне відношення прибутку до авансованого капіталу:
При цьому маса прибутку (Мр) дорівнює добутку норми прибутку на авансовий капітал ( ).
За сучасної ринкової економіки прибуток та його норма характеризують ефективність використання всього капіталу або ступінь його прибутковості. Нині щорічна середня норма прибутку великих корпорацій у розвинутих країнах Заходу становить 8—10 %. На думку західних вчених-економістів, прибуток зростає насамперед не за рахунок розширення масштабів виробництва, а за рахунок збільшення його норми.
У вітчизняній бухгалтерсько-аналітичній практиці, щоб обчислити прибутковість підприємства, зіставляють прибуток з витратами підприємства (собівартістю) або з вартістю виробничих фондів підприємства (основних фондів і оборотних засобів). Такі порівняння (в процентах) характеризують рентабельність (дохідність) підприємства.