Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Сезонні зміни клімату Південної Америки



КЛІМАТ ПІВДЕННОЇ АМЕРИКИ

____________________________________________________________________________________________

 

 

Основні кліматотвірні чинники Південної Америки

Кількість сонячної радіації. Географічне положення материка і його конфігурація є вирішальними факторами формування її радіаційних умов. Більша, північна частина Південної Америки знаходиться в екваторіальних, субекваторіальних, тропічних і субтропічних широтах. В помірні широти попадає лише вузька південна частина материка. Це обумовлює отримання материком значної кількості сумарної сонячної радіації – 140-160 ккал/см2. Лише на півдні материка кількість сумарної сонячної радіації знижується до 80 ккал/см2. Тому і взимку, і влітку вся північна частина материка лежить всередині ізотерми + 250С, а південна частина Патагонського плато має середні температури + 2...+ 40С взимку і + 100С влітку.

Атмосферна циркуляція. Над материком формується 4 типи атмосферної циркуляції: 1 – екваторіальний з потужною конвекцією повітряних мас і щоденними післяполудневими зливами; 2 – субекваторіальний (пасатно-мусонний) з сезонною зміною екваторіальних і тропічних повітряних мас, сухою зимою і вологим літом; 3 – тропічний (пасатний) із східним переносом повітряних мас внаслідок панування пасатів і сухою погодою протягом всього року; 4 – помірний з постійним західним переносом повітряних мас і значною кількістю опадів.

Постійні баричні центри над материком не формуються. Над океанами субтропічні максимуми виражені досить чітко. Східна частина материка знаходиться під сильним впливом Північноатлантичного і Південноатлантичного максимумів, західна – Південно-Тихоокеанського максимуму. Оскільки дія Атлантичних максимумів співпадає з направленням пасатів в тропічних і субекваторіальних широтах, на більшій частині материка панує східний перенос повітряних мас. Південно-Тихоокеанський антициклон формує повітряні потоки південних румбів і сухі антициклональні умови погоди.

Влітку для Південної півкулі над південною частиною материка, в центральній частині Ла-Платської низовини встановлюється тимчасовий, літній Південноамериканський мінімум, який притягує вологі повітряні маси з Атлантичного океану і тим сприяє випаданню опадів у внутрішніх, віддалених від океанів частинах материка.

Підстилаюча поверхня. Основними складовими частинами підстилаючої поверхні є рельєф і океанічні течії. Рельєф суттєвого впливу на характер перерозподілу повітряних мас у Південній Америці не має, оскільки основний напрям їх переносу на більшій частині материка – східний, а високий бар’єр Анд простягнувся вздовж західної окраїни материка. Проте його значення проявляється на Патагонському плато, яке знаходиться в помірних широтах, і, відповідно, в “дощовій тіні” по відношенню до пануючого в помірних широтах західного переносу повітряних мас. Вплив рельєфу проявляється також у внутрішніх частинах Бразильського плоскогір’я і на високогірних плато Центральних Анд, до яких повітряні маси з Атлантичного океану доходять в значній мірі трансформованими, тобто висушеними. Вплив висоти над рівнем моря проявляє себе в Андах, де на високих хребтах формується типовий високогірний клімат з низькими температурами протягом всього року.

Суттєвий вплив на особливості клімату Південної Америки оказують течії. Холодна Перуанська течія знижує температуру повітря над західним узбережжям материка на 40 і сприяє утворенню пустельного клімату. Холодна Фолклендська течія підсилює посушливість Патагонського плато. Теплі Гвіанська і Бразильська течії утепляють на 30 пасатні повітряні маси, які орошають східні частини Гвіанського і Бразильського плоскогір’їв.

Сезонні зміни клімату Південної Америки

Січень. У січні всі баричні пояси зміщуються на південь. Внаслідок зміщення поясів над північною окраїною материка встановлюється високий тиск, панує континентальне тропічне повітря, встановлюється сухий зимовий сезон. Опади орогенного характеру випадають лише на північних, навітряних по відношенню до північно-східних пасатів, схилах Карибських Анд і Гвіанського нагір’я. Середня температура повітря складає + 250С.

В екваторіальних широтах, в області зниженого тиску, панує вологе екваторіальне повітря. Це ж саме повітря внаслідок зміщення баричних поясів приходить і в південні субекваторіальні широти під назвою “екваторіальний мусон”. Тому над Амазонською низовиною, а також над північною і західною частинами Бразильського плоскогір’я йдуть щоденні післяполудневі конвекційні дощі. Температура повітря дорівнює + 250С.

В тропічних і субтропічних широтах Південної півкулі морські повітряні маси, які приносять південно-східні пасати з Атлантичного океану, орошають навітряні схили Бразильського плоскогір’я, а також внутрішні частини материка, куди вони втягуються через розтруб Ла-Платської низовини за сприянням Південноамериканського мінімуму. Середня температура у північній і центральній частині низовини складає + 280С. На рівнинах Гран-Чако ще спекотніше: там знаходиться “полюс жари” Південної Америки з абсолютним максимумом в січні + 470С. На рівнинах Пампи переважає середня температура + 200С.

Більша частина західного узбережжя від 300 пд. ш. і майже до екватору знаходиться під впливом холодних повітряних мас, які формуються над Перуанською течією. Тому опади там не випадають. Північно-західна частина узбережжя знаходиться під впливом екваторіальних повітряних мас і орошається рясними дощами. Рясні опади отримує і південно-західне узбережжя внаслідок західного переносу повітряних мас з Тихого океану. Проте Патагонське плато, яке лежить з підвітряного боку Патагонських Анд, перебуває в “сухій тіні гір” і опадів там випадає дуже мало. Середня температура повітря над Патагонським плато складає +100С.

Липень. В липні, внаслідок зміщення баричних поясів на північ, “екваторіальний мусон” поширюється на північну частину материка і там встановлюється літній вологий сезон. Північні, навітряні схили Карібських Анд і Гвіанського нагір’я, як і в січні, орошають орографічними дощами теплі вологі морські маси повітря, які приходять з північно-східними пасатами з Атлантичного океану. Середня температура повітря дорівнює + 250С.

В екваторіальних широтах над західною частиною Амазонської низовини панує екваторіальне повітря і інтенсивна конвекція обумовлює щоденні післяполудневі зливи. В східну частину низовини проникають трансформовані сухі пасатні повітряні маси з Бразильського плоскогір’я. Тому опади в цьому регіоні в цю пору року випадають рідко. Середня температура повітря над Амазонською низовиною дорівнює + 250С.

В субекваторіальних і тропічних широтах Південної півкулі панує південно-східний пасат. Він приносить з Атлантичного океану теплі і вологі повітряні маси, але вони зрошують орогенними дощами лише навітряні, східні схили Бразильського плоскогір’я. Просуваючись над плоскогір’ям, вони трансформуються і приходять у внутрішні області материка сухими, що обумовлює там зимовий сухий сезон. Середня температура повітря над Бразильським плоскогір’ям в липні складає + 25...+ 150С.

В субтропічних широтах материка, на Ла-Платській низовині, також встановлюється сухий зимовий сезон і дощі майже не випадають. Помірні повітряні маси, які приходять в зимову пору року з Тихого океану, трансформуються на західних, навітряних схилах Анд. А атлантичні повітряні маси, які приходять від Південноатлантичного максимуму, зрошують лише навітряні, південно-східні схили Бразильського плоскогір’я. Середня температура повітря на Ла-Платській низовині складає + 15...+ 100С.

В помірних широтах материка західний переніс тихоокеанського повітря обумовлює величезну кількість орогенних опадів на південно-західному узбережжі і західних схилах Патагонських Анд. Патагонське плато, яке знаходиться в “дощовій тіні”, майже позбавлене опадів і є центром формування сухого і відносно холодного помірно-континентального повітря. Іноді це повітря прямує на північ по Ла-Платській низовині. Ці “хвилі холоду” доходять навіть до Амазонської низовини, а випадання снігу може траплятися до широти Ріо-де-Жанейро. Середня температура повітря дорівнює + 2...+ 40С, мінімальна може знижуватись до – 350С.

Найбільш низькі температури повітря встановлюються в високогірних районах Анд. На високогірних плато, особливо в Центральних Андах, не тільки взимку, але і влітку трапляються морози, не говорячи вже про хребти, що лежать вище снігової лінії.

Західне узбережжя від 300 пд. ш. і до екватору знаходиться під впливом південних вітрів, що дмуть від Південнотихоокеанського максимуму паралельно берегу над водами холодної Перуанської течії. Несприятливі умови для конденсації вологи приводять до значної сухості тихоокеанського узбережжя в цих широтах. Тільки за екватором повітряні маси прогріваються і рясно зрошують північну частину тихоокеанського узбережжя.

В річному розподілі опадів спостерігається така картина. Найбільш вологими районами є північно-західне (понад 5 тис. мм на рік) і південно-західне (від 2 до 5 тис. мм на рік) узбережжя материка, західна частина Амазонської низовини, Гвіанська низовина. Посушливістю відрізняються північний схід Бразильського плоскогір’я, рівнини Гран-Чако і Пампа (250-500 мм). Дуже посушливі Центральні Анди і Патагонія (150-250 мм). А особливо сухо на Тихоокеанському узбережжі між 5 і 280 пд. ш. (30-55 мм та менше), де місцями дощі не випадають по декілька років поспіль.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.