Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Філософська думка Стародавнього Китаю

 

Умовно історію філософії Стародавнього Китаю можна розділити на два періоди. Перший— передфілософія—пов'язаний з написанням п'яти стародавніх книг: «Книга пісень», «Книги історії», «Книги перемін», «Книги обрядів» та літописної книги. Другий—період відділення філософії від міфології. Це період протиборства різних шкіл, основними з яких є конфуціанство, моїсти, даосисти, законники.

У першому періоді найцікавіші з філософської точки зору проблеми, висунуті у «Книзі перемін». В основі створення світу лежать дві протилежні сили — ян та інь. Ян ототожнюється з поняттями сонця, дня, неба, чоловічого роду, твердості, сили; інь— з поняттями місяця, землі, ночі, жінки, слабості, м'якості. Протистояння, взаємозалежність і взаємодія цих сил і є причиною виникнення світу, його безперервного розвитку через від-мирання одного і народження іншого.

Серед різноманітних шкіл другого періоду виділяється конфуціанство. Засновник школи Конфуцій (551—479 рр. до н. е.) вважав, що в основі будь-якої філософської концепції повинні лежати етичні норми поведінки. У повсякденному житті він дотриму-вався принципу «золотої середини». Це містка категорія, що включає в себе поняття міри, рівноваги, прагнення до компромісу, розв'язання суперечностей, а не їх загострення.

У поглядах на людину, її місце і роль у навколишньому світі Конфуцій стояв на позиціях фаталізму. Небо для нього — це найвища Божа влада, якій потрібно підкоритися, від якої залежить життя і смерть на землі. Водночас Конфуцій не принижував і діяльної сутності людини. Він підкреслював, що спочатку треба служити людям, а потім духам, спочатку людина повинна пізнати життя, а потім смерть. Суперечності в його висловлю-ваннях зумовлені тим, що він, з одного боку, хотів дотримуватися традицій, а з іншого — дуже високо ставив людину, бачив у ній творця своєї волі.

Роздвоєність позиції Конфуція проявляється в його теорії пізнання. Він визнає наявність знань з моменту народження людини. Ці знання приходять апріорно, тобто до будь-якого досвіду. Іншу частину знань людина отримує в процесі пізнання. Критерієм пізнання, на думку Конфуція, є поведінка людини. «Я слухаю слова людей, а дивлюся на їх дії»,— любив повторювати Конфуцій. Людинолюбство, правдивість, великодушність повинні бути притаманними кожній людині, а передусім—правителям. Конфуцій вважав, що ці риси даються людині небом. З часом люди їх забувають, відходячи від них. Поверну-тися до них, на думку Конфуція, можна на основі «виправлення імен», тобто за допомогою вживання загальних імен. Суперечності в мові, хибні поняття безпосередньо впливають на дійсність, змінюють її в гірший бік. Девіз Конфуція: «Не роби людям того, чого не бажаєш собі» загалом виражає суть філософської концепції великого мислителя.

На відміну від конфуціанства школа моїстів відкидала залежність людини від неба. Її засновник Мо-Дзи вбачав у самому небі ідеал, на який всі повинні рівнятися. Людина вільна у своєму виборі, але якщо вона відходить від волі неба, її неминуче спіткають страждання.

Моїсти вважали, що небо прагне до об'єднання, рівності, добра. У суспільстві ж спостерігається розподіл на чужих і своїх, багатих, бідних тощо. Виходячи з цього, моїзм висуває тезу «об'єднання па противагу роз'єднанню» і виводить з неї принципи своєї філософії — любов до дальнього, заборона війн, вибір правителів за мудрістю і діловими рисами.

Паралельно з конфуціанством і моїзмом у Китаї розвивається філософська школа легізму (законників). Не відкидаючи моральні норми, легізм на перший план висуває

 

- 1 -

правові закони і на основі права будує свою систему відносин у суспільстві: рівність всіх перед законом.

Своєрідним запереченням ідей попередніх шкіл була філософія даосизму, яка виникла в 1 тис. до н. е. У даосизмі доля людини залежить від «дао» — всесвітнього зако-ну. «Дао» не фатальне, воно дає повну свободу людині. Засновник даосизму Лао-Цзи підкреслював, що «дао» не втручається в розвиток природи і суспільства, бо воно постійно перебуває у бездіяльності.

Загалом філософія Стародавнього Китаю розробляла політичні, правові та моральні норми поведінки в суспільстві, виступала певним ідеалом і орієнтиром в повсякденній діяльності людини.

 

- 2 -

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.