Поява туризму та розвиток системи гостинності в XVII—XVIII століттях

Одним із багатьох шляхів вкладання коштів з метою задоволення своїх потреб у раціональному відпочинку, розва­гах, виконанні релігійних призначень, лікуванні та рекреації в епоху Просвітництва стало нове соціальне явище — туризм.

Основними категоріями населення, представники яких стали першими туристами, були дворяни. Для молодих дво­рян своєрідний «гранд-тур» по Європі був доповненням до ос­новної освіти, і вони його здійснювали перед тим, як розпоча­ти свою професійну або політичну кар'єру.

Англійці, наприклад, маршрут такого туру розпочинали в Лондоні, потім рушили до Франції, з довготривалим перебуван­ням у Парижі; потім в Італію (Генуя, Мілан, Венеція, Флорен­ція, Рим). Зворотний шлях пролягав через Швейцарію та Ні­дерланди. За бажанням та можливостями маршрут бував і довшим: аж до країн Балканського півострова, Близького Схо­ду, Єгипту для знайомства з культурою та пам'ятками мистец­тва античних цивілізацій. Такі тури тривали 2-3 роки.

По мірі посилення соціальних позицій представників інте­лігенції та буржуазії (на рубежі ХVІІІ-ХІХ ст.) їх представ­ники починають здійснювати аналогічні тури.

Велику роль в процесі подальшого розвитку туризму почи­нають відігравати чинники, що пов'язані з розвитком невироб­ничої сфери, тобто сфери послуг та суспільної інфраструкту­ри. Для міжконтинентальної торгівлі необхідні були комфортні та безпечні готелі та постоялі двори, де купці могли жити під час подорожей або ярмарків, які були дуже популярними в Європі. Отже, торгівля сприяла становленню туризму, роз­виваючи сферу гостинності.

Ярмарки були водночас і місцем торгівлі, і місцем народ­них розваг, в яких брали участь майже всі верстви населення. На італійських ярмарках розквітла комедія. Ще з XVI ст. у Франції стали показувати театралізовані вистави. Ярмарки зав­жди відвідувались коронованими особами, які вражали народ вишуканістю і розкішшю свого вбрання. Видовища були обов'язковою частиною кожного ярмарку. У Венеції ярмарок Вознесіння був пишним театралізованим і ритуальним дійст­вом. Саме в цей час відбувався обряд заручин венеціанського дожа з морем. Подивитися на це видовище до Венеції стікалось більше 100 тис. чоловік.

Великий вплив на поширення туризму мало будівництво доріг та розвиток транспорту, що дозволяло зменшувати час подолання відстаней і робити більш реальним здійснення по­дорожі у далекі регіони. Особливо інтенсивно будівництво до­ріг у XVIII ст. відбувалось в Англії та Франції. Зокрема, у Франції у 80-і рр. XVIII ст. було вже близько 53 тис. км збу­дованих шляхів, будівництвом та ремонтом яких опікувалося спеціальне відомство з величезним бюджетом.

В середині XVIII ст. в Західній Європі знизилися ціни на перевезення, що сприяло зростанню кількості подорожей.

В наступному столітті подорожі теж ставали дедалі до­ступнішими, у великій мірі завдяки грандіозним масштабам будування доріг. Наприклад, у США з 1800 по 1850 рр. шляхо­ва мережа зросла у 8 разів.

Однак, до середини XIX ст. відмінною рисою подорожей за­лишався примітивізм засобів переміщення. Типові диліжанси доби Просвітництва були малокомфортними засобами пересування. Ось що пише про них сучасник: «Короб вузький, і міс­ця там такі тісні, що кожен просить сусіду повернути йому но­гу або руку, коли треба виходити. Якщо на лихо мандрівник виявиться з великим животом або широкими плечима... дово­диться кректати або тікати».

Об'єднувало всіх мандрівників те, що вони відносились до суспільної меншості, яка мала привілейований статус у сус­пільстві. Основна ж маса населення проживала свій вік, май­же нікуди не виїжджаючи, бо не мала для цього ні коштів, ні відповідної мотивації.

Але певний прогрес все ж таки був. На виробництві скорочу­вався робочий час та збільшувалась частка вільного, наявність якого е однією з умов, що дозволяють здійснювати подорожі, і це було значним соціальним здобутком і дозволило в майбутньому, в ХІХ-ХХ ст., залучати до туризму працюючі категорії насе­лення.

Збільшення кількості тих, хто подорожував заради задо­волення, діяло як стимул розвитку інфраструктури для подо­рожуючих, збільшення комфортності мандрівок. І в цьому від­ношенні в епоху Просвітництва в країнах Європи відбувалися суттєві зміни.

У XVII ст. в великих європейських містах почали розпов­сюджуватись кав'ярні. Тільки у Венеції в 1675 р. їх налічува­лось декілька десятків, включно зі знаменитим Саfe Florian на площі Сан Марко, яке функціонує і сьогодні. Перша англійська кав'ярня була відкрита у 1652 р. вихідцем із Вірменії на вулиці Сен-Майкл Аллей у Лондоні. У 1683 р. з'явилася перша кав'ярня у Відні, саме у Відні почали готувати каву нетрадицій­но, додаючи в неї мед та молоко. У 1668 р. сицилієць Франческо Прокопіо де Кольтелі відкрив першу кав'ярню в Парижі.

Кав'ярні були попередницями сучасних кафе і подекуди ста­вали центрами культурного та літературного життя свого часу і, крім цього, допомагали у витверезінні всього європей­ського континенту. Кав'ярні викликали бурхливі дебати в сус­пільстві того часу, адже одні бачили в них засіб від повального пияцтва, інші — центри розповсюдження всіх смертних гріхів.

Суттєві зміни відбувались і в системі транспорту. Збіль­шення популярності подорожі диліжансом призводило до змін системи гостинності на шляхах. Постоялі двори намагалися покращувати умови, які пропонувались постояльцям. В них чітко виконувались правила обслуговування гостей, які відно­сились до різних соціальних верств.

Заможні люди, як правило, обслуговувались в їдальні або в своєму номері. Бідняки харчувались разом з хазяями закладу на кухні, їм подавали просту їжу без права вибору, але за мінімаль­ну ціну. Французи називали таке обслуговування table d’hote, тобто хазяйський стіл. Заможні гості могли замовляти для себе спеціальні страви з продуктів, які були в хазяїна в меню (а lа саrtе), і могли заходити до кухні, щоб прослідкувати правильність процесу приготування їжі. Намагаючись догодити гостю, госпо­дар пропонував певну страву, якою славилась дана місцевість.

Незважаючи на певні зміни на краще, умови проживання в постоялих дворах Європи були на невисокому рівні через пога­ну якість їжі, антисанітарію, велику кількість різних комах.

Представники дворянства, духовенства під час своїх подо­рожей зупинялись, як правило, у своїх знайомих або за реко­мендаційними листами; майже в кожному дворянському по­мешканні були кімнати для гостей.

Один із перших готелів Європи був побудований у Нанті в 1788 р. і мав назву «Готель Генріха IV». Готель був розрахо­ваний на 60 осіб і вважався найкращим у Європі.

Аналогічні процеси відбувались в системі гостинності Аме­рики. Подорожуючі теж могли зупинитись на постоялих дво­рах або в тавернах. Одними з перших американських таверн вважаються Зіасіі Наизе, відкрита у 1642 р. вихідцями з Гол­ландії в Новому Амстердамі (так тоді називався Нью-Йорк), і таверна у Джеймстауні, штат Вірджинія. Перший готель на велику кількість номерів (70 кімнат) мав назву Сіtу Hotel, він був побудований у 1794 р. в Нью-Йорку.

Поступово таверни та постоялі двори перетворювались на місця відпочинку для жителів даної місцевості; тут можна бу­ло взнати останні новини, провести збори, отримати кореспон­денцію, укласти ділову угоду. Завдяки цьому, власники посто­ялих дворів ставали поважними і заможними громадянами, які відігравали значну роль в органах місцевого самоврядування.

Наприклад, Джон Адамс, другий президент Сполучених Штатів Америки, у 80-і рр. XIX ст. був власником і керуючим таверни. Під час американської визвольної революції багато з американських таверн стали штабами відомих генералів. На­приклад, Fraunces Tavern (яка, до речі, існує і сьогодні) була штабом Джорджа Вашингтона, який став президентом США.

В Росії основними елементами системи розміщення подо­рожуючих були гостинні двори і ямські станції.

У XVIII ст. в Європі в системі гостинності намітились пев­ні успіхи. Кращими за комфортом вважались англійські посто­ялі двори і таверни. Не дуже відставали від них і європейські готелі, які впроваджували нові послуги для клієнтів. У Фран­ції XVIII ст. з'явилася система ресторанів.

«Батьком» сучасного ресторану вважається парижанин М. Буланже, який тримав цілодобову таверну на вулиці Баель. Головною стравою, яка подавалась відвідувачам, був суп, що називався restorantes (у перекладі з французької - «той, що відновлює сили»), так народився термін «ресторан». У 1782р. на вулиці Рішел'є з'явився розкішний ресторан Grande Taverne de Londres, а три роки по тому у 1785 р. недалеко від Пале-Рояль — ще один, Aux Trois Freres Provencaux. Буланже знач­но збільшив кулінарний асортимент. Вже тоді, у XVIII ст., ця форма закладів харчування була настільки популярною, що в одному лише Парижі в 1794 р. налічувалось 500 ресторанів.

Деякі дослідники історії гостинності вважають, що ресто­ран — один з результатів Великої Французької революції, адже завдяки їй французькі ресторатори були вимушені шукати кра­щої долі в інших країнах, де зайнялися ресторанним бізнесом. Французькі кухарі принесли з собою французькі кулінарні тра­диції, внаслідок чого прості англійські обіди і примітивна їжа американців були збагачені пікантними соусами і делікатесами.

Франція стала законодавицею моди не тільки в мистецтві та літературі, але й в розвитку кулінарії. У XVIII ст. ресто­ранний бізнес з традиціями національної кухні в країнах Євро­пи завойовує міцні позиції в обслуговуванні населення. Хоча ді­ло не обходилось і без боротьби за пріоритети. Французьку кухню в багатьох країнах (зокрема, в Італії, США) не визнава­ли і навіть подекуди її забороняли. Але саме це стимулювало розвиток ресторанного бізнесу. Власники ресторанів і таверн намагались урізноманітнити асортимент своїх блюд, більше турбувались про якість харчування і обслуговування відвідува­чів, які вже мали досить вишукані смаки.

У XVIII ст. з'явилися морські курорти, після того, як ан­глійським лікарем Річардом Раселом була доведена і розрекла­мована корисність морської води. Спочатку такі курорти від­крилися на південному узбережжі Англії, потім на Лазуровому узбережжі Франції, а також були відроджені курорти на мор­ському узбережжі Апеннінського півострова.

В 1792 р. за ініціативою лікаря Р. Расела був створений перший дитячий приморський санаторій в Маргіті.

Поступово поширилася мода на відвідання морських курор­тів, особливо після того, коли їх стали відвідувати коронова­ні особи. Наприклад, в Англії після перебування принца Уельського в Брайтоні з'явилися десятки курортних містечок неподалік від нього. Внаслідок того, що французький імпера­тор Наполеон III пройшов курс лікування в містечку Біаріц, це місце на довгі роки стало «туристичною Меккою».

Найбільш престижними містами відпочинку аристократії були термальні курорти: Баден-Баден, Віші, Карлсбад (Карлові Вари). Відпочиваючи у таких місцях, менш заможні та менш родовиті верстви населення відчували себе представниками елі­ти і, крім того, дійсно мали змогу використати цей відпочинок для налагодження зв'язків з аристократами. Отже, відпочинок на курортах був дуже престижним.

У XVII ст. стали поширюватися курорти, головною при­надою яких були мінеральні джерела. Одним з таких регіонів стала Нижня Сілезія (на території сучасної Польщі). Під 1636 р. вперше згадується нижньосілезький курорт Кудова Здруй. Трохи пізніше, на початку XVIII ст. почався розвиток курорту Душники Здруй, де в наступному столітті відпо­чивали класики музичної культури Ф. Шопен та Ф. Мендельсон.

У XIV ст. на території сучасних Карлових Вар знаходилася одна з резиденцій імператора Священної Римської імперії, чеського короля Карла IV — саме того, чиїм ім'ям названо заснований ним перший у Центральній Європі університет (у Празі), мальовничий Карлова міст у чеській столиці; багато інших об'єктів, які цікавлять сучасних туристів, також завдячують своєю появою цій видатній історичній постаті. Біля резиденції монарха розташовувалися мисливські угід­дя, і саме під час полювань, згідно багатьом місцевим переказам, Карл IV звернув увагу на незвичайні природні явища — джерела з га­рячою водою — і дав початок курорту. Назва знаменитого курорту го­ворить сама за себе. Вари, у перекладі з чеської, означає: «Джерела, що киплять».

Засноване в 1348 р. у цій місцевості за наказом Карла IV поселення невдовзі отримало статус міста. У 1370 р. мешкан­цям міста були надані певні пільги, привілеї, гарантії безпеки. Завдяки привілейованому становищу, Карлові Вари багатіли. Війни обходили містечко стороною. У XVIII ст., з поширенням моди лікуватися «на водах», Карлові Вари модернізувалися, і в другій половині століття набули майже такого вигляду, який мають зараз. У 1777 р., згідно задуму відомого лікаря Д. Бехера, побудовані відомі спеціальні заклади курортної інфраструк­тури: Гейзерів зал (1778 р.), споруда Міського театру, огля­дові майданчики та інші місця відпочинку, якими могли скористатися численні туристи. Великі суми на благоустрій Карлових Вар виділяли представники імператорської династії Габсбургів, які часто відвідували місто, збільшуючи навіть са­мим фактом своєї присутності привабливість курорту для всіх європейців, які мали достатньо грошей для відпочинку в цьо­му престижному місці.

У 1795 р. в Карлових Варах був запроваджений спеціаль­ний податок — курортна такса.

Безпосередньо сприяла збільшенню подорожуючих і коло­ніальна політика: просторове збільшення сфер впливу деяких держав супроводжувалося покращенням транспортних комуні­кацій, збільшенням кількості колоніальних чиновників, тор­гівців, військових, місіонерів у віддалених регіонах. Колоні­альні імперії давали їхнім громадянам багато можливостей для збагачення, і деякі з багатих людей охоче витрачали кошти на мандрівки, в яких задоволення було однією з основних цілей. Англійців вже у XVIII ст. стали називати «нацією мандрівни­ків», бо їх можна було зустріти не тільки в Європі і в числен­них колоніальних володіннях Британської імперії, але й поза межами цих територій.

В кінці XVIII ст. дедалі більшою популярністю стала кори­стуватися Швейцарія. По-перше, там можна було отримати ефективні лікування, освіту або просто відпочити в мальовничих місцевостях. По-друге, в Швейцарії була найвища якість серві­су для подорожуючих, а також більш високий рівень безпеки, ніж в більшості інших країн.

В мальовничих місцевостях з цілющим кліматом або міне­ральними джерелами створюються нові курорти. Зокрема, в Ні­меччині: в Хайлігендамі, Нордернеї, Травемюнде. Заможні чле­ни суспільства, незалежно від пори року, відпочивали на Французькій або Італійській Рив'єрі, або на термальних курортах Швейцарії. Популярними були також подорожі до Пів­нічної Африки, Єгипту та Греції. Ці категорії подорожуючих орієнтувались на розкішні готелі, будівництво яких розпоча­лось на рубежі ХУІІІ-ХІХ ст. в курортних місцевостях. Менш заможні гості курортів задовольнялись послугами пансіонів, які утримували жителі курортних зон.

З рекламною метою у XVIII ст. було організовано дві акції, які стали точками відліку історії двох видів туризму, альпініз­му і подорожей на повітряних кулях: у 1786 р. була організо­вана перша масова екскурсія на гору Монблан в Альпах, а в 1783 р в Парижі братами Монгольф’єр була сконструйована перша повітряна куля.

Поиск по сайту: