Тема. Дерматит та екзема. Професійні дерматози

Лекція №5

Дерматит – запалення шкіри. Контактний дерматит – запалення шкіри, зумовлене безпосередньою дією на неї фізичних або хімічних чинників зовнішнього середовища. Фізичні чинники: механічні подразники (тиск, тертя), високі і низькі температури (опіки, обмороження), ультрафіолетові промені (сонячний дерматит), електричний струм, іонізуюча радіація. Хімічні чинники: кислоти, луги, лікарські речовини. Одні чинники відносяться до безумовних (облігатних) подразників, що здатні викликати дерматит у кожної людини (наприклад, концентровані кислоти, луги, висока t°), інші – до умовних (факультативних) подразників, що можуть викликати дерматит у осіб, які мають підвищену чутливість до них (лікарські, косметичні засоби). Класифікація контактних дерматитів:

1. За патогенезом:

- Простий контактний

- Алергійний контактний

2. За перебігом:

- Гострий

- Хронічний

Клінічна картина гострого дерматиту залежно від концентрації та тривалості дії подразника може виражатись у кількох формах:

a) Еритематозна – почервоніння і набряк шкіри, що може супроводжуватись свербежем, печінням, болючістю

b) Везикульозна або бульозна – виникнення міхурців або міхурів на еритематозному фоні, на місці яких утворюються ерозії, кірочки, лущення

c) Некротична характеризується утворенням виразок з некротичним розпадом ткканин

Якщо дія подразника тривала, то розвивається хронічний дерматит, якому властиві почервоніння із синюшним відтінком та ліхеніфікація шкіри (суха, груба шкіра, з посиленим шкірним малюнком). РПМВ. Проведення шкірних алергологічних тестів (краплинні, внутрішньо шкірні, аплікаційні); негайне усунення дії подразнюючого чинника. Виконання призначень лікаря. Загальна терапія (при алергійному контактному дерматиті):

- Гіпосенсибілізуючі препарати (тіосульфат натрія, хлорид чи глюконат кальцію)

- Антигістамінні препарати (лоратадин, цетиризин, кларитин, феністил)

- Сечогінні препарати за наявності набряків (фуросемід, лазикс)

- Ентеросорбенти

- У тяжких випадках – кортикостероїди

Місцева терапія:

- У гострій стадії за наявності мокнуття примочки з дез. р-нів, за відсутності мокнуття – збовтувальні суспензії

- У хронічній стадії – креми та мазі з протизапальною дією з додаванням кортикостероїдів (преднікарб, тридерм, лоринден – А, кортонітол)

ЕКЗЕМА

Екзема – дерматоз нейроалергійного ґенезу, який розвивається внаслідок дії екзогенних і ендогенних чинників у осіб з природженою або набутою схильністю до нього. Класифікація. За тривалістю перебігу:

- Гостра (до 2 міс)

- Хронічна (понад 2 міс)

За етіопатогенетичними ознаками:

- Справжня (істинна)

- Мікробна

- Себорейна

- Дитяча

- Професійна

Клінічна картина:

· Справжня екзема характеризується поліморфізмом первинних елементів висипу: дрібні сверблячі міхурці на еритематозному фоні, дрібні яскраво-червоні папули. Вторинні елементи: яскраво - червоні ерозії (на місці лопнувши міхурців), які виділяють прозорий серозний ексудат, утворюючи ділянки мокнуття; жовтуваті вологі кірочки засохлих виділень, екскоріації. У міру завершення процесу кількість міхурців зменшується, мокнуття припиняється, на поверхні ураженої ділянки – дрібне лущення. Справжня екзема локалізується переважно на обличчі і кінцівках, характеризується симетричним розміщенням вогнищ ураження, які не мають чітких меж.

· Мікробна екзема виникає навколо трофічних виразок, інфікованих ран, піодермічних процесів (імпетиго, звичайна ектима), характеризується асиметричним висипом, чіткими межами ділянки ураження, приєднанням до елементів висипу гноячків.

· Дитяча екзема є одним з найбільш розповсюджених дерматозів алергічного походження.

· Себорейна екзема локалізується на ділянках шкіри з найбільшим вмістом сальних залоз (волосиста частина голови, ділянки за вухами, обличчя, груди), характеризується появою на фоні гіперемії дрібних жовтувато-рожевих папул, жирних жовтуватих лусочок.

· Професійна екзема виникає під впливом шкідливих чинників виробництва (клінічні прояви, як у разі справжньої екземи).

Виконання призначень лікаря:

Загальна терапія:

1. Гіпосенсебілізуюча терапія

2. Антигістамінні і седативні препарати

3. При набряку тканин - сечогінні

4. В тяжких випадках – кортикостероїди

5. У разі мікробної екземи – антибіотики

Місцева терапія:

- У разі мокнуття – примочки із дез. р-нів (2% р-н борної к-ти, 0,25% р-н нітрату срібла, відвар кори дуба, звіробою) або аерозолі (оксикорт, оксициклозоль)

- Зі згасанням запального процесу і зникненням мокнуття – кортикостероїдні мазі (целестодерм, дипросалік, флуцинар, синафлан, преднікарб)

Простий хронічний лишай (лишай Відаля; обмежений нейродерміт) – проявляється однією або декількома сверблячими ділянками ліхеніфікації. Етіологія: остаточно не з’ясована. Сприяючи чинники: нервово-психічні розлади, супутні захворювання гепатобіліарної системи, травного каналу тощо. Хвороба розвивається внаслідок тривалого локального свербежу, який може викликати висипання дрібних блискучих папульозних елементів у вигляді вогнищ ліхеніфікації тілесного або рожевого кольору. Локалізація: потилична ділянка, задня і бокові поверхні шиї, внутрішня поверхня стегон, згинальна поверхня ліктьових і колінних суглобів. РПМВ. ЗАК, ЗАС, кал на я/г, біохімічний аналіз крові, визначення вмісту глюкози в крові. Дієта з виключенням харчових алергенів. Виконання призначень лікаря:

- Змащування ділянок ураження кортикостероїдними мазями (синафлан, лоринден-А, дипросалік, бетасалік) під оклюзійну пов’язку (під поліетиленову плівку)

- Проведення ін’єкцій у ділянку ураження стероїдами або доксепіном

Перебіг захворювання тривалий (від кількох місяців до кількох років).

АТОПІЧНИЙ ДЕРМАТИТ (дифузний нейродерміт)

Основні чинники ризику:

· Спадковість (92%), наявність алергійних захворювань у батьків

· Штучне вигодовування дитини з перших днів життя

· Ексудативний діатез, дитяча екзема в дитячому віці

У розвитку хвороби виділяють три стадії:

- Немовляткова ексудативна стадія (дитяча екзема), розвивається на першому році життя: на обличчі, кінцівках на фоні еритеми дрібні міхурці, мокнення, кірочки, лущення, які супроводжуються свербежем, що приводить до розчухів

- Друга, інфільтративна стадія розвивається у 10-12 років: у ліктьових, підколінних складках еритема, ліхеніфікація, лущення, екскоріації в результаті свербежу

- Третя стадія (юнацький вік і у дорослих ): у ліктьових, підколінних складках, на шиї, розгинальних поверхнях кистей шкіра суха, ущільнена, лущиться, вкрита розчухами.

РПМВ. Рекомендувати хворим дієту з виключенням харчових, респіраторних алергенів, застосовувати нейтральні або кислі мила, після миття шкіру складок змащувати кремом з вмістом олії, не носити білизни з вовняних і штучних тканин. Виконання призначень лікаря.Загальна терапія: як при екземі. Місцева терапія: кортикостероїдні креми і мазі (елоком). Перебіг хронічно-рецидивний, біля 15-20 років, у 30-50% хворих розвивається бронхіальна астма, алергічний ринит.

·

·

·

·

·

·

·

·

·

·

Поиск по сайту: