Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Водночас існує ціла низка нерозв’язаних проблем, щодо навчання і виховання дітей з особливими потребами



Актуальність розгляду зазначеного питання насамперед пов’язана з тим, що кількість дітей, які мають потребу в корекційному навчанні та вихованні невпинно зростає.Дані психолого-медико-педагогічних консультацій, що функціонують в Україні, засвідчують, що дітей, які потребують корекції психофізичного розвитку, в Україні понад 1 млн. Це становить 12,2 % від загальної кількості дітей у країні.

 

До основних проблем корекційної освіти на сучасному етапі розвитку України належать:

1. Відсутність належної ранньої діагностики, обліку та корекції розвитку дитини з особливими потребами, консультативно-методичної та переддошкільної системи корекційної допомоги дітям та їх родинам.

Це призвело до того, що 70 % новонароджених дітей мають патологічні відхилення у розвитку: з них 60% -70% дітей мають соматичні порушення ще на початку свого розвитку.

У понад 80% дітей, які йдуть до школи, наявні відхилення у стані здоров’я: 10% з них мають мовленнєві вади; 25- 30 % – порушення розвитку моторних функцій; 30-35 % – порушення зорово-просторового сприйняття. Рівня шкільної зрілості у шестирічному віці досягають від 17% до 50 % дітей, а недорозвиток пізнавальних здібностей виявлено у кожної десятої дитини шкільного віку.

Треба зауважити, що лише 40 % дітей дошкільного віку проходять через ситему корекційного навчання, що призводить у багатьох випадках до побічних відхилень у психічному розвитку і ускладнює більш повну реалізацію адаптивних та компенсаторних можливостей дитячого організму.

Наявна ситуація потребує об’єднаних зусиль лікарів, психологів, корекційних педагогів, соціальних працівників у проведенні якісної комплексної медико-психолого-педагогічної корекції порушень у розвитку дітей з особливими потребами. Науково обґрунтована і виважено організована рання комплексна корекція відкриває для значної частини дітей входження в загальний освітній процес на більш ранньому етапі вікового розвитку.

2. Відсутність узгодженості освітньої законодавчої бази України з метою забезпечення прав і освітніх потреб дітей з порушеннями психофізичного розвитку.

Як відомо, стратегію реформування корекційної освіти в Україні визначають такі законодавчі документи: Конституція України (1996 р.), Державна національна програма «Освіта» (Україна – XXI століття) 1993 (рік), національна Програма «Діти України» (1966 р.), Закон «Про освіту» (1991 р.), «Про загальну середню освіту» (1999 р.), «По охорону дитинства» (2001р.,), «Концепція спеціальної освіти дітей з особливостями психофізичного розвитку в Україні на найближчі роки і перспективу» (1996), «Концепція реабілітації дітей з обмеженими фізичними чи розумовими можливостями» (1998), «Концепція державного стандарту спеціальної освіти» (1999), Наказ МОН України «Про створення умов щодо забезпечення права на освіту осіб з інвалідністю» (2005 р.).

Окремі положення цих державних документів мають декларативний характер. Зокрема, повільно розробляються нормативна база корекційної освіти ( так в Україні відсутній закон про спеціальну освіту, не розроблені до кінця державні стандарти спеціальної освіти), повільно розробляються питання реабілітації дітей, їхніх освітніх прав, міжвідомчого фінансування, державно-громадської співпраці, що блокує апробацію та впровадження інноваційних корекційних програм для осіб з порушеннями психофізичного розвитку.

3. Відсутність повного охоплення дітей з порушеннями психофізичного розвитку спеціальним навчанням.

Причиною цього є нездатність існуючої мережі спеціальних закладів забезпечити кожну дитину адекватною його дефекту педагогічною, медичною, психологічною та соціальною допомогою. Сьогодні з 10 % таких дітей навчанням у спеціалізованих закладах охоплено близько 2 %. Решта – навчаються у загальноосвітніх навчальних закладах, де умови роботи не відповідають особливостям їх психофізичного розвитку, або ще гірше не навчаються взагалі (це категорії дітей з аутизмом, із складними порушеннями).

4. Відсутність належної навчально-виховної та корекційної роботи з дітьми з порушеннями психофізичного розвитку у спеціальних навчальних закладах.

На сьогодні у зв’язку з важким фінансово-економічним станом у державі спеціальні заклади незадовільно забезпечуються навчальною, методичною літературою, спеціальним обладнанням. Повільно триває впровадження нових освітніх інформаційних технологій у навчально-виховний процес осіб з психофізичними вадами. Все це ускладнює соціально-трудову адаптацію та інтеграцію дітей з особливими потребами у соціум.

5. Ізольованість дітей з особливостями психофізичного розвитку в спеціальних школах-інтернатах.

Внаслідок штучної ізоляції дітей з обмеженими психофізичними можливостями, відриву їх від сім’ї у дошкільному та шкільному віці, застосування надмірної опіки у виховному процесі формується особистість, яка невпевнена в собі, у своїх силах і можливостях, не підготовлена до інтеграції в суспільство. Звідси найважливішим завданням сучасної корекційної педагогіки є позбавлення ізоляції дітей з особливими потребами від реального середовища, реальних умов життя з його проблемами соціального, морального та культурного порядку, шляхом інтеграції в загальноосвітні навчальні заклади і здобуття якісної освіти разом зі здоровими однолітками.

Про те, що навчати дітей з особливостями психофізичного розвитку необхідно в системі інтегрованого навчання, стверджував ще в 20-ті роки минулого століття Л.С. Виготський. Він наполягав на створенні такої системи навчання, в якій вдалося б органічно пов'язати спеціальну освіту із загальною. Науковець стверджував, що це необхідно, оскільки "при всіх перевагах наша спеціальна школа відрізняється тим основним недоліком, що вона замикає свого вихованця, сліпу, глуху або розумово відсталу дитину, у вузьке коло шкільного колективу, створює замкнутий світ, в якому все пристосовано до дефекту дитини, все фіксує його увагу на своєму недоліку і не вводить його в справжнє життя".

6. Відсутність зацікавленості та мотивації адміністрації загальноосвітніх навчальних закладів до впровадження інноваційних форм навчання осіб з особливими потребами (зокрема інклюзивного навчання).

Сьогодні інклюзивна форма навчання для дітей з вадами психофізичного розвитку заслуговує на особливу увагу. Адже інклюзивне навчання – це спільне навчання і виховання дітей з особливими потребами зі здоровими однолітками в умовах масового загальноосвітнього закладу за місцем проживання. Спільне навчання і виховання має свої позитивні сторони для дітей з особливими потребами: наголос робиться в першу чергу на розвиток сильних якостей і талантів дітей, а не на їхніх проблемах; взаємодія зі здоровими однолітками сприяє когнітивному, фізичному, мовному, соціальному та емоційному розвитку таких дітей. Здорові діти завдяки взаємодії з дітьми з вадами психофізичного розвитку вчаться природно сприймати і толерантно ставитися до людських відмінностей, вони стають більш чуйними, милосердними, співчутливими, терплячими, готовими до взаємодопомоги.

Основною проблемою сьогодні є стихійне впровадження інклюзивного навчання в масових школах та дитячих садочках; не прийняття інклюзії по причинам відсутності належної підготовки педагогічних кадрів масових загальноосвітніх закладів до роботи з дітьми з обмеженими можливостями, відсутність спеціальних педагогів в звичайних школах та дитячих садочках, відсутність відповідної навчально-матеріальної бази закладів і таке інше.

Отже, одночасне функціонування традиційних та інноваційних закладів у системі корекційної освіти дітей з особливими потребами, взаємодія їх структур з метою реалізації завдань комплексної медичної, фізичної, соціальної та професійної реабілітації має безперечну перевагу.

7. Відсутність повного забезпечення висококваліфікованими педагогічними кадрами спеціальних закладів та загальноосвітніх закладів, у яких навчаються діти з особливими потребами.

Висококваліфіковані спеціальні педагогічні кадри – це ті які приймають і усвідомлюють реформи в корекційній освіті, розробляють нові педагогічні технології організації навчально-виховного процесу, нове навчально-методичне забезпечення, опановують сучасними методиками диференційованого й особистісно-орієнтованого викладання (залежно від індивідуальних потреб дитини), готові працювати в команді в умовах інклюзивного навчання дітей з особливими потребами.

В Україні Інститут корекційної педагогіки та психології НПУ імені М. П. Драгоманова готує фахівців для роботи з дітьми за різними нозологіями, в тому числі і спеціалістів зі спеціальної психології, вчителів інклюзивної освіти, консультантів для ПМПК і ін. Як стверджує науковець М. Шеремет необхідно цілеспрямовано і планово здійснювати підготовку та перепідготовку висококваліфікованих кадрів за всіма освітньо-кваліфікаційними рівнями. Наші випускники мають бути конкурентоспроможними в світовій системі спеціальної освіти.

Висновок. Ми окреслили лише певне коло проблем сучасної корекційної педагогіки. Безперечно, що їх набагато більше, і вирішення їх потребує часу, повсякденної напруженої роботи і об’єднання зусиль багатьох людей, причетних до цієї важливої і необхідної справи. Вирішення хоча б частини з них забезпечить готовність дітей з особливими потребами до повноцінного виконання своїх різноманітних соціальних ролей і функцій, готовність до саморозвитку, самоствердження, до щасливого людського життя серед людей.

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.